«Інфоголік» як приклад конкуренції українських кінокомедій

«Інфоголік» як приклад конкуренції українських кінокомедій

15 Березня 2017
8557
15 Березня 2017
12:00

«Інфоголік» як приклад конкуренції українських кінокомедій

8557
Після нехай невеличкого, проте все одно помітного успіху «Інфоголіка» є шанс, що «Студія Квартал 95» поволі втрачатиме монополію на виробництво комедійного контенту.
«Інфоголік» як приклад конкуренції українських кінокомедій
«Інфоголік» як приклад конкуренції українських кінокомедій

Опинитися у трійці лідерів прокату за перший вікенд — маленька перемога українського фільму. У даному випадку йдеться про комедію Валентина Шпакова та Владислава Климчука «Інфоголік», але навіть у титрах першими згадуються продюсери. Фахівці одразу вкажуть на неприховано телевізійний формат розрахованої на кінотеатральний показ стрічки й назвуть це вадою, проте інакше тепер бути не може. Фільм створено на замовлення каналу «НЛО TV», в ролях — телевізійні шоумени Євген Янович, Олег Маслюк та інші резиденти «Мамахохотала», і заявлений бюджет у 100 тисяч доларів дозволяє реалізувати дев'яносто хвилин телевізійного фільму, а не «правильного» великого кіно. Але якщо не брати до уваги телевізійну «картинку», маємо досить цікавий, навіть знаковий прецедент.

Мова не тільки про лідерство в прокаті (хоча більше 4 млн зібраних гривень є в даному випадку хорошим результатом). Адже «Інфоголік» має стати першою ластівкою, й надалі канал планує випускати на великий екран бодай по одній комедії на рік. Отут починається те, на чому варто наголосити окремо: після нехай невеличкого, проте все одно помітного успіху «Інфоголіка» є шанс, що «Студія Квартал 95» поволі втрачатиме монополію на виробництво комедійного контенту.

Це помітно тим більше, що «Інфоголік» — третя від лютого 2016 року українська стрічка, позиційована авторами не як просто комедія, а саме як молодіжна комедія. Мова про «Ніч Святого Валентина» Володимира Лерта і Selfieparty Любомира Левицького. Причому остання стрічка теж знімалася телевізійниками — на замовлення каналу «Сонце» й при бюджеті приблизно в 400 тисяч доларів, кажуть, за рік окупилася. Натомість перший із двох згаданих фільмів провалився, і причина навіть не в тому, що майже одночасно на екрани вийшли «Вісім кращих побачень», важковаговик від «Кварталу». Просто автори «Ночі…» свою аудиторію не уявляли, на відміну від кварталівців. А досвід Selfieparty, закріплений успіхом «Інфоголіка», показав, наскільки важлива ця обставина.

Заточений на пряме, навіть без найменшої спроби адаптацій наслідування голлівудських лекал в Україні, Левицький у Selfiepart намацав реперні точки, здатні привабити саме молодіжну аудиторію, й натиснув на них, заморочившись не так сценарієм, як візуалізацією. Автори «Інфоголіка» краще вивчили потреби не широкого, а саме свого глядача, котрий упізнає артистів шоу «Мамахохотала», й запропонували при цьому не гармидер на окремо взятій гулянці з карликом, що як персонаж не несе жодного навантаження, окрім того, що карликом є й це «типу прикольно». Їхня історія — не просто набір скетчів, змонтованих у певній послідовності та об'єднаних приблизним сюжетом. Пропонується сюжет не без моралі, здатний за певних обставин зацікавити не лише тих, кому до тридцяти, а й тих, кому 45+.

Менеджер Макс (Євген Янович) не уявляє свого щоденного життя без інформації. Він, як сотні тисяч українців різного віку, починає день із перегляду стрічок новин, а смартфон давно й упевнено витіснив із його особистого життя дружину Машу (Олена Борзенець). Він навіть не реагує на її вагітність, точніше, вона ніяк не може повідомити про щасливу новину — чоловік не звертає уваги. Тримати руку на пульсі й створювати стартапи на основі тих чи інших повідомлень — заробіток Макса, й на своєму місці він поза конкуренцією. Якось Маші це набридає — й вона бажає чоловікові, щоб усі новини якось торкалися його. Це стає Максовим прокляттям, бо навіть невинна на перший погляд новина псує кар’єру. А далі — стосунки з кращим другом Сенею (Олег Маслюк) і стрімко руйнує особисте життя.

Виправити все можна, лише радикально відмовившись від щоденного бездумного поглинання новин, а за великим рахунком — почати крок за кроком позбавлятися інтернет-залежності. Погодьтеся, окреслена проблема виходить далеко за рамки суто молодіжної комедії. «Інфоголік» продовжує тему виховання критичного ставлення до медіа, яку намітив Олександр Беляка у детективі «Конкурсант. Смертельне шоу» — теж малобюджетному жанровому кіно, але про інше прокляття нашого часу: талант-шоу. Нічого дивного в цьому немає, адже кіно беруться знімати телевізійники, тож чудово розуміють, у кого що болить. Ризикну назвати ще один фільм із цієї обойми — трилер Максима Бернадського «Повзе змія» (2009), створений за сценарієм вашого автора, в якому порушено аналогічну тематику: вплив на масову свідомість телебачення, тут — кримінальних програм, які саме на крові з розрізаних частин тіл роблять шалені рейтинги.

Усі ці приклади доводять і підкреслюють: нині, в часи, коли інтернет конкурує з телебаченням, а кіно, за спостереженнями голови Держкіно Пилипа Іллєнка, поки не стало для українців аналогічною розвагою, привернути глядачів українське кіно може швидше, якщо залучатиме як телевізійних, так і просто медійних персонажів. Різниця між ними є. Той же Володимир Зеленський — медійний, а Євген Яневич із компанією — телевізійні, бо за межами «НЛО ТV» їх не так упізнають. Даша Астаф'єва присутня в «Ночі Святого Валентина» і «Конкурсанті». Вона — медійна, як і Олександр Пономарьов, що зіграв у згаданому фільмі самого себе. Причому підкреслено позитивного.

А ось Павло Зібров — приємний сюрприз «Інфоголіка», можна сказати, його окраса. Не через те, що його впізнають і всіляко кепкують при цьому, мовляв, вийшов чоловік у тираж. Тут Зібров виконує не просто камео, як його колега Пономарьов у «Конкурсанті» — він являє приклад самоіронії, вартої поваги. Граючи точно такого персонажа, якого собі уявляє молодіжна аудиторія: колись популярного кумира старших жіночок, який тепер відчайдушно намагається звести кінці з кінцями.

У сухому залишку маємо одноразову, натомість досить добре продуману й прописану саме кінокомедію. Тобто стрічку, призначену для показу в кінотеатрах, де дотепер слово «комедія» означало «Квартал 95». Звісно, в найближчий перспективі ці «монстри» ще робитимуть конкурентів однією лівою. Та глядачі вже розумітимуть, що конкуренти є, й матимуть вибір. А якщо свою кінокомедію захоче зняти Сергій Притула з «Вар'ятами», зможемо сміливо говорити про початкову заповненість одного із сегментів жанрового кіно в Україні.

Фото: кадр із фільму «Інфоголік»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8557
Читайте також
12.12.2018 14:55
Лілія Апостолова
«Детектор медіа»
7 112
26.04.2017 09:00
Лілія Апостолова
«Детектор медіа»
3 138
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду