Увесь перший тиждень вересня можна було спостерігати за майже безрезультатними зусиллями Банкової «потопити» прем’єр-міністра, використовуючи тему грузино-російського конфлікту та ситуативного об’єднання БЮТ і Партії регіонів. І це при тому, що спочатку Секретаріат мав на руках усі козирі.

 

1-го вересня про можливе спільне голосування БЮТ і Партії регіонів першим повідомив Віктор Балога. Але чомусь, окрім припущення про можливість такого союзу, глава Секретаріату не дав інтерпретації, виграшної для Президента. Натомість меседж Банкової був такий: або відновлення коаліції (читай – капітуляція Тимошенко), або розпуск парламенту, або коаліція БЮТ і ПР. І жодного слова про те, чим може загрожувати Україні союз Тимошенко і Януковича, і які наміри та інтереси Тимошенко маскуватиме, об’єднуючись із «регіоналами», і чому нові позачергові вибори будуть найкращим виходом із ситуації.

 

Можна припустити, що невизначеність інформаційної політики Банкової випливала з невизначеності власне політичного курсу. Очевидно, Секретаріат влаштовувала ситуація «підвішеного» уряду, коли всю свою енергію Тимошенко витрачала на захист від звинувачень у «популізмі», «непрофесіоналізмі», «лобізмі» та навіть «державній зраді». А Верховна Рада нагадувала кинуту напризволяще лікарями божевільню, де вимагають то визнати Південну Осетію, то провести референдум зі вступу до НАТО. В цій ситуації президент дійсно мав шанс позиціюватися єдиним здоровим і легітимним центром влади. Проте Банкова до останнього не вірила, що БЮТ може почати небезпечну контргру.

 

Не зіграла на випередження Банкова і 2 вересня, коли спільне голосування БЮТ і ПР таки сталося. Показово, що й телеканали, які традиційно вдавалися до висвітлення подій у рамках версій Банкової («Інтер», «Україна», Перший національний), показали досить зважені сюжети. І це грало на руку, в першу чергу, поширенню більш правдоподібних меседжів Тимошенко.

 

А 3 вересня спеціальне звернення Президента вже не могло врятувати ситуацію, оскільки Тимошенко підготувала альтернативне телезвернення до українського народу. Все, на що спромоглися на Банковій, так це на рекомендації лояльним телеканалам щодо вибіркового цитування Ющенка і Тимошенко, що мало б подати Главу держави у вигідному світлі.

 

Однак інтерпретації вже не могли виправити враження від відчутного розриву в якості виступу Тимошенко і Ющенка. Найслабшим місцем звернення Ющенка та виступу Балоги того ж дня було звинувачення спілки БЮТ і ПР у прагненні відсторонити Президента від влади. У ситуації, коли недовіра до Глави держави коливається, за даними різних соціологічних служб, від 63% до 77%, згадувати про своє «его» і свою значимість означає просто налаштовувати глядачів проти решти своїх меседжів.

 

Серед інших недоліків звернення Президента варто згадати слабкий зв’язок між неухваленими законами про боротьбу з корупцією, тендерною палатою та фінансуванням армії та високим рівнем інфляції. Далі, з виступу Президента так і не було зрозуміло, чому спільне голосування ПР, БЮТ і комуністів становить загрозу національній безпеці. Чи тому, що було ухвалено закон про Кабмін, який, як виявилося, став причиною першого розпуску парламенту (!), чи неголосування БЮТ по Грузії.

 

В цілому виступ Президента справляв враження погано підготовленого експромту. Тому у наступні дні тези телезвернення практично не використовувалися у виступах речників Банкової.

 

Більш того, непрозорі натяки на «недержавні інтереси» було замінено на прямі звинувачення у зраді на користь Росії. Та й сам Президент виправився в інтерв’ю «Файненшл Таймс», прямо вказавши на Москву як на лялькаря за спинами БЮТ і ПР. Очевидно, цей поширення цього меседжу було розраховане в першу чергу на мешканців Західної України. І як показують деякі соціологічні дослідження, Секретаріат досяг певних успіхів на цьому напрямку.

 

Проте цього обуло явно замало. На Банковій гарячково шукали продовження. Результативне спільне голосування БЮТ і ПР 3 – 5 вересня спростовувало тезу про початок політичної кризи і необхідність переобрання парламенту. Прагнучи перехопити інформаційну ініціативу Секретаріат починає імітацію реальних кроків з доведення своїх звинувачень на адресу Тимошенко.

 

2 вересня було запущено інформацію про звернення глави Секретаріату Балоги до СБУ про загрозу його життю з боку оточення Тимошенко.

 

4 вересня в. о. Голови СБУ Валентин Наливайченко заявляє про направлення в Генпрокуратуру матеріалів нібито по фактах, які підтверджують державну зраду прем’єр-міністра.

 

6-го з’являється повідомлення про виклик Тимошенко до Генпрокуратур для свідчень. 9-го Генпрокуратура повертає матеріали СБУ, вказуючи на те, що в самої служби достатньо повноважень, що б вести самостійне розслідування. Отже, Генпрокуратура вирішила не втручатися у конфлікт на боці жодної сторони. Проте в БЮТ не спромоглися використати це повідомлення для спростування закидів Секретаріату у зраді.

 

11 вересня паралельно з повісткою для Тимошенко до СБУ викликають Медведчука. Хоча вони давали показання з різних справ, з легкої руки в. о. Голови СБУ Наливайченка телеканали показали ці два візити до як ланки одного ланцюга. Очевидно, це повідомлення також було розраховано на тих «помаранчевих» виборців, які ще не забули роль Медведчука у виборах 2004 року. І згадування його імені у зв’язці з Тимошенко мало ще більше похитнути довіру до лідера БЮТ. При цьому лише СТБ не завагався дати коментар самого Медведчука, який явно грав на руку Тимошенко. Усі інші подали версію події вигідну Банковій.

 

Цього і наступного дня Президент Ющенко і лідер НУНС Кириленко ще раз наголосили на умовах відновлення коаліції: скасування законів, які обмежували владу Президента, та відмову Тимошенко виконувати роль «п’ятої колони» Кремля. В іншому випадку, Президент чітко висловив готовність реалізувати свою погрозу і розпустити парламент.

 

12 вересня на підтримку Президента в Західній Україні була проведена акція «Єднання України», яка мала засвідчити зростання популярності Ющенка у стратегічно важливому для БЮТ регіоні. Цього ж дня Президент особисто заперечив можливість силового перевороту, поклавши відповідальність за такий сценарій на БЮТ і Партію регіонів. Ці два інформприводи ряд телеканалів подав як одну подію. Фактично це була демонстрація сили і свідчення того, що Банкова розгортає виборчу кампанію, тоді як прем’єру доводиться виправдовуватися та ходити на допити у Генпрокуратуру.

 

14 вересня робота над мобілізацією виборців Ющенка дала Тимошенко серйозний привід для роздумів. БЮТ чи не вперше з 2005 року у Львові не вдалося провести масовий захід (народне віче) на підтримку свого лідера. Цьому завадили більш чисельні та організовані прихильники Президента.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформаційна політика БЮТ на початку вересня також була далекою від ідеальної. Тимошенко вже 1 вересня мусила пояснити мотиви ситуативного об’єднання з Партією регіонів. Натомість, вона лише віджартувалася, коли її запитали про версію Балоги щодо коаліції БЮТ і ПР. Тобто, станом на вечір 1 вересня лідер БЮТ спростовувала саму можливість об’єднання з Януковичем.

 

Очевидно, остаточне рішення про голосування було ухвалене лише пізно ввечері 1 вересня. Саме тоді, на програмі «Свобода з Куликовим», член БЮТ С. Соболєв повідомив про намір фракції голосувати за спільний законопроект БЮТ і ПР щодо зміни способу обрання тимчасового голови СБУ.

 

Проте 2 вересня Тимошенко жодним чином не прокоментувала різку зміну поведінки своєї політичної сили. Лише повільна реакція (чи шок?) «Нашої України» та відсутність вбивчих компрометуючих меседжів Банкової урятувала її від негайного негативного висвітлення її кроку в ЗМІ.

 

Цю помилку Тимошенко спробувала виправити у телезверненні до громадян, і їй багато що вдалося. Телезвернення Тимошенко було добре структурованим, чітким і технологічним. Не дивно, що меседжі озвучені у зверненні стали базою для пропаганди і контрпропаганди БЮТ у наступні дні.

 

Прем’єр почала з відвертого перекручування слів звернення Ющенка «сьогодні зі спеціальним зверненням до народу виступив Президент України Віктор Ющенко, який оголосив, що половина його фракції на чолі з ним все ж домоглася свого і зруйнувала демократичну коаліцію».

 

Далі вона обернула звинувачення щодо її позиції по Грузії та союзу з Януковичем проти самого Президента, нагадавши досить яскраві факти з минулого. Наступним кроком вона нагадала про свої «досягнення» всупереч опору Банкової та назвала свою версію причин діяльності Президента: прагнення переобратися у 2010 році та знищити її як конкурента.

