Що не кажіть, а телебачення у наш час – це найпростіший і найлегший шлях до популярності та слави. Наприклад, може співак або актор існувати в музичному чи театральному просторі роками, видавати інколи щось на зразок хіта, та все одно залишатися маловідомим і малоцікавим широкому загалу. Та варто йому чи їй зачепитися за якусь телепрограму, як у них одразу з’являються резервні таланти, вони стають першими красенями і красунями, а їхні недоліки – чарівними фішками, ну просто тобі магія.

 

Не дивно, що лише ледачі «зірки» естради та театру не марять якимось власним проектом – хай навіть другорядним, бодай на третьорозрядному каналі (про лідерів годі й казати). Потрапляння в «десятку» Кузьми-Могилевської – радше щасливий виняток, усі інші подібні спроби нагадують аматорство, котре щосили прагне задовольнити власне гіперболізоване его. Особливо ця практика характерна для музичних каналів, хоча досвід доводить, що найкращі ведучі «Муз-ТБ» – якраз не співаки та співачки. Навмисне не називаю призвіща, бо розумію: щоб залишатися популярними, цим людям просто необхідно бути телевізійними ведучими. Таким чином пам’ятатимуть хоча б візуально.

 

Твердження українських продюсерів про те, що на телебаченні немає незамінних людей, справді спрацьовує, бо варто лише позбавити «зірку» можливості сяяти на екрані, як вона одразу перетворюється на світського лева чи левицю, що блукають із одної тусівки на іншу, розповідаючи байки про Москву і постійно оглядаючись назад – а раптом покличуть повернутися. Іноді хірургічний метод порятунку програми справді допомагає, як у разі «Світських хронік» (канал ТОНІС), що останнім часом зовсім захиріли і перетворилися на демонстрацію численних Марисиних принад. Часом складалося враження, що це реклама ескорт-послуг, замаскована під гламур. Нові обличчя проекту – Євген Фешак та Віолетта Трикова – досить органічно доповнюють одне одного і, що найголовніше, не прагнуть стати світськими персонажами, а лише добросовісно виконують роль своєрідної інспекції світського життя столиці, де на гулянках міліонерів місцевого розливу найбільшими чайовими стають аж цілих 50 гривень. Що ж, уміють наші мільйонери копійку берегти! Тож і «Світські хроніки» знову цікаво дивитися. В них нарешті перестали вихваляти синів та доньок олігархів, коханок та дружин депутатів, які тяжко гарують у власних косметичних салонах та ювелірних магазинах. Прикольно, що ведучі поволі, але наважуються іронізувати над забавами цього так званого бомонду. Саме іронічний тон одного з ведучих, а саме Євгена Фешака, і додає програмі такої необхідної перчинки.

 

І нарешті про понеділки. Складається враження, що телевізійники – не люди і не розуміють, що саме в цей день глядачеві буває «найважче», бо нервова система перелаштовується на будні. Зрозуміло, більшість із нас шукає порятунку в телевізорі, а там нудьга нудьгу доганяє. Виняток лише один – «Інтер». Концерт «Тото Кутуньо в кругу друзей», д/ф «Что скрывает Ефим Шифрин», «Аншлаг и компания» і, нарешті, «Жди меня». Окремі канали навіть у вихідні так не пестять свого глядача, а даремно.