16 вересня в Києві відбулася конференції «10 років потому - вбивство Георгія Гонгадзе не розкрито: Пошук нових шляхів боротьби з безкарністю» (організатори - Артикль 19 та «Міжнародна підтримка медіа», International Media Support, IMS). Під час конференції українські й міжнародні правозахисники та експерти згадували трагічну загибель головного редактора «Української правди», 10-річне розслідування, яке лише нещодавно завершилося заявою Генпрокуратури щодо виявлення замовника вбивства, та обставини розслідування справ загиблих журналістів України, Білорусі й Росії в контексті останніх подій.

«Більше 600 журналістів було вбито у світі, і за це нікого не було покарано»

Насамперед учасники конференція намагались окреслити шляхи протидії беззаконню і забезпечення безпеки журналістів.

Джейн Мюллер Ларсен, координатор програми «Медіа та демократія», «Міжнародна підтримка медіа», наголосила, що в цій ситуації занепокоєння викликає насамперед факт безкарності: «Більше 600 журналістів було вбито у світі, і за це нікого не було покарано. Ми вважаємо, що необхідно проводити слідство у цих справах. Це потрібно не лише журналістам, а й суспільству, це потрібно, щоб забезпечити нормальне існування медіа у країні. але на сьогодні цьому не сприяє безкарність».

За словами старшого співробітника європейської програми «Артикль 19» Наталі Лосекоот, сумно констатувати, що попри всю трагічність справи Гонгадзе в нинішній ситуації стало можливим зникнення редактора харківської газети «Новий стиль» Василя Климентьєва та загибель білоруського журналіста Олега Бебеніна. «Мало надії, що ці злочини буде справедливо розслідувано і що вони справді дійдуть до суду», - додала вона.

Водночас, як сказала пані Ларсен, важливим є розмежування справ, пов'язаних із професійною журналістською діяльністю, і загибеллю через інші обставини. Але при цьому Роланд Блесс, директор офісу ОБСЄ з питань роботи медіа, зауважив: нині одні органи державної влади надто поспішно визначають злочини проти журналістів такими, що не пов'язані з їхньою професійною діяльністю. «Інколи про це заявляють уже за годину», - зазначив він.

Міжнародні експерти наголошували на важливості запобігання і протидії злочинам проти працівників медіа. Джейн Мюллер Ларсен вважає, що одним із таких засобів є моніторинг справ загиблих журналістів. Джон Кроуфут, аналітик Міжнародної федерації журналістів, презентував для учасників конференції розроблену базу зниклих та вбитих медійників Росії, в якій фіксуються обставини загибелі (зокрема, чи пов'язані вони з професійною діяльністю, етап розслідування справи, чи дійшла вона до суду тощо).

Окрім цього, на думку пані Ларсен, важливим є проведення тренінгів та освітніх програм серед самих журналістів, щоб підвищувати їхні юридичні знання, та спеціалізовані освітні курси для суддів і прокурорів із медійного права. Не менш важливо регулярно оприлюднювати заяви з приводу нерозкритих справ: «І таким чином нагадувати урядам, що вони мають проводити розслідування належним чином».

Адже в будь-якій країні саме уряди мають у першу чергу гарантувати безпеку журналістів, як вони й зобов'язалися, підписуючи міжнародні документи, зазначив Роланд Блесс. Також він досить критично оцінив завершення розслідування загибелі Гонгадзе, хоча й привітав увагу до справи з боку Віктора Януковича, і зазначив, що в Україні на сьогодні існує кілька методів тиску (серед них цивільно-правовий, через накладання високих штрафі на ЗМІ та вбивства як найжорстокіший випадок цензури). «Днями слідство дійшло висновку щодо того, що замовником убивства є Кравченко. Але тут не має чим пишатись, оскільки до вбивства має стосунок державна установа і слідство вже триває понад 10 років. Я вважаю, що слідство мало би бути прозорішим та ефективнішим», - сказав представник ОБСЄ. Також він згадав, що не було розслідувано належним чином справи журналістів у Білорусі, Росії, Сербії, Чорногорії та Греції.

Після цього, за дорученням уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової, її позицію оприлюднив радник омбудсмена Ігор Слісаренко. «Поки до суду не будуть притягнені всі учасники злочину проти Георгія Гонгадзе, справу не можна вважати розкритою. І на сьогодні в Україні відсутні гарантії безпеки журналістів, під час виконання ними службових обов'язків», - сказав він. За його словами, омбудсман України щодня отримує звернення щодо морального, фізичного терору, перешкоджанню професійній діяльності, цензурі та незаконних звільнень з роботи, а за минулий місяць відкрила два провадження щодо розбійного нападу на головного редактора Житомирської районної газети «Сільське життя» Валерія Івановського із заподіянням йому ножових поранень та зникнення за невідомих і нез'ясованих досі обставин головного редактора харківської газети «Новий стиль» Василя Климентьєва.

Розслідування з багатьма невідомими: Гонгадзе, Політковська, Завадський

Адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко наголосила, що версія, якої дотримується слідство у справі загибелі Георгія, не є несподіваною, і коротко нагадала, що за ці 10 років розслідування влада неодноразово намагалася повісити відповідальність за злочини на тих людей, які не мають до них жодного стосунку.

«У 2000 році був затриманий приятель журналіста й у нього вимагали зізнання, що це він вбив Георгія з корисливих мотивів, потім були спроби звинуватити кількох наркоманів та бомжів, які нібито, шукаючи грошей на дозу, вбили Георгія Гонгадзе. Але завдяки тому, що журналісти проводили свої розслідування, ця версія також не була підтримана», - сказала вона.

Після цього у 2003 році було взято під варту Олексія Пукача, керівника головного управління з кримінального розшуку МВС, однак згодом було скасовано постанову про порушення проти нього кримінальної справи. У 2005-му після зміни влади, «упродовж незначного проміжку часу мала місце політична воля щодо розслідування злочину», тому було встановлено трьох працівників з підрозділу Пукача, причетних до справи.

«Відповідно до нинішньої версії слідства, єдиним (я наголошую на цьому слові) замовником вбивства Гонгадзе є вже покійний на сьогодні колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Вчора я почала вивчати матеріали справи (їх 132 томи. - ТК), - сказала вона, - Якщо Кравченко був замовником убивства, тоді необхідно встановити його мотиви, оскільки особистих стосунків у Кравченка і Гонгадзе не було, вони не були знайомі і не було підстав до конфлікту між ними».

Тому тут, за словами пані Теличенко, є багато запитань: «Якщо Кравченко був замовником, то хто був ще і заради чого. Якщо Кравченко замовляв і вбивство, і зовнішнє спостереження - це одна ситуація. Але якщо він замовляв тільки зовнішнє спостереження, то це зовсім інше». Згодом вдова Георгія Мирослава Гонгадзе, яка взяла участь у конференції через скайп, зазначила, що намагатиметься відновити розслідування у справі загибелі Юрія Кравченка.

Голова юридичної комісії Білоруського Гельсінського Комітету та представник вдови загиблого білоруського оператора Світлани Завадської Гаррі Погоняйло прийшов на конференцію у червоній футболці з білим хрестом на тлі фотографій. «У таких футболках громадяни Білорусі виходять на центральну площу Мінська, щоб нагадати владі про викрадення відомих політиків, бізнесменів та журналіста Дмитрія Завадського», - сказав він. За його словами, Дмитрій Завадський працював оператором у пулі президента, а далі з білоруським журналістом Павлом Шереметом перейшов працювати в Москву на тоді ще ОРТ (нині - Перший канал).

Журналісти робили критичні матеріали про участь білоруських спецслужб у чеченській війні на боці сепаратистів. А за матеріали про те, що через Білорусь проходила вся основна російська контрабанда, їх на батьківщині на якийсь час навіть було заарештовано.

«Завадський зник на під'їзді до аеропорту, де він мав зустрітися з Павлом Шереметом. Викрадення було досить дивним», - каже пан Погоняйло. За його словами, на сьогодні двох людей засуджено на 10 років за викрадення Дмитрія Завадського. Хоча досі невідомо, що сталося з самим оператором.

«Кілька років тому справу було призупинено. Тепер ми сподіваємось, що оскільки змінилась політична ситуація відносин між Україною та Білоруссю, то ми спробуємо звернутися до російської прокуратури, щоб вони взялися за це розслідування», - додав він.

Фредеріка Бер, дослідник «Міжнародної амністії» у Європі та Центральній Азії, нагадала обставини вбивства російської журналістки Анни Політковської. Минулого року справу щодо розслідування її вбивства було завершено, однак справжніх замовників так і не названо. Нагадаємо, Московський окружний військовий суд виніс виправдувальний вирок усім чотирьом обвинуваченим у справі про вбивство Ганни Політковської. Як повідомляла «Детектор медіа», напередодні присяжні виправдали всіх чотирьох обвинувачуваних - Павла Рягузова, Сергія Хаджікурбанова і братів Джабраїла та Ібрагима Махмудових. Оглядача «Нової газети» Анну Політковську було вбито 7 жовтня 2006 р. в під'їзді будинку на вул. Лісовій у Москві. Її тіло з вогнепальними пораненнями виявила в ліфті сусідка, поряд було знайдено пістолет Макарова й чотири гільзи. Прокуратура Москви порушила кримінальну справу за статтею «вбивство».

Потрібен міжнародний механізм протидії безкарності можновладців

На завершення конференції через скайп виступила Мирослава Гонгадзе, яка наголосила, що незадоволена рішенням Генеральної прокуратури і вимагатиме подальшого розслідування у цій справі. Саме тому на сьогодні готується кілька клопотань щодо проведення додаткових слідчих дій, оскільки, на її думку, деякі кримінальні справи не було порушено, а деякі - закрито передчасно.

«Воно (рішення Генпокуратури. - ТК) неповне, але це певний поступ уперед, і це заслуга нас усіх: журналістів, журналістської спільноти та міжнародних організацій, - сказала пані Гонгадзе. - Це рішення - це підтвердження факту, що найвищі посадовці були задіяні у цій справі. І це підтвердження факту, що в Україні діяла державна машина по знищенню політичних опонентів та журналістів. Георгій був не єдиний».

Окрім цього Мирослава висловила переконання: щоб запобігти повторенню подібних ситуацій, необхідно створити якийсь міжнародний юридичний механізм. «Поки не буде міжнародного юридичного механізму тиску на цих людей, і поки ці люди, приїжджаючи у Париж чи Вашингтон, не будуть арештовані, вони робитимуть те, що хочуть. І нам потрібно шукати такий механізм», - додала вона.

Деякі учасники конференції також наголосили на необхідності появи подібного механізму. З-поміж іншого були пропозиції створити міжнародну групу для розслідування загибелі журналістів у різних країнах, де б міжнародні експерти могли ділитися досвідом щодо організації таких дій.

Також білоруські учасники конференції закликали українських та російських колег ставити незручні питання їхнім високопосадовцям, а вони, у свою чергу, нагадуватимуть політикам інших країн про нерозслідувані справи загибелі медійників.

Окрім цього учасники заходу звертали увагу на необхідності приділення уваги нападам на регіональних журналістів.

За результатами конференції представники міжнародних організацій підготували заяву, в якій надали рекомендації органам державної влади України, Росії та Білорусі, іншим державним та міжурядовим, громадським та медійним організаціям. Цей текст поки що є лише проектом. Упродовж тижня учасники конференції матимуть змогу внести в нього додаткові правки.

Нижче подаємо повний текст заяви.

Проект

Спільна заява

про боротьбу з безкарністю, пов'язаною з убивствами журналістів

у Білорусі, Росії й Україні

Ця заява є результатом спільної Конференції Артикля 19 та Міжнародної підтримки медіа (international Media Support, IMS) «10 років потому -вбивство Георгія Ґонґадзе не розкрите: пошук нових шляхів боротьби з безкарністю», яку було проведено в Києві (Україна) 16 вересня 2010 року

Зв'язок із попередніми подіями

Починаючи з 2000 року, вже стало тривожною тенденцію те, що в Білорусі, Росії та Україні журналісти приголомшливо часто стають об'єктами нападів, унаслідок яких вони зазнають фізичного насильства, зникають або гинуть. Серед убивств журналістів - сумнозвісна справа Анни Політковської, яку позбавили життя в Роси 2006 року. До прикладів із зникненням журналістів належить доля Георгія Ґонгадзе, редактора Інтернет-видання «Українська правда», зниклого 16 вересня 2000 року, Дмитра Заводського та Василя Климентьєва, що пропали без вісти в Білорусі 7 липня 2000 року і в Україні 11 серпня 2010 року відповідно. Хоча встановити точну кількість вбитих журналістів важко, проте, згідно з низкою повідомлень, з 1992 по 1 липня 2010 року в Білорусі, Росії й Україні вбито принаймні 58 журналістів, з яких у Росії загинуло 52.^[1] Багато з оцих загиблих журналістів присвячували свої коментарі таким проблемам як корупція в місцевих органах влади, релігійні питання чи стан дотримання прав людини в своїх країнах. Наприклад, 19 серпня 2010 року було вбито Магомеда Султанмагомедова, головного редактора місцевої телестанції в Росії, а 3 вересня 2010 року у Білорусі за підозрілих обставин обірвалося життя журналіста і активного діяча правозахисного руху Алєга Бябеніна.

Утім, жоден зі згаданих випадків не став приводом для дієвого розслідування та притягнення винних до кримінальної відповідальності. Власне кажучи, більшість випадків, у яких ішлося про напади на журналістів, влада відверто проігнорувала А там, де розслідування з приводу цих нападів було все ж розпочато, на заваді його просуванню стала корупція в державі та нестача ресурсів у системі кримінального судочинства. Тісні зв'язки між урядовцями місцевих органів влади, посадовцями правоохоронних органів і впливовими підприємцями перешкоджало здійсненню незалежного, безстороннього, швидкого і публічного розслідування, а надто тоді, коли журналіст, що загинув, висвітлював випадки корупції. До того ж, у більшості справ про напади на журналістів рідні потерпілих та їхні адвокати не отримували жодної інформації про перебіг кримінального розслідування або отримували її частково.

Унаслідок такої вкрай невідповідної реакції з боку органів держави в Білорусі, Росії й Україні на випадки нападів на журналістів у цих країнах сформувалася атмосфера безкарності, порушення прав журналістів, послабшало бажання користуватися свободою вираження поглядів. Напади на журналістів - це не тільки зазіхання на права потерпілих та членів їхніх родин, але й зазіхання на право кожного отримувати інформацію та ідеї. Затримки і втаємниченість, що характеризують кримінальне розслідування обставин таких нападів на журналістів, змушують думати про політичне втручання і поглиблюють страждання рідних і близьких загиблих. Окрім того, органи держави в Білорусі, Росії й Україні, дозволяючи безкарно здійснювати напади на журналістів, що спричиняються до їхнього зникнення чи загибелі, не дотримуються своїх зобов'язань в царині захисту прав людини за відповідними нормами міжнародного і європейського права, зокрема своїх позитивних зобов'язань, пов'язаних із забезпеченням прав на свободу думки і вираження поглядів, права на життя і права не піддаватися катуванню, жорстокому, нелюдському чи принизливому поводженню. Усі три ці держави ратифікували Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, а Росія й Україна - і Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод.

Рекомендації

Звертаючись до зазначених вище проблем, учасники спільної Конференції Артикля 19 та IMS «10 років потому - вбивство Георгія Ґонгадзе не розкрите: пошук нових шляхів боротьби з безкарністю», що відбулася 16 вересня 2010 року, ухвалили такі рекомендації.

1. Органам державної влади Білорусі, Росії й України слід:

a.  Ужити   всіх  відповідних  заходів,   включаючи   заходи   в   царині

законодавства, судочинства і публічної адміністрації, які можуть виявитися необхідними, для практичного втілення в життя прав журналістів;

b.  Карати будь-яке порушення прав журналістів;  -¹ ф~*    ь fy>^{г л}

c.  Забезпечити, щоб будь-який журналіст, чиї права і свободи

порушено, -

i.    Міг скористатися дієвими засобами правового захисту,
включаючи належне відшкодування шкоди, завданої внаслідок
такого порушення;

ii.   Мав право на дієвий засіб правового захисту навіть і в тому разі,
якщо його права було порушено посадовою особою;

Пі. Мав право на засіб правового захисту, що його встановлює компетентний орган судової, виконавчої чи законодавчої влади

або інший компетентний орган, з можливістю оскаржити його рішення в порядку судового перегляду;

d.  Забезпечити контроль з боку компетентних органів за реалізацією
таких засобів правового захисту, коли ухвалено їх надати;

e.  Вживати заходів, щоб запобігати злочинам проти журналістів,
включаючи такі зазіхання чи прояви жорсткого поводження як
убивство, викрадення, зникнення, залякування чи погрози;

f.   Вживати превентивних оперативних заходів для захисту конкретних
журналістів, чиє життя опинилося під загрозою, які можуть стати
жертвою нападу і жорстокого поводження;

g.   Поглиблювати поінформованість ключових носіїв державної влади,

включаючи військових і співробітників органів внутрішніх справ, і сприяти їх навчанню з метою підтримання і посилення гарантій безпеки журналістів у ситуаціях, пов'язаних з ризиком, та забезпечити журналістам можливість працювати в умовах цілковитої захищеності і незалежності;

h.   Гарантувати, що правоохоронні органи несуть обов'язок щодо
проведення належного розслідування за повідомленнями чи
скаргами про вчинення замахів або жорстоке поводження з
журналістами, включаючи й такі їх прояви, як убивство, викрадення,
зникнення, залякування чи погрози, а також фізичне знищення
засобів зв'язку;

i.   Забезпечити, щоб розслідування розпочиналося навіть за відсутності

формальної скарги, якщо наявні інші ознаки скоєння нападів на журналістів чи жорстокого поводження щодо них; j. Здійснювати ефективне розслідування, яке:

i.   уможливить встановлення винних та відповідне покарання

ii.   провадитиметься без затримок;

iii.     ефективно  здійснюється  незалежними,  компетентними  та
безсторонніми органами;

iv.     відповідатиме найвищим фаховим стандартам;

v.    буде завершене впродовж розумного проміжку часу;

vi.     забезпечить потерпілому чи його близькому родичеві дієвий
доступ до процесу з метою захисту його законних інтересів;

vii.    дасть   змогу   зробити   висновки,   що   відтак   мають   бути
оприлюднені;

viii.    забезпечить у відповідних випадках виплату відшкодування;

к. Забезпечити органам слідства доступ до результатів експертиз чи досліджень, що їх виконують незалежні спеціалісти, або можливість замовляти їх проведення, та мати повноваження щодо виклику свідків;

1. Забезпечити достатнє фінансування системи кримінального судочинства, включно з органами внутрішніх справ, прокуратури, суду і юридичного представництва, з метою уможливити ефективне проведення розслідування нападів, скоєних на журналістів, і жорстокого поводження з ними;

m. Подбати про те, щоб строк давності не поширювався на злочини, вчинені задля того, щоб завадити реалізації права на вільне вираження поглядів та (або) права на інформацію, або якщо їх метою є перешкоджання здійсненню правосуддя.

п. Публічно засудити прояви насильства щодо журналістів, виявляючи щиру прихильність до справи захисту вільних медіа та наголошуючи важливість ролі, яку відіграють ЗМІ в демократичному суспільстві.

Іншим державним і міжурядовим організаціям слід:

a.   І далі поглиблювати поінформованість суспільства про те, що
журналістам у Білорусі, Росії й Україні бракує захисту, і про
потребу боротися з безкарністю у цій сфері;

b.  З допомогою політичних і дипломатичних засобів чинити тиск на

владу в Білорусі, Роем й Україні, щоб спонукати її дотримуватися взятих на себе зобов'язань за нормами міжнародного і європейського законодавства з прав людини;

c.  Вносити зобов'язання щодо дотримання прав людини в усі багато-
чи двосторонні угоди, що укладаються з Білоруссю, Росією та
Україною;

d.  Стежити за виконанням відповідних постанов і рішень таких
міжнародних органів, що вживають механізми захисту прав
людини, як Європейський суд з прав людини та Комітет прав
людини Організації Об'єднаних Націй;

e.  Надавати підтримку зусиллям організацій громадянського
суспільства, спрямованим на те, щоб спонукати органи влади в
Білорусі, Росії й Україні посилити відповідальність за напади на
журналістів, що мають місце в цих державах.

Організаціям громадянського суспільства як на міжнародній арені, так і в Білорусі, Росії і Україні слід:

a.   І далі постійно стежити за станом захисту прав журналістів у

Білорусі, Росії й Україні, зокрема за розслідуванням нападів на журналістів і проявів жорстокого поводження з ними та судовим переслідуванням за їх учинення, публікувати відповідні звіти, наголошуючи на відповідальності уряду;

b.  Підвищити рівень узгодженості дій і співпраці одне з одним та з
медійними організаціями з метою посилення дієвості спільних
підходів у сферах інформування суспільства, обстоювання
принципів і представництва інтересів у судових процесах.

Медійним організаціям слід:

a.   І далі з'ясовувати, розслідувати та висвітлювати всі випадки нападів
на журналістів, що вчиняються в Білорусі, Росії і Україні;

b.  Взаємодіяти з цього питання з організаціями громадянського
суспільства.

^[1] Див. доповіді Комітету захисту журналістів http://www.cpj.org/killed/. Див. також звіти організації «Журналісти без кордонів» http://en.rsf.orј/belams-after-russia-a/varded-2014-winter-10-07-2007.22872 та Міжнародної федерації журналістів http://www^ifl.org/eIv'pages/ifi-camDaiшl-agaшst-imp^шiU^;-in-russia