Маємо випадок, коли тематичне кіно вийшло під правильну дату. Канал «2+2» приурочив прем’єру «Гвардії-2» саме на 14 жовтня, день українського календаря, який пропонує чотири знакові свята в одному. Звісно ж, це Покрова Пресвятої Богородиці, але ще – День українського козацтва, неофіційний, проте розкручений День народження Української повстанської армії (на Покрову 1942 року склали присягу перші повстанські відділи). Ну і новостворений День захисника України, який замінив неактуальний для нас день радянської армії. А сама поява «Гвардії» у телеефірі має свою, доволі унікальну історію. У якої є навіть більша цінність, ніж у самого проекту.

Його критикували, ще коли вийшов перший сезон. Хоча називати нову двосерійну стрічку другим сезоном дещо самовпевнено, формально це так і є. Наприкінці травня 2015 року прем’єра «Гвардії» пройшла на каналі з дуже високим результатом, а успіх закріпили... київські таксисти. Бо ваш автор у перший тиждень після прем’єри чув від кількох водіїв схвальні відгуки. Слово честі, балакучі таксюки питали мене, пасажира, чи не бачив я часом «круте кіно про те, як наші пацани замочили сепарів». Тоді йшов перший рік нової російсько-української війни, і кіно про наші перемоги було як ніколи актуальним – після Іловайська й Дебальцевого.

Критики обох «Гвардій» зосереджуються на художніх чеснотах, точніше – відсутності, на думку критиків, таких. Як два роки тому, так і тепер треба невтомно пояснювати: функції кіно, хоч телевізійного, хоч прокатного, не завжди зводяться до задоволення мистецьких потреб окремих вузьких «груп товаришів». У даній ситуації йдеться про позитивний терапевтичний ефект, котрий дають подібні стрічки.

Написавши попереднє речення, зупинився і задумався: а скільки ж їх, подібних, в Україні, яка ось уже три роки воює з агресивним сусідом на східному напрямку? Не документальних, які фіксують реальність, розповідаючи про живих та мертвих героїв та про реальні трагедії, а художніх – здатних моделювати певну драматичну, але – переможну ситуацію. І тим самим, тільки не треба сміятися, покращити мільйонам глядачів карму в наш непростий час, коли люди втомлені від «зрад» і хочеться бодай уявити перемогу. Та ще й показану відомими, улюбленими вже акторами.

Виявляється, крім двох «Гвардій» маємо лише фільм Олега Туранського «Я з тобою». Причому обидва проекти народилися в надрах критикованого багатьма «1+1 медіа». Тему війни намагався підняти також канал «Україна», але створений та показаний ним серіал «Не зарікайся!» став причиною грандіозного скандалу через позитив щодо проросійських бойовиків. Під кінець року вийдуть «Кіборги» АхтемаСеітаблаєва, наступного року очікуються «Позивний Бандерас»ЗазиБуадзе та «Черкаси» Тимура Ященка. Але все це – для кінопрокату, натомість телевізійне кіно завдяки технологіям може з’являтися швидше. Проте менеджмент каналів не квапиться ставити актуальні проекти про нашу війну й перемогу на потік, не створює відповідних лінійок. Тож «Гвардія» насправді виглядає радше приємним винятком, ніж правилом.

Приємним – бо має чесноту, яка переважує помітні неозброєним оком вади сюжету, бюджету та часом відверто, здається, навіть навмисне пунктирної акторської гри. Нічого іншого сюжет не передбачає. Жанр військово-пригодницького кіно взагалі пропонує досить небагато варіантів. Або – виявлення шпигуна, або – проведення операції, що не виключає виявлення шпигуна, або – диверсійна операція у ворожому тилу, якій так само може завадити «кріт». Наші герої, частково знайомі за першим сезоном добровольці, потрапляють у засідку, виконуючи завдання. Це вже не перший випадок, серед гвардійців діє ворожий, конкретно – російський агент, і його треба виявити. Він же до останнього діє на випередження, ліквідуючи свідків та зачищаючи сліди. Тим часом російська сторона готує провокацію, жертвою якої повинні стати діти з окупованих територій. І нашим розвідникам треба зірвати ворожі плани, водночас вирахувавши шпигуна серед своїх. Цим займається досвідчений Дід – подібні ролі Олексій Горбунов грає, що називається, на автоматі.

Режисер обох «Гвардій» Олексій Шапарєв наголошує – мав намір розкрити внутрішній світ всіх героїв. Нема не лише в Україні, а й в цілому світі постановника, котрий не говорив би те саме. У більшості випадків це не вдається, бо, наприклад, «Гвардія-2» – це історія сюжетна, а не портретна. Дмитро Ступка, Анна Топчій, Олексій Тритенко, АхтемСеітаблаєв та інші грають збірний героїчний образ. Коли вже говорити про психологічне навантаження, то варто згадати персонажів, яких грають Сергій Романюк та Ольга Матешко. До речі, завдяки режисеру обидва досвідчені актори старої школи повернулися нехай заради невеличких ролей, але – після тривалої перерви. Сценарій побудовано так, що вони сила, коли разом. Коли людина отримує завдання й виконує його з ризиком для життя, всі інші людські якості, крім бійцівських, логічно відходять на другий план.

Через те глядача більше цікавить, чи знайдуть «крота», чи вирветься герой Ступки з полону «сепарів», чи вдасться розвідникам перемогти ворога, який переважає чисельно. Загалом обидві «Гвардії» нагадують комікси, і в даному випадку це позитивна характеристика. Не забувайте: комікси народжують героїв, котрі раз пораз здобувають перемогу. Саме комікси сформували під час Другої світової, як кажуть, героїчний дискурс американців.

І зрозуміло, чому команда не боїться звинувачень у пропаганді. Завжди цікаво, про яку саме пропаганду йдеться. Адже донедавна українці не розглядалися в контексті перемог та здобутків. У даному конкретному випадку автори проекту говорять і показують те, що зрозуміло не всім, але багатьом: на Донбасі йде війна з Росією, і на російському боці – місцеві бойовики та колаборанти. Питання: чому такий порядок речей називається пропагандою? Відповідь: частина наших співгромадян досі не готова це сприйняти. Тим більше, коли цей порядок подається не як щоденна новина чи публіцистика, а у вигляді художнього фільму. Який передбачає художнє осмислення, хочуть того глядачі чи ні. Тож «Гвардія-2» виконує надзавдання – нагадує мільйонам українців, що війна з Росією, на жаль, нікуди не поділася. Але наголошує: ми переможемо.