Забуті великі українці: їх знають у світі, але для нас вони ніхто
Поки телебачення показує нам чергові теленариси про претендентів на роль най-най-найщиріщого і най-най-найграндіознішого українця, дозволю собі звернути увагу загалу на одну, як на мене, вельми слушну думку, висловлену котримсь із неоднозначних експертів – чи то Дмитром Корчинським, чи то Дмитром Табачником. А саме: що відбирати до числа великих українців варто було б якщо не в першу, то не в останню чергу тих, хто добре відомий за межами України, чиї ідеї та дії «конвертовані» у світову науку, політику чи мистецтво.
Звичайно, після бійки не має сенсу вимахувати кулаками, проте ця ідея варта того, щоб її не загубити, – бо ж на шоу «Великі українці» вітчизняне телебачення не закінчується, чи не так? Будуть нові проекти, в тому числі і пізнавально-просвітницькі, отже...
Сівши за комп`ютер, я без особливих труднощів накидав таку собі топ-десятку великих (без лапок) українців, котрі не увійшли навіть до сотні у шоу «Великі українці», але які
а) справді є визначними постатями, що відомі або широкому загалові, або бодай у колах фахівців-інтелектуалів, але по всьому світу;
б) позиціонували себе як українців. Власне, я переконаний, що добра половина з названих мною діячів здобула б непогані місця й у Шустеровому шоу, якби не витрачати ефірний час на клоунаду навколо Леніна, а натомість поговорити про справді визначних людей.
Отже – моя особиста суб`єктивна топ-десятка «конвертованих» за межами України достойників, які звали себе українцями, хоча і працювали нерідко в інших державах чи інших культурах. Далі про них не за абеткою чи за рангом, а так, як спливали у пам`яті прізвища.
Дмитро Іваненко. Уродженець Полтавщини. Автор протонно-нейтронної моделі ядра атома, яку ви неодмінно вчили у школі, людина, яка виправила помилки Резерфорда та Гейзенберга. В числі його учнів, зокрема, Курчатов (хоча прожив Іваненко значно довше за Курчатова і помер аж 1994 року).
У 1929–31 роках він завідуючий теоретичним відділом Українського фізико-технічного інституту у Харкові, професор Харківського університету. Харків тоді став (не в останню чергу завдяки зусиллям Іваненка) однією із світових столиць ядерної фізики. 1932 року учені Харкова другими в світі (з відставанням на півроку від британців) розщепили атомне ядро. Сидів, ясна річ. 1940–41 роки – Іваненко працював завідуючим кафедрою теоретичної фізики Київського університету. Далі жив і працював за межами України.
Леопольд фон Захер-Мазох. Німецькомовний письменник, уродженець Львова, який сам себе називав «русином». Чимало його відомих творів не лишень тематично, а й назвами пов’язано з Україною. Згадаймо хоча б «Жіночі образки з Галичини», «Дон Жуана з Коломиї», «Галицькі історії», «Рай на Дністрі», «Гайдамаки», «Криваве весілля в Києві». Захер-Мазох, за словами сучасників, був «національним поетом Галичини».
Він блискуче знав українську мову, бо ж зростав в україномовному середовищі і розмовляв нею у побуті, ба, за власним визнанням, пишучи німецькою, думав українською. Відтак закономірно Захер-Мазох як русинський письменник фігурує і в дореволюційному енциклопедичному словнику Брогауза і Єфрона, як письменник і русин з походження він фігурує і в першому виданні літературної радянської енциклопедії, яка так і не була закінчена за сталінських часів. І хіба хто сумнівається, що мазохізм – це справді питомо українська риса характеру?
Валентин Глушко. Людина №2 після Корольова у космонавтиці радянської доби, одесит, завжди підкреслював в анкетах – «українець», вчений-фізик, конструктор.
Двигуни, створені КБ Валентина Глушка, підняли у космос перший штучний супутник Землі, першу автоматичну наукову станцію, що сягнула Місяця, першу пілотовану орбітальну станцію «Салют», першу автоматичну станцію, що здійснила м‘яку посадку на поверхню Марса, зрештою, унікальний орбітальний літак «Буран».
Досі російська космонавтика використовує двигуни, створені КБ Глушка. Надпотужний носій «Енергія», що виводив на навколоземну орбіту масу понад 100 тонн, був запущений 1987 року. І вже був готовий до виробництва унікальний ракетоносій «Вулкан», здатний вивести в космос масу до 220 тонн. Можна було летіти і на Місяць, і на Марс. Але саме в цей час номенклатурна еліта сіла на мерседеси і почала «прихватизацію»...
Валентин Глушко заповів розвіяти його прах над Марсом. Цей заповіт залишився невиконаним. А на додачу пам‘ятник Глушку в Одесі торік перенесли, щоб звільнити місце для монументу Катерині ІІ.
Володимир Різун, відомий більше під псевдонімом Віктор Суворов. За останні 15 років значна частина українських громадян докорінно змінила своє бачення Другої світової війни, ролі в ній Радянського Союзу та власне України. Це спричинене не тільки працями істориків в Україні чи Росії, а і діяльністю людини, котра живе поза Україною, видає книги російською і англійською мовами, виступає з публічними лекціями практично у всіх європейських країнах, але для котрої в‘їзд до України, звідки походить його рід, досі неможливий.
Але Віктор Суворов (очевидно, під цим псевдо він й увійде в історію) працює. Звичайно, у текстах Суворова наявні недоліки, а часом і відверті «ляпи». Особливо у тих, які були написані між «Криголамом» і «Днем «М» та останніми за часом працями – «Тінь Перемоги» і «Беру свої слова назад». Можна зустріти не вивірені дати та події, неповно подані історичні моменти, добре досліджені у наші дні сучасними науковцями, і, головне, певні емоційно насичені перебільшення.
Суворов пише про Сталіна, що він «зачарований цим звіром», і така зачарованість добре відчутна у першій книзі «Останньої республіки» й «Очищенні», що вочевидь іде на шкоду цим цікавим розвідкам. Одночасно слід відзначити, що дві останні книги Віктора Суворова – ті, що видані в Україні – виписані значно більш ретельно, там практично відсутні сліди авторського поспіху (який, на жаль, характерний для багатьох неординарних монографій сучасних істориків).
Власне, ця людина змогла першою сказати те, що крутилося на язику багатьох, – те, що тоталітарний режим завжди агресивний, й СРСР був одним із головних винуватців Другої світової війни, що під червоним прапором із серпом і молотом готувалася агресія проти всього світу.
Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей). Полтавчанин. Шаргей вивів основні рівняння руху ракети, обґрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць та повернення на Землю, розробив теорію створення і функціонування багатоступінчастої ракети і міжпланетних проміжних баз, використання сонячного світла та гравітаційного поля небесних тіл для розгону ракети, а також енергозабезпечення Землі, застосування шлюзу і скафандра для виходу у відкритий космос, зрештою, використання як палива космічних ракет водневих з‘єднань деяких металів і металоїдів, зокрема бороводню.
Ним розраховані оптимальні траєкторії польотів до Місяця та планет (1969 року корабель «Аполлон» летів до Місяця «трасою Кондратюка», про що говорилося в тодішніх телерепортажах; такою ж трасою люди полетять за 20 років і до Марсу), схеми висадки на місячну поверхню тощо. Понад 20 оригінальних ідей і розробок Шаргея-Кондратюка в галузі космонавтики і ракетобудування у ІІ половині ХХ століття отримали високу оцінку наукової спільноти.
У всіх п‘яти анкетах, заповнених від імені Юрія Кондратюка, він пише про себе, навіть у 1930-х роках, коли в СРСР уже на повну силу розгорілося полювання на «українських буржуазних націоналістів» чи коли він жив у Москві: національність – українець, рідна мова – українська. Схоже, це мало для нього певне символічне чи, якщо хочете, екзистенційне значення.
Брати Тимошенки. Якщо є «великий українець» під іменем «брати Клички», то чом би не бути і братам Тимошенкам? Всі троє – у змушеній еміграції з початку 1920-х років: з більшовиками у них, як то кажуть, «не складалося».
Степан Тимошенко, науковець-механік, який зробив великий внесок у теоретичну та прикладну механіку, без перебільшення, один із батьків сучасної урбаністичної цивілізації. Тимошенка, котрий виховав у США цілу плеяду учнів, називають там батьком сучасної американської механіки. Важко назвати галузь будівельної механіки, де він не залишив би свого внеску. Його дослідження дозволили щонайменше на чверть скоротити витрати металу у будівництві.
Сергій Тимошенко, інженер-будівельник, архітектор, один із батьків українського модерну. Член Центральної Ради, міністр шляхів сполучення УНР. Загалом ним спроектовано і збудовано від Грузії до Аргентини понад 400 різноманітних споруд та архітектурних комплексів.
Володимир Тимошенко, агроном, професор Мічиганського і Стенфордського університетів, був радником із сільського господарства команди президента Рузвельта у часи «нового курсу», власне, один з творців концепції розвитку ринкового індустріалізованого сільськогосподарського виробництва під егідою держави.
Усі троє – члени НТШ імені Шевченка.
Корній Чуковський (Микола Корнійчук). Син не пошлюбленої матері, наймички з Полтавщини. Один з найвидатніших дитячих письменників світу. І не лише дитячий письменник, а і «дорослий» літературознавець, перекладач, літературний критик, мемуарист та педагог у найширшому розумінні цього слова.
Людина, котра вміла говорити з використанням різної стилістики у різних жанрах. Енциклопедист у прямому значенні цього слова. За власним визнанням, у зрілі роки, вже живучи у Петербурзі, думав українською мовою. І не тільки думав, а й був одним із найпалкіших захисників української культури від російського чорносотенства та різних «модерних» невігласів. На пострадянському просторі відомий як дитячий письменник, поза ним – як літературознавець та перекладач.
Роман Віктюк. Львів`янин, театральний режисер, знімав кіно, телефільми, телевистави. За радянського часу працював у театрах Москви, Ленінграда, Саратова, Казані, Куйбишева, Горького, Риги, Вільнюса. З 1991 року – головний режисер і художній керівник театру Романа Віктюка (Москва). Режисер понад 200 вистав.
Витончені, водночас експресивні експерименти Віктюка на театральній сцені зробили його одним із добре знаних (інколи скандально знаних) у Європі постановників. Завжди наголошував, що він – українець, часом демонстративно.
Олександр Вертинський. Киянин. На своєму українському походженні наголошував як у книзі спогадів, так у публічних виступах і під час роботи над кінофільмами у Києві (які озвучував українською мовою), вже після Другої світової війни.
А втім, навіщо розповідати? Краще процитую: «Самая старшая из маминых сестер говорила только по-украински: “Ось тобi, шибенику, конхветки, тiльки не їж усi зразу”. Мы разводили костер, жарили на палочках старое украинское сало и пили, пили воздух. Украинский воздух! Воистину то были самые счастливые дни моего детства. Cлепые украинские кобзари с сивыми чубами и усами крутили рукоятки своих кобз и рассказывали невероятные истории.
Пылкая украинская фантазия... Я любил серебристые украинские тополя, засыпавшие улочки своим теплым легким пухом. А когда сгущaлись сумерки, высоко в темно-синем украинском небе – прямо над тополем во дворе – занималась звезда.
Подавали ужин. На первое был украинский или “гетьманский” борщ... На Подоле мои дорогие сородичи-хохлы, сивые украинцы с чубами времен 3апорожской Cечи торговали макитрами. Летом в Купеческом саду играла украинская труппа: Саксаганский, Cадовский, Kарпенко-Карый, Заньковецкая».
Скільки разів у цьому короткому фрагменті повторене слово «український»?
Олександра Екстер, уроджена Богданович. Художниця, сценограф, одна з фундаторок Української академії мистецтв у 1918 році, ініціаторка і організаторка першого Всеукраїнського з`їзду діячів культурних організацій. А водночас – колежанка Леже, Матісса, Пікассо.
Лише один штрих: вона запам`яталася своїм паризьким учням (а то була вимушена еміграція, ясна річ), серед яких були французи, кубинці, чехи нескінченними розповідями про якусь загадкову і невідому нікому Україну. Ну, а про українські мотиви у її творчості, власне, про глибинну українськість її модернізму ви можете прочитати у професора Дмитра Горбачова.
Звичайно, постаті, про які тут ішлося, не можуть претендувати на місце у топ-десятці «Великих українців». Але у Шустеровому шоу стільки постатей украй випадкових, які мають дуже малий стосунок до України і ніколи не звали себе українцями, що просто сумно (тим більше, що шоу зветься не розважальним, а пізнавальним). Ба більше: практично всі, про кого я вів мову, були відсутні на сайті «Великих українців» у списках для голосування інтернет-користувачів. Сумно, що в Україні не цінують тих, кого цінує світ, тих, хто вважав себе українцями, а у нас їх зараховують до інших націй і культур.
Але справді – хіба на «Великих українцях» закінчується доба телебачення?
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників, для «Детектор медіа»
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
7
1
6051 дн. тому
Лікарю, зцілися сам!
Психіатр
6053 дн. тому
"... СРСР був одним із головних винуватців Другої світової війни, що під червоним прапором із серпом і молотом готувалася агресія проти всього світу". Грабовський, вам, як швейку, холодне і простирадло і клістир! Геть з головою не дружить!
Уточняющий
6053 дн. тому
Кстати, Глушко вошел в ту сотню Великих украинцев, которая была показана на Интере. И сюжет о нем был, с комментариями дочери.
castor
6053 дн. тому
а як щодо Володимира Винниченка? а американцям ще варто було б нагадати про {CENSORED} Ворхолу. Хай там що але ж наш!
6054 дн. тому
Власне...Квітка Цісик...
Погоджуюсь
6054 дн. тому
Додам: Серж (Сергій) Лифар, Олександр Архипенко, Квітка Цісик...
1
6054 дн. тому
<тих, хто вважав себе українцями, а у нас їх зараховують до інших націй і культур>. От тільки Тимошенко Степан себе українцем не вважав. На відміну від братів.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
