«З голови не йде оце “Міністерство прем’єр”», – у відчаї промовила журналістка Зіна Підалькіна. «Господи Боже! – думала вона. – Невже Василиса Фролова звелася на “ні” й тусівка першокласних ведучих українського телебачення втратила її?». Такий невеселий настрій виник у дівулі після прем’єри оновленого проекту на М1. Бо перше «Міністерство» було суцільним знущанням із дівочої любові до ведучої, захопленням її талантами. Василиса для Зіни була кумиром. Еталоном живої імпровізації в екрані. Просто стильною, розумною кралею, від якої не хотілося відводити очей. Підалькіна навіть дарувала ведучій деякі нічні ефіри М1, де та з’являлася не у жаданій Зіною формі, без природного блиску в очах і контролю над собою та ситуацією. Головною для Підалькіної була особистість самої Фролової, яка насмілювалася попри конвеєрний телевізійний спосіб існування бути собою – завжди відвертою і понад усе живою, бо не формат попсового екрану керував ведучою, а вона сама творила свій власний бренд «Василиса».

 

«І що ж тепер?» – Підалькіна із надривом заламувала руки і розгублено дивилася у стелю. У прем’єрному «Міністерстві» було показано один-однісінький кліп Ані Лорак, а до студії в якості експертів було запрошено друзів та прихильників поп-зірки. Зіна розуміла: а) вибирати нема з чого; б) на кінець програми її знудить від солодких компліментів.

 

Утім, Підалькіна змусила себе додивитися програму до кінця, бо вона з надією чекала від Васі хоча б одного гострого і некомпліментарного запитання до поп-ідолки української сцени на кшталт: «А чи не обтяжує тебе, Ані, важкий п’єдестал, на який ти видерлася, і чи не хочеш ти вчитися співати далі, десь в Італії чи то в Бурятії, щоби вдосконалити, розширити межі свого солов’їного голосу і нарешті запропонувати публіці щось несподіване?».

 

Натомість Зіна чула приємний вуху Ані Лорак ґвалт у студії, експертів і гостей, у яких на лобі було написано, як їм кортить сподобатися Лорак. А ще впадали в око некоординовані дії двох ведучих – Василиси та її партнера ведучого Іллі Мітька. «Мене взяли позіхи», – зі злістю кинула в екран дівчина, скипівши жовчю до безконфліктної популярності співачки. А через те, що прем’єра співпала з Днем Незалежності України, в голові дівулі застрибали доволі песимістичні думки, що насправді незалежності ніякої немає, що незалежність може бути лише в свідомості, а про яку свідомість можна говорити, якщо на язиках її колег, які мусять бути еталоном незаангажованості, суцільний кисіль. «У мене аж мурахи по спині забігали», – задоволено на кінець промовила одна з журналісток у студії, і Підалькіна наївно подумала, що це і є вершина інтелектуальних можливостей української музичної критики.

 

«Де моя Василиса?» – розгублено кліпала очима Зіна в очікуванні другої програми оновленого «Міністерства прем’єр». Увімкнула Підалькіна М1 і побачила, що її Фролова стояла одна, Мітько десь завіявся, й оточували її вже інші люди, інші музичні критики. Не було Мітька, зате нових кліпів було три. Не було прихильників презентованих гуртів, але була Василиса з їдким гумором, нещадним правом кепкувати прямо в очі, здатністю вести проект по-дівочому конкретно і динамічно. «Більше ніяких карамельних лестощів, як у минулій програмі», – пообіцяла Василиса Зіні з екрану, і та одразу їй повірила. Підалькіна бачила, що і гості Фролової цього разу якісно інші – люди, які вболівають за музичний кінопростір країни, яким є що відповісти попсні екрану; і зібралися вони не для того щоб вклонятися ідолам, а щоби щось змінити в остогидлому усім телепросторі, хай навіть у такому невеличкому проекті. Тепер Зіна не нудилася, їй було замало ефірного часу, а теми, що виникали в студії, потребували його.

 

«А звідки ви знаєте, чого насправді хоче глядач?» – запитала в дівчаток із гурту «Мілос» програмний директор «Русского радіо – Україна» Ганна Свиридова. Та дізнатися, що ж думає народ із цього приводу, Підалькіній так і не вдалося, бо Вася припинила дискусію в зародку, нагадавши співрозмовникам про брак часу. І так тривало до кінця програми. Підалькіній здавалося, що і сама ситуація однобокої критики від експертів навряд чи сприятиме гострій дискусії, бо виконавці опинялися в ситуації суцільних виправдовувань. «От уже паскудна звичка! Було б круто, якби і самі співаки не лінувалися, відривали зад від крісел і готувалися до “Міністерства”, знайомлячись із чимось із написаного чи зробленого експертами», – міркувала Зіна, бо мала сумніви, що «Русскоє радіо – Україна» крутить лише прогресивну музику. От тоді був би й справді цікавий діалог зі змістовними аргументами на кшталт «краще на себе подивилася б».

 

Утім, Зіні проект подобався, і Василиса, як і раніше, захоплювала її, бо в гламурненькому, легкому для сприйняття форматі їй вдавалося говорити про речі серйозні. Не те щоб «Міністерство» було шедевральним, просто Зіна свято вірила, що з тих окремих реплік експертів і прямих натяків Васі глядач здатен зробити свої висновки. І все ж повністю задовольнитися цим дівуля не могла, бо часу для того щоб висловитися й експертам, і Фроловій, і гостям було і справді смертельно мало. Тому, вимкнувши телевізор, Зіна замріялася про російський канал «Ностальгія», де люди можуть годинами дискутувати з різних питань і не перейматися часом. А що в такій ситуації було робити, як не тішити свої мрії? Дівоча інтуїція волала, а проект Василиси підтверджував те, що в країні є все для подібного, але довшого за часом формату серйозного ток-шоу – і люди, здатні говорити, і глядачі, яким цікаво послухати, і час, який таки вимагає дискусій щодо кепського стану культури і шоу-бізнесу, бо не політикою і попсою єдиними живе глядач. І навіть Вася. Цікаво, чи пішла б вона працювати на «Ностальгію»?