«Батьки й діти» з Василем Ілащуком - соціальний проект, що стартував на Першому національному 11 березня. Однією з родзинок нової програми є рольові ігри, під час яких батьки й діти намагатимуться стати на місце одне одного. «Детектор медіа» вже публікувала відгук Андрія Кокотюхи на перші випуски програми. Читайте перші враження особливо прискіпливих глядачів прем'єри проекту.

Володимир Кметик, засновник каналів «Малятко-TV» та «Family-TV»:

- Насамперед хочу зазначити: я дуже схвально ставлюся до того, що Національна телекомпанія здійснює творчий пошук нових форматів, які були би соціально орієнтованими і стали би партнерами для глядача. Це дуже добре, що останнім часом на Першому національному є хороші проекти, які роблять наше телебачення українським, а не телебаченням в Україні. І саме це хотілося б бачити й у програмі «Батьки й діти» з Василем Ілащуком. Я не знаю, з яких ресурсів вони виходять, але, знаючи кухню Національної телекомпанії, я розумію, що коштів практично немає і все робиться на ентузіазмі.

Сама назва програми вже передбачає певну асоціацію з «Отцами и детьми», і це передбачає певну конфліктність. В даному випадку на суд глядачів було представлено конфлікт, коли дитина із забезпеченої сім'ї не хоче вчити уроки. Самої драматургії я під час ефіру не побачив. Василь Ілащук органічно виглядав у студії, проте «свита не зіграла короля». Тобто команда, яка готувала ефір, не змогла вибудувати цю драматургію. На мій погляд, було невдало запрошено учасників. Це така собі «штепсель-тарапунківщина»: запросили сім'ю поліглотів, які знають кілька мов (і дитина теж володіє мовами), тільки от української сім'я не знає. Ба більше: ефір на всю Україну, а експерти теж не володіють українською. В такому випадку програма «Что? Где? Когда?» виглядає природніше, хоч вона й російськомовна, нехай навіть на Першому національному.

Коли суспільство перенасичене темами на кшталт «Хто більший злодій - президент, прем'єр-міністр чи всі інші?», то знайти якусь іншу інтригуючу тему дуже складну. І в таких умовах програма «Батьки й діти» створює дисонанс, це спокійна програма, яка намагається перевести телебачення в людський вимір. Сподіваюся, що наступні випуски цієї програми розвинуть це спрямування, і вона виглядатиме так, як задумав Василь Ілащук.

Ірена Карпа, співачка, письменниця:

- Чесно кажучи, я думала, що це буде щось геть радянське і жахливе, а шоу виявилося досить пристойним. Але я думаю, що сім'ї, в яких справді серйозні проблеми, на телешоу не підуть. Дай, Боже, аби це шоу не скотилося до рівня запрошених акторів. Загалом, ідея дуже непогана. По суті, проблеми одні й ті самі - що тепер, що тисячу років тому. В першому випуску «Батьків і дітей» торкалися проблеми неповаги дітей до батьків. Це така проблема, для якої й телешоу годиться. А для особливо важких батьків із якихось маленьких містечок, як я, для котрих дуже важлива думка сусідів чи вчителя в школі, це шоу - чудова нагода замислитися, що дитина - особистість, а не який-небудь черв'як, котрого треба змушувати вчити математику. Зовсім не сподобалося, що в програмі заявили, що буде проведено психологічний експеримент із обміну ролями батьків і дітей. І коли головний герой, хлопчик, почав годувати батьків йогуртом, мені здалось це чимось зовсім порнографічним.

Щодо самих гостей, то було видно, що сім'я забезпечена, нічого не соромиться, а з огляду на те, що в тата рекламне агентство, - нескладно передбачити, що йому тільки на руку зайвий раз попіаритися. Дівчина-психолог була наче нічого, інколи навіть говорила по суті. Був там ще якийсь незрозумілий персонаж, який у своєму житті дві книжки прочитав, і його висловлювання були на відповідному рівні. Чесно кажучи, взагалі не зрозуміла, хто це був. Утім, на мою думку, найцікавішим було би почути те, що кажуть самі діти, запрошені в студію як глядачі.

Ще було дуже видно, що у ведучого замалий стілець і йому дуже незручно. Я йому дуже співчуваю, бо знаю, як воно - сидіти на такому. Думаю, треба менше загальних планів. А сам ведучий дуже порадував: добре, що був саме він, а не якийсь talking hеad, не якась чергова «дівулька-актрисулька», якій весь текст редактори написали. Ведучим нового проекту стала поважна людина, яка добре володіє українською мовою. Єдине, що йому потрібно, - триматися на високому культурному рівні, не скочуватися до того, що робить рейтинги, тобто не загравати з публікою.

Марина Аркадіївна Лозинська, вчитель спеціалізованої школи №112 ім. Тараса Шевченка м. Києва, 25 років педагогічної практики:

- Передовсім сподобалося те, що для першої програми було обрано дуже актуальну тему. Хлопчик, що став головним героєм, був дещо неприродним. Дуже не сподобався акцент, який поставила одна із глядачок, наголосивши, що причиною проблеми, на її думку, є вчителі. Нібито вчителі дозволяють собі некоректні вислови й таке інше. Мені здається, що проблема із загальнофілософської з'їхала на примітивний рівень. Ведучий мав би якось повернути розмову в інше русло, проте не зробив цього. На жаль, часто буває, що коли в сім'ї ведуться розмови про те, хто винен у поведінці дитини, батьки не визнають своїх помилок і не хочуть визнавати помилок власної дитини. Для них набагато легше перенести всю вину на вчителя. Обурює, що в програмі це культивувалося, було не збалансовано, оскільки вчителі, присутні на програмі, тільки хвалили дитину, та й час їхніх виступів був значно коротший і неяскравий.

Цю проблематику потрібно було висвітлити глибше, треба йти від конкретної проблеми родини до загального, до проблеми часу. Змінилися діти й батьки, змінилося інформаційне оточення, тож має змінюватися й концепція освіти. Діти нині дуже перевантажені інформацією, їм важко запам'ятовувати, їхній мозок сам відкидає велику кількість інформації. Це нова генерація, яка потребує зовсім іншого ставлення. Декларативними методами від них нічого не доб'єшся, це діти, яких потрібно підводити до тієї чи іншої інформації. Їх дуже складно зацікавити, тому для них дуже важливо мати діалог і з батьками, і з учителями, і з однолітками. Існує дуже правильна думка, що не дітей треба тягти до освіти, а освіту адаптувати до сучасних дітей. А в нас цього немає. Кожну проблему потрібно розглядати набагато детальніше. А в цій програмі, на мою думку, конкретна проблема розглядалась дуже дріб'язково.