Вільна країна тікає від своєї свободи?
Можемо бурхливо радіти: у щойно опублікованій щорічній доповіді міжнародної неурядової організації Freedom House про стан свободи в світі Україну втретє вже визнано єдиною серед держав – членів СНД вільною країною. І це попри те, що ситуація з людськими правами і свободами у сучасному світі погіршується вже кілька років поспіль, і не в останню чергу – на пострадянському просторі (так, Грузія, яка вже було визнавалася «вільною», повернулася до категорії «частково вільних», а Росія стала ще більш невільною країною у порівнянні з минулим роком, остаточно опинившись серед країн без свободи поряд із Іраном, Китаєм, Венесуелою, Узбекистаном і Лівією).
Звісно, можемо тішитися своїми здобутками, коли, скажімо, ніким, крім Росії, ХАМАСу й Нікарагуа, не визнана Південна Осетія в царині політичних і громадянських свобод віднесена до «найгірших із гірших» поряд із Еритреєю та Західною Сахарою і коли тільки половина з усіх держав світу (куди входить й Україна) вважається авторитетними експертами вільною. А хіба ж свобода не ґрунтується – чи не передусім – на свободі слова, свободі ЗМІ? Гіп-гіп! Але...
Але не тільки брутальна емпірична реальність не дозволяє тішитися ТАКОЮ свободою, яка сьогодні ствердилася в Україні. А й висліди соціологічних досліджень, в числі яких – опубліковані буквально днями результати загальнонаціонального опитування населення України, здійсненого знаними і поважними структурами – Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» 17-28 грудня 2008 року.
У цьому опитуванні крім традиційних запитань про ставлення люду до влади, провідних політиків, партій тощо досліджувалися й питання, безпосередньо пов’язані з проблемами української свободи. І з’ясувався парадоксальний факт: тимчасом як Україна більш-менш міцно стверджувалася у списку вільних держав світу, її громадяни все більш скептично ставляться до цінностей свободи.
Отже, що констатували соціологи?
По-перше, ще ніколи за час проведення подібних замірів (а вони почалися 2000 року) частка громадян, які вважають, що Україна рухається у хибному напрямі, не сягала аж 84% (тоді як у правильності шляху впевнені лише 4%). Зауважмо: Україна вже три роки вважається вільною державою, а все більше її громадян вважає, що вона рухається кудись не туди.
По-друге, ще ніколи (навіть у розпал масових акцій проти режиму Леоніда Кучми) оцінка громадянами політичної ситуації в Україні як критичної, вибухової не сягала 49% (ще 44% визначили ситуацію як напружену, тоді як благополучною нинішню політичну ситуацію вважають лише 0,5% опитаних, спокійною – 1,5%). Ні, може, це й справді одне зі свідчень свободи – громадяни щиро говорять те, що вважають за потрібне, але ж хіба це норма для справді вільної держави, коли половина населення вважає ситуацію вибуховою?
По-третє, у виборі між цінностями свободи та добробуту думки опитаних поділилися: третина готова в обмін на власний добробут поступитися державі частиною своїх прав та громадянських свобод; третина, навпаки, заради дотримання свобод та громадянських прав готова терпіти певні матеріальні труднощі, а ще третина вибору зробити не змогла. А от у виборі між цінностями особистої свободи та рівності більшість опитаних громадян (56%) обирала соціальну рівність, щоби соціальні розбіжності не були надто великими, а «чисту» свободу, можливість жити без обмежень обрали 26% респондентів. Відповідно, більшість населення (58%) обрала такий варіант відповіді на запитання соціологів: «держава повинна турбуватися про своїх громадян, забезпечуючи їм пристойний рівень існування».
Істотно менше – 30% опитаних – поділяють думку, що «держава повинна встановлювати єдині для всіх “правила гри” та стежити за тим, щоби вони не порушувалися». Обмеження участі держави в економічному житті людей підтримали тільки 5% опитаних. Тож попри певну абстрактність запитань і неточність формулювань (наприклад, турбота держави про забезпечення рівня життя громадян не нижчого за певні стандарти – це класична ознака «нового курсу» цілком демократичного (і за партійною належністю, і за поглядами) президента Франкліна Делано Рузвельта, а обмеження участі держави в економічному житті було притаманне низці диктатур Латинської Америки), вимальовуються досить чіткі тенденції українських громадських настроїв, і ці тенденції не завжди найкращі у сенсі ствердження свобод чи руху до них.
Нарешті (і це, мабуть, головне), кількість українських громадян, які вважають, що «демократія є найбільш бажаним типом державного устрою в Україні», згідно з опитуваннями Фонду «Демократичні ініціативи» та фірми «Юкрейніен соціолоджі сервіс», невпинно зменшується: з 56% у жовтні 2006 року до 45% у червні-грудні 2007 року і до 38% у грудні 2008 року. І ще прикметні показники: у порівнянні із груднем 2007 року зросла кількість тих, хто вважає, що «за певних обставин авторитарний режим може бути кращим, ніж демократичний» (з 21% до 24%) та тих, для кого «не має значення, демократичний режим у країні чи ні» (з 15% до 19%), й удвічі збільшилося (з 4,7% до 9,4%) число тих, хто вважає, що «жодна партія в Україні не потрібна».
І хай нікого не тішать ці 9,4%: наприкінці 1917 року на виборах до Всеросійських Установчих зборів за список партії більшовиків по українських губерніях проголосувало приблизно стільки ж виборців. Лише стільки – можна було б додати, якби ми не знали результатів усієї тієї катавасії за умов чи не найбільшої у тодішній Європі політичної, світоглядної і журналістської свободи...
До речі: прихильників однопартійної системи серед опитаних ще більше, ніж адептів цілковитої непотрібності партій – 14,7%.
І ще одне хай не тішить нікого: попри те, що в опитуванні відсутні прямі запитання стосовно свободи слова, українські громадяни – давно вже биті жаки, й у своїй абсолютній більшості добре розуміють безпосередній зв’язок феноменів багатопартійності, політичної демократії та загальних цінностей свободи із більш конкретними явищами свободи слова і свободи друку та ЗМІ. І коли хтось висловлюється на користь автократії чи стає в позу циніка: мовляв, мені все одно, хто з ким і як, аби жилося добре, – ці люди чудово розуміють чи, принаймні, відчувають, що у бажаному ними соціально-політичному устрої, де свобода розміняна на добробут, можна буде вести мову лише про «вільні відповідно до слов’янської специфіки» або «регульовані на основі норм народної моралі» ЗМІ.
Ясна річ, соціологія – це лише інструмент. Її не можна винуватити в тому, що вона фіксує. Ба більше: самі по собі висліди опитування – ще не діагноз; опитування – це такий собі соціальний термометр чи вимірювач артеріального тиску. Але діагноз ставити треба. І діагноз точний, бо процес втечі від свободи зайшов надто далеко, а до того ж, боюся, не останню роль у настроях на користь такої втечі зіграла наша свобода слова у своїй перманентній безвідповідальності...
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
7
хтось
5811 дн. тому
Ха-Ха-Ха! Ну, ти з цим "американським посольством" - вашшє!...
5817 дн. тому
Тужать за ярмом. Хіба це дивно. Після відміни кріпацтва - ще довго бігали за панами, бо "кому потрібна та свобода, хай пан прийде - пан вирішить". Дані - жахливі. Журналюги можуть радіти - їх повсякденна натужна праця дає плоди. Перший концтабір буде назваватися "Шустер - фрідом".
ighorka
5818 дн. тому
Ха-Ха-Ха // 16.01.2009 15:43:51
Какой же Вы тупой (с)
Ха-Ха-Ха
5818 дн. тому
Сам Грабовський знає межі своєї свободи і відповідальності, тому кожну заказуху пише ретельно і відповідно до поставленої задачі. Мірило його свободи - бакс від американського посольства
Пилипенко-до теми
5818 дн. тому
Тільки що побачив новину: "Толпа людей штурмует здание парламент в столице Литве Вильнюсе, где 16 января проходит общенациональная акция протеста. Люди начали бить стеклянные двери Сейма, однако полиция оттеснила их и выстроилась в цепочку перед входом. После этого в здание парламента полетели сырые яйца, камни и куски льда. Демонстранты требуют отставить Сейм в отставку, выдвинуты лозунги "Мафия!" и "Воры!". __ Це повідомлення прийшло одночасно з новиною про відключення відсьогодні Київенерго від газу. Скажіть, будь ласка, люди - що вам ще треба зробити, щоб ви у Київській мерії хоч би шибки повибивали? Вимкнути світло? Зупинити хлібозаводи? Закрити воду і каналізацію? Так я вам цього бажаю від душі! Може, нарешті, перестанете відчувати себе бидлом...
Пилипенко
5818 дн. тому
Жекка, вам з історії двійка - все навпаки, українці на 70% абсолютні словяни - древляни, волиняни, поляни та ін. Хіба що у цих згаданих є частка крові скіфів та сарматів, але ті теж - індоевропейці. І хіба трохи тюрки. А протоболгари - і є нащадки волинян. Зрештою, почитайте будь-який підручник з історії - там все сказано. От кого серед українців забагато - це традиційного совка. Відучилися за 70 років самостійно мислити. тепер маємо паттерналістське суспільство, яком все треба подати на тарілочці. Он у Ризі за набагато кращих розкладів люди били шибки у парламенті. А у нас тиша - наче 99% мільйонерів. Що таки знищила радяська влада в українця (та в будь-якого народу) - це почуття власної гідності.
Жекка
5819 дн. тому
Справа в тому. що свободою в суспільстві найбільш повно користуються ті, у кого багато грошей. Фірташі й Ахметови мають свої телеканали, та й своїх суддів, а тому можуть СВОБОДНО порушувати закони й норми моралі. Ліберально-демократичні цінності, як визнав і Френсіс Фукуяма (ідеолог цієї самої демократії) можуть призвести до повного нівелїювання моральних норм життя. І це величезна проблема. Так звані традиційні суспільства ці норми підтримують, але там набагато менше свободи. От чому свобода в нас стає все меншою суспільною вартістю. Не треба забувати, що наш народ більшою мірою азійський, аніж европейський ( як бі нам не хтілося зворотнього). Українці на 70 відсотків нащадки тюрків (половців, печенігів, татарів, аланів тощо). Европейцями можна вважати, хіба що волиняк і трохи галичан (бо там теж є нащадки мадярів і протоболгарів). Отже ми єтнічно тяжіємо до моральності на шкоду свободі. Питання в одному - хто буде тим самим Тімуджином, що дасть нам нову яссу...
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
