15 грудня  1994 року Верховна Рада України, затвердила Тимчасове положення про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення. Саме цей документ (аж до прийняття окремого Закону «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (1997 рік) дав «зелене світло» новоствореному державному органу з регулювання телерадіосфери.  

Короткий екскурс  в історію

Створення  нового  державного органу - Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, було викликане, передусім, появою значної кількості недержавних телерадіокомпаній. З іншого боку, це був досить сміливий крок народних депутатів  у питанні  демократизації суспільства, адже склад Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення  віднині формувався за принципом рівного представлення двох гілок влади - виконавчої та законодавчої: чотири - від Президента, чотири - від Верховної Ради.

Національна рада є підзвітною  Верховній Раді України та Президентові України. У своїй діяльності вона керується їхніми рішеннями, узгоджує з ними основні напрямки своєї діяльності, покликана контролювати реалізацію інформаційної політики держави. Виявом підзвітності є і щорічний звіт Національної ради, який вона подає в установлений термін парламентові та Главі держави.

Національна рада є позавідомчим органом.  Водночас, рішення, прийняті нею в межах визначених законом повноважень, є обов'язковими для органів місцевої влади та самоврядування, підприємств, установ, організацій та громадян. Положення, правила та інструкції, розроблені і затверджені рішенням Національної ради в межах її компетенції,  обов'язкові для виконання телерадіоорганізаціями.

Варто нагадати, що першу Національну раду  з телерадіомовлення було утворено іще 25 квітня 1994 року - Указом Президента України Леоніда Кравчука.

Дослідники телерадіогалузі досі  по різному  висловлюються щодо  її легітимності. Та й проіснувала перша Нацрада усього якихось півроку, натрапивши на «політичний виборчий  перелом» Кравчук - Кучма.

Однак,  перший склад Нацради, без сумніву, можна назвати - зірковим. До неї входили : Володимир  Барсук,  Віктор Кісін, Анатолій Михайленко, Анатолій  Москаленко, Віктор  Погорілко, Мирослав  Попович, Володимир Цендровський, Олег Яремчук...

По різному можна ставитись до названих імен, але їх єднало одне - це  були відомі люди в телерадіосфері і вітчизняному соціумі.

На жаль, цей першоприклад поступово знівелювався. Верх взяла політична доцільність і кон'юнктура. І, якщо згадати класичну фразу про «кадри, які вирішують все», то корінь проблем, в тому числі і тих, з якими стикається нинішній склад Національної ради є кадровий.

Варто також нагадати, що лишень кілька країн колишнього СРСР спромоглися створити подібні до Нацради державні інституції. Більшість, серед них і Росія, сконцентрували керівництво електронними ЗМІ в руках  ідеологічних  міністерств, які прямо підпорядковані Президенту.

Стратегія діяльності Національної ради

На першому етапі своєї діяльності Національна рада мала проаналізувати стан телерадіоінформаційного простору України, визначити основні засади державної політики ліцензування телерадіоорганізацій та ін.

Другий етап передбачав розподіл радіочастотного ресурсу, отримання на конкурсній основі ліцензій на право користування каналами мовлення, створення єдиного Державного реєстру телерадіомовних організацій України.

На третьому етапі ставилось завдання: сприяти телерадіомовним організаціям у розробці та реалізації програмної політики, що відповідає національним інтересам України, організувати системний і дієвий контроль за дотриманням телерадіомовними організаціями чинного законодавства України та умов ліцензій, за ефективним використанням радіочастотного ресурсу держави, сприяти діяльності і розвитку національних телерадіовиробників і організацій, які їх об'єднують, забезпечення відповідно до світових стандартів розвитку якісного стану телебачення і радіомовлення, зростання професійного, художнього, морально-етичного, естетичного та екологічного рівня програм.

Ці визначені періоди (з якими можна погоджуватись чи ні ) були продиктовані самим життям. На жаль, стратегії розвитку телерадіогалузі, як документа державної ваги, в Україна досі немає.

Концепцією розвитку телерадіомовлення починала займатись іще Національньна рада на чолі з Віктором Петренком ( починаючи з 1995 року), ініціативу підхопила Нацрада, очолювана Борисом Холодом.

З цією метою було створено робочу групу з провідних вчених, спеціалістів, політологів, журналістів та мистецтвознавців. Напрацьовані нею «Основні начерки концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України» були розглянуті на спільній нараді Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації Верховної Ради України, Національної ради, Держкомтелерадіо, Міністерства зв'язку та представників телерадіомовних організацій країни.

Концепція передбачала, зокрема, побудову чіткої структури телерадіомовних каналів, програмне насичення яких повною мірою має відповідати як загальнонаціональним інтересам, так і інтересам особи та суспільства в цілому.

Концепція наголошувала на збереженні та подальшому розвитку унікальної національної телекомунікаційної мережі, яка складалася з 11 тисяч кілометрів багатоствольних радіорелейних ліній, 195 потужних телевізійних передавачів і ретрансляторів, 99 станцій супутникового прийому. В обласних центрах та у більшості великих міст України було розташовано 69 потужних телевізійних станцій.

На жаль, Концепцію телерадіоінформаційного простору України тоді так  і не було прийнято.

Пізніше саме визначення «Концепція розвитку телерадіоінформаційного простору» скромно переінакшили (в поправках до Закону про Нацраду)  в «План розвитку». 

Згідно з  «Планом розвитку національного телерадіоінформаційного  простору», затвердженого в листопаді 2006 року, Національна рада ухвалює  рішення щодо створення та розвитку каналів мовлення, мереж мовлення та телемереж, які передбачають використання радіочастотного ресурсу України, визначає конкурсні умови на отримання ліцензій на мовлення тощо.

Але й План  розвитку  (судячи з інформації на сайті Національної ради)  завмер... на відмітці: «03. 10. 2007 року».  Куди рухаємось далі? Питання риторичне.

Ставлення до Національної ради

З подальшим законодавчим розширенням повноважень Національної ради увага  владних структур  до неї досі лишається, м'яко кажучи, недостатньою.

Здавалося б, зміцнення позицій Національної ради мало би бути одним із державних стратегічних  пріоритетів... А  вимоги до членів Національної ради мали би зростати пропорційно до розширення повноважень колегіального органу.

Чому цього не сталось?

Найбільші суспільні сподівання  щодо новоствореного органу, безумовно, були в його  колегіальності. Але хоч як би суспільство не намагалися переконувати в тім, що Національна рада - «прозора, відкрита, справедлива», це  досі  піддається  сумніву. І не безпідставно. 

Завжди при прийнятті тих чи інших рішень,  знаходились «винятки» під «особливі ситуації». Бо члени Національної ради, як ті солдати, майже кожен має свого «командира-хазяїна» - політика, депутата, олігарха, телемагната.

Аналізуючи стосунки Нацради з найвищими гілками влади в різні роки, складається враження, що ні президенти, ні голови Верховних Рад ніколи не були «хазяями» своїх «четвірок».

Якби вони були зацікавленими в повноцінному функціонуванні цієї організації,  уже давним-давно при Нацраді були б утворені мобільні сучасні  моніторингові центри, які б давали повний спектр інформації з основних порушень законодавства  телерадіомовлення у центрі й на місцях.  Справжні хазяї, заохочували б наведення не декларативного, а справжнього ладу в ефірі, забезпечивши простий механізм адміністративних санкцій, включно із анулюванням ліцензій...

А, що ми бачимо на практиці?  За 15 років свого існування Національна рада змінювала свою адресу (сім!) разів. Умови, в яких працює апарат Національної ради,  досі не відповідають жодним санітарним нормам.

Забезпечення підрозділів Національної ради в центрі та регіонах комп'ютерною та іншою оргтехнікою не відповідає рівню поставлених завдань. Чи варто в такій ситуації  чекати  від Національної ради на реалізацію нею  контрольних функції щодо телерадіоорганізацій? Звісно, ні.

Схоже, що роль «хазяїв» Нацради перейняли ті, кому дієвий регулятор в сфері електронних ЗМІ  взагалі-то й не потрібен.

Тут - корінь всього того, що ми нині спостерігаємо в ефірі: відсутність будь-якої державної стратегії телерадіомовлення, хаотичний розвиток телерадіоіндустрії, і  -  неефективний регулятор, що знаходиться...  збоку всіх цих процесів.

Медіавласників абсолютно влаштовує такий стан речей. Владу - також.

Згадаємо, Верховна Рада  ще на зорі незалежності, задекларувавши «зопалу»  в Законі «Про телебачення і радіомовлення» (1993 р.) створення нового регулятора в сфері електронних ЗМІ -  лишень через рік прийняла Тимчасове положення про його діяльність. Чому? Та тому, що дехто просто злякався - а раптом, чого доброго, й насправді з'явиться  демократичний регулятор?! Як тоді «підім'яти» хоча б частину національної телемережі, як утворити «безальтернативну основу» для створення  нових приватних  мереж?!

Саме тоді розпочався процес (включно із лобіюванням статей у законодавстві), щоб де факто такого  повноцінного дієвого, впливового органу...  не було.

Зате де-юре, особливо перед іноземцями, Національну раду досі намагаються ототожнювати із такими поняттями, як демократія, колегіальність, свобода слова.

Свого часу навіть одну вельми авторитетну пані з Євросоюзу  ввели до складу громадської ради при Національній раді з питань телебачення і радіомовлення. Якщо не помиляюсь, навіть посвідчення  члена громадської ради закордонному політикові вручили... Не біда, що самим громадським радам досі «не щастить» запрацювати  на повну силу. 

Кого дуримо?  Себе дуримо!

На проблемах розвитку телерадіогалузі та Національної ради зокрема, я вже кілька років загострюю увагу в ЗМІ.  Як результат - статтю кількарічної давнини в «Детектор медіа» під назвою  «Чи телерадіотитанік?» можна  оприлюднити заново хоч сьогодні - її актуальність не пропала.

Національна рада: день сьогоднішній

Візьміть для цікавості нову редакцію Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» - там стільки  завдань виписано перед Нацрадою - єдиним, конституційним, позавідомчим органом. Та не складно порівняти, скільки з них виконано, а скільки ні.

Не ставлячи за мету в цій статті зробити повну аналітику діям нинішнього складу Національної ради ( про це я зазначав неодноразово, включно з відкритим листом до РНБОУ), назву лиш кілька, знакових, «штрихів», які  «продемонстрував» наш голубий телеекран на минулому тижні:

• Телеканал «Інтер»  ( художній фільм «Вербное воскресенье») - кілька рекламних  пауз - по 15 хвилин кожна. Те, що  нині діється у вітчизняному телеефірі можна охарактеризувати, як - рекламний жах;

• Телеканал «Глас» - рупор Української православної церкви Московського патріархату (якщо не помиляюсь, законом  заборонено заснування церквами телекомпаній). Цей телеканал пори те, що офіційно провадить ідеологію окремої групи віруючих,  ще й здійснює в ефірі голосові переклади українських телепрограм російською мовою. Можливо, це приклад Національній раді, як врешті домогтися голосових, а не титрованих перекладів сучасних російських серіалів українською мовою?! ;

• Телеканал «Первый» ( Росія), кабельна мережа - розпочав серію лялькових мультиків «Мультличности», де поміж героїв  російської попси,  у переддень наших президентських виборів «грамотно і вибірково» подаються деякі українські політичні персонажі - кандидати в Президенти.    

Насамкінець напрошується запитання: а як же діючий Президент і діюча Верховна Рада виявляють своє ставлення до Нацради?

Так, Віктор Ющенко іноді критикує Нацраду. Ось і нещодавно покритикував. Проте,  з блискавичною швидкістю  приймає  усі її  річні звіти!    

Смію допустити, що це робиться радше на зло Верховній Раді, аби та, чого доброго, не затіяла чергову ротацію. Адже коли б у секретаріаті звірили матеріали звітів із завданнями, що стоять перед Нарадою, та реальним станом речей в телерадіогалузі, питання б мусили  з'явитись.       

Можливо, Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, представник іншої, так би мовити,  «нацрадівської четвірки» опікується регулятором? Так ні.  Верховна Рада України ось уже кілька років поспіль Звіти Національної ради не заслуховує взагалі.

Тому, образно кажучи: «Гуляй, Рассєя!  

... І Росія в нашому українському ефірі «гуляє». Всерйоз.

Микола Гриценко, екс-начальник відділу зв'язків зі ЗМІ та громадськістю Нацради з питань телебачення і радіомовлення