17 і 18 грудня пройшли на телеканалах в режимі напруженого очікування. Ніхто до останнього моменту ні міг передбачити розвитку ситуації у Верховній Раді. На користь провалу Тимошенко так й її обрання наводилися серйозні аргументи.

 

Головним каменем спотикання стало кадрове питання. «Наша Україна – Народна Самооборона» продовжувала демонструвати свою окремішність від позиції Президента України та від Секретаріату.

 

 

 

У свою чергу БЮТ шукав формулу, яка дозволила б уникнути прямого конфлікту з Президентом і забезпечити обрання Тимошенко.

 

 

Отже, глядачів намагалися переконати в тому, що внутрішні проблеми в коаліції та «НУ-НС» жодним чином не позначаться на результативності голосування за Тимошенко. Зокрема, йшлося навіть про неповне голосування за склад членів Кабміну. За запасу у 2 голоси та наявності низки явних противників лідера БЮТ у «Нашій Україні» аргументи її прихильників з обох партій виглядали непереконливими.

 

Ситуація стала майже вибухонебезпечною, коли за півгодини до голосування член «НУ-НС», екс-прем’єр Юрій Єхануров здійняв справжню інформаційну бурю своєю заявою про відмову голосувати за кандидатуру Тимошенко.

 

 

Тоді ж таки в ефірі 5 каналу соратник Луценка Тарас Стецьків прокоментував вчинок Єханурова як шантаж і заявив, що це не його самостійна позиція. Події, які відбувалися після заяви показали, що справді голосування коаліції та рішення коаліції – речі, які справді контролюються ззовні та ухвалюються під тиском.

 

Найбільш популярною версією подій стало особисте втручання Президента з метою забезпечення підтримки Тимошенко. Саме Ющенку окремі телеканали приписали дзвінок на мобільний Єханурова, після якого депутат здався і проголосував за нового прем’єр-міністра.

 

 

Протягом тижня ця версія підживлювалася свідченнями різних депутатів з блоку «НУ-НС». Наприклад, депутат і екс-заступник Луценка Геннадій Москаль озвучив претензії до одного з міністрів нового уряду – Юрія Мельника, того самого, який відповідав за АПК ще в урядах Єханурова та Януковича:

 

 

 

Найкрасномовніше підтвердження версії про формування уряду під тиском Ющенка глядачі могли почути через кілька днів в ефірі «Свободи слова» з Андрієм Куликовим. Дуже відверті слова прозвучали з вуст екс-міністра оборони Анатолія Гриценка:

 

 

 

За великого прагнення говорити відверто, Гриценко все таки утримався від прямих звинувачень у бік Президента та його Секретаріату. Але напруга, з якою члени «НУ-НС» коментували кадрові рішення свідчить, що фракція стояла на межі розколу, який неодмінно призвів би до хаосу в парламенті і продовження політичної кризи.

 

 

Однак варто зауважити, що складність, із якою був сформований і затверджений уряд Тимошенко, грала на користь лідерки БЮТ. Провідні телеканали загострили увагу глядачі на проблемах, які залишаються у спадок уряду Тимошенко та викликах, які переслідують її, починаючи з 2005 року.

 

Таким чином, телеканали ніби «страхували» ризики для Тимошенко: готували глядача до нелегких буднів глави Кабміну, до виснажливої боротьби з олігархами та економічними обставинами. На відміну від ситуації «завищених очікувань», які супроводжували Тимошенко в перші місяці 2005 року, зараз народ заздалегідь готують до труднощів. У такій ситуації лідеру певний час буде легше апелювати до населення і утримувати довіру на однаковому рівні за відсутності суттєвих зрушень:

 

 

 

 

 

 

 

Не обминули ЗМІ й теми наступних президентських виборів: Тимошенко однозначно позиціюється як фаворит перегонів. Водночас автори сюжетів одразу кивають на Банкову і висувають припущення, що президентські перспективи Тимошенко лише викликатимуть заздрість і протидію з боку оточення Президента. Навмисне наводиться приклад конфлікту між Ющенком та Тимошенко у 2005 році. Отже, знову закладається основа для розгортання прем’єр-міністром у випадку кризи кампанії із звинуваченням союзників у «змові» та «ударах у спину»:

 

 

 

 

 

Сама Тимошенко радо скористалася з такого інформаційного супроводу свого повернення у владу. У своєму телезверненні до народу вона навмисне зробила сильний акцент на «зловісних» планах своїх ворогів з дискредитації нового уряду:

 

 Я не наївна людина і знаю, що справжній порядок в країні не потрібен майже нікому, крім самого народу України. І ми віддаємо собі звіт, який колосальній супротив будуть нам чинити корумповані структури, олігархічні групи, середня ланка саботуючої бюрократії, експерти і політологи, які замовлені. Якщо вони витрачали мільйони доларів на те, щоб не допустити створення демократичної коаліції та формування нового Уряду, то зараз вони кинуть мільярди для того, щоб зупинити наш Уряд і зруйнувати демократичну коаліцію. Адже вони навіть не планують ані очищатися, ані жити чесно. Добре проплачена дискредитація Уряду почнеться вже сьогодні, і я звертаюся до Вас з проханням не вірити чорній пропаганді, а разом пройти шлях очищення, розвитку та становлення прекрасної, успішної країни. Ставтеся критично до руйнівної пропаганди. Це будуть робити ті, кому ми закриємо брудні схеми для збагачення.

 

Разом із тим, Тимошенко відразу почала позиціювати свій уряд як виразника інтересів всього «українського народу» на противагу попередньому уряду. Як і в 2004 році під час президентської кампанії «помаранчевих», БЮТ нав’язує глядачу чорно-білу картинку: «Ми» – колективний образ народу та уряду Тимошенко і «Вони» – олігархи, корупціонери і казнокради. Такий поділ має одну безумовну перевагу: критика дій уряду Тимошенко одразу негативно сприймається як виступ на боці «темних сил».

 

Своїм ключовим меседжем прем’єр-міністр робить відновлення порядку в країні. Таким чином, виконання передвиборчих обіцянок ставиться в залежність від успішності антикорупційної боротьби уряду. Очевидно такий хід мав збалансувати популістські заяви про виконання всіх-всіх зобов’язань, які БЮТ взяв на себе під час виборчої кампанії.

 

 

Прем’єр-міністр не цурається прямих погроз на адресу своїх опонентів – керівників попереднього уряду. Однак Тимошенко вже не вживає прямих висловів, які дозволили б звинуватити її у радикалізмі:

 

 

 

Водночас, Тимошенко робить реверанс у бік опозиції, не конкретизуючи, кого вона має на увазі. Очевидно, БЮТ потрібна «опозиція», яка могла б при нагоді вказувати на прорахунки ставлеників Секретаріату Президента, за дії яких Тимошенко не хотіла б нести відповідальності:

 

 

Одним із найвразливіших місць уряду і коаліції є брак довіри та політична конкуренція між Президентом та прем’єр-міністром. Тимошенко одразу у притаманному їй стилі почала заперечувати наявність суперечностей у коаліції, роблячи акцент на єдності з Президентом:

 

 

На рейтинг Тимошенко зіграли й поздоровлення з боку посадовців Росії, США та ЄС. Зокрема, представник російського МЗС (перший заступник міністра Андрій Денисов) заявив про готовність працювати з Тимошенко і висловив сподівання на конструктивний діалог. Невисокий статус спікера мав підкреслити справжнє, неприхильне ставлення Кремля до подій в Україні. Не менш абстрактно, хоч і емоційно, відреагував посол Черномирдін. На питання чи не злякається призначення Тимошенко російський бізнес. Посол відповів: «вона, по-моєму, на опудало не схожа. Ми із нею уже працювали, і будемо працювати далі».

 

Тимошенко не залишилася у боргу перед Кремлем і так само жорстко відреагувала на таку оцінку:

 

 

 

 

На Заході ж Тимошенко, навпаки, чекали офіційні привітання з тріумфом. 18 числа її поздоровив Верховний комісар ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Хав’єр Солана. 21 числа у телефонній розмові Тимошенко привітав віце-президент США Дік Чейні.

 

У свою чергу, прем’єр-міністр не забарилася з меседжами, на які чекали в Брюсселі. Тимошенко торкнулася питання стабільності поставок газу до Європи. Показово, що прес-служба прем’єра уникла поширення розгорнутої інформації про спілкування з віце-президентом США. Швидше за все, Тимошенко постарається уникнути помилки Президента та звинувачень у проамериканській позиції:

 

 

 

УНІАН, 18.12.2007

 

Досить вдалим із точки зору політтехнологій можна вважати першу робочу поїздку нового прем’єр-міністра. Навіть із скупих фрагментів інформаційних повідомлень видно, що цей візит на Донбас був суттєвим кроком у подоланні традиційного в цьому краї сприйняття Тимошенко в «образі ворога».

 

(23.12.2007)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Команда Віктора Януковича так і не змогла психологічно підготуватися до втрати влади. Вони не змогли вигадати нічого кращого, ніж пригадати події 2005 року. Вкупі з позицією телеканалів, висвітленою вище, «регіонали» фактично зіграли на користь Тимошенко:

 

 

 

Ще гірше й те, що Янукович сам визнав свою безпорадність перед поверненням у владу Тимошенко:

 

 

Цю помилку Віктору Януковичу довелося особисто виправляти в інтерв’ю «Інтеру»:

 

 

Однак на просте запитання журналіста, які саме заходи використовуватиме Партія регіонів, Янукович відповів украй нечітко:

 

 

 

 

Якщо Тимошенко відзначилася дуже чіткими меседжами щодо своїх наступних дій та виконання обіцянок, у Януковича практично не знайшлося слів, щоб описати, який «чудовий уряд» був знищений «помаранчевими авантюристами». Все, про що міг сказати екс-прем’єр, так це про загадковий «серйозний потенціал». Виглядало це вкрай непереконливо на фоні звернення Юлії Тимошенко:

 

 

 

Показова і промовиста риса перших опозиційних «філіппік»: Янукович продовжував уникати критики Президента. Вістря інформаційних атак «регіоналів» було спрямоване виключно проти Тимошенко та коаліції. Зокрема, не було сказано жодного слова про роль Президента у розпуску парламенту. Замість жорсткої оцінки «антиконституційних дій Президента», що неодноразово використовувалося в квітні-травні, було навмисне вжите слово «моніторить», не зрозуміле 90% електорату Януковича:

 

 

Загалом, «регіонали», не маючи чіткої стратегії опозиційної діяльності та «фішок» від тіньового уряду, використовували старі заготовки про «політичні репресії» та гоніння прихильників Януковича в органах державної влади. Проте напередодні Нового року та Різдвяних свят подібні заклики видається малоефективним. До другої половини січня глядач точно про них забуде:

 

Єдина тема, яка на короткий час привернула увагу телебачення до Партії регіонів, - формування «тіньового уряду». Однак принцип розподілу посад у «тіні» продемонстрував, що Партія регіонів не зробила висновків зі свого програшу. Янукович залишив три вакансії для можливих союзників. Не дивно, що така «щедра» пропозиція не привабила комуністів та литвинівців.

 

Серед інформаційних прорахунків «регіоналів» варто відзначити незрозумілу кволість, з якою розвивалася теза про самостійну участь Тимошенко у президентських виборах і конфлікт, який буде:

 

 

Очевидним інформаційним промахом «регіоналів» стала провокація зі спробою визнання коаліції такою, що перестала існувати після складення мандатів депутатами-міністрами. Вимогу також озвучила Олена Лукаш. Проте цю ініціативу згодом заблокував сам Янукович. Швидше за все, «регіонали» вирішили не випробовувати нерви Президента, який має право ініціювати відставки членів ЦВК, які спробували б заблокувати швидке поповнення лав коаліції. З іншого боку, «регіонали» відчули, що комуністи та литвинівці не готові грати роль пішаків у їхній грі, тим більше, якщо Тимошенко готова йти назустріч їхнім пропозиціям в обмін на лояльне голосування:

 

 

 

 

 

Вчасно виявлену литвинівцями принциповість і вірність узгодженим домовленостям можна розцінювати, як вдалий крок у конкурентному змаганні малих парламентських фракцій за прихильність з боку нового демкоаліційного уряду. Натомість, фракція КПУ, в якої шанси налагодити конструктивну співпрацю з урядом Тимошенко у вирішенні «конкретних питань» натикаються на серйозні ідеологічні бар’єри та електоральні зобов’язання поки що вирішили балансувати між поміркованістю та відвертою опозиційністю.

 

 

“Я переконаний, що фракції, які не увійшли до “помаранчевої” коаліції, повинні координувати свої дії. Іншого шляху просто немає”, - сказав лідер українських комуністів.

 

Петро Симоненко також повідомив, що фракція КПУ наполягатиме на призначенні на посаду першого заступника голови Верховної Ради народного депутата Адама Мартинюка.

 

Таким чином, КПУ вирішило не поступатися кандидатурою Адама Мартинюка на посаду першого віце-спікера на користь Раїси Богатирьової, хоча ще тиждень тому відповідна домовленість - посада віце-спікера в обмін на голів трьох комітетів - була майже досягнута:

 

 

 

Протягом тижня Президента практично не було видно на політичній арені. Віктор Ющенко успішно діяв за лаштунками: 13 з 24 членів нового Кабміну були його ставлениками або протеже членів його родини та вірних соратників – Віктора Балоги та Ігоря Тарасюка.

 

Крім того, чи не найбільшим успіхом Ющенка стала мовчазна згода Тимошенко сприяти його переобранню на другий президентський термін. Про це прямо заявив член фракції «НУ-НС» Роман Зварич, відповідаючи на запитання журналіста:

 

 

 

Серед інформаційних прорахунків Банкової варто відзначити дві теми: діалог Ющенка з Путіним та намір Ющенка започаткувати благодійництво під «патронатом Президента».

 

 

 

 

Жодної реакції на ці закиди з боку Банкової не було. Якщо не вважати відповіддю репліку керівника Головної служби регіональної політики Секретаріату Олександра Старуха на запитання щодо перспективи проведення в Сіверськодонецьку з’їзду депутатів місцевих рад на захист російської мови:

 

 

Не менш дивною новиною стало призначення Президентом власної дочки головою Національної ради з питань благодійництва. Хоча більшість телеканалів обмежилися самою констатацією цього факту, можна було очікувати і прогнозувати негативну реакцію цілого ряду політичних сил та громадських організацій. Зайве говорити, що подібні речі будуть згодом використані проти Президента в ході майбутньої виборчої кампанії.