Декілька місяців тому, пишучи про трансляцію засідання Громадської гуманітарної ради при президенті, я зауважив: Віктора Януковича неможливо конспектувати; надто вже аморфними, логічно неструктурованими є його публічні виступи. Тепер, після трансляції Першим національним телеканалом прес-конференції президента 8 липня, на думку спало інше: Віктора Януковича немає сенсу конспектувати.

Прес-служба президента зробила величезну іміджеву помилку, влаштувавши йому дві прес-конференції поспіль, з інтервалом у десять днів. (Адже чим, як не прес-конференцією, була бесіда Януковича з журналістами в Межигір'ї?) Отут і стала наочною методика спілкування президента з громадськістю, зокрема й із журналістами: він має обмежений набір таких собі словесних блоків, тасуючи які й по-різному їх комбінуючи, він вибудовує відповіді на всі без винятку запитання. Це нагадує індустріальне будівництво, а ще більше - дитячий конструктор: можна скільки завгодно варіювати деталі, складати з них різні комбінації, а виходить однотипно, якщо взагалі не однаково.

От, наприклад, запитання кореспондента «Кримської правди» (пролунало, до речі, українською мовою) про перспективи Криму як європейського курорту. Відповідь розпочалася з того, що «за останні півтора роки Крим зробив багато кроків, щоб покращити інвестиційний імідж регіону». Трохи далі: «Ми нещодавно прийняли законопроект, що стосується розвитку Криму». (Узагалі-то, «прийняти» можна закон; розповідати про набуття чинності законопроектом - це з серії термінологічних ляпів.) Про те, що кримська курортна інфраструктура дедалі помітніше орієнтується на туристів з Росії, - ані слова.

Запитання кореспондента «Франс Пресс» про суд над Юлією Тимошенко: «Чи вам здається нормальним... "Беркут"... рішення судді закрити частину процесу?» Відповідь: «Ви хочете, щоб я зняв трубку й сказав: ти роби так?.. Мовчите... Ви знаєте, що я не маю таких прав». Чи не лунало з вуст президента в Межигір'ї буквально те саме?

Запитання від «РІА-Новости»: «Що Україна запропонує Росії для зменшення ціни на газ?» Початок відповіді: «Створена робоча група за ініціативою прем'єрів Росії та України (зверніть увагу на порядок згадування обох країн! - Б.Б.), яка обговорює широке коло питань». З довгої відповіді випливало, що Україна коли щось і запропонує, то це те, що президент сам поїде зустрічатися з Владимиром Путіним, якщо Микола Азаров не зможе. Відповіді на саме запитання так і не пролунало. Не було відповідної заготовки?

Яніна Соколовська («Известия в Украине») спитала про відносини з Росією, й не лише взагалі, «а, наприклад, в авіабудуванні». Президент почав розповідати про газ, потім повів далі: «Вас, напевне, зацікавить питання митного союзу... (от цікавинка яка! - Б.Б.) Ми розробили формулу "3+1"... ми приречені бути партнерами... (якийсь негідник прирік. - Б.Б.) Хочемо залучити машинобудівний комплекс, який займається енергетичним машинобудуванням...». Завів президент мову про об'єднання імені Фрунзе й лише насамкінець згадав про авіабудування: «Ми плануємо об'єднати (sic! - Б.Б.) літакобудування» - й повів мову про «судобудівний» комплекс та «будівництво своїх судів». Чи була це відповідь на запитання? Ні, не була - це був набір домашніх заготовок, більш-менш вдало склеєних умовно за темою.

Узагалі ж, розлогі відповіді президента подеколи справляли враження сеансу навіювання: простежити за змістом відповідей, збагнути внутрішню логіку довгих пасажів було майже неможливо. Ніби зміст сказаного не мав особливого значення, а мали його лише впевнений тон і «батьківські» інтонації. «Неминучість реформ - і для нас, і для наших дітей, і для нашої країни, без них не буде майбутнього»; «Я кажу, щоб вони вірили в те, що ці реформи спрямовані на покращення життя»; «Всі ті реформи, які ми сьогодні здійснюємо»; «Країна почала рух модернізації»; «Винна бюрократія, яка чинила опір. Нам вдалося зламати цей опір». Ну, й далі, й далі.

Слухаючи різні відповіді президента, дедалі більше хотілося поставити йому одне-єдине простеньке запитання: «Вікторе Федоровичу, скажіть, будь ласка, що таке реформи. Дайте визначення цього поняття». Бо слово це звучало до того часто, в таких неочікуваних контекстах, що рука мимоволі тягнулася за тлумачним словником.

«Нештатні» запитання, до яких не можна застосувати стандартних словесних блоків, зазвичай виводять Януковича з рівноваги, й він не може цього приховати. Відповіді на такі запитання виходять геть невдалими. Так було цього разу з запитанням Мустафи Найєма про Межигір'я: роздратовано завівши мову про «спальні», президент тим самим розписався, що не збирається відповідати на болюче для чималої кількості українців питання, не збирається, власне, бути публічним. У контексті його неодноразових заяв про боротьбу з корупцією така його позиція сприймалася щонайменше як непослідовна.

Так само було й із проханням посприяти, щоб Янукович-молодший не голосував за інших депутатів. Президента це просто обурило, й він у відповідь змалював просто-таки полювання безсовісних журналістів на його родину. Але ж його син - то не дитятко беззахисне, Янукович-молодший є народним депутатом, а отже, офіційною особою. Порушуючи законодавство, він кидає тінь і на свого батька. Відповідь президента ж можна було сприймати так, що його синові дозволено геть усе. 

Журналісти, що ставили запитання... Світлана Остапа писала про внутрішню кухню прес-конференції 8 липня. З погляду ж глядача, по той бік екрану, враження складалося таке: журналістів і запитання було ретельно відібрано та підготовано, а на додаток до того («солі й перцю - за смаком») було допущено Мустафу Найєма, Світлану Остапу та ще одного-двох незручних персонажів (зокрема, представників «Коммерсанта» з порівнянням суду над Тимошенко з радянськими судами над дисидентами), чия присутність мусила створити доказ наявності свободи ЗМІ та вільного спілкування президента з ними. Стати такою собі вітриною.

Ще однією великою помилкою була процедура проведення прес-конференції, коли чергувалися запитання від центральних, місцевих та іноземних ЗМІ. Облишмо поки що іноземні. От уявіть собі прес-конференцію, скажімо, федерального канцлера Німеччини, де німецькі ЗМІ було б поділено «за пропискою», на берлінські й усі решту, й «Франкфуртер Альгемайне» потрапила б до «місцевих». Неможливо, нагадує театр абсурду? А в Україні це виявилося цілком можливим.

Місцеві ЗМІ в такий спосіб було загнано (чи, точніше, було продемонстровано, що їх загнано) в дуже вузьку тематичну нішу. Їм було привселюдно сказано: загальнодержавні, загальнонаціональні проблеми - не ваше діло, не вашого розуму, займайтеся місцевими питаннями, дивіться під ноги й не смійте задирати голови вище.

Може, саме тому запитання від місцевих ЗМІ подеколи виглядали вже зовсім недоречними, «не з тієї опери»? Адже президент не вирішує місцевих проблем, це не його службові обов'язки, а отже, й запитання, за їхнім змістом, були не до президента.

Кореспондент миколаївської ОДТРК спитала про «підробиці» з «Корветом» та про державну підтримку суднобудування. Ну, звісно ж, про що ще питати з Миколаєва, як не про суднобудування? Там, на Миколаївщині, більше ні про що й думати не вміють...

Наступне запитання від місцевих ЗМІ Дарка Чепак теж оголосила від Миколаєва; журналістка, що вийшла, представилася: «"Південна зоря", Бердянськ». Представниця місцевих ЗМІ, чи не єдина, поставила загальнодержавне запитання: як святкуватимуть двадцятиріччя незалежності, звідки візьмуть кошти? (Так і крутилося в голові: «З тумбочки», бо оце «звідки візьмуть кошти» видалося дуже вже надуманим.) «Я вам скажу, что у меня большое желание есть сделать праздник для людей», - почав відповідати президент. Ну хто ж інший зможе зробити людям свято, чи не правда? Одне слово, спасибі товаришу Януковичу за наше щасливе свято.

«Что касается парада - наверное, он больше всего интересует и волнует людей», - вів далі Янукович. Поза всяким сумнівом: коли вже робити свято для людей, то щоб «ать-два, левой!». Утім, здалося, це було вже не зовсім у тему? Далі президент повів про те, що «создание праздничной атмосферы в центральных частях областных центров, ну и, конечно, в столице... Чтобы на Крещатике люди всех возрастов могли отдохнуть душой», - і далі детально про проблеми святкування на Хрещатику, щоб святкувала й молодь, і літні люди. Кореспондентку й читачів бердянської газети, судячи з відповіді, ну дуже вже цікавлять подробиці святкування у Києві, рівною мірою як і в центральних частинах обласних центрів. Просто найбільше в житті цікавлять.

Отут, схоже, теж сталася нештатна ситуація. Почувши запитання загальнонаціонального характеру, президент, що звик відповідати надто вже «взагалі», приблизно, не зміг скоригувати своєї відповіді з урахуванням того, що запитання надійшло від місцевих ЗМІ, тобто відповідь мала би стосуватися саме національного (а не столичного) масштабу. Пролунало запитання про святкування Дня незалежності - от президент і «витягнув» відповідну заготовку про Хрещатик. Навіть не помітивши, що вона не відповідала ситуації.

Було й іще одне «загальнонаціональне» запитання від місцевих ЗМІ, цього разу від чернівецької ОДТРК. Починалося воно так: «Ви зробили величезний крок у подоланні корупції: з 1 липня вступає закон...». Отже, місцеві ЗМІ вже й сумніву не мають: розподілу влад в Україні немає й не мусить бути; всі закони, що їх ухвалює Верховна Рада, є заслугою президента.

«Кіровоградщина - аграрний регіон», - почав запитання журналіст із Кіровограда й спитав про те, «чому Україна, яка має змогу стати житницею Європи, досі нею не стала». Запитання видалося заготованим, бо саме воно дало президентові змогу довго й в усіх аспектах розповідати про аграрну політику, про «найкращі землі у світі», про те, що «у нас на селі чи в регіонах, наближених до села, живе третина населення, 15 мільйонів».

Що таке «регіони, наближені до села» (а є ще й віддалені від села?), так і залишилося маленькою загадкою президента. Та сама Кіровоградщина мало чим відрізняється від Миколаївщини. Навіть Миколаївщина є аграрнішою: у Кіровоградській області, окрім обласного центру, є ще буровугільна Олександрія, енергетичний Світловодськ, залізнична Знам'янка, уранове Смолине. Що запитання, що відповідь були однаково стереотипними, цілком на кшталт радянської пропаганди про «хлібну Україну, затишну Прибалтику та сонячну Грузію».

А «житниця Європи» - хіба це не стереотип? Європа аж ніяк не голодує, вона сама не знає, куди дівати сільськогосподарську продукцію, квоти для країн встановлює. Коли глава держави проголошує мету перетворити Україну на «європейську житницю», це вже навіть не маніловщина... Керування державою, виходячи зі стереотипів, навряд чи здатне принести успіх. Дуже навряд чи.

«Земельна реформа, - вів далі президент. - Через рік у цьому чи в іншому залі ми з вами зустрінемося й обговоримо всі помилки, які ми зробили, де ми прорахувалися». То навіщо ж чекати цілий рік? Газети й нині пишуть про ймовірні помилки та прорахунки. Чи існує зворотній зв'язок між ЗМІ та президентом?

Знайшовся в залі й ще один представник «аграрної області» - журналіст із хмельницької ОДТРК. Що ж, буднями новин Національного радіо вже стали «битви за врожай» - поки що не такі розлогі, як за радянських часів, поки що обережні - але вже стали. Ото й є єдине майбутнє обласних ДТРК - в Донбасі «битви за вугілля», на Миколаївщині «битви за суднобудування», в «аграрних областях» - «битви за врожай»? Ото й є приписана для них інформаційна ніша, стеля їхніх інтересів?

Журналістка з Коломиї спитала про перспективи Євро-2012 та зимових олімпійських ігор. (Ну, зрозуміло, Карпати поруч.) Це був сигнал для початку спортивного блоку: у відповідь президент розповів і про баскетбол, і про те, що «Україна буде хокейною державою».

Чи не більшість запитань справляли враження таких собі маркерів, які давали президентові змогу перейти до нового тематичного блоку. Чи може таке статися, коли запитання не є заздалегідь узгодженими, а то й нав'язаними згори?

Наприкінці прес-конференції ситуація вже не викликала нічого, окрім сміху: журналістка - представниця «місцевих ЗМІ», як виявилося, долала сотні кілометрів лише для того, щоби спитати в Януковича, що йому подарують на день народження.

Оцей момент вартий бути включеним до підручників як наочний взірець: підготованість та відрепетируваність «вільного спілкування» з пресою веде до безглуздя, й безглуздя клінічного. Зрозуміло: організатори прагнули вкотре показати «президента з людським обличчям», це тепер є неодмінною складовою будь-яких публічних заходів за участі Януковича. Тільки от не заведено в нас оголошувати заздалегідь, хто що кому подарує. Безмежно штучним було запитання, так само штучною виглядала й відповідь. «Людського обличчя» в підсумку не вийшло.

Та хоч би як, а місцеві ЗМІ цього разу виглядали винятково... ні, не беззубо, радше зашугано. Мов дресировані. Мов ті, які ні на що не претендують, бо чудово знають: народжений повзати літати не має права.

Напередодні двадцятиріччя незалежності в Україні фактично відновлено суто радянський підхід влади до ЗМІ. В СРСР центральні газети були органами ЦК, а місцеві - органами обкомів, райкомів, міськкомів; відповідно до цього, було чітко й суворо розписано їхню тематику й їхні повноваження. Президент та його прес-служба ставляться до нинішніх ЗМІ саме як до таких «органів».

Цікаві речі казав президент про свободу слова. От, наприклад: «...Вони мене переконали, що це хвилююче питання (свобода слова. - Б.Б.) ...Вони мене переконали, що треба створити такий орган. І ми його створили, в нього увійшли посадові особи». Що це, як не суто радянського розливу бюрократизм?

Президент наголосив, що треба «тримати весь час зв'язок з громадянським суспільством (у даному контексті геть недоречне використання терміну. - Б.Б.), тримати зв'язок, пояснювати людям». І дав настанову ЗМІ: «Я звертаюся до ЗМІ, щоб ви нам допомагали... роз'яснювали... Це (ЗМІ. - Б.Б.) впливовий інститут, який у державі повинен бути... Критика має бути, але має бути й роз'яснювальна робота».

От яким бачить Янукович призначення ЗМІ - роз'яснювати «політику партії»...

Ну, а у відповідь на запитання Найєма президент сказав: «Як і кожна людина, я запрошую в гості тільки тих людей, яких я поважаю». Це вже було далеко за межею не лише такту й делікатності, а й елементарних правил пристойності. Отак привселюдно заявити людині, з якою навряд чи особисто знайомий, що не поважаєш її, та й усіх журналістів, яких не було в Межигір'ї?

Коли Дарка Чепак у своїй репліці назвала журналіста Мустафою (а не паном Найємом) - за гранично формальної ситуації, не десь на тусовці, - це теж було нижче за всяку критику.

Неординарно розпочав президент свою відповідь на запитання радіо «Ехо Москви» про суд над Тимошенко: «На мій погляд, це питання різнопланове. На це питання відповів український народ під час виборів». Узагалі-то, «український народ» під час виборів не голосував за кримінальне переслідування Тимошенко. Зрозумівши, що прохопився, президент узяв паузу, спитав дозволу відповідати російською мовою й повів про те, що «нужно разделять вопрос на две части: есть политика, и есть право»... Виголошування заготовок дало збій...

На десерт хотілося б зацитувати одну фразу президента: «Точка зору громадськості, яка в багатьох випадках відображає точку зору наших громадян». І ще одну: «Реформи мають бути системними, а значить, комплексними». Ну, й ще одну: «Закони не запрацюють самі по собі, потрібна імплементація».

...Зовсім нещодавня історія України: Віктор Ющенко як президент «припинився» саме тоді, коли його прес-конференції перестали зацікавлювати й перетворилися на суто протокольні заходи. Коли всі вони стали однаковими...