 

Завершення її виступу важко назвати виграшним. Обіцянка провести конституційну реформу, щоб навести лад в країні навряд чи зачепила б глядачів, які давно не сприймають тему реформу і не вбачають у ній (на відміну від теми виплати заощаджень) шляху до відчутного покращення їхнього життя. Тобто, Тимошенко пожертвувала вдалим закінченням свого виступу заради вкидання у суспільній простір теми голосування за нову Конституції спільно з регіоналами.

 

Однак вже наступного дня, 4 вересня, Тимошенко повністю змістила акценти в конституційній реформі, заявивши про бажання змінити конституцію на користь розширення влади місцевих рад за рахунок місцевих держадміністрацій, контрольованих президентом.

 

Що не вдалося Тимошенко, так це знайти виправдання своїм діям спільно з Януковичем. Вона так і не знайшла контртезу на закид Президента, що всі дії в парламенті спрямовані проти нього. Продовження голосування питань, які об’єктивно послаблювали б Президента та посилювали Януковича, були їй не вигідні з електоральної точки зору. Бо це лише підтверджувало б тезу Банкової про те, що діями БЮТ і ПР керують з Кремля, і що такий союз загрожує незалежності України.

 

Тому команда БЮТ мусила знайти такі питання і провести їх через спільне голосування з «регіоналами», які могли б подаватися як важливіші і ближчі до потреб людей, ніж декларування відкритої ворожості до Росії у зв’язку з війною в Грузії. Але таких питань явно бракувало. Бо «регіонали» умовою продовження співпраці ставили формалізацію нової коаліції. Прем’єр-міністру в цій ситуації залишалося тягнути час та контратакувати Президента.

 

6 вересня вона у знущальному стилі закликала оскаржити ухвалені БЮТ і ПР закони у Конституційному суді, мовляв, якщо вони не відповідають Конституції.

 

8 вересня вона дала велику прес-конференцію, на якій більшість телеканалів почули погрозу створити нову коаліцію без Президента, якщо він не «одумається» і не повернеться без будь-яких ультиматумів до коаліції з БЮТ. Тимошенко спеціально підкреслила, що найгірший для неї варіант – позачергові вибори, а не коаліція з ПР.

 

Того ж дня екс-соратник Президента і екс-міністр оборони Анатолій Гриценко заявив про загрозу підготовки силового варіанту. Свій меседж він повторив в ефірі ТРК «України». Хоч у наступні дні його припущення взагалі не підтвердилося, воно лягало в в пропагандистську канву

 

Аби підкреслити всю тяжкість свого становища, Тимошенко на прес-конференції ще раз нагадала про звинувачення у державній зраді. Вона прокоментувала і відкинула майже всі пункти звинувачень, які були раніше озвучені керівництвом Банкової.

 

На руку їй зіграло й рішення НУНС дозволити своїм міністрам продовжити роботу в уряді. Зокрема, 12 вересня з’явилася інформація про початок роботи уряду над стабілізацією цін на зерно, а 13-го стало відомо про ухвалення проекту бюджету на 2008 рік, де поряд із зменшенням дефіциту було збережено високий рівень соцвиплат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тим часом Партія регіонів і Янукович взагалі демонстрували відсутність будь-яких зрозуміли орієнтирів.

Ø      1 вересня Янукович вимагає визнати смерть коаліції БЮТ і НУНС, щоб розблокувати роботу парламенту

Ø      2 числа він заявляє про готовність працювати у новому, безкоаліційному форматі ситуативних голосувань, оскільки «в цьому залі існує більшість здатна об'єднатися заради майбутнього України, незалежно від партійних кольорів».

Ø      4 вересня лідер регіоналів готовий працювати Президентом поряд з прем’єр-міністром Тимошенко.

Ø      Натомість заступник Януковича Єфремов 4 вересня повідомляє про відмову вести переговори про утворення нової коаліції, доки стара офіційно не припинить свого існування.

Ø      А 5 вересня сам лідер закликає відмовитися від «поділу на демократів і недемократів» та почати творення парламентської республіки. Однак вже ввечері цього ж дня Янукович фактично підтверджує свою участь у наступних президентських виборах, не згадавши й словом про парламентську республіку та можливий союз з БЮТ.

 

Янукович раптом відчув, що його опозиційний статус раптом може принести неабиякі політичні та електоральні дивіденди, якщо він припинить гру з Ющенком і об’єднається з Тимошенко. Він знову був включений у процес ухвалення найважливіших рішень, і разом з тим не поділяв відповідальності за ситуацію в країні та мав вільні руки для критики владу в цілому (і президента, і уряду). З цією метою були ухвалена постанова – звернення до Президента з проханням звільнит главу Секретаріату В.Балогу, а також поставлене питання про недовіру міністру оборони та міністру закордонних справ у зв’язку з позицією України у грузино-російському конфлікті (щоправда, не була підтримана БЮТ).