Загалом, про кінофорум у Одесі у ЗМІ було чимало позитивних відгуків. Схоже, його можна назвати вдалим і треба оцінити, розкуштувати та розкласти по поличках із DVD. А нині, судячи з настрою, Алік Шпилюк, налаштований почути найкращі враження кінокритиків - і розпочати підготовку до ОМКФ-2012.

Тодоровський теж плакав

- Аліку, чи відбувся, на вашу думку, цьогорічний ОМКФ?

- Безумовно, відбувся. Враховуючи ті зауваження і враження перед від'їздом із фестивалю і враження в e-mail, які продовжують надходити, можна вважати, що це був успіх.

- Рада це чути! Ваш колега, російський кіноексперт Андрій Плахов припускає, що кінофестивалі майбутнього переїдуть до інтернету чи Астани, позаяк традиційні формати цих форумів із їх натовпами і буклетами морально застаріли. J

- Дуже цікаво чути від Андрія Плахова такі сентенції, враховуючи те, що він є директором Санкт-Петербурзького кінофоруму, що завершив свою роботу того дня, коли розпочався Одеський фестиваль. На жаль, він не міг приїхати, як планував: написав мені, що дуже втомлений. Я його розумію, адже сам зараз перебуваю у схожому стані. Єдине, що тішить - можна вже не прокидатися о четвертій ранку з думкою: «Що ще треба зробити?». :)

Безумовно, в організації фестивалів щось змінюється. Але досвід підказує, що фестивалі у традиційному сенсі цього слова ще не вмерли. :) Головне, знайти дуже особливу атмосферу форуму, і тоді до нього потягнуться люди - як це було в Одесі.

На щастя чи на жаль, я людина старої формації і не дуже полюбляю всі ці новітні і інтернет-технології. Але вони потрібні, бо молодь тільки ними й користується. Я дуже задоволений роботою редакції сайту й оперативним висвітленням роботи фестивалю.

- Що саме входило до ваших обов'язків як арт-директора?

- В період підготовки фестивалю цезагальне формування програми і особистого складу журі, переговори з іноземними посольствами тощо. Далі це організація роботи журі, проведення прес-конференцій під час фестивалю і презентація творчих груп, коли відбуваються офіційні покази фільмів.  

А те, що фестиваль працював, як злагоджений механізм, в першу чергу, заслуга Дениса Іванова (директор ОМКФ. - ТК), який керував всіма процесами. Загалом, всі рішення керівництво фестивалю приймало колегіально, під час брейнстормів, і, відзначу, часто ми тут  були однодумцями.

- Досвід яких фестивалів було враховано під час розробки формату ОМКФ?

- Всі великі фестивалі, на яких побувала дирекція кінофестивалю - Канни, Венеція, Берлін, Санденс (США), - відзначає масштабність. Тож ми мали пристосувати знахідки цих фестивалів для меншого і майже новонародженого ОМКФ. Проведення прес-конференцій з усіма творчими групами та почесними гостями, адаптована до одеський реалій «Літня кіношкола» за прикладом Берліна. Декілька людей із дирекції фестивалю  починали свою дорогу з кінофестивалю «Молодість», тобто мали певний досвід у цій сфері. Окрім мене, це директор ОМКФ Денис Іванов, програмний директор фестивалю Ілля Дядик, Марина Шух.

З «Молодістю» ми стовідсоткові колеги. Минулого року Андрій Халпахчі був гостем фестивалю, і коли від`їздив, сказав мені дуже поважні слова подяки. За його ініціативою минулого року на «Молодості» була презентація Одеського кінофестивалю, а на другому Одеському кінофестивалі була офіційна презентація «Молодості». Цього року Андрій приїхати не зміг, і я його прекрасно розумію: фестиваль розпочинається за три місяці. І повірте мені, я знаю, що таке три місяці до відкриття червоної доріжки :). Ми абсолютно не конкуруємо, тому що обидва фестивалі проходять у різних містах і в різний час та мають різні концепції.

Формат самого Одеського кінофестивалю унікальний - за змістом, концепцією і... самим містом. Ми повертаємо Південній Пальмірі колишню кінематографічну славу. Адже потужних міжнародних кінофестивалів в Одесі не проводилося з часів «Золотого Дюка»! І, я сподіваюся, нам це вдалося.

- Схоже, що так. Мої друзі-кіномани, що повернулися з ОМКФ, відмітили артову атмосферу фестивалю і чомусь дуже дякували за можливість випити філіжанку кави в прес-центрі. Я збентежена. :)

- Звичайно, як і кожний солідний фестиваль, про каву ми мали подбати. І про пиріжки потурбувалися - з капустою, абрикосами, як ведеться в Одесі. Фестиваль був до такої міри насичений подіями, що рішення щодо вибору фільму чи події давалися вкрай нелегко. Не знаю, як енергії, але часу у журналістів було дійсно обмаль. І, звісно, ми намагалися їх підтримати - хоча б щодо таких дрібниць, але безкоштовних.

- Так, цьогорічний кінофестиваль відзначає насичена «культурна програма» - «Пітчинг», і «Кіноринок», не кажучи вже про майстер-класи і самі кінопокази. Скільки майданчиків охопив фестиваль?

- Цього разу ми зменшили кількість кінозалів на два. Минулого року в нашому арсеналі був кінотеатр «Маски», де йшли повтори позаконкурсних фільмів і ретроспектив, та «Золотий дюк», в якому демонструвалися повтори з російської програми. І, проаналізувавши минулорічний досвід, ми побачили, що ці кінотеатри попитом не користувалися: всі глядачі намагалися прийти у фестивальний центр. Там центр, життя і шанс зустрітися, а може, навіть і поспілкуватися зі своїми кумирами. А тепер бачимо, що треба знову щось вигадувати, адже не вистачає місць. І це не дивлячись на те, що ми додали Ланжеронівські сходи - кінотеатр під відкритим небом, який спрацював просто на ура.

Зазначу, що майданчиків задіяли чимало. Урочисте відкриття і закриття відбувалося в Одеському оперному театрі. Спеціальні покази проводилися на Потьомкінських сходах, де збиралося по 15 тисяч людей, не рахуючи симфонічного оркестру. До послуг глядачів був фестивальний центр кінотеатр «Родина» із двома залами - на 570 і 200 з гаком місць. Ще в одному кінотеатрі U-Cinema на Одеській кіностудії ми мали в розпорядженні понад 320 місць, де вранці демонструвались фільми-ретроспективи та проходили майстер-класи літньої кіношколи, а ввечері - повторні покази конкурсної програми і «Французької панорами». Для широкої аудиторії працювала одна зала мультиплексу «Синема Сити», де ми повторювали конкурсну і позаконкурсну програму. І саме там проходив кіноринок фестивалю - поруч із вокзалом :). Також у нас працював наметовий майданчик, де мешкали учасники літньої кіношколи. Сценарна майстерня проходила в приміщенні Одеської кіностудії, а конкурс «Пітчингу» відбувався у готелі «Моцарт».

- Як удалося досягти такої катастрофічної наповнюваності залів на прес-показах?

- Це вже другий рік поспіль: на першому ОМКФ на ранкових прес-показах теж спочатку було більше людей, аніж на офіційних вечірніх. :) Цього року в нас було більше учасників, які мали право відвідувати ранкові покази разом із пресою, більше журналістів (близько 450. - ТК). За «розкладом», саме зранку було найбільше шансів переглянути найкращі фільми на фестивалі, адже вдень і ввечері проводилося стільки заходів та показів, що встигнути на всі було фізично неможливо.

Під час цих прес-показів були такі страшні аншлаги, що нам декілька разів ледве не рознесли кінотеатри! :) Я був свідком «рукавички» на «Меланхолії» Ларса фон Трієра, двічі. Двічі ледве не зламали залу на «Піні» Віма Вендерса (щоправда, на ситуації позначилися обмеження щодо кількості 3D-окулярів). Ледь вистачило повітря під час переглядів російських фільмів «Анна Каренина» Сергія Соловйова, «Гамлет XXI століття» Юрія Кари. Я вже мовчу про ланжеронівські open air покази!

- Під час відкриття почесний гість Одеського кінофестивалю Нікіта Міхалков назвав ОМКФ молодшим братом ММКФ. Про що саме тут ішлося?

- Я з ним спілкувався досить-таки інтимно, :) і я точно знаю, що він мав на увазі вік... ММКФ, звичайно, старший, і Нікіта Міхалков абсолютно мав право сказати це.

Режисер приїхав за декілька днів до початку фестивалю. Ми його запрошували як президента ММКФ, тим більше що на Ланжеронівських сходах був запланований показ картини «Раба любви». Без нього ми б не змогли зробити цю ретроспективу, тому що це значима як для Міхалкова, так і для Одеси і взагалі для історії вітчизняного кінематографа робота. Там прототипом головної героїні є Віра Холодна, яка пов'язана з Одесою стовідсотково.

Ми його запросили, а він якраз займався цьогорічним ММКФ і довго не відповідав. А відразу по завершенні ММКФ сказав, що так, він планує, але хоче дізнатися, хто з гостей узагалі буде на фестивалі, і як він проходитиме. Ми все повідомили, і Нікіта Міхалков сказав, що із задоволенням приїде на початок, представить гостям фестивалю «Рабу любви», а потім вирішить, скільки саме днів залишатиметься тут. І перебував у Одесі близько тижня - кількаденна присутність гостей є абсолютно нормальною практикою будь-якого фестивалю.

- Якою ви бачите аудиторію ОМКФ, що зазвичай є найефемернішою складовою фестивалів? :)

- Це абсолютно різні люди. Молоді, зовсім молоді, люди середнього віку, яким це цікаво і які не звикли качати фільми в інтернеті; поважні іноземці, гості і, якоюсь мірою, самі члени журі. :) Останні часом ледь не плакали і нарікали, що не вдається подивитися всі фільми. Пам`ятаю, підходить до мене Валєра Тодоровський (російський режисер одеського походження. - ТК): «Я сподівався подивитися "Меланхолію". І що? Що ти мені влаштував? Ми зараз маємо сідати і обговорювати наші конкурсні фільми!».

- До якої міри активним, на вашу думку як представника Державної агенції з питань кіно, має бути фестивальний рух у країні скромного кіновиробництва? Цього року участь держави у фінансуванні Одеського кінофестивалю складала 10%, наступного Вікторія Тігіпко розраховує на 30% більше коштів із бюджету.

- Кіновиробництво і фестивалі - це різні статті фінансування. І одне іншому абсолютно не заважає. Це тільки питання державної політики: якщо держава розуміє, що потрібно виробляти фільми, і потрібно якось привертати інтерес глядача до цих фільмів, то необхідно фінансувати і те, й інше, як це робиться в усьому світі. Хоча відновлення кіновиробництва пріоритетніший напрямок. Якщо пристойних фільмів, які не соромно демонструвати іноземцям, буде багато, кілька національних фестивалів не завадять. В іншому ж випадку вони можуть існувати у вигляді окремих секцій в рамцях уже існуючих міжнародних кінофестивалів - «Українська лабораторія» на ОМКФ чи «Панорама українського кіно» на КМК «Молодість».

Ми на ОМКФ почали залучати українське кіно ще 2010-го, але цього року приділили йому дуже велику увагу. На всій лінійці, починаючи з кіноосвіти, представникам кіногалузі прочитали лекції світові зірки кінофестивалю. Через сценарну майстерню, де після конкурсного відбору 20 молодих українських авторів пройшли тижневий інтенсивний курс. Це дуже важливо, адже в Україні немає вишів зі сценарним факультетом, як, скажімо, у ВГІК. І слухачі, й викладачі сказали, що вони в захваті. Останні сказали, що вони готові приїздити коли завгодно! Після сценарного семінару ми провели конкурс «Пітчингу», де з-поміж проектів майбутніх фільмів перемогла презентація картини «Аутсайдер» Віри Яковенко. І вона отримала приз. Ще один етап підтримки кіногалузі - конкурс «Українська лабораторія», з фільмами, виробленими в Україні чи за участю України та відзначеними на міжнародних кінофестивалях. Ви вже знаєте, напевне, що тут авторитетне міжнародне журі прийняло дуже радикальне рішення, обравши з-поміж фільмів майстрів і картин початківців короткометражну стрічку «Собачий вальс» Тараса Ткаченка (альманах «Закохані в Київ»). Крім того, наполовину український (і наполовину російський. - ТК) фільм Олександра Шапіро «Бес Пор No» брав участь у конкурсній програмі. Під час фестивалю відбулася його світова прем'єра. Також ми вважаємо своїм здобутком проведення «Кіноринку», який свого часу намагалися реалізувати в Україні спочатку як окрему подію, потім - у рамках кінофестивалю «Молодість». І зараз ми сподіваємося, що саме наш «Кіноринок» розростеться. Тому що всі учасники кіноринку зрозуміли, що ОМКФ - це саме той потрібний час і ті потрібні місце та формат, де варто опинитися.

Мелодія для Кіри Муратової

- Вдалою ідеєю було забезпечення телетрансляції відкриття - Джон Малкович, Отар Іоселіані, Єжи Штур... А от Кіри Муратової на червоній доріжці чомусь не зауважила. І в Оперному театрі під час урочистого відкриття також...

- Це окрема історія. І це насправді данність ситуації, з якою треба жити, і миритися, і розуміти. Почну з того, що минулого року, безумовно, ми не уявляли собі Одеський кінофестиваль без участі Кіри Муратової. І ми влаштували ретроспективу її фільмів. Зрозуміло, що під час тижня кінофестивалю неможливо показати їх усі. Вона представляла кожний свій фільм і провела майстер-клас у літній кіношколі...

Треба знати Кіру Георгіївну Муратову. В неї дуже складний і важкий характер. (Я його знаю як ніхто інший, тому що я з нею працював декілька десятків років тому ще на фестивалі «Молодість», коли вона була членом журі, коли представляла свій фільм «Лист до Америки»...) Минулого року вона була дуже незадоволена, що її останній фільм «Мелодія для шарманки» не увійшов до програми кінофестивалю. Пояснити їй як особистості, що цей фільм показати в конкурсі не можливо, було важко. Річ у тім, що на конкурс ми відбираємо українські прем'єри як мінімум, а взагалі-то прем'єри масштабів СНД та світового. А раніше «Мелодія» на території України вже демонструвалася. Так от, пояснити їй це практично неможливо. Пояснити, чому її фільм не було включено до ретроспективи, ми теж не змогли. Ми намагалися це зробити, але Кіра Георгіївна іноді просто не чує якихось доводів. На думку Муратової, її останній фільм на Одеському кінофестивалі має бути продемонстрований будь-що.

І цього року в нас теж були дуже важкі переговори. Безумовно, ми включили «Мелодію» до «Української лабораторії», тому що конкурс найкращих українських фільмів не може обійтися без фільму Кіри Муратової, яку я дуже люблю, дуже ціную і дуже поважаю. Враховуючи її вік, і ставлення до тусовок, і ставлення до світського життя... Вона дійсно не виносить подібних подій. Вона не хоче йти червоною доріжкою. Насправді, може, це було й на краще: стояла така спекотна погода.

А під час фестивалю Кіра Георгіївна прийшла і представила свій фільм глядачам. У кінотеатрі «Родина» був повний аншлаг, дискусія тривала годину, і нам довелося на 30 хвилин відкласти наступний кінопоказ. А йшлося, між іншим, про «Поїздку до Португалії» за участі Марії де Медейруш!

Кіра Георгіївна не отримала приз за найкращий фільм в «Українській лабораторії». Для мене це стало великою несподіванкою. Спочатку члени Міжнародного журі все між собою обговорили. І потім запросили мене особисто як арт-директора і Дениса Іванова як директора фестивалю та запитали нашу думку про це. Як на будь-якому фестивалі, що себе поважає, ми не втручаємось у рішення журі... Вони спочатку розглядали варіант розділити премію (50 тис. грн. - ТК), запитували, чи можливо зробити два дипломи однакові і поділити нагороду між двома переможцями, автором відомого фільму і режисером короткометражного. І рішення щодо «Собачого вальсу» члени журі прийняли одностайно.

Я сподіваюся, ці реакції негативні в Муратової минуть. Я сподіваюся, що пройде деякий час, і вона зрозуміє: і я особисто, дирекція фестивалю, весь фестиваль до неї та її творчості ставиться з абсолютною повагою. І минулого року вона казала: «Ви влаштовуєте фестиваль, а на ці гроші я могла би зняти свій наступний фільм». Знову ж таки, вона не розуміє, що йдеться про зовсім інші гроші.

- Також Кіра Муратова не отримала відзнаку «За вклад у культурне життя міста». Цей приз вручили Нікіті Міхалкову. Він, звичайно, дуже багато зробив для Одеси як кіномитець. Але ж Нікіта Сергійович має стільки нагород, які регулярно демонструє у своєму відеоблозі...

- Я чув дуже багато зауважень саме щодо цього призу і того, яке до нього може бути ставлення, скажімо м'яко. Але не можна відмінити «Рабу кохання». Вона є і є цей фільм, який абсолютно пов'язаний із Одесою, Вєрою Холодною, історією кіно, яке робилося в Одесі. І треба було побачити Ланжеронівський узвіз, коли там демонструвалася «Раба кохання»! Відмінити внесок Міхалкова у культурне життя Одеси через цей фільм неможливо. До того ж 2011-го картині виповнилося 35 років, це був ювілей. І абсолютно забуваючи і про Міхалкова, і про його одіозність, і про те, як до нього ставляться, і про те, що він зараз знімає і як себе позиціонує, забути про те, що він зробив, коли був молодим - як режисер, як актор ‑ неможливо. Як на мене, абсолютно достойний приз і достойний лауреат.

Цю відзнаку вручають кінематографістам, які так чи інакше пов`язали своє ім`я, або єдиною роллю, або одним фільмом, з Одесою. Може, ми й змінюватимемо формат. Але це другий фестиваль, ми мали привернути увагу Одеси, одеських глядачів, меценатів, місцевої влади до того, що Одеса знову повертається до кіно. І, безумовно, тут мають бути відзначені люди, які зробили щось, щоб Одеса звучала!

- Такі як Кіра Муратова?:)

‑ Ну, знову-таки, ми не можемо вручити приз Кірі Муратовій, якщо вона не приходить на відкриття! Я відкрию таємницю: минулого року приз за популяризацію Одеси був запланований саме для неї... Добре, і цього року також. Але що ми мали вдіяти - оголосити зі сцени, що зараз сядемо на таксі та відвеземо його Кірі Георгіївні додому? Щоби, знаючи Кіру Муратову, з порога почути «Навіщо це? Краще дайте мені гроші на наступний фільм»? Ми й так знаємо, що Кіра Муратова - символ не лише Одеси, а й усієї кінематографічної сучасності. Ніхто, крім неї!

Дотепні вбивці-бомжі і багато мейнстріму

- Президент ОМКФ Вікторія Тігіпко визначає його формат як «артмейнстрім із концептуальним почуттям гумору». До якої міри широким (чи вузьким) це поняття виявилося на практиці?

- Минулого року ми дійсно намагалися, щоб уся програма фестивалю підпадала суто під цей концепт. Ми намагалися віднайти виключно картини високої художньої якості, яким так чи інакше притаманне почуття гумору. І тоді ми зробили тільки одне виключення - задля «Броненосця Потьомкіна» на Потьомкінських сходах. І саме він став найбільшою і найяскравішою подією фестивалю. Так само, як цього року відбулося з «Метрополісом» - так само, на тих само сходах, про що ми абсолютно не шкодуємо.

Загалом, цього року ми трошки полегшили собі життя. Означена концепція залишилася обов'язковою для конкурсної програми. Щодо інших фільмів, то на понад 100 продемонстрованих картин до 10 є не зовсім у нашому форматі. Але будь-яким чином це артмейнстрім дуже високої художньої якості. Я маю на увазі «Метрополіс», «Анну Кареніну», «Двох» Анатолія Матешка. А в решті робіт можна відмітити почуття гумору, безумовно.

‑ І в жесті під назвою «Щастя моє»?

- Перепрошую, але під час перегляду картини Сергія Лозниці, я зауважив декілька комічних моментів, в яких почуття гумору присутнє. І у фільмі «В суботу» Міндадзе, між іншим, також. Як і в «Двох» Анатолія Матешка.

Почуття гумору це така ефірна субстанція, яка може трапитися навіть у найстрашніших сюжетах. І ми намагалися не демонструвати фільми, в яких немає хоча б якогось позитивного ставлення до життя. За нашою концепцією, яким би чорним не був фільм, у ньому має все ж бути присутнє бодай якесь світло в кінці тунелю. От скажу, для мене фільм Лозниці має дуже багато моментів чорного, але гумору. Скажімо, сцена з бомжами-вбивцями на полі. Я перепрошую, але це дуже смішно. Це дуже смішно! Це жахливо, але це дуже смішно! Я пам'ятаю, як я сміявся, коли це дивився. Крізь сльози. Хоча саме такі враження я й обіцяв ЗМІ, заявляючи: «На Одеському фестивалі під час переглядів ви будете падати з крісел від сміху, іронічно посміхатися і сміятися крізь сльози».

- Як формували програму фестивалю? Для молодого форуму це, мабуть, особливо цікавий етап...

- У серпні минулого року по закінченні фестивалю ми трошки відпочивали, а у вересні почали розсилати інформацію про початок відбору та вирушили у «тур» по міжнародних фестивалях. Вісім-дев'ять осіб з-поміж дирекції фестивалю, в тому числі і Вікторія, переглянули понад 400 стрічок. 200, якщо не більше, фільмів надійшли на дисках. І щойно почали відбирати їх, як і фестивалі-колеги, мали перейти до зовсім іншої процедури - з`ясування питань щодо правовласників, вартості прав на фестивальні покази, можливості отримання вільних копій та самого фільму тощо... А ми ще ж хотіли, щоби більшість робіт презентували представники творчих груп - режисер, актор, сценарист, продюсер... Як завше, дуже-дуже багато земних факторів вплинули на перелік фільмів у програмі фестивалю. Я в захваті від роботи, в першу чергу програмного директора ОМКФ Іллі Дядика, який реалізував просто фантастичну роботу, домовившись з усіма правовласниками та дистрибуторами. І щодо вартості теж - а це як на Привозі, знаєте:).

- Які фільми стали фаворитами фестивалю у позаконкурсних показах? Які тенденції вони означили?

- Безапеляційно лідирував «Метрополіс», якому Потьомкінські сходи аплодували п'ять хвилин після закінчення. Хоча він і дуже складний, і на дві з половиною години, і стояла спека, і до глядачів приєдналися комахи. :) Декілька масштабних показів, як я вже сказав, відбулися на Ланжеронівських сходах. По-перше, ці два кіноконцерти - акомпанемент до комедійних короткометражних фільмів Жорж Мельєса та живий сет Esthetic Education під час демонстрації стрічки «Антена» аргентинця Естебана Сапіра. Користувалися успіхом фільми із ретроспективи Made in Odessa -  «Дежавю» за участі Єжи Штура та «Раба любви» Міхалкова.

Між іншим, до одного з найуспішніших альманахів «Життя за один день» Кевіна МакДоналда («Фестиваль фестивалів») увійшло трохи хроніки з життя українських селян, яку зафільмував Борис Гришкевич, і цей «один день» - 24 липня 2010 року, коли завершився минулорічний фестиваль.

Щодо тенденції, виявилося, як я й передбачав під час підготовки фестивалю, що чимало фільмів будуть цікаві абсолютно різним глядачам.

 - І що зараз у мейнстрімі?

- Той само «Ларрі Краун», друга режисерська робота Тома Генкса. У нас була аванпрем`єра: фільм вийшов у прокат за два дні показу на фестивалі. Він користується попитом серед глядачів: це така тепла лагідна мелодрама про те, що кохання завжди існує, треба тільки дочекатися і зробити якісь кроки, щоб до нього прийти. Той самий «Вагітний» Саріка Андреасяна, що вийде в прокаті у вересні. Він дуже сподобається любителям російських ромкомів. :)

Фото Павла Довганя