10:30
П'ятниця, 23 Листопада 2018

«2020»: безлюдна країна, якої не шкода

Важко зрозуміти, на яку традицію неігрового кіно спирається автор фільму «2020. Безлюдна країна» Корній Грицюк.
«2020»: безлюдна країна, якої не шкода
«2020»: безлюдна країна, якої не шкода

Вийшов на екрани повнометражний фільм «2020. Безлюдна країна», знятий у жанрі мок'юментарі. Його режисер та автор сценарію Корній Грицюк каже, що знімав картину два роки і практично без бюджету. У стрічці йдеться про гадану Україну 2020 року, коли через відкриті кордони її покинуть майже всі мешканці. Проте дехто залишиться. Канадський документаліст українського походження Метью Смаглюк їде в Україну, щоб дізнатися більше про цю загадкову державу та про людей, які в ній залишилися.

Мок'юментарі — жанр доволі специфічний, проте в ньому зафільмовані дуже знамениті картини на кшталт «Бората» (2006). Тональність мок'юментарі може бути дуже різною — від пародійних «Хапай гроші та втікай» (1969) Вуді Аллена до його ж меланхолійного «Зеліга» (1983). За останні двадцять років жанр мок'юментарі став надзвичайно впізнаваним та успішним. На американському телебаченні був втілений «Офіс» — зразковий приклад жанру, який дуже вдало коментував актуальні теми американського суспільства. Російський режисер Алєксєй Фєдорченко 2005 року прославився картиною «Перші на Місяці», у якій поєднав месіанські імперські мрії з моторошною сталінською реальністю. І це тільки окремі приклади, а їх дуже багато, оскільки мок'юментарі розвивається давно.

Суть мок'юментарі в тому, щоби, використовуючи засоби неігрового кіно, спародіювати чи показати у гротескному світлі певне суспільне явище. Причому об’єктами пародії та гротеску тут стають і суспільні явища, й сам метод документального чи науково-популярного кіно.

Для створення фільмів цього жанру потрібна серйозна кінематографічна традиція, оскільки творці таких картин стоять на плечах своїх попередників — авторів славетних документальних фільмів, які розробили та втілили тиражовані тепер прийоми оповіді. Інколи ця любов до кіно може мати фактично фетишистський характер, як це було реалізовано в серіалі «Документалістика сьогодні» (2015), де не просто пародіюються відомі документальні стрічки, проте творяться цілком альтернативні й самодостатні світи.

Задоволення від мок'юментарі має подвійний ефект — це і радість через упізнавання відомих реалій, які постають у новому світлі, й насолода від добре зробленої кінематографічної, ремісничої роботи.

«2020» Корнія Грицюка відповідає певним критеріям жанру: фільм справді знято в документальній манері й ідеться тут про вигадані події.

Проте важливішими в цій картині бачаться інші речі, які роблять жанр фільму не дуже відповідним проголошеному. У першу чергу це вибір персонажів стрічки. Чому режисер залишив в Україні тільки тих, а не інших персонажів? Чим обумовлений вибір? У мок'юментарі такий вибір обумовлений у першу чергу самим сюжетом, тож якщо сюжет актуальний, то й персонажі мають бути актуальними, а яка актуальність в амбітній моделі чи в якомусь псевдоексперті з радянськими поглядами? Окремі персонажі цього фільму здаються необов’язковими, деякі надто гротескними, проте фактично жоден із них не співвідноситься зі злободенною для сучасної України публічною чи знаковою постаттю.

Другим важливим аспектом є контекст, у якому опиняється Україна на момент виїзду з неї громадян. Це нинішня актуальна ситуація — з війною та всім іншим. Через це стрічка виходить занадто політизованою й пояснення цій політизованості у фільмі немає.

Ну і третє, ймовірно, найважливіше: автор картини явно не стоїть на плечах своїх попередників. Важко зрозуміти, на яку традицію неігрового кіно він спирається. Названий у фільмі Вернер Герцог навряд чи нам допоможе, оскільки неможливо провести паралель між картиною «2020» та The Wild Blue Yonder Вернера Герцога. Причиною для цього є й літературні, і власне кінематографічні чесноти української стрічки. Дивно, чому автор не скористався творчим спадком київських студій «Укркінохроніка» чи «Київнаукфільм». Там були сформовані цікаві традиції.

Фільм «2020» побудовано на поперемінному використанні інтерв’ю з героями, замальовок із їхнього теперішнього життя, документальних кадрів, взятих із доступних джерел, а також кадрів порожньої країни, й саме останні видаються найслабшими, оскільки видно, що оператор просто фільмував порожні вулиці в ранковий час.

Імовірно, найближчим аналогом до фільму «2020» може бути картина «День без мексиканця» режисера Серхіо Арау, знята 2004 року. У цій стрічці йшлося про одночасне зникнення дванадцяти мільйонів латиноамериканців (яких усі в Америці називають мексиканцями) зі штату Каліфорнія. Зникнення привело до кризи в багатьох галузях економіки, а також у сфері розваг та спорту. Мексиканці за якийсь час повернулися і все стало краще, ніж було раніше, оскільки відбулося загальне замирення.

Фільм експлуатує певну проективну соціальну фантазію, пов’язану із ксенофобією, яка виникає в тому чи тому суспільстві. У 1920-х роках подібні фантазії були пов’язані з євреями, тепер це стосується інших народів. Проте в картині «2020» фантазія ця обернена на самих українців, які покидають власну країну в пошуках кращої долі і, судячи з усього, знаходять її деінде. Імовірно, така фантазія існує в багатьох суспільствах та країнах, проте в картині Грицюка вона залишається на рівні самої фантазії.

Річ у тім, що мок'юментарі дуже чутливе до теми втрати, по суті, фільми такого штибу самі по собі втілюють ностальгію за чимось втраченим. І для цього ці картини максимально романтизують втрачений об’єкт — не важливо, йдеться про епоху, артефакт чи якусь історичну постать. У стрічці Герцога, як і у фільмі про зникнення мексиканців, є одна важлива річ —  персонажі тут тужать за втраченим. У картині «2020» такої туги немає. Дому не шкода.

Ймовірно, це одна з причин невдачі картини «2020. Безлюдна країна». Перед нами історія загальної бездомності та знекоріненості, яка є тільки фактом, проте не стає ні для кого катастрофою.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1247
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop