Українська прем'єра російського серіалу «Чкалов» відбулася одночасно з російською, стартувавши в ефірі «Інтера» в перший день жовтня. Чотири вечори поспіль громадяни колишнього СРСР могли стежити за злетами й падіннями одного з культових персонажів країни нашого дитинства - льотчика Валерія Чкалова. На честь якого в Києві не так давно називалася одна з центральних вулиць, відома місцем компактного поселення українських радянських письменників. Також у сквері, на який виходить частина вікон «письменницького» будинку, досі стоїть пам'ятник Чкалову, що не дивно, адже в часи його зведення на іншій вулиці розміщувався штаб ПВС Української РСР.

І зовсім уже неймовірна річ: у часи національного піднесення, тобто в епоху «перебудови», один український патріот переконував мене - легендарний льотчик походив із переселених на Волгу українців. І справжнє прізвище його - Чкало. Це свідчить про відсутність навіть у свідомості націонал-патріотів відторгнення саме до цієї історичної постаті. Незалежно від того, що Валерій Чкалов був серед улюбленців диктатора Йосипа Сталіна та Героєм Радянського Союзу. Якби неприязнь існувала, пам'ятник Чкалову давно би прибрали зі скверу заради зведення історичних рахунків.

Тим не менше, показаний «Інтером» серіал «Чкалов» демонструє ідеологічний напрямок розвитку актуальної російської масової культури навіть наочніше, ніж це було в повнометражному фільмі «Валерій Чкалов», знятому в 1941 році. У написанні сценарію того фільму брав участь Георгій Байдуков, котрий разом із Чкаловим та Олександром Беляковим здійснював безпосадочний переліт через Північний полюс в Америку. Цей, без перебільшення, безпрецедентний для 1937 року авіаційний ривок зробив із Чкалова, Байдукова та Белякова радянських національних героїв. Для того часу Чкалов був тим, чим для СРСР та всього світу став у 1961 року Юрій Гагарін.

Проте, згадуючи багато разів бачений по телевізору фільм Михайла Калатозова «Валерій Чкалов» із Володимиром Белокуровим у головній ролі, ваш автор навіть під час перегляду восьмисерійного фільму «Чкалов» не до кінця зрозумів, що ж нового і невідомого про культову в СРСР особистість збиралися розказати своїм глядачам його автори. Хоча режисер Ігор Зайцев і наполягав, що на нас чекає ексклюзив, від старої радянської 90-хвилинної стрічки нову історію відрізняє хіба хронометраж.

Ба більше: фільм 1941 року зроблено за всіма законами масової культури, продиктованої Голлівудом. А згаданий серіал при вдалому підборі акторів та цілком упевненій режисурі демонструє очевидну розгубленість творців перед новими ідеологічними пріоритетами Російської Федерації.

Ось яскравий приклад. Кульмінацією старого радянського фільму є той самий переліт СРСР - США. Та феєрична сцена приземлення російського літака в Ванкувері, коли радянський богатир Чкалов зухвало й дзвінко свистить у два пальці, стоячи на крилі, аби втихомирити буржуїв. Власне, до цього Чкалов як герой ішов, і після цього міг отримати все, що забажає, користуючись правом переможця. Натомість у новому російському серіалі «Чкалов» свого головного подвигу трійця льотчиків... не здійснює. Точніше, ось Чкалов, Байдуков та Беляков збираються летіти до Америки під пильним наглядом НКВД - і ось глядачі дізнаються, що вони подолали «сталінський маршрут», виконали завдання партії, їх зустрічають на вокзалі, мов святих. Самого ж сповненого драматизму та надскладного перельоту, який блискуче, як на мене, відтворено в радянському кіно, в російському серіалі просто немає.

Все ж інше, про що розповідає серіал, чесно кажучи, нецікаво та не варто аж такої уваги. Принаймні, не слід було розтягувати молоді роки Чкалова аж на шість серій. Досить було, як на мене, відтворити його знаменитий хуліганський проліт під Троїцьким мостом, що в фільмі зроблено з технічною досконалістю. Як, зрештою, всі сцени польотів та небезпечних повітряних трюків, котрими славився юний Чкалов. І котрі зрештою мало не коштували йому військової кар'єри.

Але наголошую: нехтування Чкаловим військової дисципліни справді історичний факт. Він свідчить про неординарність особистості та бунтарський дух. Проте систематичні порушення дисципліни та псування майна зовсім не варті того, аби будувати байопик на епізодах, похідних від повітряних бешкетів льотчика. Правда, якби історія завершилася не просто детальним описом головного чкаловського перельоту, а й його трагічною загибеллю, численні хуліганські вибрики льотчика-аса за сюжетом були б виправдані.

Ми бачимо перетворення повітряного хулігана на улюбленця мільйонів, котрий продовжує бешкетувати. Тільки тепер - на правах «зірки» радянської авіації, улюбленця Сталіна. А отже людини, котрій дозволено все. Наприклад, похмелившись після нічного гульбану, запросто прийти в Кремль, недбало запитати товариша Поскрьобишева в сталінській приймальній, чи є Сам, і потім зіграти з вождем та учителем партію в більярд. Аби після того поновити щовечірні п'яні загули, та ще й в компанії тодішньої московської артистичної богеми.

Кадр із фільму

Якщо епізоди запоїв головного льотчика Радянського Союзу - ті невідомі сторінки, які автори фільму обіцяли відкрити глядачам, не маю нічого проти. Мені навіть подобається, що Валерій Павлович Чкалов у виконанні Євгена Дятлова показаний не картинкою з глянцевого агітаційного плаката. Звісно, він був живою людиною, на яку раптом обрушилася любов більшовицьких вождів та всесоюзна слава. Не всякий здатен гідно витримати випробування мідними трубами. Але слід розуміти: алкоголь та пов'язані з цим проблеми, в тому числі сімейні й робочі - не головна складова біографії цієї людини.

На падінні в алкогольну чи, як варіант, наркотичну прірву можна будувати сюжети серіалів про поета Сергія Єсеніна («Єсенін»), актрису Валентину Сєрову («Зірка епохи»), доньку Брежнєва («Галина»), біографічних фільмів про Володимира Висоцького («Висоцький. Спасибі, що живий») чи Джима Моррісона («Дорз»). Проте надмірна увага до випивки Чкалова та його друзів-льотчиків зовсім не працює на сюжет, бо за життя цих реальних людей тривалі застілля жодним чином не впливали на їхнє професійне зростання.

Те ж саме можна сказати про запропоновану авторами «Чкалова» любовну лінію як одну з рушійних для сюжету. Йдеться про суперництво Чкалова та його друга ще з часів Єгор'євської льотної школи Олександра Анісімова (Андрій Мерзлікін) за любов до Ольги Орєхової, котра таки одружилася з Валерієм. Показово, що реальне суперництво між Чкаловим та Анісімовим відбувалося саме у небі. Справи ж амурні в перших радянських асів були на другому місці після літаків. До того ж Анісімов гине на п'ять років раніше за Чкалова, і з його загибеллю обривається лінія професійного суперництва. Котра, коли йдеться про чоловічі ігри, набагато цікавіша за вигаданий любовний трикутник. Який в реальності навряд чи існував.

Так для чого ж ретельно прописувати сюжетні лінії, котрі мають дуже приблизне відношення до біографії Валерія Чкалова та віддавати їм значну частину стрічки, звужуючи натомість факти, котрі асоціюються з культовим льотчиком напряму? Зокрема - той самий знаменитий переліт через Північний полюс в Америку...

Відповідь є: ці «невідомі факти» з його життя покликані врівноважити лінію «Чкалов - Сталін». Тобто, зробити легітимною генеральну лінію правлячої нині в Російській Федерації партії «Єдина Росія». Згідно з якою товариш Сталін, може, й припускався в своїй роботі певних помилок, та все одно був ефективним менеджером країни, громадянами якої були й ми, українці. Чого варта фраза конструктора Павла Гроховського, сказана на адресу реабілітованого колеги, конструктора Миколи Полікарпова: «Только мягкость товарища Сталина и нашей партии позволили ему продолжать работу». Увага: у фільмі Гроховський - суперечливий, та все ж таки більше позитивний персонаж.

Першу зустріч Чкалова зі Сталіним у серіалі відтворено майже так само, як це було в згаданому вище фільмі 1941 року. Якщо хто не полінується та порівняє обидві стрічки, легко переконається: наш земляк, уродженець Закарпаття Віктор Тереля, котрий грає Сталіна в «Чкалові», майже один в один відтворює гру Михайла Геловані, «головного Сталіна» радянського кіно. Такий же добрий, чуйний, людяний, простий і головне - зовсім не страшний, ну ніяк не диктатор.

Звісно, такий позитив щодо Сталіна можна було б зрозуміти, якби подальший розвиток подій показав справжню сутність диктатора. Котрий спочатку максимально наближає до себе, а потім нищить під корінь. Переконаний: якби цей серіал знімали хоча б років вісім тому, фінал його вийшов би зовсім інакшим. Адже саме в той час побачив світ російський документальний фільм Олега Ряскова «Чотири смерті Валерія Чкалова». Де, спираючись на реальний факт відмови Чкалова стати Наркомом внутрішніх справ замість хронічного алкоголіка Миколи Єжова, припускається: товариш Сталін не пробачив цього улюбленцю нації. Таким чином, загибель льотчика санкціонували в Кремлі.

Погодьтеся: розробка версії причетності Сталіна до загибелі одного з кращих «сталінських соколів» не менш вдячна, ніж версія про вбивство поета Єсеніна за наказом Троцького. І саме подібний фінал напрошується тут. Особливо з огляду на обіцянки розкрити якісь таємниці біографії легендарного авіатора. Також проситься в розробку історія зі згаданим всує перельотом СРСР - США. Адже трійця «сталінських соколів» іде на безпрецедентний експеримент у 1937 році, коли країна задихається в лещатах сталінського терору. Потрібно відволікти увагу трудящих яскравою подією, подвигом льотчиків - еліти радянських збройних сил. Не применшуючи історичного значення вчинку Чкалова, Байдукова та Белякова, все ж таки варто не забувати також про історичний фон, на якому все це відбувалося.

Думаю, в світлі стійкої практики відбілювання товариша Сталіна засобами масової культури, що практикується останнім часом також в Україні і за що навіть не карають, показати замість одержимого фобіями тирана доброго й людяного Дядечка Джо означає дати виробництву фільму «зелену вулицю». В тому числі - в плані фінансування та кращого часу в вечірньому праймі. Актор Євген Дятлов грає не талановитого льотчика, котрий продав душу дияволу та тим самим ступив на свій смертний шлях. Його Чкалов, як і Чкалов у фільмі зразка 1941 року - людина, щиро захоплена кращим другом «сталінських соколів», реформатором, менеджером, полководцем, мудрим старшим товаришем. За очаруванням не приходить розчарування і від того - краху, який пережили ті ж актриса Сєрова та письменник Сімонов у серіалі «Зірка епохи». Ви можете уявити, аби німці показали в кіно хорошого або, як варіант, нейтрального Гітлера? Отож бо й воно...

Зміна російського тренду зі «Сталін - зло» на «Сталін - строгий, але справедливий» нав'язується Україні нині. Точніше, не всій Україні, а лише цільовій аудиторії фільмів про життя видатних радянських людей. З урахуванням результатів останніх досліджень про те, що кожен дев'ятий українець вважає себе радянською людиною, Йосип Джугашвілі в якості «замечательного человека» ще працює на телевізійні рейтинги.

Фото - www.1tv.ru, www.warheroes.ru