Не сервільне, але й не вільне – експерти про інтерв’ю Януковича Куликову, Шустеру і Кисельову

27 Лютого 2012
41258
27 Лютого 2012
18:16

Не сервільне, але й не вільне – експерти про інтерв’ю Януковича Куликову, Шустеру і Кисельову

41258
Відповідають Валерій Калниш, Андрій Деркач, В'ячеслав Піховшек, Володимир Фесенко, Яніна Соколовська, Мустафа Найєм, Вадим Карасьов, Ірина Геращенко
Не сервільне, але й не вільне – експерти про інтерв’ю Януковича Куликову, Шустеру і Кисельову

Інтерв'ю Віктора Януковича до завершення другого року президентства з ведучими політичних ток-шоу Андрієм Куликовим, Савіком Шустером і Євгенієм Кисельовим 24 лютого мали змогу побачити глядачі ICTV, «Інтера» та Першого національного.

 

Деякі опитані «Детектор медіаю» журналісти вважають, що інтерв'ю було доволі інформативним. В'ячеслав Піховшек нарахував щонайменше 10 новин, і йому не здалося, що хтось із присутніх в ефірі уникав гострих запитань. Політолог Володимир Фесенко вважає, що це було найцікавіше інтерв'ю Віктора Януковича за два роки його перебування на посаді президента.

 

Втім, оцінки різняться. «Собрались известные люди, которые прекрасно знают, что надо спрашивать и что им ответят», - таке враження склалося у журналіста Валерія Калниша. Роботу лише одного ведучого-інтерв'юера - Андрія Куликова - журналіст Мустафа Найєм оцінює як класично-журналістську, однак зазначає, що загалом дійству бракувало животрепетних гострих питань, як-от про економічний стан України.

 

При цьому запам'яталося навідне запитання Євгенія Кисельова, у якому була вже закладена й відповідь: щодо того, чи будуть майбутні парламентські вибори прозорими й чесними, незважаючи на те, що це несе Партії регіонів очевидні втрати рейтингів... Хотілося б побачити будь-якого президента будь-якої країни, який би публічно зізнався, що заради рейтингу готовий пожертвувати чесністю виборів...

 

«Детектор медіа» запропонувала оцінити роботу ведучих-інтерв'юерів багатьом відомим журналістам і політологам. Погодилися зробити це Андрій Деркач, Яніна Соколовська, Вадим Карасьов, Ірина Геращенко, а також уже згадані Мустафа Найєм, В'ячеслав Піховшек, Володимир Фесенко і Валерій Калниш.

 

Ми спитали їх:

 

Які важливі, з вашої точки зору, запитання було поставлено президенту в цьому інтерв'ю, а які - ні? Про що ви спитали би президента Януковича?

 

 

 

Ілюстрація - www.voronz.in.ua

 

 

Валерій Калниш, заступник головного редактора газети «Коммерсантъ. Украина»:

 

- Большой журналистской работы я не увидел. Люди собрались, задали вопросы, но это все очень напоминало семейный «междусобойчик». Из-за того, что я не услышал жестких вопросов (у Куликова были лишь некие попытки прижать президента), никакой сенсации я не услышал, вцепиться в горло они не смогли. По какой причине - не знаю. Собрались известные люди, которые прекрасно знают, что надо спрашивать и что им ответят.

 

Возможно, скажу вещь крамольную, но такое интервью мог взять любой. Достаточно было немного подготовиться. Понятно, что интервьюеры были определены, прежде всего, благодаря каналам, которые они представляют, а не благодаря своим журналистским качествам. С другой стороны, я понимаю, что ситуация сыграла: очень узнаваемые лица - Шустер, Куликов, Киселев; возможно, люди, которые их смотрят, им доверяют. Поэтому расчет Администрации президента был очень правильный.

 

И, конечно, я не увидел, что это интервью суммирует два года пребывания президента на посту. Это был разговор о текущем моменте, он не был итоговым. Концептуальных и глобальных вещей я в нем не услышал.

 

Учитывая, что разговор вели три журналиста, выделить, кто из присутствующих задал наиболее важный, интересный и судьбоносный вопрос, не могу. Для меня важным было услышать, что выборы в стране пройдут честно - это та цитата, к которой можно будет возвращаться после 28 октября. Важно, что не будет продлеваться срок полномочий президента. Самым неожиданным публичным заявлением считаю готовность помиловать Юлию Тимошенко; что Раиса Богатырева, оказывается, занималась не тем, чем умеет (чтобы прийти к этой мысли, президенту потребовалось целых четыре года); фактически отстранение Андрея Клюева от контроля за Партией регионов на выборах.

 

Наверное, я бы спрашивал о том же, о чем и Куликов, Киселев и Шустер - ситуация диктует вопросы и журналистского творчества в этом интервью немного. Фактически речь идет о том, что лежит на поверхности: газ, Россия, выборы. Практически не раскрытым остается блок личных вопросов и, если можно так выразиться, мировоззренческий блок. Например, я бы спросил о том, почему, если верить статистике, ситуация в стране улучшается, а народ скрежещет зубами, заслышав слова «Янукович» и «Партия регионов»; подумывал ли он о том, чтобы отказаться от поста президента; чем будет заниматься, когда уйдет, и вообще - будет ли жить в Украине... Что касается личных вопросов, то я бы не спрашивал о Межигорье. Очень интересной, по-человечески интересной, является тема взаимоотношений с сыновьями, Людмилой Янукович. Задавать вопросы про жену - необходимо личное мужество, потому что президент, как мне кажется, услышав такое, может и на х.. послать. Честно говоря, не уверен, что смог бы задать этот вопрос сам.

 

 

Андрій Деркач, незалежний журналіст:

 

- Найбільш вдалим мені видається питання Андрія Куликова до Віктора Януковича про обґрунтованість витрат на утримання президента та «партгоспактиви» в той час, коли Луценка судять за видатки на святкування Дня міліції. Хоча Янукович і оминув це порівняння мовчанням, у своїй відповіді він засвідчив лицемірство і подвійну мораль.

 

Я хочу запитати президента Віктора Януковича: що має статися в країні, яку він очолює, щоб він достроково подав у відставку?

 

 

В'ячеслав Піховшек, журналіст:

 

- Давати оцінку роботі трьох професійних телеведучих, які зробили інтерв'ю з президентом Януковичем, не зовсім коректно. Це професійні люди, які значно змінили телевізійний ландшафт в Україні, і вони самі вирішували, що їм запитувати.

 

Маю надію, що робота в Україні стане для двох із них, іноземців, не найгіршим епізодом професійної кар'єри, попри те, що щодо них наші політики інколи дозволяють собі хамство.

 

З моєї точки зору, інтерв'ю вдалося. Вдалося, якщо підходити до нього за єдиним цивілізованим критерієм: отримання нової інформації та перевірка вже повідомленої інформації.

 

Нова інформація містилася у:

 

1) відповіді на запитання Андрія Куликова щодо джерел інформації президента. Глава держави назвав інститут радників, спецслужби та Інститут стратегічних досліджень. У Леоніда Кучми інститут радників такої ваги не мав, у Віктора Ющенка також, що очевидно;

2) відповіді на запитання Євгенія Кисельова щодо законодавства про ринок землі. Віктор Янукович уперше детально розповів про роботу над цими документами;

3) відповіді на запитання Савіка Шустера щодо роботи прем'єр-міністром України. Віктор Янукович у цьому контексті вперше дав позитивну публічну оцінку дій Юрія Єханурова;

4) відповіді на запитання Євгенія Кисельова та Савіка Шустера щодо кадрових перестановок в РНБО. Янукович таку розгорнуту характеристику політику Андрію Клюєву публічно давав уперше;

5) відповіді на запитання Андрія Куликова про майбутнє прем'єрства Миколи Азарова. Віктор Янукович відповів: «Ми прийшли до рішення, що Азаров повинен "пахать"»;

6) відповіді на запитання Євгенія Кисельова щодо так званої декриміналізації справи Тимошенко. Віктор Янукович відповів: «Декриминализовать - это же не значит освободить от ответственности. То есть ответственность переходит в различные другие меры наказания»;

7) відповіді на запитання Савіка Шустера щодо можливості Андрія Клюєва керувати передвиборним штабом Партії регіонів. Янукович це заперечив;

8) відповіді на запитання Євгенія Кисельова щодо україно-російських відносин. Янукович уперше анонсував можливість переговорів у березні цього року;

9) відповіді на запитання Андрія Куликова про ситуацію в Києві. Янукович уперше дав позитивну характеристику столичному керівникові Попову;

10) відповіді на запитання Андрія Куликова про ставлення глави держави до звернення депутатів до КС, у якому вони оскаржують наявність вимоги від чиновників звітувати про купівлю нерухомості, транспортних засобів, а також будь-яких предметів вартістю більше 150 тисяч гривень. Янукович вперше сказав, що виступає проти цього.

 

Десять новин за одне інтерв'ю - по-моєму, непоганий журналістський результат. І, звісно, має велике значення й те, що глава держави спланував сказати новини.

 

Важливо й те, що, на мій погляд, ані інтерв'юери, ані глава держави не уникали гострих запитань. Що дуже важливо, ці гострі запитання ставилися не для самопіару, а для отримання відповіді. Це стосується електоральної ситуації влади (запитання Євгенія Кисельова), оцінки діяльності Януковича-прем'єра (запитання Савіка Шустера), кадрового резерву Віктора Януковича (запитання Андрія Куликова), впливу справи Тимошенко на євроінтеграцію України (три запитання Савіка Шустера). Всі троє ведучих дев'ятьма запитаннями та репліками запитували главу держави про стан справ зі свободою слова в Україні, говорили про це «не взагалі», а називали конкретику.

 

Не може бути сумніву, що всі троє ведучих до інтерв'ю готувалися, хоч, можливо, і не всі запитання свої встигли поставити. Зрештою, як ведучий прямоефірних програм, я хочу вказати деяким конспірологам, які шукають у підборі запитань «підводні камені»: телеведучі також люди, вони можуть і забути щось, не спаде їм щось на думку вчасно. Хоча тут я бачив, що про те, що їм було б цікаво, вони і запитали.

 

Мені достатньо важко відповісти на запитання, «про що ви спитали б президента Януковича?» Частина моїх запитань, напевно, перетиналася б із тим, що Януковича запитували.

 

Інша частина запитань у мене виникала вже під час самого ефіру.

 

Президент Янукович сказав у відповідь на запитання Андрія Куликова, що «більше думає про якість і конкурентоздатність української продукції». Мене б у зв'язку із цим цікавило, яку саме вітчизняну продукцію президент має на увазі.

 

Президент Янукович сказав у відповідь на запитання Євгенія Кисельова, що «пакетні рішення у відносинах України і Росії були завжди». Прикладом такого пакетного рішення були харківські угоди. Було б цікаво дізнатися ще приклади таких пакетів.

 

 

Володимир Фесенко, політолог:

 

- Як на мене, це було найбільш цікаве інтерв'ю Віктора Януковича за два роки його перебування на посаді президента. В першу чергу, треба віддати належне інтерв'юерам, вони відпрацювали дуже професійно і торкнулися майже всіх актуальних на сьогодні політичних тем. По-друге, впадає в очі, що і для Януковича такий формат інтерв'ю є більш прийнятним і комфортним, аніж великі зустрічі з пресою. В режимі такої змістовної розмови у вузькому колі він краще розкривається.

 

Запитання були достатньо гострими, хоча і в межах політесу. Іноді це була майже дискусія з позицією президента (наприклад, щодо наслідків ситуації з Юлією Тимошенко). Звісно, можна було би подратувати президента, і відомо якими запитаннями це можна зробити. Але, на мій погляд, це було б не зовсім професійно. Краще витягнути з нього якусь цікаву інформацію. І це вдалося. Приклад - його заява про те, що Андрій Клюєв не очолить передвиборного штабу Партії регіонів. Це майже сенсація. Підозрюю, правда, що не всі в це повірять. Я б, у зв'язку з цим, запитав, а хто тоді розглядається на роль керівника цього штабу.

 

Цікавою була оцінка роботи Миколи Азарова і натяк на те, що він може залишитися на своїй нинішній посаді: «Азаров должен пахать!». Але президент обмовився, що роботу Азарова оцінювали у вузькому колі. А в якому? Хто складає це вузьке коло людей, із якими радиться Янукович? Для мене, як для політолога, це найбільш цікаве питання - як здійснюється процес decision-making (ухвалення рішень) на верхівці нинішньої владної піраміди? Ми про це й досі нічого не знаємо. І так далі. Цікавих моментів в інтерв'ю було багато.

 

Про що б я запитав Віктора Януковича? Про деякі запитання («по ходу» інтерв'ю) я вже згадав вище. Але крім того, я б запитав Януковича про його ставлення до бізнесу старшого сина і про швидке зростання впливу нової бізнес-політичної групи, яку називають «сім'я». Цей процес стає викликом і для репутації Президента України (поруч із деякими іншими гострими проблемами), і для стабільності його команди. І друге питання - про «золоті лавочки» й таблички за 500 доларів США для Харківського метрополітену. Чи вважає президент це нормальною практикою або нахабним зловживанням? І чому на це немає ніякої реакції?

 

 

Яніна Соколовська, головний редактор «Известий в Украине»:

 

- В интервью президента трем телеканалам хорошо то, что оно состоялось. И не в «безгалстучной» обстановке, когда то дождь, то ветер, то зонты общаться мешают, а в помещении служебного типа, где под стеною расставлены гетманский бюст (как символ преемственности), скульптурный Георгий Победоносец, поражающий змия (как стремление к результативности) и бело-голубые вазы, похожие на гжель и, видимо, напоминающие: «Где б мы ни были, с нами Россия».

 

Из трех телеведущих два говорили на русском, один (Андрей Куликов) на украинском. Это двуязычие - как символ толерантности. Первые два вопроса (на украинском) - об успехах и неудачах президентской двухлетки. Стандартные, но необходимые ответы президента о том, как удерживал ситуацию и поднимал соцвыплаты. Отличие от предыдущего руководителя Украины в том, что Янукович говорит не «я», а «мы», подчеркивает, что работает слаженной командной. Его слова полностью совпадают с тем, что озвучивает премьер Азаров.

 

Вопрос о том, как президенту удается слышать каждого, провоцирует неожиданный ответ. Виктор Янукович, по его словам, узнает о нуждах украинцев от советников, Национального института стратегических исследований, из поездок по регионам «без сладкого» и от спецслужб, которые «хорошо работают, и мы имеем много реальной информации». Это первое на моей памяти высказывание президентов Украины о том, как они взаимодействуют с силовиками.

 

Независимо от качества и формулировок вопросов, Янукович в интервью развенчал полдесятка слухов - о смене премьера, о дерущемся министре обороны, об ограничении свободы слова, о Клюеве как главе избирательного штаба, об использовании админресурса на выборах. Рассказал о слиянии Партии регионов с «Сильной Украиной» и упрочил позиции Сергея Тигипко, сообщив, что он, «молодой, стабильный», будет, как минимум, зампредом Партии.

 

Периодически возникало ощущение, что президента спрашивают не о том, что он хотел бы рассказать стране. Это ощущение вполне позитивно - как свидетельство неоговоренности списка вопросов и ответов экспромтом.

 

Президент успел озвучить главные тезисы: ему не стыдно смотреть в глаза людям. Он понимает, что реформаторов никто не любит, но он «с пути не свернет», «никогда не будет швыряться людьми», а уволенные Ярошенко и Ежель, отдохнув, получат должности подле президента.

 

Вопрос общественного телевидения в интервью возник, но не развился, сведясь к теме прав журналистов, свободы слова, прессовым и прессинговым перегибам на местах. Янукович предсказуемо ответил: «Не было такого случая, чтобы мы не реагировали». Уточнил, что таких случаев становится все меньше.

 

На мой взгляд, слишком много было вопросов о высоком - международных отношениях, партийном строительстве, но мало о том, что ближе к людям, которые осенью превратятся в избирателей. Эту нехватку не компенсировал вопрос Куликова, часто ли Янукович прогуливается по Киеву.

 

Из поднятых журналистами тем народ затронет разве что цена газа. По мнению Януковича, она должна быть «в районе 240-250 долларов. Не дороже».

 

Тему Евро-2012 коллеги из виду упустили, президент им об этом напомнил. А самый лучший вопрос Янукович задал сам себе: «В чем была ошибка Тимошенко?». Сам же и ответил: «Она не защищалась в законодательном и юридическом плане, а выбрала политический способ защиты».

 

Не озвученными остались темы новой украинской военной доктрины, взаимоотношений с НАТО, СНГ, Таможенным союзом, плюсов и минусов этих контактов для жителей страны. Не говорили ни о стратегических партнерах Украины, ни о возможных ее противниках. За 107 минут не вспомнили о флоте, энергобезопасности и шансах на альтернативные поставки энергоресурсов в страну.

 

Но что удивило - это количество афоризмов, произнесенных президентом за время беседы. Привожу лучшие:

- Мыслей самого вероятного претендента на пост президента России я не читаю.

- Если убрать газовый вопрос, у нас все хорошо.

- Каждый имеет право говорить, но кто-то несет за это ответственность.

- Простыми отношения Украины и России никогда не были.

- Как говорил один известный политик, спать рядом с медведем спокойно нельзя.

- Когда занимаешь позицию и ее отстаиваешь, это кому-то не нравится.

- Негатив кто-то должен собирать, такая жизнь у нас.

- Кто больше всего в Украине от этого вопроса пострадал или пострадает? Больше всего достается мне.

- Декриминализировать не значит освободить от ответственности.

- Я имею право думать о втором сроке, и это реально.

 

Что касается работы интервьюеров, то мне понравилась работа Андрея Куликова. Он пытался перевести это интервью из узкополитического русла в общечеловеческое, задавал вопросы о том, что, может, хватит проводить пафосные собрания во дворце «Украина», часто ли президент прогуливается по Киеву, из каких источников он узнает о жизни своих граждан. Это действительно вопросы, которые интересны людям. Два других участника задавали вопросы тоже абсолютно профессионально, но так, как задают на политических ток-шоу. Это все то, о чем Януковича спрашивали уже и раньше. На мой взгляд, двум участникам было присуще несколько отстраненное отношение к людям. Меня, например, повергло в удивление заявление господина Киселева о том, что, оказывается, крестьяне против земельной реформы, потому что они не хотят продавать свою землю. Видимо, по его предположению, им нравится сдавать ее в аренду за копейки.

 

Хотя все три участника не демонстрировали подобострастия, задавали вопросы, которые явно им интересны. И мне показалось, что эти вопросы не были заранее согласованы с президентом, что хорошо сказалось на самом интервью.

 

 

Мустафа Найєм, журналіст (ТВі, «Українська правда»):

 

- Я был очень удивлен вопросами, которые задавал Андрей Куликов, мне они очень понравились. По сравнению с предыдущим интервью, я думаю, и зритель получил больше информации.

 

Что касается Евгения Киселева и Савика Шустера - было впечатление, что они общаются с этим человеком каждый день, что им нечего спросить. Как будто они говорят: «Виктор Федорович, мы уже про вас все знаем, но может быть, про это вы нам тоже расскажите. Может, вам будет интересно нам об этом рассказать». То есть не было ощущения, что эти два человека хотели узнать что-то, что интересно зрителю. Мне кажется, что им самим было неинтересно там сидеть.

 

А Андрей Куликов действовал как классический журналист. Он охватил все темы, задал все важные вопросы, и это было сделано корректно. Мне понравилось, как он задал вопрос по поводу свободы слова. Это было очень корректно, и в самом вопросе был дан ответ. Я знаю, что Куликов интересуется историческим состоянием города Киева, и он об этом и спросил. И это тоже был важный момент. К тому же, Куликов единственный из присутствующих пытался заставить президента ответить на вопрос. Но понятно было, что находясь в такой компании, он не мог взять на себя инициативу и только одному задавать вопросы. Но, мне кажется, он сделал все, что мог.

 

Тогда как вопросы Евгения Алексеевича и Савика Шустера носили характер подыгрывания. Например, по поводу перспектив второго срока. Или про министра обороны, который бьется с пулями. Это, возможно, и нормально, но не в интервью, в котором человек один раз выступает и ему можно задать достаточно жесткие вопросы, например, о том, что происходит с экономикой в стране.

 

Какой бы я вопрос задал президенту? Меня дико удивил вопрос про коррупцию. Они говорят про коррупцию, при этом ни один из присутствующих не вспоминает, что ниже, чем в прошлом году, Украина еще не занимала позиций в рейтингах. Вопрос дефолта вообще не был затронут. Почему? Ведь это главные темы. Резолюция ПАСЕ также не была затронута. Такое впечатление, что этих тем нет. Почему, мне не понятно.

 

Также был еще один момент, когда президент говорит, что «не вам мне говорить, что в Украине есть свобода слова». По-моему - это как насиловать труп. Ведь все знают, как формируется состав гостей в этих студиях, что происходит на редколлегиях, какие темы закрываются и т. д. Когда есть проблема и она плохо пахнет, лучше ее не трогать. А когда демонстративно говорят, что нет проблем со свободой слова, а они сидят и улыбаются... Мне это показалось очень странным, по-моему, это было даже унижение. Мы не знаем, какие обстоятельства заставили коллег ступить на этот компромисс (возможно, личные обстоятельства, возможно амбиции, не важно), но когда это выставляется напоказ, то это все равно что сказать заложнику: «Ты же свободен! Хочешь, пойди погуляй», а он в ответ будет улыбаться. Мне кажется, что это было самое унизительное в этом интервью.

 

 

Вадим Карасьов, політолог, один із лідерів партії «Єдиний центр»:

 

- Інтерв'юери, які були в гостях у президента України, всі люди професійні та досвідчені, журналісти з серйозною репутацією. До того ж, вони, як професіонали, розуміють політичний контекст, у якому їм доводиться брати інтерв'ю, контекст, згідно з яким вони допущені взяти інтерв'ю безпосередньо у президента.

 

У ситуації напівавторитаризму, напівдемократії або в ситуації фасадної імітаційної демократії з імітаційною медійною складовою професіонали такого штибу вимушені балансувати, з одного боку, високими репутаційними втратами, у разі лояльного ставлення до інтерв'юера, а з іншого - вони, як професіонали, розуміють, що тут не Німеччина, Франція, Америка чи Британія, щоб розраховувати на відкрите інтерв'ю з відкритими питаннями та зі щирими, а не візантієподібними відповідями або мовчаннями та іншою публічною белетристикою, до якої вдають українські та пострадянські можновладці.

 

Тому інтерв'юери витиснули все, що могли в цій ситуації, точніше те, що їм дозволила сама ситуація, в якій перебуває нині українське суспільство, українські медіа, українська влада та українська, вже фасадна, медійно керована демократія. Тому, з одного боку, треба сказати, що це було не сервільне інтерв'ювання, а з іншого - зрозуміло, що воно не могло бути 100% фаховим, у демократичному сенсі цього слова, інтерв'ю, зважаючи на ті самообмеження, у яких змушені працювати сьогодні навіть найпрофесійніші журналісти.

 

Українську журналістику, навіть у найкращих її виявах, цікавлять факти, а не події, цікавлять підкилимні непублічні процеси, а не високі сенси та ідеї - хоча б тому, що українська політика стала закритішою, менш прозорою. Тому цікавлять факти, які хвилювали та хвилюють суспільство протягом останніх подій: справа Тимошенко, ситуація в Партії регіонів, кадрові ротації. Відповідно, журналісти й питали у президента, що чекає на Тимошенко і чи буде помилування, про підготовку Партії регіонів до виборів та інше. Але всі ці питання характеризують поточний політичний процес, а не виходять на траєкторію більш глибокого, інтелектуального, стратегічного осмислення ситуації, в якій опинилась Україна. Саме над цими процесами нині стоять серйозніші тенденції.

 

Однак у розмові йшлося про факти та наміри влади, а не про тенденції. Це є специфікою нинішньої журналістики - коли важливий факт, а не подія (у філософському сенсі цього слова), тому інтерв'юери пропустили момент, коли президент заговорив про те, що для нього головне продумати основу: на яких цінностях має консолідуватися суспільство, держава, політики, громадяни. Тут потрібно було поставити питання: як саме президент бачить ці цільові орієнтири, на яких цінностях можна об'єднати країну?

 

Тобто розмова пішла далі цих питань, якраз у бік журналістики факту. Хоча іноді в частині розмови, яка не стосується безпосередньо бачення президента хоча б короткої та середньострокової перспективи України... Можна було б запитати його про це, коли він сказав, що на сьогодні кадрові рішення приймаються «відкрито у вузькому колі». Я б спитав би, а що це за таке вузьке коло і хто до нього входить. Що це за нове політбюро, у якому приймаються серйозні рішення щодо призначення секретаря РНБУ, першого віце-прем'єра, а також долі прем'єр-міністра Миколи Азарова?

 

Я думаю, що для суспільства соціально значущою інформацією є не те, що Микола Янович ще може побути прем'єр-міністром, гріючи місце для якогось молодого мажора-реформатора, а саме те, чому це рішення сьогодні приймається не публічно, у вузькому колі, не парламентом, навіть не партією. І чому взагалі на сьогодні важливі кадрові рішення приймають поза публічним, та навіть поза бюрократичним процесом, - у «сімейному» чи «не сімейному» колах?

 

І таких прикладів можна ще навести. За фактами та намірами про помилування Тимошенко, роботу Клюєва, Азарова суспільство не почуло нічого про об'єктивні тенденції та закони, які лежать в основі української політики. І чи є це розвитком? І чи далі розвиватиметься Україна? Все повертається до бюрократизації політики, політичного дискурсу, коли за переміщенням персон на шаховій дошці спостерігають навіть не два, а один гравець. Українці не можуть побачити, куди рухається їхня країна, адже, можливо, вона рухається не в той бік чи не рухається взагалі. Для звичайних українців це все залишилося поза інтерв'ю, незважаючи на те, що журналісти намагалися витягнути з президента максимум інформації.

 

Але вони зробили максимально можливе в умовах мінімально допустимого. А ця мінімальна допустимість характеризує публічну сторону нинішньої української політики. Навіть якщо її можна назвати «великою».

 

 

Ірина Геращенко, народний депутат (фракція НУ-НС):

 

- Організатори «ювілейного» інтерв'ю президента врахували попередню критику щодо самої організації зйомок і цього разу картинка була більш пристойна. Не було цих довгих роз'єднуючих столів, парасольок у кадрі, вітер не завивав у мікрофони.

 

Добротний інтер'єр, круглий стіл, домашня атмосфера, чай - все це підкреслювало, що Янукович ставиться до преси, в принципі, як до сфери обслуговування. І як віп-персона ходить лише до дорогих закладів, де ця сама сфера обслуговування професійна, уважна, якісна, приємна і взагалі вміє створити хорошу атмосферу і не зіпсувати настрій.

 

Все ж варто відзначити, що цього разу всі ведучі так само були більш відвертими і вимогливими в своїх запитаннях. Та й ситуація в країні така, що захоплюватися дворіччям правління Януковича і мудрістю його реформ вже непристойно, глядач вимагає некомпліментарного інтерв'ю. Тож неприємні запитання щодо кадрових перестановок, справи Тимошенко , свободи слова, інші все ж прозвучали. Найбільш професійним і вимогливим в першу чергу до себе був Андрій Куликов. Андрій дорожить своєю професійною репутацією і не може собі дозволити ті компроміси, які б сприймалися глядачем, журналістським середовищем як відхід від журналістських стандартів.

 

В інтерв'ю прозвучав і класичний обов'язковий набір важливих запитань, зокрема,щодо взаємин з РФ, майбутніх виборів, кадрових перестановок. Відповіді на деякі з цих питань треба було дотиснути, зокрема, щодо міністра оборони Саламатіна ( наскільки важлива для чиновників такого рівня службова етика, якими були результати його роботи в Укрспецекспорті і т.д.). Та й щодо ситуації в РФ, то, думаю, глядачеві було б цікаво почути оцінку президентом України тих протестів у Москві і Пітері щодо фальсифікації парламентських виборів. Цікаво, чи знає наш президент, як масово росіяни закидали в інтернет відео порушень на дільницях?

 

Щодо запитань, то очевидно, що відповідь на питання по справі Тимошенко Януковичем вивчена-завчена як мантра і повторюється з інтерв'ю в інтерв'ю і на всіх рідких зарубіжних зустрічах. Очевидно, що цей цинічний набір штампів про незалежність українського суду і невідворотність покарання вже ні в кого в Україні і світі не викликає довіри. Тому, думаю, варто задавати Президенту Януковичу інші запитання.

 

1. Чи не думає він про свою власну долю в контексті харківських угод, адже це було його особисте рішення, проведене без попереднього засідання РНБО, без експертної оцінки українських експертів , дипломатів, уряду. Ратифікація угоди проходила з порушеннями, під тиском Банкової. Ця угода нанесла значну шкоду Україні, ми втратили важіль у переговорах з РФ. І не отримали ніякої знижки на газ.

 

2. Так і не прозвучала його оцінка «тушкогейта», хоча в розмовах Рибакова він весь час посилався саме на добро Папи-Януковича на скупку тушок. Цей скандал насправді вартує репутації України не менше, аніж справа Луценка-Тимошенко.

 

3. Думаю, президенту варто рпоставити запитання, чому справедливий і незалежний український суд виправдовує вбивць і нападників, крадіїв і злодіїв , якщо в них є квиток ПР. Я б навела йому статистику всіх звільнених і амністованих.

 

4. Де Черновецький і навіщо він Януковичу і ПР. Хоча відповідь на це питання очевидна, але все ж варто запитати, чи хто ще в цій країні може 2 роки не з'являтися на робочому місті?

 

Чесно кажучи, питань дуже багато. Але ж питання важливо задавати, якщо в них будуть відповіді. А з цим якраз найбільше сумнівів.

 


Фото - А. Шматов, С. Бечко, Р. Новосьол, obozrevatel.com, unian.net, liga.net, Bagnet, архів «Детектор медіа»

Ілюстрація - www.voronz.in.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
41258
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду