Той, у кого все в порядку в ліжку, тобто зі статевим життям, в політику не піде ніколи. Подібний висновок напрошується після перегляду фільму «Сексуальні війни» з циклу «Брама часу», який є продуктом власного виробництва «Інтера».

Фільм був показаний у ефірі каналу 15 червня о 23.45. На мою превелику радість, чи не кожен його кадр порушує так званий «Закон про суспільну мораль». Нагадаю, саме на підставі цього документу, просунутого до парламенту лідером моральних українців Леонідом Черновецьким, поки що працює Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі (НЕК) - досі не ліквідована, хоча свідома частина нашого суспільства вже встигла порадіти, справивши по цьому, вибачте на слові, органу символічні поминки.

Відомство Василя Костицького ваш автор тут згадує не даремно. Не знаю, чи узгоджувала програмна служба «Інтеру» свої плани з громадськими активістами, які доводять абсурдність існування закону «Про захист суспільної моралі» в країні, де міністр освіти - ксенофоб Табачник. Але якщо це збіг обставин, то дуже символічний. Адже саме вранці 15 червня громадські активісти принесли під Адміністрацію голови нашої держави зразки продукції, котра має мистецьку цінність, але яку українські закони можуть прирівняти до порнографії. А під кінець того ж дня, майже відразу після місячного затемнення, «Інтер», який вважається одним із провладних каналів, запропонував абсолютно ліберальний як за змістовим, так і за візуальним наповненням 45-хвилинний фільм. В ньому, зокрема, є фрагменти сцен злягання, котрі при бажанні можуть бути трактовані як поширення порнографії, проскакують плани оголених жіночих грудей, та й взагалі слово «секс» використано в самій назві продукту, призначеного для публічної демонстрації.

Зарано говорити про нову хвилю сексуальної революції в Україні. Так само не варто тішити себе ілюзіями: ось вранці активісти протестували, а під вечір ми разом із здоровим глуздом перемогли. Навіть попри те, що на ранок 16 червня кілька українських FM-станцій присвятили значну кількість ранкового ефіру обговоренню згаданої акції і питанню про те, варто чи не варто в Україні займатися сексом і що за це буде, закон «Про захист суспільної моралі» ще довго лишатиметься підставою для роботи структур на кшталт НЕК.

Чому? Відповідь, як не парадоксально, дає стрічка «Сексуальні війни». Хоча вона не є чимось ексклюзивним - лише одним із фільмів певного документального циклу: нагадаю, що «Брама часу» з Дмитром Овєчкіним почала виходити із вересня 2010 року спочатку на К1, потім - на «Інтері». За цей час тут встигли поговорити про гепатогенні зони, таємні ордени, міста-привиди, машину часу - словом, про вічні телевізійні теми, до яких у тому чи іншому вигляді повертаються українські теледокументалісти з сезону в сезон. Проте аналіз впливу сексуальних стосунків на розвиток суспільств та цивілізацій, нехай навіть у такому тематичному конвеєрі, все одно виглядає на користь сексуальних стосунків як утілення всього позитивного, що є в людині, та закріплення позитиву в індивідуальній манері поведінки кожного з нас.

Звісно, на початку «Сексуальних війн» не обійшлося без ньюзмейкерш із руху Femen: Інна Шевченко (не плутати з легендарною Шевою - Олександрою Шевченко, хоча дівчата таки схожі) заявляє про вимушеність жінок вести визвольну боротьбу за свої права, бо мужчини вже загралися, треба поставити їх на місце. Їй заперечує сімейний психолог Інна Кононова - виявляється, жінок ніхто не обмежує в їхніх правах, у них цих прав навіть забагато, рятувати треба чоловіків, котрі не можуть проявити свої кращі якості, не ризикуючи при цьому бути звинуваченими в сексуальних домаганнях. Вона переконана: жінки самі хочуть, аби чоловіки домінували в суспільстві, просто слід розділити суспільну та сексуальну домінанти. Тобто, говорячи спрощено, хочеш стабільних сексуальних стосунків - доведи, що вмієш працювати і заробляти гроші, не принижуючи при цьому нікого та не користуючись своїм службовим становищем.

Ну, а історик Василь Куртяк взагалі називає феміністок гермафродитами, жінками, які трохи не в собі, та нагадує: активісти феміністичного руху, суфражистки, котрі стояли у його витоків, - агресивні незаміжні освічені жінки. До того ж схильні до насильства. Є серед них і терористки - чого варта хоча б Віра Засулич...

Ось із цього місця я почав уважніше слухати, про що говорить диктор за кадром. Якщо відкинути спірний постулат, що саме християнство ввело поняття гріха стосовно сексу і, таким чином, саме християнські цінності заперечують радощі сексу, як твердять присутні в фільмі езотерики, виокремлюється прямий зв'язок між притлумленою сексуальною енергією та диктаторськими режимами й авторитарним методом керування. До якого, зокрема, тяжіє Партія регіонів, а деякі її спікери - такі, наприклад, як Василь Кисельов, - не приховують цього. Не все добре з сексом було у Леніна, Сталіна, Муссоліні, Гітлера, перелік можна продовжити. Нема політичних діячів, навіть перших осіб нашої країни, хто міг би похвалитися гармонією в інтимному житті. Навіть багатодітний Ющенко, який виніс на Майдан своє немовля, був, є і залишається консерватором - саме при ньому НЕК активізував свою діяльність до таких абсурдних масштабів, що навіть кардинал Любомир Гузар змушений був дати зауваження на адресу цієї комісії, хоча за рік чомусь дещо змінив свою думку.

Не маючи задоволення від сексу, його отримують від насильства. Не дістаючи оргазму природним шляхом, його дістають неприродним - від членства в партіях, катуванні беззахисних співвітчизників в міліції, розганянні мирних демонстрацій тощо. Зрештою, закритість діючої влади - теж задоволення. Таке саме, як і демагогія, взята ще з радянських часів. Про них у «Сексуальних війнах» теж згадується: дідів-комуністів, котрі засіли у владі до смерті, навіть не збираючись на пенсію, зовсім не цікавив секс. Ба більше: він у Радянському Союзі заборонявся під виглядом боротьби зі згубним впливом Заходу.

Проте боротьба з усім, що має в основі сексуальну складову, хоч тоді, хоч тепер базується лише на одному: запереченні недоступних цінностей. 

Попри вінегрет істин та тверджень, котрі суперечать, як того вимагає формат, одне одному, у «Сексуальних війнах» лейтмотивом звучить бітлівське «Аll you need is love», і ніхто зі спікерів не закликає насильно саджати дітей біля екранів, коли там показують щось «про це» або «Пилку». І всі цінності, про які різними словами говорять експерти, коментуючи задану тему, політикам, погодьтеся, не доступні. Може, саме через не скасований «моральний» закон у нас усе не так...

На фото - кадр з фільму «Сексуальні війни», http://inter.ua