13:30
Понеділок, 30 Грудня 2019

«Скажене весілля – 2»: спуск у кінематографічне пекло

7 303
Перед нами доволі примітивна комедія, що експлуатує одного разу випробувані кліше.
«Скажене весілля – 2»: спуск у кінематографічне пекло
«Скажене весілля – 2»: спуск у кінематографічне пекло

В український прокат вийшла комедія Влада Дикого «Скажене весілля – 2» – продовження торішнього кінематографічного хіта, який за касовими зборами поступився тільки комедії «Я, ти, він, вона» за участі Володимира Зеленського.

Поки що це друга комедійна українська франшиза після стрічки «Свінгери», щоправда, «Свінгери» – куплений формат, а ось «Скажене весілля» – український здобуток, і як формат він уже проданий у кілька країн.

Водночас ідея фільму сама по собі не є надто оригінальною і перегукується з низкою розмаїтих стрічок – від американських «Вгадай, хто прийде на обід» (Guess Who's Coming to Dinner, 1967) до «Знайомства з батьками» (Meet the Parents, 2000) чи французького «Божевільного весілля» (Qu'est-ce qu'on a fait au Bon Dieu?, 2014). Усі ці картини грають на расовій, культурній та будь-якій іншій різниці, яка може проявитися між майбутніми родичами закоханої пари.

Українське «Скажене весілля» розповідає про родину Середюків, яка складається з батька Василя, директора районного краєзнавчого музею, матері Оксани, домогосподарки, молодшого сина школяра Захара та старшої доньки Катерини, яка навчається у Сорбоні. Дія відбувається у вигаданому райцентрі Яблунівка на Поділлі.

У першій частині Катерина привезла батькам з Франції свого нареченого Франсуа, студента-медика, за якого зібралася заміж. Катерина просить матір підготувати батька, оскільки її наречений – темношкірий афрофранцуз. Натомість матір підсовує батькові світлину співака Олега Винника, боячись його гніву. Чому Василь Середюк має не любити чорношкірих – у фільмі не пояснюється. Водночас ми бачимо Франсуа, який готується до поїздки в Україну, яку уявляє собі як дику та небезпечну територію, де панують архаїчні звичаї і традиції. Інформацію про нашу країну він черпає з інтернет-ресурсу Russia-News, тому такі його уявлення навряд чи є випадковими.

Разом з тим, усі підозри щодо реакції Василя Середюка справджуються: він приймає майбутнього зятя вороже і прагне за будь-яку ціну не допустити весілля.

Гумор картини будується на гаданій ксенофобії директора районного краєзнавчого музею, яка, зрештою, долається до фіналу стрічки. До цієї формули додаються ще місцеві естрадні знаменитості: окрім Винника, у картині маленькі ролі зіграли Потап та Монатік.

Цікавою є придумана сценаристами Миколою Куциком та Олексієм Приходьком структура сценарію, яка, крім лінійної оповіді, включає в себе певні бокові сюжетні лінії, які передають фантазії, мрії та страхи персонажів. Ці бокові лінії є певними іронічними коментарями медійного образу України, як він бачиться різними героями. У першій частині здебільшого транслювалися фантазії Франсуа, навіяні йому інформацією з російських інтернет-ресурсів. Батько його нареченої уявлявся йому всесильним козацьким гетьманом, який влаштовує йому розмаїті випробовування. Контраст між фантазією та реальністю також був джерелом комічного в цій картині. Загалом це була стрічка не про українську реальність, проте про певні фантоми, які обертаються довкола неї.

Друга частина дотримується тої самої формули комічного, тільки тут до родини Середюків додається ще одна донька – старша Наталка, яка порушила волю батька, втекла до Києва та стала там піар-менеджеркою. Й ось тепер вона також збирається заміж і знову не за того, за кого, на думку її батька, мала б виходити.

Тут доведеться розкрити головну таємницю фільму, оскільки без цього подальша розмова позбавлена сенсу. Отже нареченим 25-літньої старшої доньки Середюка є багатий 43-річний бізнесмен, який будує торгівельно-розважальні комплекси. У новому нареченому Середюку не подобається його вік, він називає його «дідом» і категорично проти весілля. Як і в попередньому фільмі, нам не пояснюють фобію Середюка, проте тепер його, а не його зятя наділяють певними мазохістськими фантазіями щодо власної ролі в новій для нього ситуації. І якщо в першій частині Франсуа уявляв себе в ролі жертви всесильного козацького гетьмана, то тепер такою жертвою себе бачить Василь Середюк: він уявляє себе кріпаком, з якими може зробити все що завгодно його пан, яким йому ввижається новий зять. Чому автори фільми обрали таку лінію, можна тільки здогадуватися: чи то вони пародіювали серіал «Кріпачка» (офіційна назва «Кріпосна»), чи це був натяк на виконавця головної ролі польського актора Томаша Собчака – сказати важко. Можна допустити, що від початку заміжжя було саме за поляком, а потім концепцію змінили і він став українцем, який просто старший за свою наречену.

Ця версію можна підтвердити тим, що вік нареченого, який є ровесником батьків нареченої, ніяк не обігрується, а мав би, бо у цих людей багато спільного – принаймні минуле в одній країні. Тут можна було продемонструвати і схожість, і різницю у світобаченні, культурі, манерах, способі життя цих трохи різних людей. Подібне порівняння було б цікавим коментарем до змін, які сталися в Україні за життя старшого покоління Середюків та їхнього потенційного нареченого.

Для порівняння можна взяти таку ж сюжетну лінію з американського серіалу «Метод Комінского», у якому донька дуже дорослого батька знайомить того зі своїм хлопцем, який виявляється майже його ровесником. Батько, звісно, проти такого мезальянсу, проте, зрештою, знаходить із чоловіком спільну мову – їм є про що поговорити та що згадати.

«Скажене весілля – 2» не користується подібною нагодою, обходячись набором несмішних ґеґів, які черговий раз виставляють дурнем директора українського краєзнавчого музею. Невже сьогодні це справді аж такий актуальний об’єкт для сатири? Перед нами доволі примітивна комедія, яка навіть не намагається бути цікавою, веселою, дотепною. Вона експлуатує одного разу випробувані кліше, причому робить це на дуже вбогому рівні.

І якщо в першій частині було таке-сяке, проте все ж кіно, то тепер це просто фрагмент серіалу, який демонструється в кінотеатрах.

Цілком можливо, що такою є доля сиквелів українських комедій, другі частини яких дивитися просто неможливо. Так було із продовженням «Свінгерів», так сталося і зі «Скаженим весіллям – 2». Ймовірно, причиною є максимальне здешевлення виробництва подібного кіно, яке обходиться кількома локаціями, підміняє дію розмовами, не прагне вдосконалювати сюжет та поглиблювати персонажів. Розрахунок, мабуть, робиться на продакт-плейсмент, який поверне гроші за виробництво, та глядацьку інерцію, за якою публіка купить квиток на продовження успішної комедії.

Ймовірно, сьогодні це найоптимальніша комерційна формула українського кіно. Дуже не хочеться, щоб вона стала безальтернативною.

Фото: Moviegram

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7303
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду