У своєму попередньому матеріалі «Історія органів влади у сфері інформаційної політики» відомі медіаюристи Тарас Шевченко та Ігор Розкладай дослідили родовід державних контролюючих органів у медійній сфері. Ця тема стає особливо актуальною з огляду на ключову роль цих органів у можливому роздержавленні ЗМІ та створенні суспільного мовлення, яке, за словами заступника голови Комітету з питань свободи слова та інформації Ганни Герман, може підтримати уряд Януковича і сам Прем'єр. Нове дослідження юристів Інституту Медіа Права присвячене Державному комітету телебачення і радіомовлення. З приходом Едуарда Прутніка Нацрада, профільний парламентський комітет та Держтелерадіо заявили про намір співпрацювати задля спільного вирішення нагальних проблем. Тому, на думку «Детектор медіа», проблемні питання Держтелерадіо можуть бути вирішені шляхом законодавчого врегулювання, чіткого розмежування повноважень та досягнення компромісу між контролюючими органами. «ТК» готова опублікувати інші погляди на функціонування та перспективи Держтелерадіо.

Вже більше десяти років в Україні паралельно функціонують два державні органи з майже однаковою назвою: Державний комітет телебачення і радіомовлення та Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Існування двох органів недоречне і призводить до конфліктів (найгострішим було протистояння Віталія Шевченка та Івана Чижа у 2005 році). Однак, змінити нічого не можна – обидва органи згадані у Конституції України, а отже, мають існувати.

Прийнято вважати, що кожне слово в законі, а тим більше в Конституції України (Основному законі), з‘являється не просто так – за ним криється логіка. Автори цих рядків ніяк не могли второпати логіки паралельного закріплення в Конституції України Державного комітету і Національної ради, тому й вирішили з‘ясувати, як вони там з‘явилися.

Нагадаємо, Конституція України визначає, що Верховна Рада України (стаття 85) та Президент України (стаття 106) мають право призначати та звільняти (в редакції 1996 року – лише призначати) по половині складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Конституція також визначає, що Верховна Рада України за поданням Прем’єр-міністра України (в редакції 1996 року – за поданням Президента України) призначає Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення (в редакції 1996 року – Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення).

Як виявилося, авторський текст розробників Конституції, прийнятий у першому читанні, не містить жодних згадок ні про Державний комітет телебачення і радіомовлення, ні про Національну раду. Таблиця поправок до другого читання вже містить низку положень, як врахованих в остаточному тексті, так і не врахованих, про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, однак там знову ж таки немає нічого про Держкомтелерадіо. То де ж взялося Держкомтелерадіо?

Відповідь на це питання знаходимо у стенограмі Конституційної ночі. Як виявилося, про нього „з голосу” вже близько опівночі заявив народний депутат України, член Громадянського конгресу України Володимир Алексєєв. Поправка „з голосу” є порушенням Регламенту, і про це намагався повідомити Сергій Головатий, але спікер Олександр Мороз почав переконувати, що він бачить у себе в таблиці таку поправку. Голова Конституційної комісії Михайло Сирота був спочатку проти, але потім погодився. Наводимо уривок стенограми з обговорення п.23 ст.85:

АЛЕКСЄЄВ В.Г. Уважаемые коллеги! Сегодня утром выступал Николай Янович Азаров и рассказывал о вчерашнем инциденте на телевидении, когда двух членов Президиума, уже загримированных, не пустили в эфир. Я предлагаю, чтобы впредь такого не было, в пункт 23, где записано: "надання згоди на призначення та звільнення з посади Президентом України голови Антимонопольного комітету і голови Фонду державного майна", дописать: "і голови Держтелерадіо".

ГОЛОВА (МОРОЗ О.О.) Я вважаю, дуже правильно. Ставлю на голосування цю пропозицію. Прошу підтримати її. Щоб він був незалежний.

СИРОТА М.Д. Кожен повинен думати, що він робить. Якщо не знаєте за що голосуєте, то не голосуйте.

"За" - 267. (потрібно 300 голосів – примітка авторів)

ГОЛОВА. Ну, хтось не розчув. Мова йде про те, що треба там, де говориться про голову Антимонопольного комітету, наділити Верховну Раду таким же правом і щодо призначення і звільнення голови Держтелерадіо.

Ставлю на голосування.

СИРОТА М.Д. Правильно, за поданням Президента. Так само, як і тих голів. Це комісія може підтримати.

ГОЛОВА. Ставлю на голосування. Голосуйте "за".

"За" - 305. Прийнято.

Стаття 85 у цілому ставиться на голосування.

Депутате Головатий, сядьте, будь ласка, на місце. Я ще раз кажу, в цілому голосується.

"За" - 219.

Статтю проголосовано за основу /Шум у залі/. А що я тепер можу робити? Так чому з голосу? У моїх поправках це є /Шум у залі/.

СИРОТА М.Д. Шановні колеги! Давайте заспокоїмося.

