16 вересня - річниця зникнення Георгія Гонгадзе. Цей день уже 10 років поспіль є не тільки меморіальною датою в журналістському середовищі, коли згадують усіх журналістів, що загинули «при виконанні», а й точкою відліку в історії нової української журналістики. Подією, яка змінила професію. Але дехто з опитаних нами колег упевнений - не тільки професію, але й країну.

Що означає ця подія для журналістської спільноти? Чи вплинула загибель Георгія Гонгадзе на ситуацію зі станом свободи слова в Україні та в чому саме виявився цей вплив?

З цими запитаннями ТК звернулася до Сергія Лещенка, Олексія Мустафіна, В'ячеслава Піховшека, Миколи Вересня, Наталії Лигачової, Юлії Мостової.

Зазначимо, що аналогічне опитування до 10-річчя з дня зникнення Гонгадзе провів і Фонд «Демократичні ініціативи».

Сергій Лещенко, журналіст, «Українська правда»:

- Так, вплинуло. Частина суспільства після тих подій усвідомила, що демократія та свобода слова є складовою набору цінностей, які не обмежуються тільки матеріальними речами.

Олексій Мустафін, заступник голови правління СТБ:

- Звісно, вплинула. Адже після зникнення Гонгадзе і «касетного скандалу» вся країна стала іншою. А зникнення Гонгадзе від самого початку пов'язували зі станом свободи слова в країні.

Зрозуміло, що справа була не лише в ній. В опозиції з'явився потужний аргумент із очевидним моральним присмаком для боротьби з режимом Кучми, а сам Леонід Кучма з того часу вже більше був залежним від обставин, аніж керував ними.

Справа Гонгадзе поставила хрест на сценарії, згідно з яким Юрій Кравченко міг стати спадкоємцем Кучми (як Путін став спадкоємцем Єльцина), а Україна - перетворитися на «поліцейську державу» (якщо пам'ятаєте, Кравченко був прихильником перейменування міліції на поліцію). Стан свободи слова в такій країні нам легко уявити з огляду на Росію, яка стала «ФСБ-івською державою».

Натомість в українській політиці з'явився набагато більший плюралізм (бо до того альтернативи зводилися до вибору між «реформатором» Кучмою і «ретроградом» Симоненком або ж Кучмою й Лазаренком), а це давало ЗМІ і журналістам набагато більше можливостей для маневру.

І ще один важливий наслідок, на який зазвичай не звертають уваги. Вже те, що об'єктом операції (хто б за нею не стояв) було обрано керівника інтернет-видання, стало ознакою майбутньої перемоги «мережі» над світом традиційних ЗМІ - контрольованим владою телебаченням і друкованими медіа, якими на той час захоплювалися опозиціонери. Перемоги як оперативного носія інформації, звісно, бо з ТБ як видовищем мережі доведеться конкурувати ще довго й важко. І це при тому, що в 2000 році інтернет був у зародковому стані, фактично - лише «розвагою для обраних». Дивовижна передбачливість!

В'ячеслав Піховшек, журналіст:

- Існує два феномена Гонгадзе. Перший - реальна людина, яка любила, творила, шукала, мала чесноти й недоліки. Я переглядаю старі «Епіцентри» за участю Гонгадзе, він непростий, не вкладається в єлейний опис революціонера, що бачить «світло в кінці тунелю».

Символізований Гонгадзе - відмінний від реальної людини; таке в історії трапляється постійно.

Другий феномен Гонгадзе - життя після смерті. У світовій історії чимало прикладів, коли події навколо людини розгортаються після її смерті; підліток Тутанхамон, за матеріальною спадщиною якого судимо культуру Давнього Єгипту, - такий історичний прикол. У ситуації з Гонгадзе справа інша; ключовий момент - Олена Притула та її спонукування «Української правди». Упевнений, без цієї обставини про Гонгадзе б забули.

З усього масиву інформації про смерть Гонгадзе я поки не переконався, що мотивом його вбивства була саме журналістська діяльність, а не щось інше. Але тим не менш певний вплив на свободу слова його загибель зчинила. Чимало хто з нас усвідомив, що у відстоюванні власних переконань треба йти далі, не боятись ані погроз, ані вбивства, ані хули, ані хвали. Ясно розуміючи, що все може припинитися зразу. До поверховості, дилетантства, дурості, самозакоханості, непрофесійності української журналістики - одним словом, того, що складає 90 відсотків її змісту, феномен Гонгадзе жодного відношення не має.

Микола Вересень, телеведучий: 

- Так, безперечно, мало. Єдине, що ціна цього впливу, як на мою думку, була зависока. Смерть людини не вартує багатьох речей.

Смерть Гонгадзе вплинула на всю країну, я б не сказав, що тут можна обмежуватися виключно поняттям свободи слова. І вже після того почалися події, які в результаті призвели до буремного 2004 року. Те саме можна сказати про смерть не тільки Гонгадзе, але й десятків журналістів, які загинули впродовж 90-х.

Щодо того, чи відчутні в медіасфері якісь впливи, пов'язані з цією подією, - швидше ні, ніж так. Якщо говорити про суспільство, то на ньому ця трагічна подія, звісно, відбилася, а на стані, якості, професіоналізмі журналістів - не аж так. Принаймні я не помічаю.

Наталія Лигачова, шеф-редактор «Детектор медіа»:

- Журналисты впервые объединились в рамках акции «Найдите Гонгадзе» в масштабах не одного канала. Такое объединение, а затем участие многих из нас и в акциях «Украина без Кучмы», даже в роли будто бы просто журналистов, а не протестантов (но мы ведь ей сочувствовали в большинстве своем :)) - стало предтечей совместных акций в 2001-2003 годах уже конкретно против цензуры. В свою очередь, опыт 2001-2003 годов - манифесты против цензуры, подписанные более чем пятью сотнями медийщиков со всей страны, создание медиапрофсоюза, Страйкома, проведение парламентских слушаний по цензуре - помог в организации журналисткой революции 2004 года. Причем подчеркну, что в этом опыте было много как позитива, так и негатива - но и тот и другой опыт полезны. Так же как и то, что после 2004 года мы поняли: нельзя давать использовать себя ни власти, ни оппозиции, - но при этом никто не отменяет необходимость продолжения борьбы за право на профессию, за стандарты в журналистике.

А власть и медиасобственники после убийства Гонгадзе, кассетного скандала, общественных движений, спровоцированных этими событиями, поняли, что для контроля над ТВ и информационными потоками нужна четкая система кнута и пряника (то есть цензуры и подкупа). Так родились «темники» в 2002 году, с подачи российских технологов Гельмана и компании эту систему контроля и создания собственных искусственных информповодов («медиаволн») приняли близкие тогда к власти олигархи Медведчук и Суркис и так далее. Также власть в лице президента Кучмы поняла силу медиаресурса - в том числе и его владельцев, то есть тех же медиаолигархов. И фактически во многом стала их заложником. Сейчас власть учитывает эти ошибки, как бы вновь проходя путь от Ельцина в России до Путина.

Юлія Мостова, заступник головного редактора тижневика «Дзеркало тижня»:

- Вважаю, що загибель Георгія вплинула на усвідомлення певною частиною журналістів необхідності обстоювати свою незалежну позицію й об'єднуватися між собою. Я хочу сказати, що загибель Георгія Гонгадзе більше відбилася на політичній ситуації в країні, ніж на стані свободи слова. Але якщо ми говоримо про наші цехові справи, то ці події дали серйозний поштовх для сплеску й розвитку журналістського руху.

Я дуже добре пам'ятаю зустріч у Будинку вчителя у 2002 році, коли зібралися люди, які вважали, що вони мають інформувати, а не зомбувати суспільство, з різних ЗМІ. Це було і телебачення, і преса, й інтернет-видання, які тільки починали розвиватися. Ці люди зібралися й утворили неформальний і формальний альянс. На відміну від нинішньої «Стоп цензурі!», це було об'єднання людей, які виборювали своє право не падіння вінка на голову президента висвітлювати, а проводити справжні журналістські розслідування, викривати дії влади, критикувати опозицію слушно і об'єктивно тощо. Тобто це був зовсім інший рівень журналістських вимог до контенту. І тоді ми об'єднувались, у тому числі й у профспілку, щоб відстояти право на професію, коли журналісти могли би справді глибоко інформувати суспільство не про курйози, не про наслідки, а про причини проблем, які відбиваються на житті кожного громадянина.

Я переконана, що якість незалежної журналістики в ті часі, 10 років тому, 8 років тому, 7 років тому, була на порядок вищою, ніж тепер.

Фото - sevastopol.su, www.1plus1.ua, glavred.info, www.zn.ua, www.stb.ua