Залякати сирійськими біженцями. Майстер-клас українських ЗМІ

Залякати сирійськими біженцями. Майстер-клас українських ЗМІ

18 Березня 2016
7874
18 Березня 2016
12:00

Залякати сирійськими біженцями. Майстер-клас українських ЗМІ

7874
Побороти мову ворожнечі у ЗМІ, схоже, як і корупцію в державі, неможливо. Принаймні в українських реаліях. Її наявність можна лише мінімізувати й намагатися латати місця проривів в інформаційних потоках
Залякати сирійськими біженцями. Майстер-клас українських ЗМІ
Залякати сирійськими біженцями. Майстер-клас українських ЗМІ

Наприкінці лютого — на початку березня «прорвало» в Яготині, де на завершальному етапі був ремонт тимчасового пункту прийому біженців. Кілька десятків місцевих нав’язали працівникам ЗМІ власні ксенофобські страхи та висловлювання щодо проживання у їхньому місті біженців. Ці висловлювання медіа не лише завзято ретранслювали, а й підкріплювали їх своїми схожими репліками, часто використовуючи маніпулятивні прийоми в матеріалах для захисту позиції критиків відкриття пункту.

Каша без термінологічної обробки

Після початку воєнних дій на Донбасі Україна стикнулася з новим для себе суспільним явищем — внутрішні переселенці. Моніторинги, які проводили фахові вітчизняні та зарубіжні громадські організації, засвідчили часто упереджене й негативне ставлення ЗМІ у висвітленні проблем ВПО. Серед проблем, зокрема, відзначалося неправильне використання термінів щодо даної категорії людей. Їх називали часто і біженцями, й мігрантами.

Згодом, щоправда, ситуація в термінологічній ідентифікації вирівнялася. Не в останню чергу через низку оглядових статей на цю тему чи спеціальних тренінгів, які порушували проблематику мови ворожнечі в сучасних українських реаліях. Тож було небезпідставне сподівання: українські медіа нарешті почали розуміти, що, наприклад, називати в сюжеті одну й ту ж групу населення мігрантами, біженцями та шукачами притулку — щонайменше некоректно, не кажучи вже про ще більш разючі прояви непрофесіоналізму.

Втім, виявилося, власний сумний досвід мало кого навчив. Як тільки в інформаційному полі одні журналісти одну «дірку» зашивають, на іншій частині поля з’являються інші «дірки».

Які проблеми в наших медіа вивело на поверхню відкриття тимчасового притулку для біженців у Яготині? Перш за все — освітню. Тобто висвітлення події продемонструвало елементарну мішанину в головах багатьох колег стосовно того, як називати конкретну групу людей.

Одне з останніх серйозних вітчизняних досліджень на цю тему вийшло у світ минулого року в посібнику «Мова ворожнечі та ЗМІ: міжнародні стандарти та підходи». Спираючись на рекомендацій цього посібника та офіційне тлумачення у вітчизняному законодавстві (зокрема, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»), спочатку розставимо крапки над «і» щодо значення певних термінів. Ось перелік кількох основних життєвих обставин, за наявності яких можна відносити людину до біженця:

– особа не є громадянином України;

– вона боїться стати на батьківщині жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

– перебуває за межами своєї країни та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок вище перелічених побоювань.

Тепер щодо терміна «мігрант (у значенні «іммігрант»)». Це:

– особа, яка добровільно вирішує залишити свою країну походження в пошуках роботи або кращих економічних умов;

– може повернутися додому без загрози своїй безпеці.

А «шукач притулку»:

– особа, що перебуває за межами країни свого походження;

– подає заяву про отримання статусу біженця, але ще не має цього статусу;

– він / вона шукає притулку й має право на законних підставах перебувати в країні, що приймає, в якості негромадянина / негромадянки — аж до остаточного рішення уповноважених органів;

– не є мігрантами із неврегульованим статусом.

Отож, розділивши значення слів, згадаймо, що в Яготині Державна міграційна служба анонсувала відкриття пункту тимчасового розміщення біженців. Хто ж, за версією різних ЗМІ, має проживати в таких центрах?

Одним із піонерів «розкрутки» інформаційної хвилі став канал «112»: тут вийшов сюжет про цей пункт ще 27 лютого.

