Інтернет портал “Gazeta Wyborcza
Александр  Качоровскі, переклад: В.Степаненко (www.geocities.com/swf_ua), спеціально для “Детектор медіа”

Як на автора, який народився “у час, коли легше було за вірші загинути, ніж отримати за них гонорар”  (Надія Мандельштам), Йосип Бродський (1940-96)  може здаватися неправдоподібним щасливчиком. На 32-у році життя вибрався з СРСР та замешкав у Нью- Йорку, де швидко отримав визнання у літературних колах, а його успіх у жінок  був майже неправдоподібним. На відміну від багатьох російських емігрантів, чудово реалізував себе на Заході, коронацією чого була літературна Нобелівська премія (1987), одним з наймолодших лауреатів якої він став.

На еміграції залишався російським поетом, хоч есе писав по-англійськи, що дозволило йому утримати розумну дистанцію щодо себе самого. To важливо, адже непоетична творчість Бродського мала великою мірою автобіографічний характер. Інколи прямо, як у класичних вже текстах  "Меше, ніж будь-хто" чи  "У півтори кімнати",  частіше ж у спосіб менше неочевидний, як у знаменитих “Катастрофах у повітрі”, які були записом виступу, присвяченого російській прозі XX-го століття.

Можливо то риса самоучки, яким став у 15 років, коли назавжди втік зі школи, яку ненавидів. Сам знайшов собі найкращого вчителя в особі Анни Ахматової, яка першою розпізнала його талант. Завдячував їй багато чим – то вона відкрила перед ним найкраще у російській поезії XX-го століття (чого ніколи б не знайшов у шкільній бібліотеці) – творчість Йосипа Мандельштама, Марини Цвєтаєвої і свою власну.

Життя Бродського було смугою випробувань та  викликів, яких не здолав би ніхто з меншою силою волі та талантом. Світ почув про нього у 1964 році, коли його засудили на п’ять років табору за неробство. Його "виною" були написані вірші; відсидів півтора роки, а процес  тоді 24-річного  поета завершив епоху хрущовської відлиги. Його примусова еміграція у 1972 році стала початком письменницького ексодусу(“исхода”)  з СРСР – так багато творців покинули більшовицьку Росію лише раз, на початку 20-х років.

Бродський перебував на Заході одночасно з Алєксандром Солженіциним та Васілієм Аксьоновим, але не мав з ними – і не хотів мати – нічого спільного. Більше пов’язувало його з творцями, народженими “перед тим, що бездумна голота називає Революцією,  а що для них і для багатьох поколінь означало невільництво” ("У півтори кімнати"). Був надзвичайно критично налаштований стосовно повоєнної  рідної літератури; велика російська поезія закінчилася, на його думку, на Ахматовій, Цвєтаєвій  та передусім на Мандельштамі, а проза – на Андрєю Платонову. Решта з таким же успіхом могла б і не існувати взагалі.

Вже сам список героїв есе Бродського показує, що його цікавили  лише найвидатніші творці; маючи змогу вибирати між читанням хороших книг, може навіть знаменитих, позалітературними  інтересами чи питтям горілки у доброму товаристві, вибирав радше те друге.  Ким були ті, кого читав з найбільшим бажанням? W.H. Auden, Данте, Kawafis, Мандельштам, Aхматова, Цвєтаєва – есе, присвячені, тим творцям становлять майже половину тому.

У випадку Бродського підтверджується приказка, що література є правдивою  вітчизною письменника. Додаймо, що лише справжня література, яка є чимось іншим, ніж література “бульварна”, як її називав. На пропустив жодної нагоди щоб безжалісно шмагати творців, яких вважав літературними узурпаторами, таких як герольд перебудови Євгеній Євтушенко чи, наприклад, Мілан Кундера  (Milan Kundera),  з  ким сперечався про Достоєвського.

З точки зору схильності до аподиктичних, а отже і часто дискусійних оцінок,   Бродський був рівним Набокову (якого інколи вважав красенем з  великими  амбіціями). Мав прозорий і  рафінований літературний смак, який у його випадку був чимось більшим – власноруч сформульованим світоглядом, єдиним вартим тієї назви. Злочинний характер совєтського  комунізму був для нього очевидним, але у його оцінці злочином було також “замовчання двох повістей Платонова”, яке не лише відкинуло цілу літературу на якісь п’ятдесят років тому, а й стримало розвиток народної психіки”.  То весь Бродський зі своєю вірою у месіанську силу літературної творчості та перевагу естетики над етикою та політикою.

Якщо сьогодні це звучить анахронічно, то не тому, що Бродський помилявся. Проблема у тому, що не з’явився після нього ніхто, не лише в Росії, хто був би досить сміливий та талановитий (як говорив сам Бродський – хто мав би досить яєць і таланту) щоб змогти сказати те ж саме і не стати смішним.
 
                                                                                                          ###
”Менше, ніж будь-хто” ( Mniej niż ktoś). Есе.

Йосип Бродський

Переклад.  Кристина Тарновська (Krystyna Tarnowska), Анджей Конарек (Andrzej Konarek), Анджей Мєтковскі (Andrzej Mietkowski), Агнєшка Покойска (Agnieszka Pokojska),  Ева Крвшінська (Ewa Krasińska), Адам Поморські (Adam Pomorski), Станіслав Бараньчак (Stanisław Barańczak), Рената Горчинська (Renata Gorczyńska), Анна Гусарска (Anna Husarska)

Знак (Znak), Краків