Що не кажіть, але «оновлення» каналу «Рада» було однією з найепічніших медійних подій 2021 року. Команда президента Зеленського в усіх на очах фактично захопила парламентський канал та перетворила його на інформаційний і підконтрольний владі. Не лише обуривши нас із вами, але й порушивши міжнародні зобов’язання держави. Далі канал випустив рекламу, від якої аж довелося відмовитися, настільки вона була агресивною до опозиції. В ефір запросили, звільнили та повернули під провокативно прозорою схемою чорного політтехнолога Володимира Петрова. І це все було лише тестовим мовленням.

Здавалося, що коли «Рада» повноцінно запуститься 18 січня (пізніше дату ще й перенесли на 25 січня), це буде якоюсь неймовірно яскравою подією. Але на ділі канал розчаровує. Робота ведучих не злагоджена, ефір порожній, формати шаблонні, гості здебільшого другорядні. Якщо чесно, «Рада» просто нудна. І поки що не варта іміджевих втрат, яких коштувало її «оновлення».

Енергія предків

Українське телебачення перенасичене інформаційними каналами й на їхньому фоні «Рада» виглядає так, наче команда президента розігріла напівфабрикат: гостьові студії, новини, одне токшоу, одна авторська програма, одне інтерв’ю. Харизма та креатив більшості з них закінчуються на жанровому визначенні. І проблема не в тому, що до цього каналу, як і до медіа Порошенка та Медведчука, долучався продюсер Олексій Семенов. Подивіться, наприклад, на місцеве токшоу. 

«Рада» Сергія Іванова виходить щоденно, знімається нібито в холі уряду й не виділяється ні модерацією, ні темами, ні гостями, ні форматом. Сірість доволі складно охарактеризувати, але її легко помітити на фоні конкурентів. «Свобода слова» на ICTV робить ставку на топпосадовців та прагнення до конструктиву. «Право на владу» на «1+1» подобається своїм фанатам через «яскраву» модерацію Наталі Мосейчук. «Україну 24» люди дивляться, мабуть, заради ностальгії за «колишніми», чи критики Зеленського. Але навіщо дивитися «Раду»? Бо це єдине токшоу, де третина студії — «слуги народу»?

Токшоу «Рада» на каналі «Рада» на тему «Робота Верховної Ради»

Аналогічне питання до програми «Головний редактор», у якій Тетяна Гончарова поки що інтерв’ювала голову партії «Слуга народу» Олену Шуляк, ексміністра закордонних справ Володимира Огризка, волонтера Олексія Мочанова та гендиректора «Оператор ГТС України» Сергія Макогона. Це шоу щоденне, тобто не глибоке, та очевидно провладне, тобто не гостре. Навіщо заради такого (та двох тисяч переглядів на ютубі) було захоплювати канал, а не піти на будь-яке приватне медіа, де з радістю приймуть голову правлячої партії? Чи хоча б на канал «Дом».

У той же час ці ефіри мають досвідчених ведучих та простий формат, тож принаймні працюють без збоїв. Про гостьові студії такого не скажеш. Оскільки «Рада» продовжує бути парламентським каналом і транслювати засідання, брифінги й різноманітні офіційні заяви, розмови з гостями постійно та не завжди очікувано перериваються. Також ведучі посеред власних інтерв’ю передають слово колегам у кулуарах, які якраз зловили якогось депутата. Інколи виступ «слуги народу» перебиває виступ іншого «слуги народу». І в більшості випадків у глядачів може виникнути лише одне питання: навіщо? 26 січня кореспонденти ексклюзивно впіймали Данила Гетманцева, запитали в нього про ПАРЄ й дізналися, що це не його тема. Буквально через кілька хвилин гостьова студія знову перервалася на Гетманцева, бо цього разу інші канали запитували в нього вже профільні речі. 

До речі, у «Ради» насправді дві студії — у парламенті та в Кабміні. Інколи трансляція просто перемикається між ними, інколи гостей із різних приміщень зводять у спільному ефірі. Фізично між цими локаціями трохи більше ніж 200 метрів.

Перевага розділення студій — політики максимум кричать одне на одного

Робота ведучих теж не ідеальна. То колегу представлять «красунею» (це якась державна програма?). То необережно заявлять, що «ЛДНР звернулися до Росії», фактично надаючи суб’єктності вигаданим республікам російських бойовиків. То анонсують, що Віктор Ляшко, міністр охорони здоров’я, розповідає про ситуацію з коронавірусом ексклюзивно для каналу «Рада». По-перше, це був брифінг. По-друге, якби це було правдою, може, не треба робити інформацію про здоров’я українців ексклюзивною? По-третє, чекаємо ексклюзивної публікації законів у «Голосі України»! 

Окремо варто поговорити про ранкову рубрику «Кава з депутатом». Це трагедія. За столиком парламентської їдальні у представника «Слуги народу» запитують: «Чи вільне ваше серце?», «Для вашої собаки найбільше щастя — велика кістка. А для вас?», «Промоніторила ваші соцмережі, на вихідних ви були в тирі. Це ваше основне захоплення?». Bellingcat, який ми заслужили. Серйозно, наші податки отримують люди, що представляють нардепа, зокрема, так: «...Надає перевагу документальному історичному кіно, улюблений фільм — “Зоряні війни”». 

 Дурнев +1

Канал «Рада» нагадує співака, якому зробили модну пластичну операцію, але він не став краще співати. За новою роздільною здатністю та графікою ховається той самий дух. Радше за все, державне телебачення прокляте й не варто було його тривожити. 

Нові обличчя

Олег Семінський, Іван Юнаков, Олександр Аліксійчук — здогадайтеся, хто з цих чоловіків чинний народний депутат від «Слуги народу». Правильна відповідь: усі троє. І тепер, завдяки гостьовим студіям та включенням оновленого каналу «Рада», українці про них почули. Пан Юнаков узагалі удостоївся «Кави з депутатом». 

Команда президента, очевидно, хотіла мати власний канал заради кращої репрезентації та контролю свого образу в медіа. І «Рада», якби її хтось дивився, виконує обидві функції. Поки не можна зробити якісних статистичних висновків, але «Слуг народу» у всіх форматах показують частіше, ніж представників опозиції. Звісно, членів монобільшісті за визначенням більше. Але в журналістиці значення має не абсолютна кількість представників якоїсь сторони, а баланс поглядів усіх сторін. Аналогічно в ООН Китай не має права на кожен п’ятий виступ. І це лише якщо порівнювати владу та опозицію загалом. Баланс на рівні окремих фракцій природно ще гірший. Наприклад, на кожному з чотирьох випусків токшоу «Рада» було по шість гостей: по одному від різних фракцій та груп і двоє від «Слуги народу». «Європейська солідарність» свідомо відсутня на каналі, хоча ефір інколи відвідують неофіційні адвокати Порошенка, наприклад, Сергій Хлань, екснардеп БПП.

 «Слуга народу» — перша та за чотири програми єдина політична партія, представлена у програмі інтерв’ю

Крім політиків, ефірний час заповнюють політичними коментаторами. Деякі з них доволі відомі, наприклад, Борис Тизенгаузен, який співпрацює зі «Слугою народу». Деякі дуже дивні. Зокрема Андрій Гнатуш, автохтон каналів Медведчука, на «Раді» розповідав про зовнішній вплив у наглядових радах. Та жартував, що Ізяслав — дуже вигідне ім’я: «Де треба — Ізя, де треба — Славік». Проте більшість часу парламентський мовник працює «Фабрикою зірок» і відкриває українцям нові імена. Побачимо, наскільки ці головомовці будуть цікавіші глядачам, ніж уже розпіарені головомовці на інших каналах. 

Звісно, «Рада» не лише пасивно надає владі майданчик, але й активно допомагає. В інтерв’ю та новинах ведучі порушують вигідні команді президента теми, зокрема «Велике будівництво». Не перебивають членів монобільшості, коли ті піаряться. Не ставлять цим гостям гострих запитань. Наприклад, Олена Шуляк нахвалює імперативний мандат, а ведуча мовчить про потенційні ризики партійної диктатури.

Негативну енергію натомість спрямовують на опозицію, найчастіше — на «Європейську солідарність». На «Раді» у виконанні «слуг народу» лунають, у принципі, ті ж тези, що й на інших каналах, просто частіше. Серед іншого спікери монобільшості намагаються (ще більше) прив’язати Петра Порошенка до Медведчука. Та критикують п’ятого президента за Мінські домовленості, які буцімто заважають новій владі вести перемовини на вигідних умовах. Ведучі допомагають із критикою. То Сергій Іванов на своєму токшоу фактично запитує «слуг» про таємні наміри опозиції, коли вона закликає до об’єднання. То Тетяна Гончарова під час інтерв’ю з Оленою Шуляк приєднується до критики опонентів, що буцімто тягнуть ковдру захисту України на себе.

Також модератори допомагають владі захищатися. Наприклад, під час дуже некрасивої перепалки екснардепа БПП Сергія Хланя та «слуги» Олени Мошенець, які обмінювалися звинуваченням на користь своїх партійних сил та лідерів, ведучі гостьової студії додавали аргументів проти Порошенка. І це вже не кажучи про елементарний баланс думок. У п’ятницю справі лідера «Європейської солідарності» присвятили майже годину ефіру, так і не озвучивши позицію захисту. 

При цьому модераторів можна похвалити за роботу з представниками «ОПЗЖ». Люди Медведчука на каналі «Рада» виступають проти закордонної зброї та за прямі перемовини з бойовиками. Але ведучі, зокрема Сергій Іванов, не дають їм вільно маніпулювати.

Спеціально проти опонентів влади заточена авторська програма Володимира Петрова. Вона називається «Насправді», і це єдине з трьох вечірніх шоу, яке «Рада» не викладає на своєму ютуб-каналі. Чорного політтехнолога щодня представляють у ролі гостя: Тетяна Гончарова вітає його зі студії у Верховній Раді, поки сам Петров сидить у Кабміні на фоні сходів. Хто його знає, навіщо «Раді» цей фарс. Очевидно, таким розділенням канал хоче ілюструвати, що Петров — дистанційний гість. Але ж студія, у якій він сидить, теж належить цьому каналу й теж розташована в державній будівлі. Це те ж саме, що «не працювати на Порошенка», вмикаючись на Прямий зі студії 5-го.  Можливо, ніхто просто не хоче бути поруч із Петровим? 

Репертуар Петрова — очікувано найбільш скандальна частина «Ради». Він розповідає, що Росія не піде в наступ, бо Юлія Тимошенко має там зв’язки, але повернулася в Україну. Дискредитує мітинги Порошенка через ставлення до літньої жінки. Розповідає про скандали Артема Дмитрука, постійно підкреслюючи його приналежність до групи Разумкова. Жартує про буцімто спробу самого Разумкова бути мачо, називаючи його «маминим пиріжечком». Звинувачує Дмитра Гордона у прихильності до Росії, порівнюючи з Лукашенком. Описує дезінтеграцію «Голосу». Інтерв’ює власних гостей на подібні теми. Та приділяє час російським фейкам і закордонним політикам, що якимось чином сприяють Росії. Наприклад, президенту Хорватії. Члени команди Зеленського у шоу Петрова безгрішні. 

Саме існування «Насправді» показує, що сталося з каналом «Рада». Цей мовник мав би звітувати громадянам про роботу парламентарів. Але тепер на ньому є шоу з підставним ведучим, який мочить опозицію на користь влади. 

Попередні висновки

З кожним роком у це все важче повірити, але команда президента Зеленського — досвідчені медійники. У 2019 році вони буквально виграли президентські вибори, бо протиставили типовому політичному піару асиметричні методи. Суперник Зеленського володів інформаційними каналами та мав гарантовану лояльність великих медіагруп (окрім групи Коломойського). У Зеленського було мало шансів на цьому полі, тож він натомість знімав серіал і відео для соцмереж. Пройшло три роки й чинний президент регресував одразу до державного мовлення. 

Бачать глядачі, «Дом» та «Рада» виглядають саме як стереотипне державне мовлення. Вони нудніші та примітивніші, ніж олігархічні конкуренти. У них помітно менший (зате напряму з вашої кишені) бюджет. Їхні формати банальні. Влада поки що не надсилала «Раді» гучних ексклюзивних спікерів. Нагадайте, навіщо українцям це дивитися? 

Звісно, найгірші проблеми стосуються не шоу-складової, з журналістськими стандартами все теж печально. Як і на олігархічних медіа, тут немає балансу — у всіх форматах домінує «Слуга народу». Модератори займають бік роботодавця. А ще є контекст: як довіряти каналу, якщо його фактично рейдернули та призначили туди ведучого в обхід редакційної ради? 

Така «Рада» просто не потрібна. І, здається, автори самі це розуміють. Принаймні, поки що вони не змогли вигадати для самореклами в ефірі кращого посилу, ніж щось на кшталт: «Ми працюємо з парламенту, ми отримуємо інформацію першими». Знаєте, це було би правдою, якби у Верховній Раді не були акредитовані три тисячі інших журналістів. І якби телебачення та навіть політичний піар не еволюціонували далі державного мовлення.