13:00
Неділя, 21 Жовтня 2018

«Позивний "Бандерас"»: відсутність держави Україна як суб’єкта війни

Картина справляє суперечливе враження. Головною її проблемою є не стільки жанрова невизначеність, скільки невизначеність сюжету з правового та політичного боку.
«Позивний "Бандерас"»: відсутність держави Україна як суб’єкта війни
«Позивний "Бандерас"»: відсутність держави Україна як суб’єкта війни

В українському прокаті продовжує демонструватися стрічка режисера Зази Буадзе «Позивний “Бандерас”». Ідеться в ній про гібридну війну на сході України. Картина справляє суперечливе враження.

Стрічку режиссера Зази Буадзе не варто порівнювати з іншим воєнним кіно, оскільки перед нами аж ніяк не воєнна драма. Жанрово це доволі химерна картина, яка інтонаційно нагадує радянські кінолітописи, в яких намагалися поєднати приватне життя із життям держави. У сімдесятих — вісімдесятих роках минулого століття в СРСР виходили багатосерійні картини, що оповідали про кілька родин з одного населеного пункту десь у Сибіру, які взаємодіяли одна з одною впродовж десятиліть на тлі розмаїтих соціальних змін. Родини представляли класових антагоністів і ворогували одна з одною. Перемога, звісно, була за тим, хто підтримував комуністів. Усі ці картини мали за мету легітимізувати радянську владу й показати історію нової Росії як історію послідовної модернізації під керівництвом комуністичної партії, яку ніщо не могло зупинити. Подібні серіали не так давно знову почали випускати в Росії.

Війна в цих картинах була тільки однією з перешкод на шляху прогресу і встановлення «справедливого ладу» і здебільшого демонструвалася дуже приблизно, просто як війна, де абстрактні радянські люди воюють з абстрактними німцями.

Схожою є війна й у картині «Позивний “Бандерас”», де вона схожа на стихійне лихо, яке слід просто пережити. Ми тут бачимо село Веселе Донецької області, довкола якого розгортаються драматичні події. Якщо відкинути російську агресію, то перед нами просто внутрішні конфлікти села Веселого, які розтяглися на двадцять років: суперечності між вітчимом та пасинком, любовне суперництво між двома чоловіками. Новою тут є тільки зовнішня воєнна агресія, проте вона тільки загострює старі суперечності, не створюючи нових. Цілком можна припустити, що з цього фільму згодом і виросте серіал — з усією детальною передісторією. І головними в тому серіалі будуть не воєнна, а все ж лірична та мелодраматична ноти.

Не є стрічка «Позивний “Бандерас”» і детективом та трилером через ослаблені сюжетні складові — ми фактично не бачимо аналітичних зусиль розслідувача, а сюжетне напруження відсутнє через включення до нього мелодрами.

Така жанрова мішанка робить картину надто еклектичною, зверненою до одразу всіх груп глядачів, а якщо це для всіх, то виходить, що ні для кого.

Проте головною проблемою картини є не стільки жанрова невизначеність, скільки невизначеність сюжету із правового та політичного боку. Тут фактично відсутня держава Україна як суб’єкт війни, тут відсутня армія як організована, дисциплінована та боєздатна сила, здатна цю державу захистити. Все, що в картині робиться, це фактично приватна ініціатива або групи людей, або взагалі однієї людини, яка чинить дії на свій розсуд.

Річ тут насамперед у слабкій сценарній лінії, пов’язаній із роботою контррозвідки. Хто і з якими повноваженнями скерував Бандераса на полювання за Ходоком? Чи знають щось контррозвідники про конспірацію і таємничість, коли відправляють свого офіцера в його рідне село? За яким регламентом чи інструкціями діє той Бандерас? Чим керується у свої роботі? Якими є його методи?

Проблема також із загальним військовим керівництвом, яке не може дати раду своїм солдатам, які поводяться вкрай вільно. Дивно також, що командири можуть з’ясовувати свої стосунки навкулачки на очах у бійців своїх підрозділів. Все це створює досить несерйозне уявлення про контррозвідку та армію країни, яка воює.

Сепаратисти виглядають крутішими за українських військових, особливо їхній агент Ходок, і те, що його долає Бандерас, виглядає радше надуманою сюжетною розв’язкою, ніж обґрунтованою закономірністю.

Переконливішими виглядають і співробітники ФСБ, які вміло виплутуються із фактично безнадійних ситуацій та доводять свій задум до кінця. Всього цього можна було б уникнути, якби сценаристи ретельніше обґрунтували дії Бандераса та його командування.

Сам по собі сюжетний хід, у якому персонажі виходять за межі дисципліни чи службових повноважень, є досить поширеним у кінематографі. Поліцейські, які вичерпують законні методи впливу на злочинців, військові, які діють усупереч наказам командирів, — усі вони такі самі складові кінематографічного світу, як дисципліновані служаки чи їхні корумповані колеги. Поява того чи того типу героя можна прояснити суспільними настроями, які залежать від багатьох факторів. Серед таких факторів, наприклад, є криза довіри до певних державних інституцій, які не можуть подолати розмаїті загрозливі стани, й тоді на перший план виходить харизматичний герой, який діє на свій страх та ризик.

Проте у всіх випадках нам дають ознайомитися із самим законами та службовими інструкціями, які зв’язують руки правоохоронцю чи солдату. Так, було, скажімо, в недавній картині «Сікаріо» (2015), де працівники ЦРУ, яким заборонено самостійно працювати на території США, прикриваються співробітниками іншої спецслужби — ФБР, а згодом узагалі вдаються до послуг найманого вбивці.

«Сікаріо», як на мене, вдалий приклад для порівняння з українською картиною, оскільки тут також ідеться про підступну війну десь на півдні країни, яка ведеться незаконними методами і яку можна подолати такими ж методами. Проте американська стрічка тримається на правовій і політичній реальності Америки, тимчасом як українська всіляко її уникає. А без цього вся конструкція фільму розпадається.

Що ж у картині «Позивний “Бандерас”» є позитивного? У першу чергу стрічка запам’ятається введенням в обіг образу українського солдата нової формації. У нашому кіно ще не було таких. Вперше подібне сталося в «Кіборгах», проте там на перший план вийшла тема добровольців та жертовності, а в «Позивному» вже йдеться про фахових військовиків, які роблять свою повсякденну роботу. І хоча на екрані більшість із них поки що нагадують партизанів, є надія, що цю ваду незабаром буде подолано.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2518
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop