13:30
Четвер, 28 Лютого 2019

Малевич для всіх

1 945
Стрічка виконує безліч актуальних завдань, і в першу чергу вона повертає Казимира Малевича Україні — й географічно, й сутнісно, оголюючи джерела натхнення легендарного авангардиста.
Малевич для всіх
Малевич для всіх

Вийшла на екрани повнометражна неігрова картина «Малевич», створена за сприяння Держкіно України студією Fresh Production Group разом з італійською компанією Pilgrim Film. Авторка ідеї — Ольга Захарова. Режисером картини є Володимир Луцький за участю Ігоря Малахова. Авторка сценарію — Тетяна Філевська. Продюсери стрічки Юлія Чернявська, Олег Щербина, Ольга Захарова, Євген Захаров, Андреа Маньяні, Джанпаоло Сміралья, Стефано Бассо, Кіара Барбо. Композитор — Володимир Сивицький.

Фільм знятий до 140-річчя з дня народження Казимира Малевича (його відзначали 23 лютого) і здебільшого зосереджений на українському періоді життя знаменитого художника. Однак перед нами не стільки біографічний фільм у традиційному сенсі, скільки мистецький життєпис, поданий сучасними технічними засобами, що включають, зокрема, комп’ютерну графіку. Взагалі, ця повнометражна стрічка виконує безліч актуальних завдань, і в першу чергу вона повертає Казимира Малевича Україні — й географічно, й сутнісно, оголюючи джерела натхнення легендарного авангардиста. Попутно картина робить кілька відкриттів, які стосуються й обставин народження митця, й місця його проживання в Києві, і його творчої біографії.

Перед нами, по суті, одна з перших картин нового покоління, які дивляться на українську культуру з точки зору певної універсальності, яка тут стосується здебільшого успішних мистецьких стратегій, що були розроблені нашими земляками й мають попит у світі дотепер. Казимир Малевич є одним із фундаторів нового мистецтва, батько супрематизму, провісник нових часів, які настали на переломі XIX та XX століть. Модерністські мистецькі течії того часу прагнули цілковито порвати з минулим, причому робили вони це радикально, гучно та безкомпромісно. Одним із маніфестів цього поривання став «Чорний квадрат», написаний Малевичем 1915 року, під час Першої світової війни й напередодні радикальних революційних зрушень у тодішній Російській імперії. «Чорний квадрат» можна по-різному трактувати, зокрема, і як певну точку відліку, нульовий ступінь буття, суцільну порожнечу, яка передує новому творенню.

Для живопису це означало прихід епохи безпредметності, коли форма та колір відривалася від реальності, від знайомого та впізнаваного нам світу й опинялися в зовсім нових контекстах, серед яких найважливішим була динаміка. Такою була потреба епохи — зміни мали бути стрімкими, незворотними, радикальними. Новий час багато в чому виправдав надії художників-революціонерів, щоправда, частково й дуже ненадовго, оскільки революційний мистецький запал став масовим на дуже короткий час. З’ясувалося, що нові революційні соціальні зміни для свого утвердження потребують радше старого консервативного мистецтва, ніж нового модерністського, відтак більшість революційних митців незабаром опинилася в немилості в нової влади. Малевич не став винятком, але це вже трохи інша історія.

Стрічка «Малевич» більше розповідає не про сутність нового мистецтва та його подальшу долю в комуністичному СРСР, а більше про його спадок, який виявився затребуванішим на Заході, де не сталося революційних соціальних змін і де художники не стільки прагнули змінити світ, скільки оновити власну палітру. Внесок Малевича до нової естетики виявився неоціненним — ним скористалися живописці, архітектори, дизайнери, модельєри. У фільмі ми бачимо кілька прикладів такого впливу, й вони напрочуд переконливі. Малевича багато хто вважає найвпливовішим художником серед художників, які в його творчості черпають натхнення для своїх робіт. Тому увага до Малевича не слабне з часом. Зарубіжні гості, які прибувають до Києва, часто цікавляться місцями, де жив та працював автор супрематизму, й не завжди здатні відшукати їх через певну позицію людей, які мали би бути компетентними в подібного типу проблемах, проте такої компетенції не мають. Це стосується в першу чергу мистецького істеблішменту, який дотепер не приймає творчості Казимира Малевича, вважаючи його чимось випадковим в українському мистецтві. Цілком імовірно, що через таку позицію Малевича дотепер вважають більше російським художником, аніж українським, хоча саме тут, у Києві, він народився, саме в Україні зростав і, крім рідної польської, знав із дитинства українську й не факультативно, оскільки спілкувався нею, писав статті.

Походження художника, його коріння, культурне, соціальне та природне середовище мають принципове значення для розуміння митця, хоча, звісно, ним не обмежуються. Малевич тут — не виняток, оскільки був дитиною свого динамічного часу, який потребував оновлення, постійного пошуку та експерименту. І все ж українська культура, особливо ужиткове мистецтво, вишивка, сам сільський побутовий уклад, а також краєвиди яскраво відбилися в роботах художника. Тут він брав теми для своїх робіт, тут були джерела його світовідчуття та підходів до ремесла. Все це є також у картині «Малевич», і його подано дуже винахідливо та доступно — й через коментарі фахівців, і через візуальні паралелі, зроблені сучасними методами комп’ютерної графіки.

Кілька слів варто сказати і про важливе доповнення до творчого спадку Казимира Малевича, яке зробили українські кінематографісти. Йдеться про реалізацію «супрематичного сценарію» митця, який він написав 1927 року й передав у Берліні режисерові Гансу Ріхтеру. Режисер не встиг реалізувати задум і тепер цей сценарій зберігається в «Ґетті-центрі» в Лос-Анджелесі. Проте, вважають автори «Малевича», Ганс Ріхтер припустився помилки, коли поєднав два задуми — свій та Малевича. Тож українські кінематографісти вирішили повернутися до первинного стану й реалізували обидва сценарії як два окремих фільми. Ці дві стрічки є частиною фільму «Малевич» і по-своєму доповнюють його творчу спадщину.

Фільм «Малевич» загалом справляє позитивне враження, в першу чергу як фільм мистецтвознавчого, історичного та почасти полемічного плану. Мистецтвознавчі та історичні коментарі вкрай важливі та доречні в картині, бо ім’я Казимира Малевича та його роботи навряд чи дуже відомі широкому загалу. Полемічний бік фільму також важливий, оскільки він стосується актуальності спадку художника для сучасної України, яка прагне вирватися з обіймів радянщини з її своєрідним світоглядом та естетичними формами. Зробити це не так легко через інертність наших офіційних інституцій. Імовірно, єдиною вадою «Малевича» варто визнати його не дуже великий потенціал саме як просвітницького фільму. Багато речей у картині потребують додаткового коментаря та певного контексту. Зрозумілі фахівцям, вони не завжди можуть бути доступними невтаємниченому глядачеві.



Фото: кінотеатр «Жовтень»

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1945
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду