Із усіх наявних засобів масової інформації для людини техногенної доби найактуальнішим стало телебачення. Що б не казали газетярі, найкраще сприймається, а отже і має головне значення, інформація, яку ми одержуємо з так званого блакитного екрана. Не знаю, на якому вже там рівні нашої підсвідомості закріпилась уявна думка, що лише на телебаченні працюють справжні інтелектуали і саме вони знають, чого і скільки може сприйняти і «переварити» наш середньостатистичний український мозок, але вона закріпилася надійно.

 

Сьогодні з певністю можна сказати: «Подивлюся тиждень телебачення вашої країни і скажу, хто ви». Якщо на нас дивляться під таким підступним кутом зору, неважко здогадатися, якими будуть висновки. Хоча і тут матимемо палицю на два кінці: по-перше, у незалежного глядача складеться враження про надзвичайно високу громадянську позицію пересічного українця, враховуючи потік суто політичної інформації; по-друге, ми без сумніву переможемо у номінації «найвеселіша нація», бо маємо стільки розважальних програм власного та імпортованого виробництва на душу населення, що справді обрегочешся; і по-третє – українців можна сприйняти як надзвичайно законослухняних, бо наша телевізійна «профілактика» злочинності та показових телесудів справді вражає.

 

Тож усе начебто добре, бракує лише одного (мабуть, абсолютно не суттєвого) аспекту – соціокультурного. І тут ми наштовхуємося на залізобетон. Кожен поважний вітчизняний продюсер, програмний директор та інший менеджер, від якого щось може залежати, чітко засвоїв: українці не «хавають» культурологічних програм, себто не дивляться їх взагалі. Цікаво тільки, де їх можна побачити? На сумнозвісному каналі «Культура»? Якщо так, то справді треба рятуватись! На решті каналів, що хизуються епітетом «провідні», такий сегмент відсутній взагалі. Спроба студії «1+1» та Анни Безулик створити національне пізнавально-культурологічне шоу «100% Україна» поки що не витримує критики. І зовсім не тому, що програма не форматна і не зовсім, так би мовити, драйвова, а тому, що зумисне примітивна та звужена у власному світогляді, якщо можна так висловитись. І все ж я вітаю таку спробу студії «1+1» повернутись обличчям до глядачів, котрі бажають розважатися, пізнаючи.

 

Цікава метаморфоза відбувається зараз на Першому національному. Цей телерелікт знову почав здавати позиції, що донедавна хоч якось пов’язували його із сучасним телебаченням. Перший канал поволі повертається у належані ясла романтичної етнографічності з елементами народницького просвітництва кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звісно, все має право на існування, але ігнорувати час – справа небезпечна, бо тих кілька культурологічних проектів, що є на цьому каналі, давно потребують кардинальної модернізації.

 

Зрештою, повертаючись до того, що вітчизняний глядач не «хаває», а, скажімо, російський споживає залюбки. Нічого дивного в такій риториці немає, адже низка культурологічних та пізнавально-просвітницьких програм на сусідніх каналах вражає якістю і модерновістю. Можливо, це стане відкриттям для наших менеджерів, але подібні проекти із задоволенням дивляться українці, адже власного – як кіт наплакав.

 

Пригадую, як нещодавно вкотре наївно пропонував проект культурологічного розважального шоу, де можна було би показати весь спектр соціокультурного життя країни, образно кажучи, від класики в усіх проявах до попси в усіх викрутасах, та ще й у модній студії із яскравими особистостями. Відповідь одна: не дивитимуться! Утім, я вірю, що у мене є однодумці. Щоправда, я їх іще не зустрів, але це справа часу.