Коли домогосподарка Антоніна засинає. Для кого знімає серіали Оксана Байрак

Коли домогосподарка Антоніна засинає. Для кого знімає серіали Оксана Байрак

19 Травня 2021
6825
19 Травня 2021
13:30

Коли домогосподарка Антоніна засинає. Для кого знімає серіали Оксана Байрак

Лєна Чиченіна
Арт-оглядачка
6825
«Нетфлікс» нині випустив серіал «Голстон», про американського дизайнера Роя Голстона. Оксана Байрак цікавіша утричі за цього їхнього Голстона.
Коли домогосподарка Антоніна засинає. Для кого знімає серіали Оксана Байрак
Коли домогосподарка Антоніна засинає. Для кого знімає серіали Оксана Байрак

Виробники серіалів часто жаліються на брак хороших історій та яскравих персонажів. Мовляв, майже ніхто зі сценаристів поки не здатен їх вигадати. Не дуже зрозуміло лиш, навіщо вигадувати. Просто озирніться — скільки усього дивовижного навкруги. Бодай життєвий і творчий шлях Оксани Байрак. «Нетфлікс» нині випустив серіал «Голстон», про американського дизайнера Роя Голстона, який перепаскудив увесь свій талант через кепський характер, наркоту, дитячі травми та якесь ненормальне, карикатурне позиціонування себе як генія.

Оксана Байрак цікавіша утричі за цього їхнього Голстона. Бо його історія — передбачувана, а висновок — старий як світ. З Оксаною Іванівною — навпаки. Це історія про те, як, не маючи особливого таланту в режисурі, абсолютно цього не визнавати, відірватися від реальності, не перейматися якістю своєї роботи, зануритися по самі вуха в манію величі, зійти на вершину й лишатися на ній, отримуючи любов аудиторії та професійний успіх.

Світ повниться феноменами. Явищами, які точно є, але збагнути їх важко. Важко тому, що нам або бракує знань, або просто не хочеться приймати реальність. Коли йдеться про фізичні, біологічні, хімічні процеси — тут справді складно. Не усі з нас науковці, які сидітимуть роками над вивченням того чи іншого явища і закопуватимуться у формули чи досліди. Проте для розуміння інших феноменів досить лише емпатії та виходу зі своєї житейської чи естетичної бульбашки.

Вважається, що найпопулярнішою моделлю для українських телеглядачок є модель «Попелюшка». Вона штампується роками і стабільно дає результати. Героїня — жінка чи дівчина складної долі. Вона бідна, але хоче вибитися в люди. Або ж та, яка стикулася із «камінням і стрілами долі навісної» та не в силах із ними впоратися. Але раптом у її житті з’являється він — успішний, заможний герой, який бере все у свої руки, вирішує її проблеми, веде спочатку в магазин на шопінг, а згодом і до шлюбу та щасливого життя без проблем.

Аудиторія таких серіалів — славнозвісна домогосподарка Антоніна, як писав Бегбедер — «втомлена бідолага». Чоловік їй потрібен перш за все як милиці. Утім наша з вами стражденна Антоніна не єдина сидить перед телевізором. Разом із нею там є й інші психотипи. А отже інші цільові. Долі їхні теж важкі. Наприклад жінки, які аж ніяк не домогосподарки, — вони працюють, заробляють гроші, роблять кар’єри й тягнуть, тягнуть на собі дітей, чоловіків, батьків та ще візочок із родичами. Або не тягнуть, а жаліються, що немає навколо рівних їм кандидатів. Чи навіть ті самі Антоніни, які, втім, Антонінами бути не хочуть, а мріють про інше життя. Вони схильні до екзальтацій та постійних роздумів — про те, якою повинна бути справжня жінка, яким — справжній чоловік і справжні, правильні між нами стосунки. Назвемо її сильною та незалежною Веронікою. У радянські часи їхніми ідеальними героїнями були Катя з «Москва сльозам не вірить» чи Людмила Прокофівна зі «Службового роману». На останній Оксана Байрак навіть спродюсувала римейк — називається він «Большая разница».

Для Антоніни серіали знімають просто собі люди. А ось для цих, других, творить наша героїня.

Популярність її стрічок, ясна річ, теж часто називають феноменом. Мовляв, такого не могло бути, але якось взяло і трапилося. Чому не могло — так це ж ясно. З-під камери Байрак майже постійно виходить формат «так погано, що аж добре». Особливо останнім часом. Раз за разом стає очевидно, що творіння ці знімаються настільки нашвидкуруч та халтурно, що навіть бракне часу це все бодай причесати і здається, що в ефір виходить якась чорнова версія. Поганий грим, гра акторів, яка часто не витримує критики, сцени, здавалося б, зняті з одного дубля і монтаж нашвидкуруч. Тому Оксана Іванівна нагадує Вовку з радянського мультика, який запихає у пічку тісто і дрова, промовляючи: «Ладно, и так сойдет!».

Лиш одна різниця. Вовка спечені «пиріжки» навіть сам не захотів їсти, а ось серіали Байрак хочуть дивитися й таки дивляться тисячі жінок. А ч кого є інстаграм, то підписуються на її сторінку, пишуть захоплені коментарі та дивляться її щотижневі стрими. І феномену тут ніякого немає — просто відсутність справжньої конкуренції.

Більшість виробників серіалів так вчепилися в ту Антоніну, що геть забувають про Вероніку. І що ж їй, нещасній, робити? Лише чекати на наступні опуси Байрак. Так, нині в Україні таки почали фільмувати серіали для умовних «сильних» героїнь. Але, як мені здається, автори не встигли повноцінно переключитися. Наприклад, у «Полонянці» на СТБ персонажка науковиця, яка через загадкові обставини стає домогосподаркою. У першій серії доволі смішно та нарочито підкреслюють, що ні-ні, це не та домогосподарка, до якої ви звикли, вона інша. У Байрак же ця схема була із самого початку. І головне — сама по собі вона є чудовою рольовою моделлю. В анонсах до яких серіалів обов’язково вказують ім’я режисера? Вона заможна, успішна жінка, самодостатня та закохана перш за все в себе. Принаймні, саме такий образ багато років транслює пані Оксана з усіх можливих майданчиків. Як на мене, образ хоч і робочий, але максимально дивакуватий.

Ось яскрава цитата з її інстаграму:

«Сейчас я хочу попросить прощения у себя. За то, что наделенная божественной энергией, не берегла ее. Не берегла себя. За то, что я, космически чувственная, дарила себя не любящим любовь. За то, что убивала нейроны моего гениального мозга из-за недостойных. За то, что я  королева, тратила время и силы, чтобы создать подобие идеала из плебеев».

Дописів зі схожим посилом — десятки. Вони ж і є основою образів героїнь її серіалів. Попри неймовірну комічність, варіант Байрак — значно менш деструктивний, ніж варіант «Попелюшки». І у ньому значно більше поваги до персонажів — як жінок, так і чоловіків. Особливо до чоловіків, які не розглядаються авторкою виключно як ходячі гаманці. Любовні історії Байрак — це переважно почуття двох рівноцінних людей.

Тому, напевне, не буде перебільшенням сказати, що Байрак ледь не єдина, хто закладає в телесеріали феміністичну думку. Ось ще один її допис:

«Возможно, это шокирует вас... Но есть женщины, которые хорошо водят автомобиль, любят заниматься любовью, терпеть не могут разговаривать во время просмотра фильмов, не нуждаются в ваших деньгах и всегда говорят именно то, что действительно имеют в виду...».

Готуючись писати цей текст, я переглянула із десяток її фільмів та серіалів різних часів. І один з них дивилася з певним жалем — за тим, що десь у паралельному світі, існує режисерка Оксана Байрак, яку ми дійсно втратили. Це фільм «Снежная любовь, или Сон в Зимнюю ночь» 2003 року. Це новорічна історія, яких нам досі так бракує. Успішна журналістка, яка живе з донькою, готується до зустрічі Нового року. У неї роман з одруженим шефом і фатальне завдання — взяти інтерв’ю в зірки хокею, з яким у неї був бурхливий роман, що закінчився болісно і трагічно. Хокеїст «за збігом обставин» купує квартиру поряд з її. Новорічна ніч переверне долі цих двох і не тільки.

Фільм водночас і драматичний, і смішний. Особливо тоді, коли бачиш у ньому рекламу газети «Бульвар» — головна героїня працює саме там. А в актора, який грає її шефа, така ж зачіска, як і в реального Гордона. Ми бачимо просту історію, з доволі цікавими діалогами, жартами і характерами персонажів, які запам’ятовуються. Можливо тому, що сценарій писала не Оксана Байрак. А ще: режисерка в цій роботі не викаблучувалася і не вдавала із себе Ларса фон Трієра. Якби вона зберегла цю стратегію — нині цілком би могла подарувати нам всенародно й надовго улюблені фільми, без претензії на оригінальність, але відносно якісні. І головне — її стрічки не викликали бм стільки насмішок, а фраза «Байрак головного мозку» так і не з’явилася б.

Більшість серіалів Байрак містять одну й ту ж тенденцію. Режисерка не хоче бути ординарною, вона — геній, власниця неабияких нейронів та чуттєвості. Вона не зніматиме вам якісь вульгарні історії про те, як дівчата потрапляють під колеса автомобіля вродливого мільйонера. Біда лиш у тім, що бажання створити «щось таке, або таке» лишається нездійсненням через брак умінь. Чисто технічну неможливість втілити задумане. А тому спроби показати неймовірне, нетривіальне і сильне почуття між героями перетворюється на посміховисько. Бо музика, яка мала би бути пристрасною, більше таки пасувала б до якоїсь батальної сцени у військовій драмі. Рандомне уповільнення та незрозумілі розкадровки під час еротичної сцени, героїня підмітає волоссям підлогу, оператор смикається з однієї точки в іншу — усе це викликає перш за все сміх. Проте, лише у не ЦА (цільової аудиторії) цих серіалів. Решті - «и так сойдет». Вони легко закривають очі на огріхи, бо лиш тут покажуть  їхню мрію.

І, звісно, ще одним дуже важливим питанням у творчості Оксани Байрак є питання ідеологічне. Вона є людиною абсолютно проросійською. У ранніх роботах вона навіть не намагалася робити щось нейтральне, як-от незрозуміла локація, вигадані номери автомобілів та національність героїв. Усе це було підкреслено російським. У дебютному фільмі «Круиз, или Разводное путешествие» є, щоправда, герой-українець і він такий собі «забавный хохол», затурканий та смішний. Герої постійно цитують якихось російських письменників, мають пієтет до російської мови і так далі. Сама Оксана Іванівна доволі некомпліментарно висловлювалася і щодо Революції гідності, і українських військових на Донбасі. А колись навіть балотувалася до парламенту у складі такої собі «Партии политики Путина».

Вона досі обурюється забороною свого фільму «Аврора», в якому зіграв Дмитро Харатьян. Щоправда, ці заборони справді були в багатьох моментах доволі неоднозначними — під них потрапило безліч визначних українських стрічок лишень через появу в них, часто епізодичну, одіозних росіян. Але обурюється пані Оксана у своєму стилі— без зайвої скромності називає «Аврору» «легендарним фільмом, на якому повинні рости покоління». І дивується — як його могли заборонити? За якісь зйомки в окупованому Криму? І запевняє, що Мітьку із «Гардемаринів» обожнює українська нація.

Замість висновку. Оксана Байрак не зніматиме кращих серіалів, ніж знімає. Хоча б через манію власної величі. Зазвичай ця якість повністю виключає тверезий на себе погляд. Та і навіщо? Її роботи стабільно збирають хороші рейтинги. І збиратимуть далі, допоки їм не з‘явиться альтернативи. Режисерки з потужною харизмою, яка зніматиме для описаного вище типу телеглядачок. Їхні мрії, погляди та сподівання можна ще раз підкреслити ось у цьому вірші, який днями запостила сама Байрак:

Она жесткая  это нормально

Не приемлет «котенок» и «зая»

Это после  покорная в спальне

Сильной женщине нужен хозяин.

***

Фото: Інстаграм Оксани Байрак

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6825
Читайте також
18.12.2021 11:00
Олег Чорний
для «Детектора медіа»
3 588
23.01.2020 12:37
Лілія Апостолова
«Детектор медіа»
4 699
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Вододимир
412 дн. тому
Коли по телевізору показують фільм Байрак, я переключаю канал.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду