У прокат вийшов український фільм «Крути 1918», знятий за підтримки Державного агентства з питань кіно. «Детектор медіа» вже публікував відгук на стрічку Ярослава Підгори-Гвяздовського, нині пропонуємо читачам рецензію Ігоря Грабовича.

7 лютого на екрани вийшла повнометражна картина режисера Олексія Шапарєва «Крути 1918», названа в анотації історичним фільмом-екшеном. Від історії тут сама подія – бій під Крутами, який відбувся 29 або, як твердить історик Михайло Ковальчук, 30 січня 1918 року. У картині показані обставини, які передували бою, сам бій та певна післямова по ньому. Сама ж стрічка обрамлена сучасністю – ми бачимо ймовірного ветерана нинішньої російсько-української війни, який перебуває на місті історичного бою, ніби поєднуючи собою минуле та сучасність.

Також у стрічці є вигадана історія про боротьбу української контррозвідки проти більшовиків, яка разом із французами розігрує комбінацію з дискредитації Леніна як німецького шпигуна. Цю сюжетну лінію автори картини пояснюють тим, що хотіли показати не тільки бій під Крутами, але й події поза межами основної дії. Логіка у даному випадку не дуже послідовна, бо якщо бій під Крутами відбувся насправді, то протистояння розвідок не було. Тим паче, що інформація про співпрацю Леніна з німцями на той час не була таємницею для його політичних суперників.

Себто картина «Крути 1918» об’єднує в собі історичні та вигадані події, проводячи також паралелі між 1918 роком та сучасністю, і в тому сеснсі вона виглядає вкрай спекулятивно.

2012 року молодий історик з Києво-Могилянської академії Андрій Любарець написав дипломну роботу на тему «Бій під Крутами в сучасній українській пам’яті» (її автореферат під назвою «Бій під Крутами в історичній пам’яті. Як експлуатується міф» свого часу опублікувала «Історична правда»).

Він пише: «Аналіз витворення та розвитку міфу битви під Крутами демонструє існування двох міфів "Героїв Крут". Перший із них визначили церемонії поховання загиблих під Крутами студентів, здійснені у 1918 році Центральною Радою за ініціативою Михайла Грушевського. Цей міф подавав битву під Крутами як трагічну та сумну сторінку історії України і мав віктимну риторику.

Зовсім інший за багатьма ознаками міф "Героїв Крут" був витворений у ЗахіднійУкраїні на початку 1930-х років. Його мотиви були витворені під впливом ідеології інтегрального націоналізму. У ньому битву під Крутами було зображено в урочистих героїчних тонах, битва інтерпретувалась як перемога.

Окрім того, звернення до подій битви під Крутами часто ставало підставою для критики українського політикуму часів національно-визвольних змагань.

Співіснування цих двох міфів пізніше визначило місце битви під Крутами в історичній пам’яті у незалежній Україні».

Версія, викладена в картині «Крути 1918», у свій спосіб поєднує обидва міфи: оповідаючи і про героїчний, і про трагічний бік відомого бою. Річ, однак, не стільки у трактуванні самої події в історичній чи міфологічний площинах, скільки в достовірному відтворенні всіх чи більшості важливих обставин, які тому бою передували та слідували за ним. Важливо було також показати перебіг протистояння, сили сторін, диспозицію і тому подібне.

Проте автори картини цього не зробили. Історія у їхньому баченні виглядає дуже приблизною та неконкретною, тут нема ні точної хронології, ні достатнього історичного контексту, ні достовірних персонажів та важливих матеріальних подробиць, ні атмосфери тої епохи, відтак бій під Крутами стає просто боєм серед інших боїв. Автори картини знімають своє кіно «за мотивами», і тут уже неважливо чого: бою під Крутами, російсько-української війни чи ще чогось схожого. Для них усе це – «минуле», «історія», яка начебто має універсальне значення і ніби піднімається над справжньою історією, реальними подіями. Відтак, нівелюється значення конкретної події, на місці якої могла бути будь-яка інша подія.

