- Я вважаю, що якість інформаційних телепрограм в Україні є низькою. Досі нема справжнього інформаційного каналу, де кореспонденти не повідомляють новини телефоном невідомо звідки, а видають свіжу інформацію разом із картинкою. В інформаційному форматі мені бракує програм, де б справді була присутня вільна думка й відбувалась дискусія навколо актуальних тем не серед псевдополітологів, а серед справді розумних людей. І головне, що ця дискусія має відбуватись щодня, а не раз на тиждень, та ще й у форматі шоу.

 

Не може так бути, що літо оголошують «не сезоном» і всі роз’їжджаються! Це несерйозно. Я не чув, щоб на великих західних телекомпаніях улітку працювали у послабленому режимі, як дозволяють собі українські журналісти.

 

Потрібен такий продукт для масового глядача, який ніс би в собі ознаки питомо українського продукту. Наприклад, те ж «мило», але зняте в різних регіонах України і про Україну. Щоб люди десь у Львові побачили, як живуть люди в Луганську, і навпаки. Знімати серіали з розрахунком потім продати їх у Росію – помилка, на мою думку.

 

Крім того, тут бракує якісного імпортованого продукту, натомість аж забагато голлівудського секонд-хенду. Наприклад, чому так мало показують цікавої і якісної продукції Бі-бі-сі. Крім того, українським продюсерам варто подумати над тим, щоб усе ж таки виробляти власні формати, а не тільки відтворювати й тиражувати те, що було вигадане десь поза Україною.

 

 

- Я споживач переважно інформаційних програм. Серед них на українському телебаченні мене задовольняє, напевно, лише «ТСН» («1+1»). Що ж до інших каналів, то новини там неякісні, поступаються і Euronews, і CNN, і конкурентам з Росії. Інформаційним службам телеканалів необхідно мати кореспондентів у провідних європейських країнах, давати якісне зображення з місця розвитку подій.

 

Повинні також бути програми, що заспокоюють націю і пропонують їй шлях розвитку. На жаль, ті ж самі політичні ток-шоу – це приклад розділення держави й суспільства. Потрібні програми, що об’єднали б націю, допомогли б думати про майбутнє, а не про те, яка гілка влади краща, в якому регіоні живуть добрі люди, а в якому погані. Я за те, щоб телебачення було конструктивним, позитивним, таким, що згуртовує.

 

 

- На мою думку, українському телебаченню бракує двох речей. Перше – професіоналізму в найширшому сенсі цього слова. Друге – вміння так формувати сітку мовлення й подавати матеріал, аби це було, власне, українське телебачення. Адже те, що ми бачимо на телеекранах – це малозрозуміла чужа продукція.

 

Я б хотів, щоб булла постійна програма, де можна було б дискутувати на суспільно значимі теми. Так, як це робиться, скажімо, на польському першому каналі. Наприклад, протистояння між Ющенком і Тимошенко, яке зараз триває, не входить у поле широкої публічної дискусії, окрім дискусії народних депутатів із різних таборів, які виступають як люди, абсолютно «хворі» на політику. Або питання про присудження почесних звань та нагород, про те, яких героїв сьогодні потрібно мати Україні, а від яких відмовлятися, - це теж має бути предметом публічної дискусії.

 

А найбільший мінус нашого телебачення, причому всіх телеканалів – відсутність програм, присвячених культурі. Культура – елемент, що стабілізує та об’єднує людей із різних регіонів, що мають різні смаки.

 

 

- Мені бракує творчих програм, які не були б змавповані з американського чи російського телебачення, а народжені нашим власним творчим духом. Уже набридли кальки на телебаченні. Можливо, це породження глобалізації, але мені бракує чогось, що створене нашими сміливими творчими тележурналістами, які б не оглядалися на інші канали, а робили те, що самі вважають за потрібне.

 

Телебачення повинне мати певну місію в суспільстві, а не виходити лише з рейтингів, які це суспільство не піднімають на щабель вище, а навпаки – заганяють донизу. Я категорично проти медіа, які орієнтуються лише на рейтинг. Ситуація має змінитись, інакше за десять років матимемо тупе, абсолютно антиінтелектуальне суспільство. Якщо такі тенденції є на заході, ми не повинні переймати це й виправдовуватись тим, що так є в усьому світі.

 

Телебачення повинне трошки виховувати людей. Зрозуміло, що після того, який ідеологічний вплив чинила держава на суспільство в СРСР, таке виховання всім набридло. Але йдеться не про ідеологію, а про те, що люди, дивлячись телебачення, повинні розвиватись у духовному плані, а не занепадати.

 

 

- Я бы очень хотел увидеть хорошую аналитическую программу. К сожалению, то, что существует сейчас и называется аналитикой, на самом деле просто скрытая реклама различных (в зависимости от канала) политических сил и грубая манипуляция общественным мнением. Иногда у меня возникает чувство (я надеюсь, ошибочное), что люди, которые делают украинское телевидение, презирают свою аудиторию. Как иначе объяснить «политологов», которые за всю свою «медиажизнь» не дали ни одного верного прогноза, но продолжают кочевать из программы в программу? Только откровенным пренебрежением теми, кто находится по ту сторону экрана. То же самое можно отнести и к рекламе: ее так много, что сама программа выглядит рекламными вставками.

 

Нужно больше программ об истории Украины. Нужна национальная идея. Нужно объяснить людям, почему они живут вместе. Без этого невозможен патриотизм, а без патриотизма жителей невозможно существование государства. К сожалению, сейчас история Украины подается очень однобоко. Все были казаками, а потом ушли в УНА-УНСО. А ведь Украина – многонациональное государство с тысячелетней историей! На ее территории находится более 70 захоронений еврейских мудрецов и чудотворцев, могилы которых являются объектами паломничества для людей со всего мира. А в Украине об этом не знают. Об Исраэле Бал Шем Тове существовал целый украинский (да, я не оговорился) эпос, где о нем говорили как о рабине Сруле. Да и чисто украинский этнос тоже очень неоднороден.

 

Подобно тому, как раньше картонный «строитель коммунизма» строил светлое будущее, сейчас картонный «патриот» с чубом и в вышиванке занят тем же самым. Но ведь даже вышиванки в Украине очень разные! Время от времени такие программы пытаются сделать, но это всегда, увы, очень провинциально и малоинтересно.

 

Телевидение имеет огромную власть над умами. Сейчас эта чудовищная власть реализуется только на тактическом уровне: расправиться с неугодным политиком или бизнесменом, либо наоборот, «обелить» чей-нибудь образ. Но при отсутствии правильной стратегии тактика бесполезна, а иногда и губительна.

 

 

- Мені бракує аналітичних програм. Ті збірно-соляночні аналітичні програми, які панують на всіх українських каналах, несуть у собі якесь «канальне», колективне авторство. Це щось на зразок того, як таблоїди відмовляються від авторства. З часу, коли з ефіру «1+1» пішов В’ячеслав Піховшек, з українського телебачення зник сам формат аналітичної авторської програми. Натомість з’явилась популярна гламуризована аналітика, аналітика інтриг, яку дивляться, але яка насправді не зачіпає складних глибоких тем і не розглядає їх на всіх рівнях – від геополітичного та історичного до рівня прогнозування. Як варіант – давайте попросимо Славка повернутись, і нехай він робить таку програму, яка насправді дуже потрібна, аби проведе майстер-клас і навчить так працювати інших.

 

Крім того, в нашому ефірі немає науково-популярних програм. Є, скажімо, програма «Галілео» на ICTV – це гламурна наука в телеформаті, яка не розрізняє науку, технологію і техніку, присвячена суто споживацьким, а не пізнавальним мотивам. Сьогодні я як глядач у принципі не можу дізнатись із нашого ефіру, що таке нанотехнології, які з них використовують в Україні, чого нам слід чекати від генної інженерії, які нові теорії з’явились у фізиці, біохімії тощо. Не розумію також, чому ніхто на телебаченні не ставить питань про космос та плани нашої країни в цьому напрямку.

 

Хоч як би дивно це звучало, але музично-аналітичної програми в нас теж немає. Я чудово знаю, що в нас багато музичних телеканалів, понад двадцять радіостанцій… Разом із тим я як людина, яка слухає музику щодня і не абищо, а найкращі з останніх альбомів, можу стверджувати: в нас немає програми, з якої я міг би дізнатись, чому, скажімо, Coldplay випустили цього року хороший альбом, але він потрапив лише на останні позиції світових чартів. Натомість – суцільна попса.

 

Взагалі можна констатувати, що програм, орієнтованих на більш-менш інтелектуальну людину, в нас немає. Навіть більше: на нашому телебаченні існує глибоке переконання, що це непотрібно. Шановні, а може, варто спробувати і таки зробити якісну програму про сучасну музику, літературу або кіно, а не звинувачувати ринок у тому, що він тупий і не хоче дивитись нічого, крім серіалів?

 

 

- Відверто кажучи, для всіх, хто називає себе інтелігентною, творчою, активною людиною, телебачення має дедалі менше значення у житті, тому якихось особливих надій у зв’язку із новим телесезоном особисто я не маю. Якщо ж говорити про ідеальне телебачення, мені здається, що воно має робитися з позицій поваги до людини, яка б розглядалась не стільки як споживач, скільки як особистість. Поки що складається враження, що телебачення дивиться на глядачів як на тубільців, ладних вестися на різні брязкальця. Також я б хотів, щоб українське телебачення, та й зрештою всі медіа, не боялись позитиву, чогось такого, що захоплюватиме та об'єднуватиме людей. На жаль, поки що телевізійники вважають за потрібне дбати про найнижчу частину соціальної піраміди, де якраз переважає споживацьке мислення. І змін у цьому плані не буде: жоден телеканал із власної волі не почне міняти ідеологію свого бізнесу, якщо держава буде пасивною й не захищатиме інтереси суспільства.

 

- Я вважаю, що інтелігент – це та людина, яка не має негативного ставлення до жодного джерела інформації. Адже ніколи не знаєш, звідки отримаєш необхідну поживу для мислення. Але я маю претензії до нашого телебачення: в ефірі немає смислів, картинка витіснила зміст, шоу перемогло формат простої розмови. Втім, це ситуація, яка зараз спостерігається тією чи іншою мірою в усьому світі. Крім того, в нас свобода слова перемогла свободу мислення. Програм, де ведучий не жене гостей у шию, або де можна було б побачити й послухати людей, що не позиціонується у рамках мейнстриму, в нас поки що немає. Особисто мені імпонує російський телеканал RTVi, особливо програма «Особлива думку», куди запрошують експерта і дають йому можливість висловитись без усяких «бар’єрів». На українському телебаченні не вистачає саме таких программ.

 

 

- Я бы хотел, чтобы на наших телеканалах появилось більше документальных программ, а также программ, посвященных современному искусству и именно украинским персоналиями из этой сферы. Сейчас я нахожусь в Карпатах, изучаю, как здесь живут люди, и понимаю, что хоть эти люди и смотрят телевизор, для них в эфире на самом деле нет почти ничего. Хорошо бы, чтобы появились программы, которые бы акцентировали внимание зрителей на каких-то важных вещах, заставляли бы задуматься. Это особенно важно для украинского села, которое находится в настоящей депрессии – здесь люди пьют с утра до вечера. А раньше здесь процветал народный промысел! О талантливых людях теперь никто не знает, даже соседи считают их ненормальными.

 

Телевизор как инструмент влияния на массовое сознание должен поднять престиж культуры в нашей стране. Но есть еще сложность: кто будет это делать? У нас среди журналистов не так много по-настоящему компетентных в том, что сейчас происходит в музыке, изобразительном искусстве и так далее. У нас должен быть живой, современный, динамичный канал культуры, дающий при этом не поверхностную, а глубокую информацию о том, что происходит в нашей стране на всех уровнях – от самого глухого села до Киева.

 

 

- Мне не хватает программ формата реалити-шоу – тех программ, которые делают людей счастливыми. Но меня очень раздражают те проекты, где «делают звезд», типа «Фабрики звезд». Я считаю, что ничего, кроме разрушения, они не несут. Молодой растущий организм оказывается неподготовленным к славе, у многих участников просто срывает башню. Когда я на все это смотрю, мне становится, во-первых, смешно, во-вторых, жалко этих людей. Ничего страшного не было бы, если бы наши звезды интеллектуально росли, и вместе с установкой на популярность им давали установку на саморазвитие.

 

Когда я вижу программы, в которых обычным людям помогают освоить профессию, открыть в себе новые грани, способности, я радуюсь за этих людей и за те каналы, которые производят такой продукт. Такого плана программа была на «Интере» - «Все для тебе». Мне нравится проект «Квартирный вопрос», который вносит позитив в жизнь людей. Считаю, что и наша программа «Коммунальная квартира» тоже помогала людям. Некоторых ее участников я встречаю и с удовольствием узнаю, что кто-то из них пошел учиться на повара.

 

Еще, по-моему, не хватает программ на злобу дня. По принципу проекта Андрея Малахова, но построенных на наших реалиях. На 5 канале было шоу «Проти всіх» - очень жаль, что его закрыли. Нужно больше проектов, которые бы демонстрировали все изъяны нашей жизни и, что очень важно, выходили бы на позитив, показывая, как ликвидировать тот или иной изъян. Мне кажется, если таких программ станет больше, что-то поменяется в лучшую сторону и в нашей стране. А то создается впечатление, что у нас нет других занятий, кроме как в «Караоке на майдане» попеть да очередную «Фабрику звезд» выпустить.

 

Кстати, у меня сейчас лежит четыре проекта как раз в формате реалити-шоу, совершенно бомбовые форматы! Я прописала их, вела переговоры с разными каналами, но, к сожалению, нашему телевидению такие программы не нужны.

 

Вообще наше телевидение напоминает мне «детский сад, трусы на лямках». По сравнению с американским, европейским и даже российским телевидением мы еще в начале пути, чего там говорить. А руководители наших каналов, наверное, еще не доросли до понимания, каким должно быть современное телевидение.