Деякі медіастарожили пам'ятають ще радянські часи, коли на тодішньому факультеті журналістики Київського державного університету співвідношення «дівчата-хлопці» трималося виключно 50х50. І ні для кого не було секретом, що досягали цього штучно, селекціонуючи абітурієнтів. Можна було би подумати: щойно штучне коригування пішло в небуття - почалася фемінізація української журналістики. Але насправді ця тенденція характерна для журналістики в усьому світі, навіть там, де ніякої штучної селекції не було. В усьому світі «ожіночнення» журналістики очевидне й невпинне.

Тож напередодні весняно-жіночого свята 8 Березня «Детектор медіа» вирішила звернутися до наших експертів із не надто серйозним, але й не зовсім легковажним запитанням: «Чому журналістика дедалі більше стає жіночою професією? Як це відображається на журналістиці? Які мінуси та плюси ви бачите в цьому?».

Відповідають Сергій Неретін, Катерина Хінкулова, Отар Довженко, Катерина Горчинська, Мустафа Найєм, Олександр Мартиненко, Світлана Панюшкіна, Соня Кошкіна, Валерій Іванов, Олександр Піддубний, Ганна Шеремет, Ганна Безлюдна, Олексій Бобровников.

Сергій Неретін, ведучий програми «Кіно ua.», Перший національний:

- Ще коли я навчався в столичному Інституті журналістики, співвідношення «дівчата-хлопці» на нашому курсі було приблизно 70х30. І, відверто кажучи, є велика підозра, що мене тільки тому й узяли до вишу, аби ця пропорція не переважила ще більше в гьорл-бік. Вже трохи згодом мені почали відкриватися цікаві історії потрапляння слабкої частини людства в мою альма-матер... Чийсь татко товаришував із деканом, у когось не вийшла кар'єра моделі, хтось у пубертатному віці накрапав нарис до районної «малолітражки» (малотиражки) і зробив висновок, що в ту журналістику тільки тепер і треба пензлючити.

Словом, всі відомі мені історії довго й нудно вказували на хибність власного уявлення, що в журналістику потрапляють лише інтелектуали. Між іншим, одна з випускниць нашого курсу є племінницею відомого історичного професора, який (за дивним збігом обставин) і досі викладає в нашому інституті, славлячись своєю принциповістю. Що ж до його кровінушкі, то вона зробила приголомшливу (для своїх родичів) кар'єру в мєнтовській прес-службі - дослужилася до майора. Ще та писака!

Але якщо точково (і серйозно) відповідати на питання, чому журналістика дедалі більше стає жіночою професією, то, очевидно, вся провина в підлітковому романтизмі прекрасної частини людства (коли фільми і книжки важать більше за тата й маму) + агресивному пошуку медійними конторами легких «пісатєльських» рук. Оскільки за останні кілька років журналістика в нашій країні остаточно перетворилася на сферу обслуговування. І саме жінка швидко та покірно сприйняла цю нову систему.

Як відомо, сфера найголовніших інтересів жінки - стосунки, сім'я, діти... У той час як для чоловіка є лише одна по-справжньому цікава річ - гра. А гра, як відомо, часто буває принциповою. І кому ж, дозвольте спитати, довго потрібен принциповий чоловік-журналіст, якщо інтереси власників медіа прості як двері - вплив + гроші. А жінка - це гнучка істота не лише у фізичному плані...

Особисто для мене в Україні є лише один впливовий журналіст-жінка - Юлія Мостова. Крапка! І найкращим свідченням цієї впливовості є зміна попередньо узгоджених політично-шахових ходів після виходу деяких її статей.

А в принципі, писати, знімати, плескати язиком у наш час може будь-хто. Численні блоги, сайти, журнали, легкі програми тощо яскраво доводять цей факт... Інша справа, чи можна вважати здатність складати літери в слова, слова в речення, а речення в абзаци журналістикою.

Та й взагалі, що таке журналістика? Як на мене - це банальне бажання інформувати, задовольняючи потреби людей в інформації... І ключове слово в цьому визначенні - задоволення. Сподіваюся, ні для кого не є секретом, що найбільше задоволення чоловікам (які в цій країні тримають усі мас-медіа) приносять винятково жінки... Якщо, звісно ж, вони не геї.

Катерина Хінкулова, журналістка, письменниця, Лондон:

- Чи стає журналістика більш «жіночою»? Напевно, стає, але такими ж поступовими темпами, як і решта професій і занять, що впливають на (і свідчать про) розвиток суспільства. Нині ніхто не витріщає очі на жінку за кермом, хоча років 20-30 тому це не було особливо поширеним явищем.

Не дуже-то дивує ситуація, коли чоловік доглядає за дітьми, а жінка робить кар'єру й утримує родину. Стає більше жінок-фінансистів, адвокатів, політичних лобістів. А також головних редакторів, виконавчих продюсерів, режисерів, операторів, репортерів... І все це не ознаки того, що жінки «мужають», а просто того, що певні кордони між тим, що може робити жінка і що може робити чоловік, стираються, бо білизну пере машина, дітей виховують телевізор із інтернетом, а швидко їздити на автомобілі подобається всім без винятку.

У цілому, я не фанат приписувати жінкам одні якості, а чоловікам - інші, з серії «жінки з Венери, чоловіки - з Марсу», проте є речі, доведені науковцями.

Наприклад, жінки краще дають раду собі зі стресом - у напружених ситуаціях (але тільки в них) вони спокійніші, раціональніші і стратегічно планують найкращий вихід. Один соціальний психолог, який досліджує поведінку гомо сапієнсів на біржі, розповів, що на ринку, що «валиться», жінки-трейдери поводяться наймудріше - не втрачають голови, а спокійно вирішують, що робити далі. Їхній життєвий досвід (передовсім емоційний) підказує, що робити.

Журналістика, з її стресом, дедлайнами, необхідністю лавірувати між підводними рифами, чимось нагадує ринок, що «валиться» (інколи - у хорошому сенсі). Тому, напевно, жінки тут виявляються незамінними. Але, як і в інших сферах життя, головне - баланс. На ринку, де треба приймати довготермінові рішення про інвестиції, пояснив той же психолог, чоловіки діють більш ефективно. Так що мами потрібні різні, і папи - також. Власне, це ще давні китайці придумали!

Отар Довженко, оглядач, «Детектор медіа»:

- Я впевнений, що журналістика - це більшою мірою жіноча, ніж чоловіча професія, і те, що жінок серед нас дедалі більшає - закономірний та позитивний процес. Почнімо з того, що жінка в принципі досконаліше створіння у порівнянні з чоловіком. І якщо у фізичній праці її можливості почасти обмежені природою, то в розумовій - нічим. Усі історії про «жіночу логіку» і тому подібні вигадки, покликані показати жінку в чомусь неповноцінною, на практиці, - принаймні, у сфері медіа, - не підтверджуються. Крім того, жінки серйозніше ставляться до освіти, тому беруть від неї більше, аніж їхні роздовбаї-одногрупники. В них рідше трапляються порожні амбіції, не підкріплені здібностями та готовністю докладати зусилля. Вони, - принаймні, ті, з якими мені доводилось працювати, а мені завжди щастило на розумних жінок-колег, - не будуть на порожньому місці конфліктувати з керівником і товаришами лише заради самоствердження. З ними легше, ніж із колегами-чоловіками, знайти спільну мову і побудувати робочо-дружні стосунки, засновані на взаємопідтримці та симпатії, а не конкуренції.

А найповнішою мірою розумієш переваги жінок над чоловіками в журналістиці, коли познайомишся з кількома видатними, успішними і шанованими журналістами обох статей. Видатний журналіст-чоловік, як правило, - це набундючена, самозакохана, зверхня особа, тоді як жінки не втрачають людської подоби навіть після того, як стають ґуру. Зрештою, можливо, мені справді просто завжди щастило, оскільки в переказах колег деякі жіночі колективи, зокрема й медійні, постають такими собі серпентаріями. Сподіваюсь, щаститиме так і надалі. Що ж до продукту діяльності, то різниці між «жіночими» і «чоловічими» журналістськими текстами я ніколи не помічав.

Катерина Горчинська, редактор, газета Kyiv Post:

- Журналистика становится женской профессией? А откуда это взялось? Я такой статистики не знаю и поэтому не могу судить. Но допустим, в нашей редакции в самом деле чуть больше девочек: 55% на 45% мальчиков. На самом деле я не вижу никакого противоречия в этом, поскольку эта профессия касается коммуникации, а в коммуникации женщина всегда на голову выше мужчин. Как правило, по крайней мере. Работать же комфортней не в женском и не в мужском коллективе, а в том, который состоит из умных людей, готовых выслушать чужую точку зрения и способных на компромиссы.

Не думаю, что возможное количественное преобладание женщин в украинской журналистике может свидетельствовать о дефиците влиятельности журналистики в нашей стране. Посмотрите, какого уровня гости ходят в эфир общественно-политических программ! Политики даже самого высокого уровня, включая президента, зачем-то хотят этого, им зачем-то это надо. На мой взгляд, они видят влиятельность журналистики, именно поэтому они ходят в студию Киселева и Шустера.

Мустафа Найєм, «Шустер live», «Чорне та біле» (ТВі), «Українська правда»:

- Так происходит потому, что в Украине много молодых незамужних одиноких женщин. А журналистика - прямой путь контакта с ценными экспонатами, я бы так сказал. В журналистике оказывается все больше женщин, наверное, еще и потому, что эти самые экспонаты на них реагируют более спокойно, чем на журналистов-мужчин. В связи с такой тенденцией в журналистике на передний план выходит гуманитарный образ мышления. Хотя, с другой стороны, среди тех первоклассных журналистов, которых я встречал, многие имеют техническое образование. И вообще, по большому счету, я не считаю, что в украинской журналистике такой уж существенный перекос в сторону женщин. Есть равновесие в той или иной степени. Я, к примеру, очень уважаю Анну Безулик и не считаю, что она хоть в чем-то уступает своим коллегам-мужчинам, которые ведут политические ток-шоу в прямом эфире на других каналах.

По моим наблюдениям, мужчины привносят в профессию более новостной характер, они по своей природе охотники, им главное - добывать информацию, а женщины больше склонны к анализу. На заре своей журналистской деятельности мне пришлось работать в сугубо женском коллективе, особых проблем я не помню. Как журналисту мне проще работать с мужчинами-журналистами, а как мужчине - конечно, приятней с женщинами.

Олександр Мартиненко, генеральний директор інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна»:

- Такой тенденции есть два объяснения. Первое - лирическое, а второе - наверное, реальное. Лирическое заключается в том, что женщины более усидчивы, вдумчивы и творчески настроены, чем мужчины. Именно это приводит к тому, что женщины удерживаются в профессии, а мужчины - не всегда. А второе объяснение такое: украинская журналистика в наше время, к сожалению, не позволяет содержать семью. А мужчина, по крайней мере в моем понимании, должен это делать. Это обстоятельство отпугивает многих молодых людей, когда они выбирают себе после школы путь дальнейшего развития. Увы, этот процесс, на мой взгляд, будет продолжаться и дальше, денег в этой отрасли будет все меньше и меньше.

У нас в «Интерфаксе-Украина» приблизительное соотношение женщин и мужчин - 70 на 30. У нас нет психологических сложностей, потому что у каждого из наших сотрудников масса работы, и им просто не до этого. И слава Богу. А насчет того, как выжить мужчине-журналисту в сугубо женском коллективе, - все просто: как в любом другом человеческом коллективе. Женщина тоже человек, и надо об этом не забывать и относиться к ней как к человеку, как к личности.

Світлана Панюшкіна, керівник проекту благодійного фонду «Розвиток України»:

- Насправді важке питання. Якщо подивитися на склад у редакціях, то справді - жінок там більше. Мабуть, жінки більш творчі, в них більше бажання саме писати, творити. Чоловіки, зазвичай, обирають для себе точні науки та мало звертають увагу на творчі професії. Окрім того, журналістика - дуже соціальна професія, вона вирішує багато соціально важливих питань. Саме жінки піднімають на шпальтах болючі теми нашого суспільства. Можливо, я б додала, що жінки більше люблять бути в кадрі, в центрі уваги, тому і намагаються потрапити в журналістику. Це шлях до того, щоби стати популярним та відомим.

А відображається це на журналістиці добре. Сучасна жінка не боїться роботи, береться за те, що чоловікам навіть уві сні не насниться. Пригадую своє журналістське минуле: я могла взяти в роботу 5 шпальт по 10 тисяч знаків кожна. І зробити всю роботу за тиждень. Мене це не лякало, швидше це був виклик. І я знаю багатьох жінок, які працюють саме в такому режимі. Вони роблять найкращі газети, передачі, шоу. Бо вони не бояться роботи, а люблять її. Багатьом жінкам, на відміну від чоловіків, притаманна риса відмінниці, тому всі свої завдання вони просто мусять робити на «відмінно». Ну і це дуже добре впливає на розвиток індустрії, себто журналістики.

Щодо мінусів: жінки більш емоційні порівняно з чоловіками. Тому, можливо, в їхніх матеріалах відчувається більше особистого ставлення до проблеми. Більше необґрунтованої довіри. Що стосується плюсів, то в жінок краще розвинена інтуїція, вони можуть побачити те, що чоловіки пропустять. Також жінки схильні бачити важливі дрібниці, котрі пропускають «стратеги», тобто, чоловіки.

Соня Кошкіна, шеф-редактор інтернет-сайту «Левый берег»:

- А я не считаю, что журналистика становится женской профессией. Особенно если посмотреть на ситуацию в наших региональных СМИ. То, что считается тенденцией, на мой взгляд, является, скорее, одним из современных журналистских штампов. Женщины в журналистской профессии чувствуют себя абсолютно на равных с мужчинами, о чем свидетельствует и мой личный опыт: я никогда не ощущала на себе никакой дискриминации в связи с тем, что я женщина. Никакой особой разницы в подходе к работе со стороны женщин-журналистов и мужчин-журналистов я не наблюдаю. Это зависит от качества образования конкретного человека и от его уместности в этой профессии.

Слава Богу, мне не приходилось работать в сугубо женских коллективах. Я считаю, что в журналистике женский коллектив в чистом виде - это нездоровая атмосфера. Это моя личная точка зрения, давайте я не буду ее расшифровывать.

Валерій Іванов, президент Академії української преси, професор, завідуючий кафедрою Інституту журналістики КНУ:

- Да, журналистика становится более женской. А причины... Откуда же я знаю? А, придумал! Девчонкам ведь больше свойственно стремление к славе, к известности. Ребята обычно более скромные, хотя потенциал у них выше. Вот, посмотрите, например, шеф-редактор «Детектор медіа», не помню, как ее фамилия... Лигачева? (смеется) Видите, она стремится к известности, это же очевидно. А ребят у вас уже не осталось. Вот, ёлки, неудачный пример! (хохочет)

В принципе, если посмотреть на то, кто поступает последние годы на журналистику, такое впечатление, что девчонок рождается гораздо больше, чем ребят. И это не потому, что девчонки сильнее, просто их больше. В советские времена была искусственная селекция абитуриентов, старались, чтобы поступало приблизительно поровну девчонок и ребят, потому что понимали, что журналистика все-таки мужская профессия. Почему? Потому что она требует ненормированного рабочего дня, женщинам сложнее отрывать время от семьи и так далее. А сейчас уже никто за этим не следит, никто специально не нормирует - и в результате, если в группе два-три парня, - это считается уже хорошо. А на самом деле смотря кому хорошо. Ребятам это очень хорошо, а для девчонок это очень печально, даже самые симпатичные из них в институте пару себе найти не могут, а это же студенческие годы, они не возвращаются. С другой стороны, и вернуться к советской практике нельзя, потому что это ведь была искусственная практика, а значит - ребятам надо намеренно завышать оценки, а девчонкам снижать... Если серьезно, я не думаю, что между мужчиной и женщиной серьезная разница в творческих способностях. Конечно, наверное, есть какие-то различия в подходах к проблематике, в выборе любимых тем и так далее, но в любом случае все зависит от личности, а не от пола.

Олександр Піддубний, журналіст:

- Така ситуація через дві позиції: на жаль, журналістика стала жертвою гламуризації суспільства. А, по суті, як цю гламуризацію сприймають охочі йти в журналістику. Різноманітні приклади із «грязі в князі» (тобто в дружини скоробагатьків після вдалого інтерв'ю); приклади швидкого (можливо, й черезліжкового) професійного зростання (треба лише вміти подати себе); наочні приклади більшості наших телеведучих (що не вміють ані говорити, ані думати) - все це приваблює багато зовнішньо яскравих метеликів, але за суттю вони знову ж таки лиш глибше гламуризують, а відтак проституюють професію.

Є категорія жінок, які вважають, що мають моральне право бути провайдером суспільної думки. Позаяк жінки мають більш вроджену справедливість, то ця робота стає покликанням. А оскільки жінки більш працьовиті, системні і наполегливі, аніж чоловіки, а отже й професійніші, то лише це й рятує професію.

Як відображається на журналістиці? Частково я вже відповів. Додам лише, що «проституювання» професії призводить до зневажання професії журналіста, коли в ньому перестають бачити морально-авторитетну функцію, а бачать собаку, якій можна кинути шмат чогось і заспокоїти.

Загалом, на нашій журналістиці це відображається позитивно, оскільки не дає зповзти у прірву деградації, поверховості та несмаку.

А мінуси та плюси... Гламуризація vs. професіоналізм - це тест для журналістської спільноти, чи вона здатна до самоочищення і саморегуляції, чи гріш ціна їй у базарний день.

Ганна Шеремет, заступник головного редактора газети «День»:

- Несмотря на то, что в нашей редакции работает чуть больше женщин, чем мужчин, я не вижу прямой связи между этим фактом и тем, какой продукт получается в конечном результате. Выходит унифицированный, я бы сказала, продукт, в котором я не вижу какого-то особого женского начала.

Тем не менее, я обратила внимание, что наша школа журналистики, которую газета «День» проводит уже не первый год в летний период, привлекает больше девушек, чем парней. Из 20-30 студентов, которые приезжают к нам из разных вузов и разных регионов, 70% - именно девушки. Мне трудно с уверенностью сказать, почему так происходит. На мой взгляд, в какой-то момент журналистика стала просто гуманитарной профессией, в том числе - и не связанной с большими физическими нагрузками. По тому же принципу, как, знаете, на филфак пединститута шли преимущественно одни девушки. Это первое, что приходит мне в голову.

Честно говоря, лучше всего работается с профессионалами, с умными и порядочными людьми. И тут мало зависит от того, мужчина это или женщина, потому что если человек отдается профессии (еще и независимо от возраста), то, как правило, никогда не делается оговорка вроде «я - женщина, у меня семья, дети, мне нужен особый режим благоприятствования». Лично я с чем-то подобным никогда не сталкивалась.

В идеале коллективы должны быть смешанными. И мужчина в нашей профессии, конечно, должен быть, поскольку есть жанры (скажем, журналистские расследования), которые, как мне кажется, должны быть более интересны мужчинам. В расследованиях всегда есть доля авантюрности, что привлекает многих мужчин. Хотя без женской усидчивости и большей, как мне кажется, способности анализировать журналистику тоже представить себе нельзя. 

Ганна Безлюдна, генеральний продюсер телевізійної агенції «Профі ТВ»:

- Я не согласна, что журналистика становится женской профессией. Во всяком случае, в коллективах, которыми я руководила и руковожу, я такой тенденции не наблюдаю, у нас всегда мужчин было больше. Мужчины-журналисты и женщины-журналисты в работе отличаются друг от друга ровно настолько, насколько в принципе в жизни отличаются мужчины и женщины. Речь не в профессиональных отличиях, а в гендерных, так сказать. Проблема в другом - в том, что у нас очень немного профессиональных журналистов по сути, невзирая на половую принадлежность. Мне не приходилось работать в сугубо женских коллективах, у меня такая профессия, что я всегда работаю с тем или иным количеством мужчин.

Не могу не признать, что мужчине везде проще делать карьеру, в том числе и в журналистике. Потому что мы живем в мужском мире, и это все знают. Менять это или нет - не в нашей компетенции, мы его не изменим. Просто надо понять и принять, что сейчас мы живем именно в таком мире. 

Олексій Бобровников, «07 продакшн»:

- На каждой пресс-конференции есть девушка, от которой невозможно оторвать взгляд. Очень трудно ходить на такие прессухи... Нужно все знать заранее, чтоб уже не тратить на говорящих голов драгоценное время... А вдруг она какая-нибудь стажерка? Или в командировке? Надо разузнать о ней все за считанные минуты. Ради этого только и нужны публичные мероприятия! Все равно настоящих новостей там не сообщают. Самых драгоценных женщин я встречал, когда работал в новостях (понял это, только когда попробовал другие профессии). Журналистки - лучшие жены, потому что они отлично понимают, как ты устроен, что ты такое, чем ты дышишь. Им не нужно объяснять, где чей коврик и миска, где можно царапать, а где нельзя, с ними не нужно вести идиотские разговоры о смысле жизни. Потому что она не хуже тебя знает: смысл жизни - это репортаж. Хорошая жизнь - хороший репортаж. Херовая жизнь - херовый репортаж... Вот и вся философия. Между мужчинами и женщинами нет никаких различий. Я сколько ни искал - не нашел. Можете улыбаться сколько угодно - я не о том... Единственное отличие - у женщин есть материнский инстинкт, который меняет что-то у них в мозгах. А мы на это неспособны. Когда-то я думал, что есть суки, а есть святые. Потом понял, что это одни и те же женщины - просто в разное время... Когда это понимаешь, легче не становится. Но зато начинаешь думать о вечности. Думаешь: устроить бы вечную такую пресс-конференцию. Она там сидит напротив тебя, в летней блузочке. Ты уже никуда не спешишь. «Да?» И она подает тебе знак глазами: «Да»... Вот и отлично, думаешь. Вот и здорово. Как хорошо, что выбрал именно эту профессию. «Журналистика - лучшая профессия в мире», - об этом даже Маркес писал. А он в этих делах разбирался.

Ілюстрація - http://www.sci.aha.ru/