На перший погляд, веремія навколо ідеї тотального перерахунку голосів на парламентських виборах пішла на спад. Після безсонної для багатьох ночі з 31 березня на 1 квітня, спричиненої програмою “Свобода слова” на ICTV, де ця ідея була розрекламована не лише представниками ряду політичних партій, а й – фактично – ведучим Савіком Шустером (тут я приєднуюсь до висновків Б.Бахтєєва та Н.Лигачової), після пікетів у Києві та інших містах, після дебатів на цю тему практично на всіх телеканалах, після бурхливого засідання Верховної Ради 4 квітня, на якій не вдалося ухвалити постанову про перерахунок, - ініційована кимось буря начебто дещо вгамувалася. А офіційне оголошення результатів голосування з урахуванням скарг і “першої черги” судових позовів, яке вже не за горами, має бодай теоретично розставити всі крапки над “і”.

Проте цілком імовірно, що згадані крапки остаточно розставлені не будуть. Принаймні, певні телеканали та газети цього не дозволять зробити, весь час нагадуючи масовому виборцеві гасла – “он як тебе дурили!”, “твій голос не зарахували!”, “влада нелегітимна!” і так далі. Іншими словами, згадуючи давню пісню, “бронепоїзд стоятиме на запасній колії”, тобто,  у разі настання економічної чи політичної кризи про “сфальсифіковані вибори” згадають аутсайдери нинішніх перегонів, щоб зруйнувати стабільність чинної на той момент влади. А відтак – призвести до розпуску або саморозпуску парламенту та дострокових виборів, на яких вони, звичайно ж, сподіватимуться виступити більш успішно. Чи, можливо (напівфантастична версія, але чому б і ні?) спробувати у разі нагоди відновити діяльність Верховної Ради України четвертого скликання як єдиного законного органу влади, відставивши і новий парламент, і уряд, і президента.

До таких висновків, крім іншого, спонукає і наочно засвідчений безжальними телекамерами надвисокий навіть для України рівень демагогії під час обговорення у Верховній Раді питання стосовно перерахунку голосів, і деякі не менш демагогічні виступи речників аутсайдерів парламентських перегонів, перед якими бліднуть словесні вправи Вітренко з Марченком.

Інформація до роздумів: Демагогія – використання брехливих обіцянок, умисного перекручування фактів, лестощів задля досягнення тих чи інших корисливих цілей, наприклад, для привернення мас на свій бік, для створення популярності (Словник іншомовних слів).

Отож про демагогію найвищого рівня, застосовану у парламенті. Скажімо, сходить на трибуну комуніст Георгій Крючков, і серед іншого стверджує:

“У засобах масової інформації повідомлялось, зокрема, з посиланням  на посла США пана Джона Гербста, що у рамках загальної допомоги Україні США надають приблизно 13,3 мільярда доларів на підтримку чесних і вільних виборів. Посол не уточнив,  кому конкретно пішли ці кошти. Така ж картина була і на  минулих виборах. Але як, через які канали,  у який спосіб поступають ці гроші, як вони розподіляються – невідомо навіть Центрвиборчкому. Гроші на організацію виборів йдуть величезні, заявляв голова ЦВК Ярослав Васильович Давидович. Але про джерела їх надходження ми взагалі нічого не знаємо.  До речі, ще під час минулих виборів я особисто як депутат звертався з цього приводу до  урядових інстанцій. Конкретної, внятної відповіді я не отримав. Чи не межує ця, так звана, допомога  у проведення (в лапках) „вільних” і чесних виборів з втручанням у внутрішні справи нашої держави?”

Чесно кажучи, почувши про ті “мільярди”,  я отетерів, подумав, що невірно почув, звернувся до офіційної стенограми – і побачив те саме твердження. Отож чи схоже все це на звичайну обмовку? Чи, швидше, йдеться про зумисно дописані “нулики”? Так чи інакше, цифри пішли гуляти Інтернет-виданнями та газетами і справляють вплив на частину публіки. Бо ж коли “у рамках загальної допомоги Україні” американці тільки на вибори дають 13,3 мільярди баксів, то яка ж загальна сума цієї допомоги й у чиї кишені вона лягає? Усі на барикади! – тільки й не вистачає заклику. Але комуніст Крючков не поспішає з ним (чи не тому, що розуміє: офіційна цифра підтримки КПУ виборцями цілком реальна, вести на барикади немає кого?) – і натомість закликає з телеекрану... брати приклад з американців:

“Оскільки зараз пішов просто такий потік про порушення, масові порушення, я вважаю, що треба нам очиститися від цієї скверни і сказати правду, якими були вибори. У Сполучених Штатах Америки пішли на це. Я думаю, що це для нас в цьому відношенні досить повчальний приклад”.

Але ж у США ніколи не було перерахунку голосів у масштабах усієї держави! Не було й перерахунку в масштабах штату Флорида, на що так люблять посилатися українські політики. Об‘єктом ручного перерахунку стали лише 180 тисяч сумнівних бюлетенів з практично 6 поданих голосів. Перерахунок вівся понад 10 днів, дав вельми суперечливі результати, у ньому брали участь, зокрема, волонтери (що категорично заборонено українським законодавством) і – головне – проведене на замовлення видань USA Today, The Miami Herald та Knight Ridder Newspapers дослідження засвідчило: Буш усе одно переграв Ґора, тобто,  останній даремно намагався домогтися все нових і нових перерахунків!..

Але головне, як бачимо  – не факти, а їхня інтерпретація. Головне – рейвах у головах виборців, щоб потім використати його у своїх цілях. А тим часом лінію Георгія Крючкова продовжує інший представник партії-невдахи – Олег Зарубінський (Народна партія):

“На сьогоднішній  день всюди, абсолютно всюди, де зроблені перерахунки, є серйозні неспівпадіння між тим, що сьогодні знаходиться у мішках з бюлетенями і в тих протоколах, які нам показує ЦВК? Чи це  не є масовість і  чи це не є симптом того, що треба, дійсно, перерахувати все?”

На телесцену виходить Володимир Черняк, ПРП:

“Ці  вибори не є перемогою „помаранчевої революції”,.. ці вибори є поразкою „помаранчевої революції”; ці вибори не є перемогою демократії, ці вибори є поразкою демократії;  ці вибори не є перемогою справедливості, ці вибори є поразкою справедливості. Складається враження, що фальсифікація на парламентських і місцевих виборах 2006 року була масштабнішою, ніж фальсифікація на президентських виборах 2004 року”.

То чи не час виходити на Майдан? Ні. Аутсайдери чітко знають свої можливості, і тому готують собі “стартові майданчики” на майбутнє, мало сподіваючись (це відчутно з їхніх виступів) домогтися від Верховної Ради ухвалення постанови про перерахунок. А заодно можна звинуватити нову владу у всіх найгірших в очах тієї чи іншої партії-невдахи гріхах – не помилишся, хтось і повірить. Із заявою від імені УНП до телеглядачів звертається Степан Хмара:

“У боротьбі за владу в Україні перемогу отримали представники великих олігархічних космополітичних кланів. У новообраній Верховній Раді України в сумарній кількості абсолютну більшість отримали представники трьох олігархічних кланів, які конкурують між собою за контроль над Україною, її багатствами”.

Принагідно: у цьому УНП практично повністю солідаризувалася з КПУ, яка вустами свого лідера Петра Симоненка проголосила: “Избрана не Верховная Рада, а избран клуб олигархов и сегодня центр коррупции переместился из структур исполнительной власти в законодательный орган”. Мотивація таких заяв не дуже й різна: КПУ (Петро Симоненко відверто грав на телекамеру, звертаючись не інакше, ніж “уважаемые избиратели”) вважає, що олігархічні клани перебувають на службі західного капіталу, УНП так само вважає: “Нинішнім переможцям, представникам великого олігархічного космополітичного капіталу, який виріс на розграбуванні національних багатств українського народу, чужі проблеми національної культури, малого і середнього національного бізнесу, соціальні проблеми української людності. Склад парламенту п’ятого скликання є найбільш неукраїнським за всю історію незалежної України”. Навіть якщо воно так, то згаданий грабунок відбувся якраз за поважного представництва Руху й однієї з його спадкоємиць УНР, за практично постійного представництва цих політичних сил у виконавчій владі. Але принципи теледемагогії та прагнення застовпити найкращі позиції для майбутніх дострокових виборів змушують забувати про свої власні гріхи...

Ну, і, звичайно, не можна не згадати поки-що-спікера Володимира Литвина, який був грізним у гніві:

“Підрахунок голосів було сфальшовано...  Сумніви 2004 року під час президентської кампанії стали предметом для відповідних рішень Верховної Ради  України. І тоді, шановні колеги, хотів би зауважити, що ніхто не говорив, що порушили Закон і ніхто не закликав діяти по Закону. По Закону не передбачалося прийняття відповідної  Постанови Верховної Ради України. Але тоді зняли будь-які сумніви  і заспокоїли українське суспільство. Ті, хто активно виступає проти, проти проведення перерахунку голосів і активно педалює тему Закону, очевидно, мають підстави для того, щоб побоювання мати. І побоюються підрахунку голосів, бо буде встановлена істина”.

Яка саме? Без перерахунку можу сказати наперед: результат всюди відрізнятиметься – де ненабагато, де більше – від одержаного 26 березня. Чому? Дуже просто. Ви колись чистили картоплю? А якщо чистили, то невже з вами не траплялося, що нечищена бараболя невідь як виринала серед очищених, а чищена падала до ошкурків? Особливо, якщо у цей момент хтось заходив на кухню і відволікав вас. Звичайно, таких “картоплин” не повинно бути надто багато, але вони неодмінно з‘являться. Особливо, коли члени виборчих комісій утомлені безсонними ночами, у приміщенні стоїть гармидер і кожен прагне якнайшвидше закінчити цей осоружний підрахунок. Тільки й різниці, що першого разу була одна кількість “картоплин серед ошкурків”, а при перерахунку стане інша. Причому рахунок буде ще менш точним, ніж першого разу, адже, за словами Юрія Кармазіна, на всю операцію – якщо проводити її на місцях – потрібно буде від 12 до 19 днів праці членів територіальних комісій, без вихідних, без свят, без бюлетенів. Уявляєте психологічний стан цих людей та їхню здатність працювати без помилок? З іншого боку, а контролювати як такий процес? Хто ж журналістів упродовж ледь не місяця сидітиме поряд з членами виборчих комісій? І хто завадить олігархам ще раз підкупити (як твердять аутсайдери) членів комісій?

Ну, а озвучена телебаченням пропозиція лідера комуністів Петра Симоненка комуністів узагалі відкриває небачений простір для уяви:

“Это надо все бюллетени свезти сюда в Киев и ЦВК должна провести этот пересчет и средств для этого выделять не надо”.

Охочі можуть самі підрахувати, скільки років члени ЦВК будуть рахувати всі 25 з гаком мільйонів бюлетенів. А на додачу під час перевезення можна сфальшувати все, що тільки можна. Або заявити, що все сфальшоване владою – а потім доводь, що ти не верблюд.

А це і є однією із складових довготривалої телепровокації, до якої можна віднести й заяви Інни Богословської на 5-му каналі щодо наче сфальшованих на користь БЮТ та Партії регіонів виборів, і відповідні виступи в діячів рангом поменше у місцевих електронних ЗМІ, і слова Олега Зарубінського на “Інтері” про звернення до Євросоюзу щодо перерахунку – мовляв, “"У Украины будет "прекрасный" имидж, если не будет пересчета голосов”, - і так далі.

Інформація до роздумів: Провокація – навмисні дії проти окремих осіб, організацій, держав тощо з метою підбурити їх на згубні для них вчинки або рішення (Словник іншомовних слів).

А тим часом уже, розповідають, і блок з кількох маргінальних партій створений, і буде він звертатися до європейської спільноти, і Росії скаржитись, і навіть акції протесту проводити. Бо ж “правда – за нами”! Як заявив один із лідерів партії “Інформаційна Україна” Володимир Масарік, “величезна частина суспільства (за нашими підрахунками, це близько семи мільйонів людей) або не змогла проголосувати взагалі через непрофесійну та злочинну діяльність ЦВК та виборчих комісій усіх рівнів, або (і це найбільша частина) проголосувала за партії та блоки, які мали привести до парламенту нові обличчя, справжніх професіоналів, а не “грошові” мішки та популістів, які були виховані минулою корумпованою владою. Ця частина суспільства – активні й працездатні громадяни, які розуміють, що найближчі п’ять років (коли не більше, адже ця злочинна “четвірка”, яка нібито виграла вибори, зробить все, щоб у подальшому не допустити до влади політиків нового типу) їм доведеться жити у клановій системі, яка була встановлена за часів правління Кучми...” Гучно? Гучно! Тільки у вас є інформація про таку суперпотужну силу, як “Інформаційна Україна”? Ах, клани не допустили? І звідки взялися сім мільйонів? Ті, хто голосував за “Не так!”, за Блок Литвина, за ПСПУ й УНП укупі (за “справжніх професіоналів”, “нові обличчя”!), це близько п‘яти мільйонів виборців. А якщо хто не зміг проголосувати, то не через “злочини ЦВК”, а через ідіотизм ініціаторів політреформи, котрі сумістили у часі парламентські та місцеві вибори. І так далі. Але ж головне – прокукурікати на весь світ! І бажано на телебаченні, яке належить “злочинному режиму”...