Загалом, я досить рідко переглядаю читацькі форуми «Детектор медіа», бо на них зазвичай з’ясовуються стосунки, зводяться рахунки і ведуться змагання анонімів за найдошкульнішу образу опонента чи автора обговорюваної статті. Особливого подиву це не викликає, адже така поведінка цілком відповідає нашій ментальності. Де ви зустрічали українця, котрий пропустив би нагоду обгидити іншого українця?! Пауза... Так отож. Без сумніву, пальма першості належить тут політикам, але і прості смертні не пасуть задніх, благо, є на кого рівнятися. Завершуючи цю коротеньку прелюдію, кілька слів про об’єктивність та суб’єктивність. Річ у тім, що соціалістичному реалізму, як методові об’єктивного висвітлення дійсності, я особисто не вірю і вважаю його продажним, тож не важко зрозуміти, що все подальше – мої суб’єктивні судження. Отже, телевізійні ведучі як дзеркала власних каналів. Порівняння старе, навіяне сумнозвісним класиком, хоча метафора, погодьтеся, досі залишається яскравою, і саме за її допомогою я спробую уявити внутрішній світ наших телеканалів. Розумію, завдання майже містичне, але ж і телебачення так само десь із цієї царини. Пропоную розпочати з «Інтера», бо чого лише вартий слоган «Головні новини країни»! Зухвало, претензійно, задерикувато і неймовірно цікаво. Можливо, саме тому ми так легко піймалися на цей рекламний гачок. Облом був миттєвий і жорстокий. Нові «Головні» виявились абсолютно звичайними. Очікуваного креативу, новаторства, ексклюзиву та гарячих репортажів ніхто не побачив. Оновлений «Інтер» надто захопився формою, зовнішніми ефектами, забувши про зміст. Нові ведучі виявилися фаховими ремісниками, що вміють лише сухо інформувати. Відповідно, темпоритм «Головних новин» уповільнився, вони стали монотонними, як псалтир, і втратили інтригу передчуття сенсаційності. Наприклад, родзинка новин на ICTV та 5-му – репортери, що давно стали повноцінними зірками. «Плюси» доповнили власні новини прямими включеннями з Хрещатика і дають змогу почути коментар на «смажений» факт із перших вуст. Новини СТБ завжди відзначалися строгим та чітким дотриманням законів жанру – ніяких тобі витребеньок, нічого другорядного, лише найголовніше якнайменшою кількістю слів – і все це мовою українського відродження 20-х років. «Інтер» теж, мабуть, має власне уявлення про свої «Головні новини», от лише глядачеві воно поки що незрозуміле, а відтак і нецікаве. Найголовніше на телебаченні – персоналії. Дехто переконаний, що незамінних людей немає. Канал окремих зірок – це погано. Канал одноманітних професіоналів – добре! На жаль, істина в іншому. З деяких людей, навіть за великого бажання і великих витрат, зірку телевізійних новин не зробиш і довіри глядачів не купиш. Серед усіх нових облич на «Інтері» особливо розкручують Ганну Гомонай, пересаджену з прісного ґрунту каналу К1 на оновлений квітник «Інтера». Зі властивою цій ведучій флегматичністю та заколисуючим тембром голосу найліпше було би вести програму «Добраніч, малята», успіх був би гарантований. Ведучі без внутрішнього стрижня, чіткого розуміння власної місії, вміння керувати глядацькою увагою і, зрештою, без живої міміки та енергетики – неможливі. Як повну протилежність Гомонай можна розглянути менш розкручену Тетяну Даниленко (5 канал). Одразу зустрічаєш погляд: розумний, гострий, інколи трошки лукавий, інколи навіть іронічний, але ніколи не відсторонений, задивлений кудись у «синю даль». Даниленко володіє даром зосередження уваги глядача на найголовнішому, природно та чітко артикулює українською мовою, що на нашому телебаченні вже саме по собі є досягненням. Якщо брати за взірець Аллу Мазур та Оксану Соколову, то можна сказати, що Даниленко – їх гідна послідовниця. Ведучий теленовин для сучасної людини – особлива сила, що поєднує її з усім світом, стверджуючи, що попри всі особисті негаразди та глобальне потепління – жити варто. Через ведучих новин канал вільно чи невільно позиціонує себе і свою власну сутність. У когось вона життєствердна, оптимістична; у когось – стримана, виважена, а де в кого з гіперболізованими амбіціями – прісна, нудна і зарозуміла. Тож дивись на ведучого, як у дзеркало, і все одразу збагнеш.