І гарно від цього стало Підалькіній, бо вельми полюбляла дівка, коли в когось щось вдало ліпилося. „Ти диви, який розумник! – мовила – Не поплівся, як Маша Єфросініна, у чуже корито хлопак до соціальних чи політичних шоу, а своїм задовольнився”. Так думала Зіна, бо „Питання для чемпіонів” є доволі простим, як і колишній „Підйом” на Новому каналі (йдеться не про те, що його просто робити, а споглядати нескладно) розважальним проектом з еківоками до інтелекту мас.

Запрошуються до студії шість чоловік різних професій – військові, бухгалтери тощо, і Юрко Горбунов в три етапи задає їм різні запитання. Переможець отримує дві тисячі гривень (на сьогоднішній день сума доволі символічна), а хто жадає більше – може, відмовившись від винагороди, й граючи далі, зірвати джек-пот. Спонсором проекту виступила Національна книжкова мережа „Літера” і кожний учасник, незалежно від результатів, отримує у подарунок набір енциклопедичних книжок з кольоровими картинками. Вони крутяться перед тим, як потрапити до рук учасника, у всій своїй магічній красі в ящику, і Зіна тихенько заздрила їхнім володарям. „Пряме заохочення народу, котрий дивиться телевізор, до читання різної літератури”, – зауважила Підалькіна.

Учасники „Питань для чемпіонів” – звичайні глядачі. На запитання, які ставить їм Юрко, може відповісти кожен, хто дивиться телевізор і має здатність запам’ятовувати усіляку інформацію. А взяти участь можуть і ті, хто не має такої здатності, але сподівається на свою кмітливість. Проект Юрка не схожий на „Найрозумнішого” (періоду, коли грали дорослі) та „Перший мільйон”, де відбиралися ті, хто має енциклопедичні знання. „У Юрка доволі інтимна домашня атмосфера”, – із задоволенням промовила Зіна. Усі інші інтелектуальні проекти, на її думку, були зроблені заради пафосного формату, котрий, як здавалося продюсерам, мусив би мати попит у аудиторії, бо тій цікаво дізнаватися відповіді на різні загадки.

У Юрка ж головне – атмосфера. Вона ніби промовляє до учасників, що помилка – не катастрофа у житті, головне – просто участь у Юриному проекті. „Певно, цей спокій привносить сам ведучий”, – міркувала Зіна, бо Юрко Горбунов веде програму без натяку на пафос знань. Просто й по-діловому своїми запитаннями та „ліричними відступами” творить динаміку телепроекту. Запитаннями про життя-буття (це Підалькіна і називала лірикою) він коротко змальовує перед глядачами образ кожного учасника. Причому характеристики настільки точні, що стає oдразу зрозуміло, хто на екрані є хто. Наприклад, Юрко в програмі, яку дивилася Зіна, представив пані бухгалтера, яка, збиралася змінити свою професію і стати піар-менеджером, бо, буцімто, років з десять тому не ту професію собі обрала. І все. Більше про учасницю майже ніякої інформації. „А хіба цього недостатньо?” – зиркнула Підалькіна, бо cклавши бухгалтерську зовнішність учасниці з її несподіваним бажанням, у Зінчиній голові образ набував завершеності. Те ж саме - і з іншими героями проекту.

Сам Юрко спілкується, поважаючи гравців. Він задає запитання і заспокоює тих, хто програли, без сентименту. "Олечкo, це гра. Нічого страшного, – каже він файній кралечці, яка програла і тут же, мов психолог, міняє тему. - Чому саме зелений колір ви любите?" і таке інше... І якщо в іншій грі „Поле чудес” її ведучий Якубович усім своїм виглядом промовляє, що він вельми крутий ведучий, Юрко ніби розчиняється у грі. Хоч і вдягнений він з бутиків недешевих і виглядає кавалером хоч куди, гра для нього, все ж таки, певно, важливіша, ніж його особа.

Щодо самої гри, то вона вельми вдало розкриває деякі суспільні проблеми. Через те, що лунає багато запитань про українські реалії, виявляється, що учасники з російськими акторами, режисерами та фільмами знайомі більше, ніж з українськими. „А де ж тим знанням про Україну взятися?! – сплеснула у долоні Зіна. - Саме ж телебачення і робить усе для того, щоб тих знань про рідних Україні людей не було”. Тому приємно вражена була дівчина, що Горбунов українською говорить, не зважаючи на російську учасників. Більше того, він ще й відповіді російські перекладає на українську. „Далебі – уроки рідної мови!” – захоплено вигукнула журналістка.

І зрозуміла Зіна, що хоч вона не є цільовою аудиторією „Питань для чемпіонів”, а проект цей правильний і вельми файно вписується в палітру українського телебачення. А рейтинги – вони інколи не падають з неба, а завойовуються. Терпляче та не поспіхом.

Зіна Підалькіна, для "Детектор медіа"

Читайте також:

Читайте також:

29 августа стартуют «Вопросы для чемпионов»

"Вопросы для чемпионов" стоят больше $1 млн. в год

Юрій Горбунов: В телешоу "Запитання для чемпіонів", на відміну від "Першого мільйона", час має значення»

"Вопросы для чемпионов" будут задавать на СТБ