Оце сьогодні вкотре вже відмовився від запрошення на телебачення. На прямий ефір. У програму «Майдан», присвячену 90-літтю ВОСРу (хто не знає цю абревіатуру, то – «Великой Октябрськой Социалистической революции»). Бо ж формат (священне слово!) програми залишається незмінним: у центрі уваги будуть (з відповідним хронометражем мовленого) депутати, експерти сидітимуть на другому плані і вряди-годи матимуть право докинути слівце, а народ час від часу підключатимуть до ефіру, щоб надати слово його обраним (точніше, найбільш енергійним) представникам.

 

І це чи не найкращий формат – бо ж експертам таки надають слово, бодай по разу, а як пощастить – по два рази. Та й «народ» не повністю мовчить. В інших програмах немає й такого. Там майже повною й остаточною свободою слова (як би ці програми не звалися) користуються політики, яких зазвичай запрошують за принципом «тварі по парі», тобто щоби були рівномірно представлені «влада» й «опозиція» (навмисно беру ці слова в лапки, оскільки за змішаної форми правління навіть у нормальній державі вони вимагають уточнення). При цьому нерідко ті ж самі люди говорять і про стосунки з Росією, і про проблеми житлово-комунального господарства, і про боротьбу зі злочинністю, і про розвиток вітчизняного кінематографу. Ні, я зовсім не заперечую факту існування політиків з універсальними знаннями, ба більше – я наполягаю на тому, що нормальний політик і мусить бути універсалом, бо ж йому доводиться працювати із законопроектами найрізноманітнішого змісту, отож він мусить бути всебічно освіченим. Інша справа, що таких політиків у нас майже немає. Власне, й серед тих персонажів, які фігурують на телеекрані як експерти, справді освічених людей, навчених елементарному логічному мисленню і вмінню конструювати нове знання, немає також.

 

А відтак ті, хто володіє необхідним мінімумом знань, - не має значення, йдеться про політиків чи експертів, - потрапляють на телеекран в абсолютній меншості – і просто не мають фізичної змоги (обсяг часу! формат програми!) розтлумачити аудиторії, що до чого. А на додачу, якщо врахувати, що на економіці розуміється десятки зо два депутатів із різних таборів, на політиці (справжній, а не на тому, що у нас зветься політикою) – ще з десяток, на політичній історії – взагалі ніхто, то неважко порахувати вірогідність появи у тій чи іншій програмі справді кваліфікованого політика, здатного говорити щось змістовне. Майже така сама ситуація і з експертами, хоча там є своя специфіка: існують улюбленці й завсідники редакторських груп і ведучих, які кочують із каналу на канал впродовж одного вечора і готові говорити про що завгодно з печаттю істини на своїх обличчях. Чому їх так охоче запрошують? Схоже, тільки тому, що вони рівнем своїх знань не надто вивищуються над ведучими і редакторами програм, отже, не викликають в останніх почуття інтелектуальної неповноцінності. Сірість сірістю поганяє і продукує її...

 

Але ефірний час навіть таких експертів у нас десь удесятеро менший від ефірного часу, який мають політики для продукування своїх нісенітниць!

 

...Стоп. Перейдемо до конкретики, щоб загальна картина набула об‘єму. От, скажімо, віце-прем‘єр, доктор історичних наук Дмитро Володимирович Табачник на «Свободі Савіка Шустера» у ніч після виборів довго розповідає, що членство в НАТО не гарантує від ексцесів, от, мовляв, Туреччина та Греція кілька років лили кров одна одної, хоч і були членами НАТО... Те саме він заявив в інтерв‘ю «Аргументам и фактам в Украине»: «Сильно помогло Греции и Турции членство в этом блоке во время Кипрского конфликта? Ни одна из стран НАТО не пошевелилась, чтобы его унять. А кровь лилась несколько лет...». І підхопили, і понеслося електронними і друкованими ЗМІ – про війну між Грецією і Туреччиною. Багато говорив про цю війну тепер уже екс-депутат Євген Філіндаш й іже з ним. Тим часом насправді НІЯКОЇ ВІЙНИ МІЖ ГРЕЦІЄЮ І ТУРЕЧЧИНОЮ ЗА КІПР НІКОЛИ НЕ БУЛО. Тим більше багатолітньої. Тим більше – за пасивності країн НАТО.

 

А що ж було? На Кіпрі, де жили греки, турки, вірмени і британці, 1964 і 1967 року, після одержання незалежності, виникали гострі міжетнічні конфлікти, були і вбиті. А 1974 року президент Кіпру архієпископ Макаріос був усунутий від влади правими радикалами за підтримки тодішньої грецької влади («чорні полковники»). Новий уряд виступав за приєднання («енозіс») острова до Греції. Тоді Туреччина висадила свої війська на півночі Кіпру для захисту турецького населення. Висадка турецьких військ призвела де-факто до поділу острову на дві частини і створила серйозну напруженість у стосунках між державами. Але саме тиск з боку НАТО мав результатом як падіння «чорних полковників», так і повернення до влади Макаріоса, а також нормалізацію стосунків між державами. Оце така «війна»...

 

Але головне інше: жоден з учасників передачі – як політиків, так і експертів не поставив доктора історичних наук Дмитра Табачника на належне цьому персонажу місце (як ніхто не зробив цього і приблизно за півроку до цього, коли Табачник палко виступав проти вторгнення НАТО до Афганістану і закликав Україну не брати участь у цих діях, замовчуючи, що на дії в Афганістані НАТО має «всього лишень» миротворчий мандат Ради Безпеки ООН, отже, схоже було, що Табачник ледь не закликає Україну воювати з Об‘єднаними Націями, як свого часу робили вже Гітлер і Сталін...).

 

Ще факти? Ось говорить в останній «Свободі слова» доктор історичних наук, депутат від КПУ Леонід Грач про «офіцера СС» Романа Шухевича, - і жодних заперечень, наче так і було! Ба більше: всілякі «Столичные новости» та інші рептильки пишуть про «капітана СС Шухевича» (і це повторюють політики, запрошені на 5-й канал) хоча починати треба з того, що в СС звання капітана просто ніколи не існувало...

 

Я вже не кажу про те, що можна було б дуже багато цікавого розповісти про тих, із ким воював батальйон Шухевича в Білорусі – про червоних партизан, керованих НКВС, про спалені ними села (з не менш страшними сюжетами, ніж у Хатині), про антисемітизм цих партизанів і винищення ними євреїв як «агентів гестапо» (а чого можна ще чекати від бравих чекістів?) і т.д. Але це вже «вищий пілотаж», ви ж хоч поясніть, кого брали в СС (арійців із 1700-го року) і кого засуджував, а кого ні Нюрнберзький трибунал!

 

Але – мовчанка... Хоча я знаю, що присутній на цій програмі Олександр Палій міг би «розпотрошити» і десяток Грачів; але ж для програми вагомим є слово політика, саме воно цікавить ведучого і режисерів, а не ІСТИНА.

 

Та ж сама «Свобода». Віце-президент Національної академії наук Володимир Литвин, він же лідер блоку свого імені. Він застерігає: «Сьогодні проходять заходи, приурочені до 90-річчя української революції. Нам всім потрібно проаналізувати те, що ми повторюємо ті трагічні помилки, які зруйнували можливість другої спроби витворити державу... Ми їх зробили тоді – і сьогодні ми їх повторюємо. Зокрема, ми так і не можемо знайти підходу для того, щоб налагодити прагматичні стосунки з Росією, як і не змогли порозумітися з більшовицькою Росією в листопаді-грудні 17-го і в грудні 18-го, січні 19-го років».

 

Панове, і це академік-історик? І це відповідальний політик? У ті роки справді «порозумітися» з більшовицькою Росією, яка взяла курс на світову революцію і на суто колоніальне приборкання норовливої України (висловам Леніна і Троцького про те, що «ми загинемо без українського хліба й донецького вугілля» буквально несть числа) можна було, тільки добряче давши тій Росії у зуби. Як поляки, фіни чи латиші. Це знає зараз, мабуть, кожен студент, якому не ліньки прочитати відповідні документи. Щоправда, був і другий шлях: вступити в союз з більшовиками. Щоб потім (після використання) бути ними знищеними. Разом із мільйонами українців...

 

Прикладів таких – без ліку. І передусім на телебаченні, хоч і в газетах теж.

 

А тому, пробачте, бути у студії разом із такою публікою (яка або верзе нісенітниці, або їх мовчки сприймає) і не мати можливості поставити бодай деякі крапки над «і» – це мені нецікаво. Та й аморально це – брати участь у масовій дебілізації народу за допомогою «українського» телебачення – де людей виховують не лише на базіканні тих, хто вважає себе політичною елітою, а й на по-геббельсівськи витонченій брехні серіалів «Кадети» чи «Ліквідація». Так що грайтеся, панове, - але без мене. Goodbye, є інші справи.