У підводці ведучий каже про «мігрантів»:

«Володимир Андрієвський, ведучий: У невеликому містечку Яготині, що на Київщині, планують оселити більш як 2 сотні мігрантів із Сирії».

А в сюжеті вже на початку матеріалу журналістка каже і про «мігрантів», і про «біженців».

«Валентина Желізняк, кореспондент: Це центр для сирійських біженців. Раніше тут будували гуртожиток для Чорнобильців. Згодом будівлю передали у підпорядкування Міграційній службі, а кілька місяців тому почали робити ремонт. Місцевим пояснили: тут поселять 250 мігрантів».

Кореспондент «ТСН» каналу «1+1» у сюжеті від 29 лютого не вживає слова «мігрант», замінюючи його словом «іноземець». А згодом журналіст вводить і новий незрозумілий термін «іноземний біженець», хоча ми вже з’ясували, що сам по собі «біженець» уже є громадянином іншої держави:

«Ще один тимчасовий пункт для іноземних біженців — це наше зобов'язання перед Європою, пояснюють у державній міграційній службі».

2 березня в позапраймовому випуску «Событий» каналу «Україна» журналістка каже про «мігрантів» наприкінці матеріалу: «Аби переконати місцевих не боятися мігрантів, 11 березня Державна міграційна служба проведе в Яготині громадські слухання».

А 8 березня «Надзвичайні новини» на ICTV кажуть, що в уряді «у зв’язку з переїздом мігрантів, пророкують Яготину небачений розквіт». Такої ж помилки припускаються і в сюжеті від 11 березня, коли кажуть: «Місцеві жителі не приховують свій протест проти мігрантів».

Цього ж дня в ранковому ефірі «Інтера» виходить сюжет, який ведуча анонсує словами «зараз поговоримо про мігрантів».

Також 11 березня «Вікна-новини» на СТБ видали сюжет, у якому розповідають про пункт тимчасового розміщення «втікачів», що хоч і не є кричущим фактом плутанини, але є занадто узагальненим поняттям:

«Ведуча: Вони збунтувалися проти намірів міграційної служби відкрити в їхньому місті пункт тимчасового розміщення втікачів».

Такими ж словами говорить і журналістка в матеріалі: «Побідкавшись кілька днів, вони звернулися до міграційної служби. та направила родину Мамаджа в Одеський пункт тимчасового розміщення втікачів».

Також не уникнули плутанини й журналісти з блогерами в інтернет-виданнях. У «Стране» припускаються цієї помилки, наприклад, 12 березня:

«– Мы поднимем документы… Мы найдем точки соприкосновения… Европейские ценности… Обязательства… — перекрикивает Науменко, пытаясь, видимо пояснить, что Украина не может вот так вот просто, взяв деньги у Европы на строительство центра для беженцев, затем эту Европу тупо кинуть и отказать принимать мигрантов».

І автор блогу для «УП. Життя»: «Одним з натхненників пропаганди проти мігрантів з Сирії, яких планується розмістити у Яготині, виявився… мігрант з Вірменії!»

Власне, остання цитата важлива для тих, хто вважає, що надмірна увага до правильної термінології — це «чіпляння» до слів. Насправді ж називати біженця мігрантом — некомпетентно. І цей непрофесіоналізм може призвести до плутанини у сприйнятті дійсності глядачем. Спробуйте пояснити хоча б трохи начитаному реципієнту, чому для заробітчанина з-за кордону побудували такий центр у Яготині й чому держава ним опікується.

А якщо говорити конкретно про приклад із яготинським скандалом, то, розуміючи саме поняття «біженця», люди навряд чи би повірили, що цей центр побудований саме для біженців із Сирії. Оскільки, приміром, політичного притулку може попросити і громадянин Росії.

«Вони дикі й накоять лихо»

Ще більше шокує всюдисуща проблема з висвітленням теми біженців чи міграційних процесів у наших ЗМІ — мови ворожнечі. Можливо, якби до теми будівництва яготинського пункту для біженців медіа підключилися завзятіше, прикладів використання мови ворожнечі могло би бути на порядок більше. Наразі з-поміж усіх каналів маємо двох яскраво виражених антилідерів, які виділилися на фоні колег, — «Гроші» каналу «1+1» та «Абзац» Нового каналу. Про «напалм» поза професійними й етичними межами, які видали ці два проекти, вже писав детально «Детектор медіа». Тож ми зупинимося на новинних проектах.

Серед новинних програм таким антилідером є «Надзвичайні новини» на ICTV, де журналісти протягом кількох тижнів видали кілька сюжетів. Після їх перегляду важко повірити, що Україна загалом позиціює себе толерантною країною. Про таку толерантність, до речі, якраз і каже представниця ДМС в одному із сюжетів саме «Надзвичайних новин».

В ефірі «Надзвичайних новин» від 1 березня журналістка чомусь каже, що біженці мають «сумнівну репутацію», тим самим навішуючи ярлик на певну категорію людей. З огляду на це до автора виникає кілька риторичних питань. Чому вони мають якусь одну репутацію? Як узагалі таке можливо, що певна соціальна група має цю репутацію? І чому вона має бути сумнівною?

«Про те, що радо прийняли б замість біженців з сумнівною репутацією своїх внутрішніх переселенців зі Сходу, говорить мер міста».

А в кінці сюжету біженців із «сумнівною репутацією» називає вже «гостями»: «Тоді чиновники знову спробують переконати громаду прийняти гостей із сумнівною репутацією».

Та це ще квіточки порівняно з тим, що зробила й наговорила ця ж журналістка, розширивши попередній сюжет, який вийшов тиждень по тому.

Так, у матеріалі від 8 березня вона вживає, наприклад, вислів «натовпи біженців».

Згодом каже, що біженці — це «кочівники». Мовляв, так вважають місцеві: «Місцеві бояться кочівників. Бо вірять (!! — С. Л.) — вони дикі і накоять лихо».

Крім того, авторка паралельно з цією фразою дає в хід кадри з акцій протесту людей неслов’янської зовнішності. Таким чином аудіовізуально хоче підкріпити свої слова про нібито «дикість» цих «кочівників». Також під час монтажу деякі кадри з відео пункту для біженців у Яготині відфільтровані темними тонами — коричневим або чорно-білим — а подекуди й червоними.

Інша категорія сюжетів проявлення мови ворожнечі, де журналісти зазвичай вдаються до неї з посиланням на місцевих противників відкриття центру для тимчасового розміщення біженців, відтворюючи ці слова чи фрази. Але це не позбавляє їх участі у продукуванні негативних стереотипів до певної групи людей.

От як лякає на «112» журналістка 27 лютого: «Кореспондент: Люди бояться асоціальної поведінки, хвороб і підвищення рівня злочинності».

А 8 березня в «Надзвичайних новинах» із посиланням на страхи місцевих авторка каже, що «яготинці, яких тут усього 20 тис, насправді бояться кочівників. Бо вірять — вони дикі і накоять лихо. Такого ж, як і безпосередньо у Європі».

У цьому ж сюжеті кореспондентка з посиланням на представника сирійської діаспори українців попереджає про високу терористичну загрозу від таких непроханих гостей, адже злочинцям байдуже на національність невірних.

А згодом із посиланням на представницю міграційної служби називає потенційних поселенців у пункті «безробітними» і «неблагополучними мусульманами». Зважаючи на ксенофобське позначення останнього вислову (чому людина, яка втекла від війни з власної країни, є неблагополучною?), навряд чи представниця міграційної служби саме так і висловилася. Тим паче, в синхроні немає жодного слова про неблагополучність. Отже, журналістка неетично вчинила не лише по відношенню до мусульман, а й до спікера.

«Кореспондент: У зв’язку з переїздом мігрантів пророкують Яготину небачений розквіт. Мовляв, безробітні і неблагополучні мусульмани ледь не піднімуть місто з колін».

У сюжеті для київських новин на 5-му каналі 11 березня журналістка попереджає: «люди наполохані не на жарт — говорять про спалах злочинності та нових хвороб».

Також деякі канали переважно не гребували дати жорсткий синхрон противників цього центру. От 29 лютого в «ТСН» жителька Яготина в коментарі не добирає слів:

«Місцева: Если будут беженцы, то за каждым кустом будет сидеть кто? Насильник, разбойник, оно нужно? А рядом за стенкой этого общежития медицинского расположен детский садик. И как вы думаете, это соседство отразится?».

У сюжеті на каналі «Україна» від 2 березня один із місцевих каже, що з поселенням у місті біженців криміногенна ситуація погіршиться: «І так бандітізму хватає — іще буде».

1 березня в «Надзвичайних новинах»: «Кажуть, і насильство може буть, і болєзні нанесуть».

А на 5-му каналі 11 березня в синхроні один із місцевих лякає зараженням міста небезпечними хворобами: «Чоловік 1: Існують ризики зараження населення Яготина і Яготинського району небезпечними захворюваннями які властиві для країн Азії».

Логіка кореспондента зрозуміла — яскравий синхрон надає гостроти сюжету. Але ну дуже контраверсійною виглядає ситуація, коли журналісти подають синхрони людей, які вдаються до мови ворожнечі. Варто поставити питання: яка мета в автора матеріалу? Якщо показати мотивацію противників (навіть подаючи їхню мову ворожнечі), а потім спростувати ці побоювання думкою експерта чи фахівця — таку логіку рішення ще можна сприйняти. Але в тому й річ, що цього ніхто практично не зробив!

За будь-яку ціну

Звісно, важко здогадатися, яку мету ставили перед собою журналісти перед зйомками сюжету. І чи ця мета була нав’язана редакторами. Але в будь-якому разі ЗМІ вдалися до цілої низки маніпулятивних технологій у найрізноманітніших формах. Тому варто перелічити основні з них, які наявні в більшості сюжетах:

1) центр для сирійські біженців. Державна міграційна служба чітко дає зрозуміти, що пункти є багатонаціональними. І не йдеться про заселення біженців виключно із Сирії: «При цьому, приймаючи рішення про тимчасове поселення у пункт, міграційна служба зважає лише на соціальний стан шукачів захисту, але не на країну їхнього походження, тому діючі пункти є багатонаціональними».

Не зрозуміло, звідки медійники взяли тезу про будівництво цього центру саме для сирійських біженців (чи біженців із Близького Сходу), але дивує завзятість, із якою журналісти намагалися подавати цю тезу.

27 лютого на каналі «112» ведучий впевнено заявляє, що в маленькому містечку хочуть оселити біженців із Сирії:

«Володимир Андрієвський, ведучий: У невеликому містечку Яготині, що на Київщині, планують оселити більш як 2 сотні мігрантів із Сирії».

У стендапі в сюжеті журналістка безальтернативно каже, що в неї за спиною «центр для сирійських біженців»:

«Валентина Желізняк, кореспондент: Це центр для сирійських біженців».

А 1 березня в «Надзвичайних новинах» дещо розширили дані й заявили, що в пункті житимуть не лише сирійці, а й афганці. Але від цього маніпулятивний характер цієї тези не зникає:

«Принаймні в тому, що Україна його отримає (безвізовий режим. — С. Л.) одразу після того, як сюди заселяться афганці і сирійці, тут переконані».

2 березня в «Событиях» ведуча в підводці каже про «біженців із Близького Сходу». Водночас журналістка у стендапі розповідає про біженців із Афганістану та Сирії: «Вже за три місяці тут поселять 230 біженців з Афганістану та Сирії».

Часом журналісти настільки зациклювалися на сирійцях, що не дотримувались елементарної логіки в самому сюжеті. Коли, наприклад, у синхроні представниця Державної міграційної служби каже, що в закладі можуть жити не тільки громадяни Сирії (знову відштовхуємося від поняття «біженець»), але журналіст все одно в закадровому тексті чи стендапі повторює мантру про «біженців із Сирії». Це, наприклад, є у сюжеті «Інтера» 11 березня.

У матеріалі 5-го каналу журналістка каже про те, що цю тезу запустила російська пропаганда:

«Кор.: В ефірі пропагандиського каналу “Росія” цей центр уже назвали гетто для біженців із Сирії. Це маніпуляція, кажуть у міграційній службі, як і те, що землю виділили без громадських слухань»;

2) протиставлення «свій — чужий», включно з протиставленням потреб біженців та учасників АТО чи переселенців із Донбасу. Ретранслюючи ініціативи чи пропозицію міського голови Яготина про те, що краще б цей пункт віддати переселенцям, автори матеріалів майже не намагаються осмислити — це чистої води маніпуляція. Й ці дві проблеми варто розмежовувати, як слушно зауважує в матеріалі для сайту «Громадського ТБ» губернатор області Максим Мельничук:

«Губернатор Максим Мельничук розмежовує проблеми внутрішніх переселенців та біженців у області. Стоїть на дотриманні міжнародних зобов'язань. “Стратегія області така, що міжнародні донори і організації, що допомагають запустити роботу пункту, допомогли б збудувати ще і реабілітаційний центр на території центральної районної поліклініки Яготина. Допомогли б збудувати подібний центр, що вже забезпечить вирішення проблем із внутрішніми переселенцями”».

Втім, журналісти каналів переважно були підставками для мікрофонів. І закидуючи цю наживку, забували розібратися, чи справді можна перереєструвати призначення центру, погоджене в міжнародному порядку. І чи справді це необхідно. Дехто для підтвердження й виправдання цієї маніпулятивної тези про необхідність передачі такого житла іншій соціальній групі — сім’ям учасників АТО — йде далі. І подає життєву історію тих «кому більше потрібно». Так вчинили на «1+1» 29 лютого:

«Кор.: Ось у цій невеличкій кімнатці гуртожитку вже 11 років живе родина учасника АТО Олега Бойка. Вони серед сотні сімей воїнів, які потребують покращення умов життя. Сам господар на роботі. Двоє його дітей у школі. Його дружина Тамара бідкається — жити, як іноземні біженці їм навряд чи доведеться».

На каналі «Україна» 2 березня подають історію переселенки з Донбасу, яка наразі живе в Яготині та працює медсестрою. Цікаво, що ця ж медсестра з’являється і як героїня в сюжеті від 11 березня в ранковому випуску «Інтера». Ніяк не сумніваюся в тому, що вона справді виїхала з Авдіївки, та все ж досить дивно виглядає ситуація, коли в інформаційному просторі вже витає теза про більшу необхідність такого житла переселенцям із Донбасу (яких у Яготині проживає більше двохсот — приблизно таку ж кількість місць передбачено для проживання в пункті перебування біженців), а в цей же час одна людина стає героїнею двох матеріалів;

3) невидимий об’єкт дискусій. Журналісти так захопилися аргументами «за» і «проти», висвітлюючи всі сторони конфлікту, що забули ледь не про головне — про об’єкт дискусій. Тобто про самих біженців. «Надзвичайні новини», які, таке відчуття, найбільше ненавидять біженців і не хочуть, щоб вони в Україну приїжджали, не спробували навіть знайти їх і поговорити з представниками цієї соціальної групи.

Треба було добре постаратися, щоби протягом трьох тижнів дискусій знайти в сюжетах прості історії біженців, розповіді про які зможуть допомогти глядачу побачити в них людей зі своїми проблемами, а не «розплідників екзотичних хвороб». Як зазначається у згаданому посібнику «Мова ворожнечі та ЗМІ: міжнародні стандарти та підходи», «біженці та переміщені особи мають право бути почутими і розказати власні історії».

11 березня таку історію розказали у «Вікнах» на СТБ: «Яна Брензей, журналістка: Афганець Існакіп Мамаджа вже рік не був удома. Полишити рідний край чоловік разом із дружиною, двома доньками та хворим на церебральний параліч сином був змушений через погрози прихильників руху Талібан. Він відмовився працювати із ісламістами і ті відлупцювали його жінку, а самого Існакіпа вихвалялися вбити».

Також наявна життєва історія у «Событиях недели» 13 березня про біженця лікаря: «Кор.: Магер не просит материальной помощи. Ему лишь нужен документ взамен недействительного паспорта. Уезжать из Одессы пока не планирует. Хотя уверен, что мог бы найти работу и в Европе. Жить на пособие считает унизительным».

Крім того, журналістів цих двох сюжетів об’єднала ще одна річ — вони подивилися, як існують два інші пункти тимчасового проживання біженців, розташовані в Одесі та Мукачевому Закарпатської області. До цього інші чомусь не додумалися. Хоча гріх не скористатися такою можливістю, коли різні сторони дискусії висловлюють кардинально протилежні думки щодо біженців та роботи пунктів. Аби своєю роботою розставити всі крапки над «і».

«События недели»: «Кор.: Забор разукрасили местные умельцы. Во дворе — идеально чисто. А вот, собственно, и само общежитие. На кухне хозяйничает камерунка Лаура. Готовит африканское блюдо. Пахнет, если честно, не очень. Но никто из соседей не бежит скандалить. Здесь уважают друг друга. А вот за порогом приюта случается всякое».

«Вікна-новини»: «Кор.: Тікати хотіли до Євросоюзу, проте замість заможного Берліна чи Брюсселя перевізник висадив Існакіпа із родиною в Одесі. Сказав, що це і є Європа. Побідкавшись кілька днів, вони звернулися до міграційної служби. та направила родину Мамаджа в Одеський пункт тимчасового розміщення втікачів».

Йдеться про те, що журналісти могли перевірити тези, озвучені в ДМС, про практику існування таких центрів, де заклади «не створюють жодних проблем для громади»: «Як показала практика функціонування аналогічних пунктів в Одеській та Закарпатській областях — такі заклади не створюють жодних проблем для громади, однак створюють, окрім додаткових робочих місць, ще й додаткові можливості для розвитку соціальної інфраструктури. За час функціонування згаданих пунктів, не спостерігалося жодного сплеску злочинності або захворюваності на територіях, де вони розташовані».

Власне, це допомогло б і з’ясувати, чи мають якесь підґрунтя фобії. Зокрема, щодо хвороб, якими нібито можуть захворіти місцеві.

І ще важливо: в жодному з перелічених сюжетів, де активно продукується теза про небезпеку хвороб від біженців (як в закадровому тексті журналістів, так і в синхронах місцевих мешканців), немає думки фахівця — лікаря — який би пояснив, чи можлива взагалі така ситуація. Максимально, що робили автори — подавали слова представниці ДМС чи директорки даного пункту, яка каже про відсутність спалахів хвороб в інших центрах.

«Цікаво» вийшов із цієї ситуації «Інтер» у ранковому ефірі: журналіст подає думку місцевого лікаря, який каже про загрози здоров’ю. Втім, по-перше, на 5-му каналі в сюжеті від 11 березня цей же чоловік виступає на слуханнях із критичними зауваженнями щодо небезпек зараження. Отже, можна засумніватися в тому, що він виступає в сюжеті «Інтера» як лікар, а не як активіст (хоча й протитровано його як головного лікаря). А по-друге, повернімося до колег із «Событий недели» та «Вікон», які додумалися подивитися на роботу схожих центрів в Одесі та Мукачевому. У їхніх сюжетах немає жодного слова про те, що місцеві заразилися якимись екзотичними хворобами. Якби такі факти були, навряд чи про це не сказали. А в «Событях недели» спеціально акцентують увагу на відсутності конфліктів: «На одной улице общежитие для гостей из-за рубежа и дома богатых одесситов. Мнения местных жителей тогда тоже не спрашивали. Новые соседи первое время вели себя вызывающе.

- Какие-то п'янки. Вообще-то они всегда очень такие громкие, громкоголосые. Вот года три, наверное, назад, были такие ночные какие-то мероприятия. А сейчас нет.

- Нормально люди живут. Тихо, конфликтов никаких с мирным населением здесь нет».

8 березня журналістка «Надзвичайних новин» для того, щоб довести глядачу небезпеку від біженців, каже про залишений «безлад» сирійськими біженцями в Угорщині, а також про «узбецьку няню-головоріза» з Москви, яка вбила дитину й на одному із записів каже, що це помста за участь Росії у війні в Сирії.

Водночас журналістка подає думку ісламознавця, який каже, що ніякої небезпеки не може бути. Втім, не тому, що ця надумана небезпека не має нічого спільного зі здоровим глуздом, а тому, що мігранти (так каже ісламознавець в коментарі) використовують Україну як транзитну державу. Отже, авторка ніяким чином не спростувала свою ж маніпулятивну тезу про небезпеку від тих, хто житиме в тимчасовому пункті для біженців. Ну і для того, щоб добити глядача — каже про «терористичну загрозу», мовляв, від цього застерігає представник сирійської діаспори;

4) суб’єктивна статистика. Чи можна хоч якось визначити, наскільки серйозною є хвиля невдоволення яготинців відкриттям цього центру? Без спеціального дослідження — ні. І пробувати немає сенсу. Але в такому випадку журналіст може хоча б вирівнювати сили противників та прихильників. Утім, про це мало хто задумався. На боці прихильників у матеріалах виступає зазвичай представник Державної міграційної служби. Їй протистоїть міський голова. А що ж у протистоянні думок місцевих мешканців? Коментар із позитивним очікуванням мешканця Яготини дає лише «Інтер» від 11 березня. Щоправда, автор чомусь зазначає, що жінка «одна из немногих». Таким чином сюжет створює ілюзію, нібито справді більшість жителів міста проти заселення біженців у майже відремонтований пункт. При цьому синхрони кількох місцевих «кочують» від одного сюжету на одному каналі до іншого.

А дехто взагалі забуває, що узагальнення — теж маніпуляція. Так, на каналі «112» 27 лютого кажуть, що люди бояться хвороб. А після цього подають слова одного громадського активіста: «Кор.: Люди бояться асоціальної поведінки, хвороб і підвищення рівня злочинності.

Іван Заморський, громадський активіст: Біженці принесуть нам багато проблем, яких у нас і так достатньо в районі. Це інфекційні хвороби, це відсутність епідеміологічного контролю за їх розповсюдженням, це в рази збільшиться кримінальна обстановка в районі».

Така ж помилка на «Плюсах» 29 лютого: «Місцеві жителі цього не хочуть, бо бояться».

У «Вікнах» журналістка 11 березня каже, що «місцева громада рішуче повстала проти майбутніх сусідів».

А в «Событиях» 2 березня зазначається, що «місцеві мешканці сусідам-біженцям не раді». При цьому в сюжеті 5-го каналу від 11 березня журналістку кинуло до іншої крайності — подає думку корінної мешканки Яготина, яка є ще й директором цього пункту для біженців (а тому її упереджена позиція прогнозована), мовляв, жінка не боїться біженців. І додає: «Каже, що так думають більшість мешканців».

«Кор.: Корінна мешканка Яготина, керівник майбутнього центру, біженців не боїться. Впевнена, так думають більшість мешканців, а громаду хтось залякав.

Тетяна Бельченко: Один в полі не воїн. Не має значення чи це афганець, чи це сирієць — головне, щоб він людиною був. І ми, українці, повинні бути просто людьми».

При цьому в даному сюжеті журналістка робить важливу справу: показує, що місцевих противників, які беруть участь у громадських слуханнях, ледь назбирається з півсотні (на 20 тис. населення Яготина!). Це можна побачити з відео зі зборів в актовій залі. Автор також більш коректно каже, що лише деякі місцеві проти: «Однак на заваді деякі місцеві. Люди проти сусідства з біженцями».

Крім того, журналістка розвінчує міф, що серед обурених — лише місцеві. Вона «ловить» одного з активістів на тому, що той проживає в Києві:

«Кор.: А ви сам родом із Яготина, да?

Володимир Загазей: Ні, я не з Яготина, я взагалі з Тернопільської області

Кор.: Постійно в Яготині не живете, так?

Володимир Загазей: Ні, я жив раніше постійно, зараз в Києві».

Отже, в підсумку бачимо, що загальна картинка, яку створюють усі сюжети про відкриття в Яготині пункту тимчасового розміщення біженців, досить чорно-біла. Після перегляду матеріалів в інформаційних програмах залишається відчуття, що люди з Яготина масово виступають проти поселення біженців. Тому що вони нібито стануть причиною спалаху «хвороб», «асоціальної поведінки», «тероризму» тощо.

Саме на такому загальному тлі формується громадська думка щодо тих чи інших явищ. І саме так виникає певне негативне замкнене коло: журналісти «годують» аудиторію неякісним товаром — аудиторія сприймає це, довіряючи ЗМІ, та підживлює власне середовище ретрансльованими тезами й формулюваннями — коли журналісти звертаються згодом по коментарі до аудиторії, «нагодовані» люди відтворюють уже «зіпсовані» висловлювання, якими їх під виглядом відстороненості годували ЗМІ.

Фото - з YouTube-каналу телеканалу «112 Україна»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7874
Читайте також
19.04.2016 11:00
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
3 912
21.03.2016 11:00
Наталія Лигачова
4 848
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Іван Олександрович
2797 дн. тому
Сергію, іди ти кудись далеко зі своїм "лібералізмом".
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду