Почув на Першому каналі «Українського радіо» пораду, як уберегтися від коронавірусу: «Часто мийте руки з милом, тримайтеся подалі від тих, хто чхає, та в кого підвищена температура».

Тепер от не виходить із голови проблема: а як мені візуально, з першого погляду, визначати, в кого з натовпу перехожих підвищена температура? Ну, щоби триматися від них подалі? Може, я не вмію чогось, що всі люди мусять уміти?

Ото й ціна всім подібним порадам. Скажімо щиро: чи не більшості порад стосовно коронавірусу, що їх можна побачити у ЗМІ. А тим часом із телеекранів, ніби нічого й не сталося, продовжує лунати реклама чудодійних препаратів, які лікують від кашлю, нежитю, знижують температуру. Тобто приховують ті самі симптоми, від яких треба триматися подалі і які для самого хворого мали би стати сигналом: перевірся негайно!

Довелося побачити навіть шедеврозне: «Препарат справді лікує нежить, а не лише приховує симптоми». Ну, от є така хвороба — нежить, і від неї препарат лікує, з чим і можна привітати щасливчиків. Будь-який лікар, та й просто медично грамотна людина, почувши подібне, заскреготіли би зубами: нежить — це і є симптом, усього лише симптом, який може вказувати на безліч захворювань; самого по собі діагнозу «нежить» не існує. Це не хвороба, а лише прояв хвороби.

Але медична грамотність чи не більшості українців саме й перебуває на такому рівні — чи не більшість українців живе у світі, сповненому страшних хвороб «кашель», «нежить» та «в горлі щось болить». І — нічого. Ніхто не вживає заходів для медичного лікбезу бодай стосовно коронавірусу. «Не хвилюйтеся, Дездемоно — це вас Отелло з любові душить». Хоча такий терміновий лікбез мав би бути скрізь, щоби кожен усвідомив: кашель, чхання, нежить — то не хвороби, а прояви хвороб, і, «вилікувавшись» від кашлю, люди залишаються хворими!

Здавалося б, коли Світова організація охорони здоров'я попереджає про те, що світ — на порозі пандемії, українська влада й українські ЗМІ з власної ініціативи мали би докладати всіх зусиль, щоби якомога ширше довести до людей не просто корисну, а конче необхідну інформацію про те, як мінімізувати ризики. Не побіжно посеред іншої інформації, зі вступом «а до речі», а цілеспрямовано. Можливо, до постійних пам'яток у ЗМІ. Листівок — як раніше було під час епідемій грипу.

Й уряд, і ЗМІ мали би продумати, як інформувати людей, спрямовуючи їхні дії в раціональне річище й утримуючи їх між улюбленими крайнощами — панікою або наплювальництвом. Нічого цього, звісно ж, немає.

І боюся, що «перетряхувати» уряд за такої ситуації було далеко не геніальною ідеєю. А всього лише свідченням вузькоспрямованого мислення президентської команди, коли проблеми заведено розглядати не в контексті загальної ситуації, а абстраговано від неї. Як на моє переконання, якби Гончарук почекав на відставку один-два місяці заради того, щоб уряд, і МОЗ зокрема, працювали під час пандемії, а не «входили в курс справ» — ніякого лиха від того не сталося б.

Натомість ЗМІ лише лоскочуть українцям нерви, щодня повідомляючи аудиторії нові й нові страхітливі цифри, з наполегливістю хронометра, що відлічує час до кінця світу. Фатум, що невідворотно насувається.

Наші ЗМІ перетворили коронавірус на шоу, на гру. Вони не поводяться, як зазвичай поводяться за умов реальної небезпеки. Ото чимало українців і сприймають цю інформацію, як гру. Як щось віртуальне. Власне, події в Нових Санжарах і набули такого характеру, якого набули, багато в чому з цієї причини: новосанжарці раптом відкрили, що комп'ютерна стрілялка під назвою «коронавірус» виявилася реальністю. Кінець світу в окремо взятих Нових Санжарах.

Навіть коли вірус уже з'явився на території України, загальна інформація не стала менш відстороненою, інформація про коронавірус не припинила бути таким собі медіасеріалом-трилером. Тональність не змінилася. Хоча коли йдеться про реальну небезпеку — акценти у висвітленні теми засобами масової інформації мали б бути зовсім іншими, ніж перелічування країн та кількості жертв «десь там, у них».

Складається враження боротьби з вірусофобією замість боротьби з наслідками можливого поширення вірусу.

Окрім усього іншого, постає запитання: чи можна за таких умов довіряти офіційній і взагалі поширюваній інформації? Доводилося бачити «заспокійливі» найфантастичніші цифри — мовляв, смертність від звичайного грипу щороку більша, ніж нині від коронаврусу. Й чого ж це тоді весь світ нині на вухах стоїть? Доводилося бачити навіть, що буцімто щороку смертність від звичайного грипу становить 7 % тих, хто заразився. Але поміркуймо: 7 % — це приблизно кожен дванадцятий. Якби так справді було, всі ми зі свого власного оточення знали би конкретні випадки померлих від грипу, й не по одному випадку. То чи можна бути впевненими, що й влада, і ЗМІ й надалі не годуватимуть нас нереальними, вигаданими цифрами — «аби паніки не було»?

Ми не знаємо, яких конкретних заходів для попередження й мінімізації поширення вірусу вживає влада. Які в неї наміри в разі надзвичайного розвитку подій. Влада не доповідає, а ЗМІ не питають. А випадок із першим носієм у Чернівцях дуже насторожує: чоловіка госпіталізували з підтвердженим вірусом, а його дружину помістили на обсервацію лише після мітингів і маніфестацій. А тим часом від різних лікарів доводилося чути одне й те саме: якщо хтось у сім'ї захворів на грип, то, радше за все, заразиться й решта. Тобто вже на момент госпіталізації чоловіка ймовірність зараженості дружини не те що існувала — вона була надзвичайно високою. Й ані коментарів МОЗ, ані коментарів експертів у ЗМІ. Проковтнули цікаву новину-лякалку — й усе, жодного розвитку теми, яка конче потребує розвитку, бо є визначальною.

В інформації довкола коронавірусу не спостерігається найнеобхіднішого — раціональності й конструктивності інформації. Інформація про вірус і надалі виглядає так, ніби нас вона не стосується, ми — сторонні спостерігачі мало не з іншої планети.

P. S. Коли цей текст було написано, нове керівництво МОЗ оголосило про низку попереджувальних заходів. Та стосуються вони лише одного аспекту — обмежень у проведенні масових заходів. ЗМІ наразі лише поширюють інформацію від МОЗ, інших змін не спостерігається.