ГОЛОВА. Сядьте на місце, будь ласка. Ну, сядьте на місце, ще раз кажу /Шум у залі/.

Депутате Головатий, невже ви думаєте, що прискорюєте тим оцю роботу? Будете по залу всім розповідати чи як?

СИРОТА М.Д. Шановні колеги! Заспокойтеся, сядьте, будь ласка.

ГОЛОВА. Посідайте, будь ласка!

Судячи зі стенограми, особливої логіки додавати Державний комітет до вже згаданої у Конституції Національної ради не було. Власне, цю логіку ніхто не намагався озвучити, окрім аргументу про те, що членів Президії Верховної Ради не пустили до ефіру на телебаченні. Але є ще інше питання: чи усвідомили депутати в принципі, що вони голосують за два паралельні органи у галузі телебачення і радіомовлення? Автори цих рядків припускають, що відповідь на це питання – „ні”. І ось чому. Незадовго до внесення правки щодо голови Держтелерадіо депутати погодили процедуру формування Національної ради та обговорювали питання щодо призначення її голови. Останню поправку пропонував депутат Долженко від фракції комуністів. І поправка, і аргументація були такими ж, як у Алексєєва, однак все це первинно стосувалося саме голови Нацради, а не голови Держтелерадіо!

ДОЛЖЕНКО Г.П., заступник голови Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи /Чернігівський виборчий округ, Чернігівська область/. Фракция коммунистов. Спасибо. Это поправка 123 на странице 226, пункт 27.

ГОЛОВА. Увага!

ДОЛЖЕНКО Г.П. "Призначення та звільнення голови Антимонопольного комітету, голови Фонду державного майна, голови Національної ради з питань радіомовлення і телебачення". Сколько мы можем терпеть ситуацию, когда наших коллег - председателей комиссий выгоняют с телевидения?! Надо же навести порядок.

ГОЛОВА. Ви самі відчуваєте, що для нас означає Національна рада з питань телебачення і радіомовлення...

СИРОТА М.Д. Шановні колеги! У нас голова Антимонопольного комітету і голова Фонду державного майна призначаються за поданням Президента. Давайте й тут витримаємо цю норму /Шум у залі/.

ГОЛОВА. Прошу уваги! Ставлю на голосування пропозицію депутата Долженка /Шум у залі/.

"За" - 229 (Рішення не прийняте – примітка авторів)

Така процедура призначення мала логіку: членів Національної ради призначають Президент України та Верховна рада, а Голову – спільно. Логіки з введенням Голови Держтелерадіо не було ніякої. Більше того, пропозиції про те, щоб згадати у Конституції України процедуру призначення саме голови Національної ради, висувала у власних поправках ціла низка народних депутатів: це поправки В.І. Понеділка, Є.В. Мармазова, Л.І. Гармаша, О.М. Стешенка, С.К. Ткаченка, а також Івана Чижа (!) та й самого Олександра Мороза (!).

Жодних згадок, аж до голосування поправки Алексєєва, про Державний комітет телебачення і радіомовлення у підготовчих документах немає. Окрім цього, навіть пан Алексєєв не озвучив повну назву органу, промовивши лише „Держтелерадіо”, очевидно, що втомлені депутати могли й не відчути різницю у звучанні цього органу у порівнянні з Нацрадою. Повна назва з’явилася вже з ініціативи тих, хто готував текст Конституції редакційно до підпису Президента України. Саме вони розшифрували Держтелерадіо як Державний комітет телебачення і радіомовлення. Такий орган у 1996 році вже існував. Він був створений роком раніше і займався лише контролем за діяльністю щойно реорганізованих Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України та обласних телерадіокомпаній.

За словами одного з активних учасників процесу творення Конституції, це не єдиний ляп, допущений у процесі прийняття основного закону України. Однак, з огляду на значимість самого факту прийняття Конституції, на такі ляпи закривали очі, щоб врятувати Конституцію. Тепер єдиний спосіб змінити ситуацію у державному управління у галузі телебачення і радіомовлення – це внести зміни до Конституції України. Однак розробники конституційної реформи зразка 2004 року цього не зробили. Можливо, зараз автори, які працюють над новою конституційною реформою, згадають про цю проблему і вилучать згадку про Державний комітет телебачення і радіомовлення з тексту Конституції України.

P.S. Тим часом Державний комітет залишається джерелом ще двох потенційних юридичних конфліктів: по-перше, голову Державного комітету призначили не на ту посаду, яка передбачена Конституцією: за Конституцією з 1 січня 2006 року це посада Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення, а пана Прутніка призначили на посаду Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення. З юридичної точки зору це суттєва відмінність, яка в правовій державі могла би призвести до скасування результатів голосування про призначення. По друге, українська влада досі не виконала рішення Конституційного суду України від 28 січня 2003 року, який, розглядаючи справу саме про Держкомтелерадіо, встановив, що орган влади повинен займатися тими функціями, які випливають з його назви, отже, Держкомтелерадіо не має права займатися питаннями інформаційної політики, книговидавництва, суспільної моралі тощо.