Про початок фестивалю, програму й стрічки читайте тут, тут і тут.

Організаторам вдалося скласти масштабну програму, попри перепони й біди, спричинені війною: всього можна подивитися 62 картини з 34 країн світу. У програмі — 19 українських стрічок: 10 національних прем’єр і 9 світових. Також глядачі/ки побачать мистецькі інсталяції та відвідають актуальні дискусії. Docudays UA зібрав понад 150 учасників і учасниць, з яких 25 — гості з-за кордону. Гасло 21 Docudays UA — «10 років триденної війни, яка триває три сторіччя» — за тему рефлексії має історичну пам’ять.

Щодня ми розповідаємо про найцікавіші, на нашу думку, події фестивалю.

Історія — поняття суперечливе: з одного боку, це щось, що належить минулому і саме в такій якості вивчається; з другого — це питання колективної пам’яті, котра впливає на сьогодення, бо, як відомо, той, хто не пам’ятає свого минулого, приречений повторювати його помилки знову й знову.

Отаке минуле, що досі є нашим прокляттям, зачіпає нідерландський режисер Вальтер Стокман у «Київських файлах» (Нідерланди, основна тематична програма).

В Україні вільний доступ до архіву КДБ СРСР відкрито ще у 2017 році. Автори фільму беруть три справи, фігуранти яких живі досі: французької туристки українського походження, котра їздила до Львова провідати родичів, юного голландця, що погодився на розвідувальну місію в СРСР із наївної цікавості, та української дисидентки.

Стокман, спираючись на віднайдені документи, показує, як радянська тиранія скалічила життя усім фігурант(к)ам. Режисер вписує той давній кошмар у сучасний контекст — і війна, що постійно нагадує про себе на задньому плані, виглядає як намагання знову загнати Україну в імперський морок.

«Київські файли»

Так само авторитарного минулого торкається Жуан Педро Бім у режисерському дебюті «За зачиненими дверима» (Бразилія, програма Docu/Арт).

У Бразилії в 1964–85 рр. керувала націоналістична диктатура. У 1968 році уряд ухвалив закон, який дозволив  режиму розправлятися з опозицією в будь-які способи. Те засідання було записане. Бім знайшов аудіозапис і вчинив точно й дотепно: наклав його на нарізку з тогочасних пропагандистських фільмів. Пересолоджена фальш пропаганди, дивовижно схожої на радянську, стає від цього поєднання особливо нестерпною.

«За зачиненими дверима»

Питання власної ідентичності, національного самоствердження всупереч агресивному сусіду, котрий постійно повторює байку про «один народ» — реалії фільму Ванессі Гоуп «Невидима нація» (США — Тайвань, основна тематична програма). У 1949 році Тайваню вдалося уникнути лихої долі материкового Китаю та не стати частиною комуністичного експерименту. Проте КНР не полишає намагань ізолювати острів і приєднати його силою. Власне, Гоуп, отримавши безпрецедентний доступ до першої жінки-президентки Тайваню Цай Іньвень (2016–24), змальовує захопливий портрет Тайваню та його боротьби за збереження вистражданої демократії. Вільна Китайська Республіка, так само як і вільна Україна — це постійний виклик і загроза сусіднім імперіям. «Невидима нація» лишає надію, що свобода таки переможе.

«Невидима нація»

Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»