17 серпня біля Міжнародного центру культури і мистецтв «Жовтневий палац» представниці жіночого руху FEMEN на знак підтримки російської панк-групи Pussy Riot спиляли хрест, встановлений у пам'ять про жертв сталінських репресій. За тим, як активістка FEMEN Інна Шевченко спилювала хрест бензопилою, спостерігали журналісти й телеоператори з камерами. Наведене нижче фото спричинило гостру полеміку в соціальних мережах та ЗМІ: чи правильно вчинили журналісти, не перешкоджаючи паплюженню християнського символу? Чи повинні вони були втрутитись і зупинити акт вандалізму?

Окрім поверхових суджень на кшталт «християнин не може байдуже дивитись, як нищать символ його віри» чи «справа журналіста - описувати конфлікт, а не брати в ньому участь», були й спроби глибше розібратись у ситуації. Зокрема, «Детектор медіа» публікувала тексти Андрія Цаплієнка, Сергія Грабовського та Мар'яни П'єцух. Про те, яка поведінка є доречною для журналістів у подібних ситуаціях, ТК запитала медіаюристів та експертів. У наступній публікації на цю тему розглянемо інший аспект проблеми - як повинні були повестися редактори ЗМІ, отримавши від журналістів та операторів кадри спилювання хреста: висвітлювати чи не висвітлювати, а якщо висвітлювати, то як?

Ігор Розкладай, юрист Інституту медіа права:

- Важливо знати, яким було редакційне завдання і що журналістам було відомо про акцію до її початку. Якщо журналісти не знали, що це буде спилювання хреста, то жодних претензій до них не може бути взагалі. Якщо знали, - а це потрібно довести, - тоді вони не запобігли правопорушенню.

Але я вважаю, що на журналістів дарма накинулися за їхнє невтручання. Навряд чи вони знали про зміст акції до її проведення. Крім того, активно протидіяти людині з бензопилою небезпечно. Звідки ти знаєш, якою буде реакція? Єдине, що могли зробити журналісти - викликати міліцію, коли побачили, що хрест спилюють. І журналісти телефонували до міліції. Можливо, вони не дуже коректно повідомили про те, що відбувається, але журналісти - не юристи, щоби правильно сформулювати звернення до правоохоронців. До того ж, за повідомленнями у Facebook, представники міліції були на місці інциденту - як вони це часто роблять, стояли і дивилися, не вживаючи жодних заходів. Ось до кого треба апелювати: чому міліція замість того, щоб припинити протиправні дії (як мінімум - пошкодження майна), нічого не робила?

Загалом це досить складне філософське питання: чи має журналіст, умовно кажучи, захищати зайчика, якщо його з'їдає вовк. Є відео «Аль-Джазіри», на якому журналіст знімає, як несуть поранену дівчинку. Він не допомагає - він знімає. І в цьому є його робота - донести до світу цю людську трагедію. Журналіст має втрутитися, коли неможливо інакше, коли тільки він один - і більше нікого. Так само і в нашому випадку: журналіст має починати активно діяти, коли відбувається реальне правопорушення, якому більше ніхто не може запобігти. А тут були і міліція, й перехожі, які теж нічого не зробили, не спинилися й пішли собі далі.

Оксана Романюк, представник «Репортерів без кордонів» в Україні:

- На мою думку, журналісти повинні діяти так, як вони діяли. Ефект від розголошення цієї інформації є набагато більшим для суспільства, ніж якби вони кинули фотоапарати, камери і пішли відбирати пилу. В такий спосіб журналісти набагато краще висловили свою громадянську позицію, ніж якби втрутилися. Вони передали інформацію, показавши аудиторії, що являє собою ця організація, та спровокували негативну реакцію громадськості. Завдяки їхнім діям у суспільстві з'явилося розуміння, що дії FEMEN є своєрідною соціальною політтехнологією.

Я думаю, етичне питання треба ставити у трохи іншій площині. Чому акції FEMEN потрапляють до випусків новин? Згідно з моніторингом «Детектор медіа», спектр тем у новинах українських телеканалів звужується, серед них дедалі менше справді важливих для суспільства. Паралельно посилюється потік джинси. Лишається зовсім невелика частка справжніх новин. Чи варто ставити в цю нішу інформацію про події, які не мають цінності для суспільства - ось питання, яке мають поставити собі журналісти та редактори.

Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації:

- У мене претензій до журналістів немає. Їхня робота - описувати події, за якими вони спостерігають. Постійні заклики до журналістів виявляти свою громадянську позицію, як показує практика, ні до чого надто позитивного ніколи не призводили. А FEMEN знали, що робили, й досягли своєї мети. Цей надмірний епатаж абсолютно не є адекватним тим цілям, які вони декларують. Але перекладати відповідальність за скоєне ними на журналістів недоречно. Бо за цією логікою, коли у Верховній Раді порушують процедуру голосування, журналісти повинні вдертися до сесійної зали й перешкодити спікерові оголосити, що закон ухвалено.

Валерій Іванов, професор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, член Комісії з журналістської етики:

- Завдання журналістів, на мою, думку, очевидне - висвітлювати все, що відбулося. Я вважаю, що роль журналістів - це не роль суддів, а роль чесних інформаторів. На перший погляд, це найпростіше: щось відбулося - проінформував. А з іншого боку, це дуже складно, тому що це потрібно робити якомога об'єктивніше. У випадку, про який ідеться, журналісти повинні були повідомити про подію, сказати про ту мотивацію, яку висловили учасники події, і, якщо розгорнулася суспільна дискусія, то повідомити й про неї.

Був такий американський журналіст Дікен, який казав, що журналісти, які повідомляють про погані новини, не відповідають за них. Не вони їх роблять. Коли йдеться про тероризм, справді, існують певні правила - не можна повідомляти про вимоги терористів, оскільки під загрозою опиняються людські життя. Але поширення цих правил на інші ситуації - це вже цензура. Учасниці руху FEMEN вчинили антихристиянський акт, і вимагати від журналістів не повідомляти про нього - абсолютно неправильне розуміння ролі журналіста в суспільстві.

Тетяна Котюжинська, президент Асоціації медіаюристів, секретар Національної спілки журналістів України:

- Журналісти можуть фіксувати події навіть у разі, якщо в них, на чиюсь думку, є злочин. І, безумовно, журналісти повинні висвітлювати те, що відбувається, а не втручатися. Справді, якщо журналіст бачить, що відбувається безперечний злочин - убивство, пограбування, - він повинен діяти передусім як громадянин і втрутитись. Але в такі суперечливі події, як акція FEMEN - адже для учасниць руху це була демонстрація їхніх поглядів, - журналістам втручатися не слід.

Притягти журналістів до відповідальності у справі FEMEN не можуть. Лише можуть залучити як свідків та використати підготовлені ними матеріали як докази. Якщо телеканал приготував сюжет, правоохоронні органи можуть використати його як доказ у справі, надіслати запит і отримати запис. Але ніхто не має права вимагати вихідні матеріали - те, що не ввійшло в сюжет: журналісти мають право добровільно надати ці матеріали або відмовитися їх надавати. Величезна практика Європейського суду з прав людини та етичних комісій європейських країн підтверджує, що для надання таких матеріалів потрібна згода автора і редакції.

Однак у цій історії постає інше питання: чи ця подія варта висвітлення? І чому, коли є багато суспільно важливих тем, які замовчуються, така подія широко висвітлюється? Якби журналісти не висвітлювали все, що роблять FEMEN, подібних провокацій би не було.

P.S. від «Детектор медіа». Ми продовжимо тему в наступному матеріалі, де торкнемося іншого питання - яке рішення мали прйняти редактори та менеджери ЗМІ, отримавши інформацію та відеокадри від власних репортерів із місця подій? Висвітлювати чи не висвітлювати акцію? А якщо так, то яким чином?

Фото - Яни Новосьолової, Павла Довганя, архів ТК, facebook