Сказати по правді, стає трошки сумно, коли починаєш замислюватися, що відтепер – можливо, але не очевидно – доведеться самому себе розважати, бо перегони скінчились (хоча в повітрі наполегливо літає крамольна думка, що це лише початок чогось іще більш веселого). Та менше з тим , телебачення, справді велика сила, і свою високу – чи велику, як кому більше подобається – місію виконує. Завдячуючи різним ток-шоу і теледебатам, народ повністю утвердився в думці, що наші політики хто завгодно – оратори, патріоти, популісти, націоналісти, просто брехунці – але не інтелектуали. Їх неосвіченість, куцість мислення, світоглядна вузькість і корпоративна заангажованість уже навіть не вражають і не дивують, а просто викликають стурбовану посмішку. Якщо ці люди є інтелектуальним резервом нації – закрадається підозра, що з нами не все гаразд.

 

Ось нещодавня зустріч лідера держави з інтелігенцією в ефірі ICTV – «Свобода слова з Президентом України» - вкотре засвідчила схильність Віктора Ющенка до широких узагальнень, просторових умовиводів, із яких іноді він і сам з важкими потугами ледь вирулює на ясність і прозорість думки. А якщо додати, що Президент майже ніколи не посміхається та має завжди заклопотаний і стурбований вираз обличчя, то й зовсім навіває сум своїми виступами і зверненнями. Так було і на цьому шляхетному зібранні. Не знаю, які емоції пережили безпосередньо присутні на зустрічі, та по цей бік екрану складалося враження, що Президент інтелігенцію слухає та не чує, дивиться на них, та мов не бачить. Розмова про духовність, що, на думку інтелектуалів, мала би порятувати Україну, зрештою скотилася до обговорення поточного моменту. Цікавих думок і міркувань прозвучало достатньо, поміж них якось непомітно, на жаль, промайнуло зауваження Віталія Коротича про те, що Президент має випромінювати оптимізм та впевненість, особливо в годину смути. Цікаво, чи дослухаються іміджмейкери Глави держави до цих слів.

 

Усі телеканали в силу власних можливостей і дозволеностей висвітлювали перед-, після- і власне виборчий процес. Найкраще і найменш заангажовано, як на мене, це виходило в ICTV та «1+1». Формат «Свободи слова» (ICTV) давав можливість обговорити якнайширше коло актуальних тем із залученням різних верств суспільства. Більш інтимно, але й більш жорстко, проводив своє ток-шоу «По суті» «Лістьєв» каналу «1+1» Віталій Гайдукевич. Це, мабуть, чи не єдиний ведучий, який принципово намагається відстояти право на власну думку, не знічується і не боїться перебивати «печерських авторитетів», провокує їх на відвертість або чесно зізнається їм, що не вірить.

 

Переконаний, що телебачення, як жоден інший інформаційний засіб, вплинуло на волевиявлення українців. Завдяки патологічному бажанню політиків світитися на екрані, ми зуміли роздивитись, хто є хто, і навіть від душі повеселилися, добре розуміючи, що хліба з цього всього не буде, а от видовище вийшло справді прикольне. Тож спасибі тобі, телебачення!