Про «мігрантів» та євроінтеграцію

Про «мігрантів» та євроінтеграцію

19 Квітня 2016
3406
19 Квітня 2016
11:00

Про «мігрантів» та євроінтеграцію

3406
Чим наше знання про біженців у країнах ЄС відрізняється від знання, яке мають росіяни? Яке їм – і нам, часто через наші ж ЗМІ, що часто виступають у ролі бездумних ретрансляторів – втовкмачує російська пропаганда?
Про «мігрантів» та євроінтеграцію
Про «мігрантів» та євроінтеграцію

Відомий афоризм: «Якщо у вас параноя — це ще не доказ, що за вами не женуться». Те саме принагідно до нинішньої ситуації: якщо вам скрізь ввижається «рука Москви» – це ще не доказ, що її там немає. Росія веде проти України інформаційну війну, й веде її на багатьох фронтах і за допомогою багатьох засобів. Завдання їй полегшує той факт, що чимало українських ЗМІ так або інакше пов'язані з Росією або, відверто чи приховано, орієнтованими на неї. А інші ЗМІ протягом багатьох років привчалися, комфортно всівшись і звісивши ніжки, їхати на російському інформаційному продукті. Тупо копіпейстити той продукт, інакше кажучи.

Добре відомо: одним із надзавдань російської пропаганди є зірвати інтеграцію України до європейських та євроатлантичних організацій. Зокрема, налаштувати українців проти Європи, посіяти серед них упередження до Європи й страхи перед нею. Чи не допомагаємо їй у цьому нешляхетному завданні ми самі – навіть самі того не усвідомлюючи?

Найпопулярніша «європейська» тема останнього часу – близькосхідні біженці. Тож передусім запитання: що ми знаємо про близькосхідних біженців у країнах Євросоюзу? Яке знання про них ми можемо здобути з матеріалів ЗМІ? Де й як живуть біженці? На що живуть? Чи влаштовуються на роботу, а чи не мають на це права? Чи спілкуються з місцевими жителями, а чи в таборах для біженців — тюремний режим? Якщо спілкуються, яким є те спілкування? В узагальненому вигляді запитання виглядатиме так: чи надають нам ЗМІ фактологічний матеріал, на підставі якого ми могли б осмислено сприймати (або не сприймати) пропоновані тими самими ЗМІ оцінки ситуації довкола біженців?

А чи можете ви пригадати бодай один репортаж, у якому про проблеми біженців, про їхні стосунки з державами та суспільствами, які їх прийняли, розповідали б самі біженці? Де біженців було би змальовано не як знеособлену масу, не як новітнє виверження Везувію, а як реальних людей зі своїми життєвими історіями, своїми страхами, вподобаннями, переконаннями — й, нарешті, враженнями, позитивними або негативними? І знову «високі» міркування тут ані до чого: звичайні журналістські стандарти мали би спонукати поглянути на проблему також із цього боку, а не лише з боку... ні, навіть не європейців (бо їхніх розповідей про їхнє ставлення до питання біженців так само майже не пригадати, принаймні за неконфліктних ситуацій), а з боку Москви. Чому саме Москви — про це дещо нижче.

А поки ще одне запитання: чим наше знання про біженців у країнах ЄС відрізняється від знання, яке мають росіяни? Чим більшість публікацій у наших ЗМІ на цю тему відрізняється від більшості публікацій у російських ЗМІ — за ракурсом розглядання проблеми, за розставленням акцентів? Кажемо: мова ворожнечі. То для російських ЗМІ вона є основною, у російських ЗМІ вона скрізь, і далеко не лише щодо біженців.

Дуже показовою є фраза з новинного репортажу про Яготин: «Безробітні і неблагополучні мусульмани... піднімуть місто з колін». Чи варто уточнювати, з якого й чийого інформаційного поля прийшло до нас оце «вставання з колін», хай навіть у даному разі й «в одному окремо взятому місті»?

Новина в шанованому інтернет-виданні: «В Німеччині притулки для біженців залишаються напівпорожніми — ЗМІ». Йдеться про те, що «після закриття так званого "балканського маршруту" кількість утікачів, яким вдається потрапити до ФРН, суттєво скоротилася» – наведені цифри свідчать, що в кількадесят (!) разів. Аж раптом читаємо: «Утім, у західнонімецьких землях ситуація з розміщенням мігрантів і досі залишається складною. Особливо напруженою вона, як і раніше, є в містах, які самі по собі є окремими землями, у Берліні, Гамбурзі та Бремені». Берлін — це західнонімецька земля? Та й узагалі: «західнонімецькі» – чи це визначення з сьогодення, а чи воно спізнилося майже на тридцять років? Чи німці й досі поділяють Німеччину на Західну та Східну?

Головне ж в іншому: вжито прикметники «складна» та «напружена». Але в чому полягають ті складність та напруженість, не сказано жодним словом. А без цього виходить не так інформування, як щось на межі гіпнотизування; аудиторії пропонують оперувати визначеннями, природи яких вона не знає.

Інша новина в тому ж виданні, прямо не пов'язана з біженцями: «Туреччині не місце в ЄС — Саркозі». Читаємо: «Туреччина є мостом між Європою і Азією. Їй нема місця в Євросоюзі», «Я не бачу зв'язку між питанням про Сирію, міграцію, біженців і приєднання Туреччини до ЄС», «Я повністю проти скасування віз для 80 мільйонів турків», «Шенген підірвано, існує величезний міграційний тиск, і перше рішення, яке потрібно прийняти, це скасувати візи для країни з 80 мільйонами жителів, що не є членом Європейського Союзу?» Оце й усі цитати з Саркозі, що є в матеріалі. Зазначено, що це було інтерв'ю. То отак, односкладово, політик і відповідав, найменшим чином не аргументуючи своїх слів? А якими були запитання — невже це не має значення?

І головне: а хто сьогодні, власне кажучи, такий Ніколя Саркозі? Яке аж таке значення мають його слова, щоб робити з того новину, в чому полягає їхня важливість? От коли пригадати, що Росія сьогодні має дуже напружені відносини з Туреччиною, а Саркозі виявляє дивну, скажімо так, толерантність до Путіна, то все, здається, встає на свої місця: для російської пропаганди така новина й справді є важливою, бо навіює росіянам: «Наше дело правое». А в українському ЗМІ? Схоже, тут ця новина опинилася «за інерцією». Мало не в механічний спосіб.

Тож про «руку Москви» в питанні біженців. Пригадаймо: це саме російські ЗМІ — а вже слідом за ними й наші — спочатку взагалі не повідомляли, що ці люди втікають від війни; от раптом сталася навала «мігрантів», і все; появу великої кількості «мігрантів» російська пропаганда досить довго змальовувала як нібито безпричинну. І зовсім не даремно російські ЗМІ замість слова «біженці» переважно вживають слово «мігранти».

Російська пропаганда нічого не робить просто так, у кожному своєму «блискучому винаході» вона має певну й, як правило, вельми нешляхетну мету. Є вже трюїзмом, загальним місцем: роспропаганда прагне розколоти європейську спільноту — цілком за принципом «Поділяй і володарюй». Це — зовнішній бік проблеми.

Є й внутрішній, для російської аудиторії — й навіть кілька, здавалося би, взаємно суперечливих. Але, як уже неодноразово було проілюстровано, зазомбоване російське суспільство залюбки ковтає внутрішньо суперечливі пропагандистські меседжі.

Отже, звідки й навіщо взялося це слівце «мігранти»? А все дуже просто: російська пропаганда прагнула змалювати біженців звичайними шукачами щастя, мало не авантюристами. Людьми сумнівними й такими, що апріорі принесуть чимало лих. Знову те саме запитання: навіщо? А це була відповідь роспропаганди на закид, вельми часто повторюваний її опонентами: чому люди з усього світу прагнуть потрапити до західних країн, а от на російському кордоні черг на ПМЖ немає? Й ця пропагандистська відповідь була простою, наче рефлекси Шарикова: Європа жирувала з багатства — й от тепер отримала; Росія жила собі бідненько — натомість тепер проблем не має.

Це була, зокрема, й пропагандистська відповідь на західні санкції та неминуче погіршення життєвих стандартів росіян: ведучи мову про небезпечних «мігрантів», російська пропаганда привчала й привчає росіян задовольнятися тим, що є, й не прагнути кращого — аби лише не було, «як у Гейропі». Цілком за радянським пропагандистським постулатом: «Аби не було війни». Якщо вживати популярну алегорію, російський телевізор чергового разу послав у нокаут російський холодильник.

Інший меседж — це буцімто байдужість європейців до долі біженців, їхній егоїзм, їхня черствість і жорстокість. Російська пропаганда змальовує Європу як континент мало не тотальної ксенофобії та релігійної нетерпимості. Навіщо? Передусім, щоб показати: «нам, православним», у Європі місця немає. Довести буцімто зверхнє, наплювальницьке ставлення європейців до прихильників інших, ніж католицизм та протестантизм, віросповідань. Недаремно ж навіть російські офіційні особи неодноразово заявляли щось на кшталт того, що Євросоюз буцімто ніколи не прийме до своїх лав «православну» Україну.

А ще роспропаганда прагне навіяти росіянам: усі розмови про толерантність Європи, про права людини та про свободи — це буцімто міф. Навіяти, що начебто Європа не є взірцем для наслідування, не є «землею обіцяною», бо всі її чесноти — буцімто дуті, вигадані. Роспропаганда прагне переконати аудиторію: насправді у Європі все так само, як у Росії, коли не ще гірше. Світоглядну колізію між Росією та цивілізованим світом російська пропаганда зводить до банального конфлікту довкола розподілу сфер впливу.

Російська пропаганда переконує аудиторію: без «сильної руки», без «великого вождя» – просто нікуди. Без «великого Пу» настає просто-таки кінець світу, й європейці от-от пошкодують, що в них немає свого (а може, й не свого, а того самого, російського) Путіна.

Нарешті, ще один меседж: культивуючи неприязнь до людей ісламського віросповідання, змальовуючи їх усіх як носіїв небезпеки, російська пропаганда тим самим виправдовує в очах суспільства репресії проти кримських татар, хоч би якими жорстокими ті репресії були. Прагне посіяти, зокрема, серед кримчан як не страх, то вже точно недовіру до кримських татар.

А що ж наші ЗМІ? А в них те саме – вміщення біженців у безальтернативно конфліктний контекст: ані про що інше, окрім як про конфлікти, наші ЗМІ, за ліченими винятками, не повідомляють. В них — перебільшення, й незрідка дуже значне перебільшення, міри й масштабу конфліктності. То в чому наші ЗМІ хочуть переконати українську аудиторію? Й тут знову напрошується паралелі з російською пропагандою — адже це саме вона від самого початку ототожнює біженців із поняттями «напруженість», «конфлікт», «загроза». Це саме вона вміщує біженців у виключно конфліктний контекст, не розмінюючись на аргументацію й якісь там журналістські стандарти.

Це й навіює майже впевненість: ідеться про черговий інформаційний вірус російського походження. Про чергове прагнення розхитати ситуацію в Україні. І навіть більше — про програмування в Україні конфліктів та потрясінь. Зокрема, довкола того ж таки табору для біженців у Яготині. А за такого підходу вони не забаряться. Бо йдеться, власне, про доведення аудиторії до вкрай знервованого, мало не істеричного стану. До стану, коли будь-які вчинки біженців сприйматимуться неадекватно, й українці бачитимуть загрозу там, де її й близько немає. Коли будь-яке слово або будь-який порух біженців сприйматимуться як загроза, що потребує рішучої відсічі.

Й от же що дивує чи не найбільше. Сьогодні в багатьох шанованих загальноукраїнських виданнях працюють чимало знаних журналістів — вимушених переселенців, зокрема з Криму. Вже, здавалося б, їм, як нікому, мали б бути близькими біди й болі біженців. Але подеколи саме ці видання вперто звуть тих біженців «мігрантами», а ще й ретранслюють сумнівні повідомлення з російським душком. То, виходить, ці видання не заперечують, щоб і їхніх співробітників звали «мігрантами», щоби ставилися до них упереджено, мов до непроханої навали?

...Чергова гірка сторінка у європейській історії — теракти у Брюсселі. Яким був лейтмотив багатьох коментарів? Цілковито звичним — і для українських ЗМІ, й для російських: є християнська Європа, й є в ній вороги – мусульманські «мігранти», давні й нові. Ідентифікування «друг — ворог» за анкетними даними, мало не за «п'ятою графою».

Але пригадується репортаж в одному з випусків «Подробиць тижня» на «Інтері» наприкінці минулого року після терактів у Парижі: жінка арабського походження розповідала, що один із її синів зв'язався з радикальними мусульманами. Сама ця жінка виглядала не просто по-європейськи, а вишукано по-європейськи: зустрів би таку на вулиці — одразу спало б на думку: «От вона, типова парижанка!» Але контекст, до якого було вміщено цей синхрон, був той самий: от вони, мовляв, «мігранти»! Візуальний ряд не збігався з текстом – емоційним і вкрай негативним.

А проблема ж є складнішою! У країнах ЄС є помітним процес дезінтеграції мусульманського населення: народжені вже в Європі діти й онуки стовідсотково інтегрованих до європейських суспільств колишніх іммігрантів відкидають європейський спосіб життя та європейські цінності й навертаються до радикального ісламу. Ба більше: чи не десятками тисяч обчислюються випадки, коли до радикального ісламу навертаються чистокровні етнічні німці, французи, фламандці, англійці — діти батьків-християн. Складна проблема, дуже складна — й не до кінця зрозуміла.

Але чи пригадуються матеріали українських ЗМІ, у яких це було б бодай констатовано? А чи все просто: дикі підступні мусульмани проти добрих, але недоумкуватих хохл... даруйте, європейців? Типовий російський дискурс — розглядати проблеми не на рівні індивідуумів та індивідуальних мотивів дій, а на рівні «народних мас», чия поведінка є буцімто запрограмованою. Дискурс, який наші ЗМІ сліпо копіюють і поширюють.

Фото - www.japantimes.co.jp

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3406
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду