09:00
Понеділок, 3 Серпня 2015

«Інтер» Московського патріархату

Коли цілком світська російська пропаганда заводить мову про неканонічність усіх православних церков, окрім УПЦ (МП), надзвичайно важливо дотримуватися міжконфесійного паритету. Не поводитися так, щоб якась церква виглядала «головною» й «єдино правильною». Менше з тим, богослужіння УПЦ-КП у Володимирському соборі та хресну ходу вірян цієї церкви до Володимирської гірки, що відбулися 28 липня, «Інтер» проігнорував
«Інтер» Московського патріархату
«Інтер» Московського патріархату

Два дні поспіль - 27 та 28 липня - телеканал «Інтер» транслював заходи з нагоди річниці хрещення Русі та 1000-ліття успіння князя Володимира. У понеділок, 27 липня - молебень на Володимирській гірці та хресну ходу до Лаври, у вівторок, 28 липня - богослужіння в Лаврі.

 

...Відомо: Україна - країна багатоконфесійна. Добре чи погано, що в ній діє кілька православних церков, але так воно є. І суто релігійне життя в Україні є бездоганно мирним: про жодні міжконфесійні конфлікти не йдеться. І хай навіть так відбувається й справді через те, що релігія для дуже багатьох українців - це радше дотримання традицій та звичаїв, ніж справжня віра, в даному разі немає значення.

 

Ще відомо: російська пропаганда, причому далеко не лише церковна, навіює думки про, по-перше, неканонічність усіх православних церков, окрім УПЦ (МП), а по-друге, про буцімто утиски УПЦ (МП) мало не репресії проти неї. Під впливом цієї пропаганди навіть цілком адекватні росіяни - які не мають ілюзій щодо особи патріарха Кирила й узагалі щодо клерикалізації державного й суспільного життя в Росії, а надто твердолобих співвітчизників звуть ватниками (у Росії це слово дедалі активніше входить до вжитку) - навіть вони засуджують Україну за буцімто дискримінацію «єдиної канонічної» церкви. Мабуть, не треба уточнювати: коли цілком світська пропаганда заводить мову про канонічність та неканонічність - а ще в такий спосіб, як це роблять у Росії, аудиторія це сприймає так, ніби йдеться про законність та незаконність, і ніби всі православні церкви, окрім УПЦ (МП) є незаконними.

 

Так от, за таких умов, здавалося б, надзвичайно важливо дотримуватися міжконфесійного паритету. Не поводитися так, щоб якась церква виглядала «головною» й «єдино правильною». Менше з тим, богослужіння УПЦ-КП у Володимирському соборі та хресну ходу вірян цієї церкви до Володимирської гірки, що відбулися 28 липня, «Інтер» проігнорував. Показав лише увечері у вівторок, коли відбувалася загальнонаціональна трансляція офіційних заходів - на те вона й загальнонаціональна.

 

Зрозуміло: приватний канал мав повне право транслювати лише ті заходи, які вважав за потрібне, й не був зобов'язаний неодмінно включити до програми заходи УПЦ-КП. Тож, із формального погляду, засуджувати його ніби й нема за що. Але осад однаково лишається - й думка про російську орієнтацію каналу так само.

 

 

 

 

Другий рік поспіль на святкування річниці хрещення Русі до України не приїздив патріарх Московський Кирил. Може, це моє суто суб'єктивне враження, але якщо порівняти атмосферу, що панувала на очолюваних Кирилом заходах до 1025-річчя хрещення Русі 2013 року, з нинішньою, неважко помітити зміни. Нині було тепліше, людяніше - й, якщо можна так сказати, релігійніше, божественіше. Не було надмірного пафосу, не було улюблених Кирилом політичних і геополітичних - на шкоду релігійним - настанов. А серед публіки - її було, за різними оцінками, від 20 до 30 тисяч - не було видно персонажів, яких хтось із росіян колись назвав «буйно-православними». Крупні плани, загальні плани - не видно було на них ані виражених фанатиків, ані людей із нездоровим блиском в очах, ані вдягнених у «канонічне» лахміття. Не було жінок, закутаних у хустки, мов у паранджу. Атмосфера, що панувала, була відповідною до характеру заходів.

 

До речі, про людей. Дуже сумніваюся, що серед них були вірні лише УПЦ (МП) - радше за все, далеко не тільки вони. Але ані від коментатора (що цілком зрозуміло), ані у висвітленні події цього чути не доводилося. Ба більше: ранкові новини Українського радіо 28 липня, розповівши про те, яка саме церква проводила захід, дали синхрони кількох вірян, які брали участь у заході, - всі вони були з Прикарпаття. То чи саме у Прикарпатті й лише там УПЦ (МП) є найпопулярнішою? Коментатор же кілька разів пояснював велелюдність заходу тим, що «наш народ зрозумів, що тільки Бог є єдиною надією» - тобто народ геть в усьому земному зневірився, так це треба було розуміти? І чи справді саме такими є суспільні настрої?

 

Що ж до самих трансляцій, то видалися вони затягнутими. Безперервне транслювання вельми тривалої (кілька кілометрів) хресної ходи - може, для нішевого глядача це й було цікаво, але дуже сумніваюся, що таких була більшість.

 

Кілька разів середнім планом показували присутність Юрія Бойка - як же на «Інтері» й без нього?

 

Головна ж претензія полягала от у чому: коментатори цього разу не змовкали. Коментували вони в буквальному розумінні без упину. І не скажеш же, що нецікаво - ні: й мова була живою та виразною, й чимало цікавої інформації вони дали, зокрема про чудотворні ікони, привезені з нагоди свята до Києва з різних монастирів України. От тільки не важко передбачити: чимало вірян, які не змогли бути на Володимирській гірці та в Лаврі особисто, покладали на трансляцію одні-єдині сподівання - що вона створить для них ефект присутності. Що вона залишить їх наодинці зі священослужителями та Богом. Цього не було й близько.

 

Ані пісноспівів, ані молитов було не чути - все заглушували коментатори. Пояснюючи незрідка загальновідомі речі: «Євангеліє - це частина Святого писання». Або: «Попенреду хресної ходи завжди несуть хрест». Переповідаючи часто-густо те, що щойно пролунало, й що, з будь-яких міркувань, краще було почути в оригіналі - якби ж то глядачам дали таку змогу. Ба більше: коментатори часто цитували те, що пролунало кількома секундами раніше, й що вони ж самі заглушили.

 

Єдине, чого не заглушували, - це «основні» молитви, виголошені митрополитом Онуфрієм.

 

Утім, були в заглушуванні паузи. Коротенькі - менше, ніж на хвилину. Й подеколи закрадалася підозра, що ці паузи було зроблено навмисне. «Зараз архидиякон згадує духовенство, що очолює богослужіння... митрополита Онуфрія». А під час коротенької паузи було чути здравицю, виголошену на честь патріарха Кирила. Іншого разу коментатор казав: «Ми чули молитву за мир,проти розколів», - а під час коротенької паузи було чути кілька слів, що можна витлумачити як засудження інших православних церков України. Виглядало так, що паузи траплялися саме тоді, коли якийсь меседж до аудиторії коментатори не хотіли брати на себе, а тому й давали його почути в оригіналі

 

Митрополит Онуфрій: «Ненависти, и вражды, и прочие беззакония превратятся». Тут само коментатор: «Молиться за те, щоб ніколи більше не було ненависті». Що малося на увазі під словом «беззаконня» - тлумачте, як хочете.

 

Коментатор: «Андрій Первозваний на шляху з Криму, з Херсонеса до Новгорода, пройшов берегами Дніпра...». Тобто, Новгород уже був, а на місці Києва Андрій лише пророкував, що «засяє місто»? Ідея зверхності Новгорода над Києвом - так це було?

 

Обидва дні митрополит Онуфрій виголошував молитви за мир. Загалом правильні слова про мир, про припинення війни, про взаєморозуміння. От тільки жодного разу не було чути про зовнішній чинник, про російську агресію й про роздмухування, провокування війни російською пропагандою - виглядало так, ніби йдеться про громадянську братовбивчу війну й саме про неї. Ані засудження агресорів та провокаторів, ані таврування російської пропагандистської брехні, ані бодай констатації антихристиянської сутності цієї пропаганди з вуст Онуфрія так жодного разу й не зірвалося. «Ми чули ці прекрасні духовні слова», - підсумував коментатор 27 липня. Як на мене, виголошена Онуфрієм молитва за мир була короткою й вельми формальною й за змістом, і за виконанням.

 

У понеділок коментатор коментував українською мовою, у вівторок коментаторів було двоє - один україномовний, один російськомовний. Онуфрій промовляв здебільшого російською, лише зрідка виголошуючи звернення українською.

 

 

 

 

Що ще привернуло увагу - то це намагання дотриматися балансу між «нормальним» та «патріархокирилівським» дискурсами. «Православ'я об'єднало розрізнені слов'янські племена» - але ж не було в Х столітті офіційного православ'я, християнство тоді ще не розділилося. Візантійська традиція - так, була, але на рівні саме традиції, й не більше. Як було не згадати того ж таки Кирила, який не вимовляв слова «християнство» майже ніколи?

 

Згодом у коментарях слово «християнство» з'явилося: «Разом із прийняттям християнства наш народ отримав православну церкву». «Християнством просякнута вся культура, все життя» - й тут само про «віру православну», прийняту Володимиром. Сказати, що князь Володимир прийняв ХРИСТИЯНСТВО, пов'язати Володимира (не народ, і не в узагальненнях) безпосередньо з християнством коментатори так і не наважувалися. У вівторок: «Володимир прийняв православну віру».

 

А в сюжеті «Ранку на "Інтері"» 28 липня розповідали про присутність предстоятелів «слов'янських помісних православних церков» - притаманне Кирилові пов'язування й ототожнювання понять «слов'янський» та «православний» (хай навіть у даному разі й у ширшому, ніж Кирил, контексті) остаточно так і не зникло.

 

А ще коментатори називали Українську православну церкву, ніколи не додаючи «Московського патріархату».

 

Початок трансляції 28 липня неодноразово переривали сюжетами, підготованими до 1025-річчя хрещення. В одному з них - про князя Володимира - його навернення до християнства пояснювали не духовним прозрінням, а політичною й геополітичною вигодою - на язику так і крутиться фраза «з корисливих міркувань». «Запрошував мусульман, юдеїв, римлян, але тільки грецькі священики з ученням про Христа...». Вже й не зрозуміти: може, князь Володимир запрошував давніх римлян? Бо сучасні йому римляни теж мали таке саме вчення про Христа.

 

 

 

 

...Офіційні заходи увечері 28 липня. Потішило, що організатори концертної частини прагнули додати до святкування світський вимір, відійти від (російських) традицій святкування пов'язаних із релігією, але загальноцивілізаційних дат - але зробити це органічно навряд чи вийшло. Не належить до вдалих і промова Петра Порошенка. Зрозуміло: на відміну від священослужителів, президент мав наголошувати на цивілізаційних аспектах і проводити паралелі з сучасністю. Але надто штучним у даному разі це виглядало: президент вів мову про суто поточні проблеми, а князь Володимир і хрещення видавалися просто приводом, темою, якої було не уникнути й довелося вставити.

 

Проводив президент аналогії між європейським вибором князя Володимира та європейським вибором сьогоднішньої України. Вів мову про «віру християнську та віру в Україну», про «єдність світу та єдність усередині України», про те, що нині весь християнський світ підтримує Україну, яка протистоїть агресії. Що ж, доведеться назвати чотири країни: Японія, Південна Корея, Туреччина (роль якої в підтримці кримських татар важко переоцінити), Ізраїль. Чи їхньою підтримкою можна знехтувати? Й чи варто звужувати цивілізований світ (а то й узагалі світ) лише до християнського? Та й «віра в Україну» - чи в даному контексті вона не видається відлунням путінсько-крилівського тлумачення православ'я як «віри в Росію»? Як на мене, й багатоголосне «Героям слава!» у відповідь на президентське «Слава Україні!» в даному контексті було не надто доречним. Бо в такому вигляді це подеколи було схоже на утилітаризацію священної події до поточних потреб.

 

...А незадовго до святкування на Першому каналі Українського радіо виступав патріарх Філарет. Вів він мову про те, що в сучасному світі мораль занепадає, наводив у приклад одностатеві шлюби, розлучення (а коли формально не розлучене подружжя живе в постійних конфліктах або в тихій ненависті одне до одного - це моральніше?) та інші жахіття модерного (західного?) буцімто загнивання. Вже у дні святкування на тому ж каналі представники однієї з протестантських церков розповідали про те, що діти мусять сидіти вдома, звертатися до батьків на «ви», а виховувати дітей треба різками. То що ж це: вакантне місце патріарха Кирила порожнім не залишилося, й знайшлися нові претенденти відправляти всіх нас «назад, до печер» і шукати взірці для наслідування в далекому минулому?

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1870
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop