«Рубан»: народний серіал із військовим контекстом
«Нашою метою було зробити захопливий народний серіал, головного героя якого глядач полюбить відразу», — представила перший сезон детективу «Рубан» продюсерка Алла Липовецька. Тож невідомо, на кого чи на що робилися ставки на старті: героя, історію чи власне жанр. Бо прогадати з В’ячеславом Довженком важко, майже неможливо. Це один із лідерів глядацьких симпатій в Україні, без перебільшення — народний актор. Але глядач також любить власне детективи, причому останнім часом — українські, створені українськими командами та з природною українською мовою в кадрі, яка є для акторів робочою. Серіал «Рубан» (режисер Дмитро Лактіонов) стартував у ефірі ICTV2 16 квітня і на виході дав не лише гачок-заявку на продовження, а й непогані показники каналу — третє місце у слоті за переглядами. Через те цікаво, чи відбувся б теледетектив з іншим головним актором. Спрацювала харизма Довженка. Або ж — горизонтальна любовна лінія, бо її зараз вимагають у будь-якій розробці, бо менеджментом взято курс на розширення аудиторій із поступовим змішуванням дещо умовних тепер «чоловічої» та «жіночої». Або ж — вмонтованість у розважальний формат теледетективу сьогодення.
Останнє зауваження дуже важливе. Річ у тім, що чимало дослідників контенту — переважно з Facebook, — розлого, а часом із погано прихованою агресією коментують саме розважальний сегмент телебачення. Основне зауваження, крім згадок, де, коли, в якому проєкті та з яким російським актором знімалися задіяні українці, — відірваність від реалій. Не треба спеціально пояснювати: йдеться про реалії повномасштабної війни, як і загалом війни Росії проти України, котра триває вже одинадцятий рік.
Я вже не раз згадував про свою неприязнь до комедій. Як і про те, що не я один наголошую: сьогодні Росія вливає у своє кіно- й телевиробництво мільярди, яких в Україні нема. Це мало би означати: будь-який новий проєкт мав би зосередити глядача не на комедії «для відволіктися і чисто поржать». А на жанрах, котрі, лишаючись за формою не менш розважальними за комедії, при цьому занурюють мільйони глядачів у наші реалії.
Україна не переб’є Росію кількістю. От просто не переб’є. Наше кіно- й телевиробництво не може, та й не особливо могло чи хотіло змагатися з російською пропагандою. Навіть якби виробники й хотіли — все одно б не вдалося. Чому? Дуже просто: в Росії в рази більше професійних пропагандистів, які набили собі руки. Тому в них виходить чергове «слово пацана», котре магнітом притягує пострадянську, передусім українську аудиторію. Чи переб’є якістю?
Спершу варто розібратися, чим міряти якість. Бо згоден із тим, що «Перші дні» та «Перевізниця» показали у сегменті драматичних серіалів вищу якісну планку, ніж «Юрик». Проте тотального захоплення якісніші стрічки не викликають хоча б тому, що для авторів війна — фон, на якому відбуваються події. Автори ж погано розуміють контекст, тому рівними й логічними виходять не всі епізоди. Найчастіше «не вірю» читав на адресу епізодів, чию сюжетну основу становить ЛГБТ-тематика. Отже, поняття абсолютної якості, яка б догодила всім-всім, поки не існує. Принаймні, в Україні під час війни.
З огляду на сказане «Рубан», який створювався вже після масштабного вторгнення і явно за менші, ніж зазвичай, гроші, виглядає хай не глибоко народним, то наближеним до народного серіалу — напевне. Гліб Рубан, як решта головних героїв і другопланових та епізодичних персонажів, живе у світі, де є повітряні тривоги та комендантські години. Тут є учасники бойових дій і ті, хто відмазався й ухилився від військової служби. Нічні клуби, котрі працюють із порушеннями чинного законодавства, й шахрайські благодійні фонди поруч із порядними. Тобто, війна відчувається жителями далеко від лінії фронту. І кожен відчуває її по-своєму.
Більшість головних героїв воліли б війни не відчувати. Але вона вривається в їхнє життя. Майор поліції Антон Береза (Влад Нікітюк) вирішує звільнитися та йти на фронт після чергової сутички з корупційною системою. У нього виникли проблеми: затримав п’яного суддю, який збив молодого військового і має всі шанси викрутитися. Так, подібні історії дотепер мали місце в новинах, але не в серіальних сюжетах. Проте, повторюся, в «Рубані» про війну нагадують прямим текстом. А небажання відчувати її проєктується не лише на героїв телевізійного художнього фільму.
Кожен з українців хоче миру. І, будемо відверті, десь від 2017 по 2022 рік так звані «втомлені від війни» формували в українському інфопросторі порядок денний. Війна була десь далеко, на частині Донбасу. Про неї дозволяли згадувати на ширший загал дуже побіжно. А після 2020 року були навіть негласні установки воєнний контекст у жоден серіальний проєкт не пускати. Почасти це одна з причин, хай не основних, масштабного вторгнення — чимало співгромадян воно заскочило зненацька.
Як і героїв «Рубана». Всі вони пристосовуються або, правильніше сказати, вже пристосувалися. Дія відбувається, судячи з погоди та, головне, атмосфери, 2023 року у великому місті. Київ не називається, проте зчитується. Так само не виникає питань, чому психолог Гліб Рубан не в ЗСУ. Він потрібен поліції як консультант, утримує штат працівників, яким, цитата: «Держава стільки не платить, скільки я». Отже, Рубан протиставляє себе державі, хоча не має ані впливу державної особи, ані рівноцінних фінансових можливостей. Проте їх вистачає, аби брати на роботу колишніх силовиків. Офіцерів поліції, як ось Береза, й навіть розвідки, як Коля (В’ячеслав Ніконоров).
З цього моменту починається звичайний і звичний глядачам детектив, за сюжетом якого основну функцію сищика бере на себе не посадовець із поліції чи прокуратури, а приватна особа. Часто це справді психолог, здатний вирахувати та вполювати маніяка — саме так, серійні вбивці й тут домінують у сюжетах. Мета — не налякати, проте спростити задачу глядачу, головним героям і собі заразом. Адже в головах маніяків таке коїться, що логіку простіше не шукати. Вимкнути свою голову, не заморочуватися.
Розбирати всі вісім серій тут нема смислу, бо вертикальний детектив будується за однаковим принципом. За що його й люблять мільйони. Натомість нагадую: другий сезон неодмінно буде. Адже історія завершена на драматичному моменті — кохана жінка Рубана, слідча Марта Титаренко (Ольга Голдис) у смертельній небезпеці. Тут варто поговорити про любовну горизонталь, адже стосунки Марти й Рубана заплутані значно більше, ніж справи, які обом доводиться розкривати. У першій серії вони коханці. Потім стає відомо: Марта розлучена, та з чоловіком підтримує дружні стосунки. Далі зрозуміло й видно — не лише дружні. Нарешті, у восьмій невідомий маніяк втягує Рубана чи то в родинні справи Титаренко, чи то у власні, чи то в справи самого Гліба.
Таким чином, є зразок розважального, народного чи якого хочете телекіно, автори якого не відмовляються від нагадувань аудиторії про стан війни в країні. Як на мене, таке рішення важливіше, аніж кастинг, на який завжди робиться ставка. Проте самі герої, а головне — актори, котрі виконують ролі, розуміють: у країні війна, про що слід нагадувати. Ось тут бажання створювати легкий контент не суперечить громадянській позиції. І, як кажуть, далі буде…
Титульне фото: серіал «Рубан»/Starlight Media