Важко сказати, чому автори фільму так вчинили, чому їм було замало самого бою та всіх пов’язаних з ним подій. Навіщо їм був потрібен ще й псевдодетективний сюжет про розвідку, а також викладена пунктиром романтична лінія. Можна допустити, що авторам фільму бій під Крутами фактично не був цікавим – ні з боку історичного, ні з боку воєнного чи гуманітарного, оскільки учасники бою змальовані дуже приблизно, без особливих біографічних чи якихось інших подробиць.

І якщо історична подія не хвилювала авторів картини, то чим вони тоді переймалися? Про що картина «Крути 1918»? Вона про конспірологію. Про начебто таємні пружини, які керують історією. Конспірологія бачить історію як щось наперед визначене, як певний механізм, який свідомо і цілеспрямовано приводять у рух окремі люди. Історія, на думку шанувальників теорії змови, не може рухатися сама по собі, не може бути збігом різного роду обставин і випадковостей, тут немає хаосу та невизначеності.

Такий погляд цілком лежить в основі фільму «Крути 1918». Від перших епізодів ми бачимо змову – змовляються представники української та французької розвідок. Далі ми бачимо, як за змовниками ведуть полювання більшовики, які самі планують змову – повстання в Києві на заводі «Арсенал». Змови переплітаються між собою, бо один з агентів явно є зрадником і працює одразу на дві ворогуючі розвідки. Окрема змова присутня в середовищі самих більшовиків, де йде протистояння між Леніним і Троцьким, до якої якимось боком долучені і П’ятаков, і Муравйов. Оця конспірологія творить доволі макабричну атмосферу, у якій бій під Крутами просто губиться і стає фактично необов’язковим доповненням до історії змов та протистояння розвідок.

І всі ці змови в картині показані на грані пародії, настільки клішованими, стереотипними та навіть оперетковими вони є. Скажімо, розмова представника української та французької розвідок відбувається під час гри в шахи, майже як у картині «Д’Артаньян і тримушкетери».Так і чекаєш, коли персонажі почнуть співати.

Проте важливішими тут є не художні рішення, а сама конспірологія. Звідки вона взагалі взялася і хто стоїть за всіма цими псевдоісторичними фантазіями? Подібний підхід до історії був сформульований ще в сталінську епоху. Сталінське кіно тридцятих та сорокових також вело мову про змови; викриттю змов були присвячені і так звані відкриті судові процеси, на яких призначені Сталіним «вороги народу» зізнавалися в роботі на численні зарубіжні розвідки. Змову тоді шукали (і неодмінно знаходили) у різних соціальних групах:у комуністичній партії, армії та спецслужбах. Сталінська параноя стала частиною радянської культури і нікуди з неї не щезала аж до розпаду СРСР. Тепер вона відродилася в Росії.

Два роки тому на тему так званої Жовтневої революції 1917 року в Росії вишли одразу два серіали – «Троцький» і «Меморандум Парвуса», у яких була викладена своя версія подій сторічної давнини. У кожнійз версій присутня змова цілком конкретних людей з метою зруйнувати Російську імперію. У «Меморандумі Парвуса» ця тема безпосередньо лежить в основі сюжету, у «Троцькому» вона також важлива, хоч і вторинна, бо на перший план виходить персонаж, одержимий маніакальною потребою перетворення світу.

Тобто жодна з російських революцій, на думку авторів цих фільмів, не мала ніяких об’єктивних передумов, не відображала ні політичної, ні якоїсь іншої ситуації у Російській імперії того часу, і всі ці революції були просто інспіровані ворожими закордонними силами, які за допомогою амбіційних та самозакоханих місцевих політиків знищили прекрасну країну. Головними героями цих фільмів є люди, патологічно одержимі владою або ще чимось, немає значення чим, важливо, що революція – це продукт їхнього сприймання світу, їхньої волі, їхньої одержимості.

«Крути 1918» здебільшого дотримуються тої самої логіки, оскільки в основі фільму лежить низка змов, які здійснюють конкретні непересічні люди. І першу скрипку серед тих людей грає Міхаїл Муравйов, той самий Муравйов, який спочатку вбивав студентів під Крутами, а потім зчинив масові звірства у завойованому Києві. Саме Муравйов – головний герой картини «Крути 1918». Саме йому віддано чи найбільше місця, саме його хвора поведінка привертає найбільшу увагу творців фільму.

Муравйов зображений не просто революціонером, переконаним більшовиком, він у фільмі сибарит, гурман і наркоман. Його дії є наслідком його патологічної особистості. Розглядаючи Муравйова і почасти навіть любуючись ним, режисер відмовляється від історії в загальному сенсі цього слова – і як від правди факту, і як від спроби знайти сенс у подіях, які сталися сто років тому. Сенсу немає, все це тільки наркотичне марення Муравйова.

Переведення теми з історичного в річище особистої патології робить історію української революції 1918 року фактично плодом фантазії хворого розуму. Історії тут не залишається місця, зате відкривається широке поле для різного штибу спекуляцій. І така ситуація веде не просто до історичного нігілізму, проте до нігілізму взагалі, коли не мають значення ні фактична правда, ні реальні події. Все видається вкрай химерним та ненадійним, відтак з історією та всім іншим можна робити все, що заманеться.

З того погляду варто глянути ще раз на міфологізацію бою під Крутами, яка розпочалася ще сто років тому. Одним з перших міфологічних прообразів Крут стали Фермопіли, де триста спартанців зупинили чисельніше військо персів. Аналогія між боєм під Крутами та битвою під Фермопілами стала стереотипом, який повторюють дотепер. Аналогія ця може бути визначена релевантною тільки частково. Персів зупинила група вишколених, професійних воїнів, а не підрозділи не дуже добре навчених студентів. Не було місце бою під Крутами і стратегічно вигідним для українців. Залишається фактично тільки один складник – власне мужність та готовність до самопожертви, які єднають Фермопіли та Крути. І якщо вже фільмувати міфологізовану версію бою під Крутами, то кращим варіантом були б Фермопіли та триста спартанців, ніж сталінське кіно та російський серіал «Троцький» з його бронепотягом та одержимим героєм. Шана героям усе ж краща за конспірологічні теорії, які зводять нанівець особисту мужність, а саму історію роблять полем цинічних ігрищ і маніпуляцій, у якому все піддається нівелюванню та дискредитується.

Проте є кращі й сучасніші варіанти фільмування подібних історій.

Два роки тому на українських екранах демонструвався фільм «Дюнкерк» режисера Крістофера Нолана. Це – розповідь про знамениту евакуацію британських військ із французького Дюнкерка до Британії, яка відбувалась у травні 1940 року. Це також «історія поразки, яка стала перемогою». Нолан зберігає загальний перебіг подій, куди «вмонтовує» кількох вигаданих персонажів (деякі з них мали прототипів), які діють у достовірно переданих обставинах евакуації. Хтось із цих персонажів зберігає мужність, хтось її втрачає, для когось ця мандрівка стає останньою, а для когось вона закінчується щасливо. І в цій історії немає свідомої міфологізації та форсованого героїзму. Це історія порятунку та виживання. Тут відсутнє нав’язливе моралізування, штучні аналогії із сучасністю чи щось схоже. Це історії людей, які проти власної волі опинились у скрутному становищі, з якого намагалися знайти вихід. Хтось знайшов його, а хтось – ні. Перед нами хаос війни та хаос історії, яка не знає закономірностей, тим паче, якоїсь конспірології.

Цей сюжет набуває значення тільки з точки зору історичної перспективи – як спогад про неймовірний збіг обставин і водночас як приклад правдивого дива порятунку, який стається через солідарність британського суспільства.

Нолан ніби зафільмував репортаж із місця події, його головним завданням було передати емоційний стан солдатів, які опинилися у вкрай важкому становищі. І його репортаж робить глядача фактично учасником подій.

Українська картина про Крути мала б досягати такого самого ефекту, натомість навіть не наблизилася до нього, ставши ще однією безпорадною калькою з російського псевдоісторичного кіно.

Фото: facebook.com/kruty1918film