Дуже приємно, що "високопрофесійні у СВОЇЙ справі" представники Асоціації медіа-юристів звернули увагу на роботу Марущака. Причому: а) зробили це дуже оперативно – у день виходу у світ публікації, що вселяє надію на те, що так завзято вони читали і попередні аналітичні матеріали на сайті Телекритики; б) витратили святкові дні не на святкування Дня незалежності чи хоча б збирання картоплі, а на підготовку відповіді на статтю "Правові аспекти інтерв’ю", за що їм велика подяка! Тепер по суті. 1) стаття "Правові аспекти інтерв’ю" написана у контексті авторського права. Тому й зроблено акцент на права співавторів, а не на права журналістів щодо доступу до інформації тощо (цим питанням присвячені попередні статті автора на сайті Телекритики, а також матеріали на www.krai.org.ua); 2) Марущак є дослідником науки інформаційного права, одним із завдань якої є розмежування суб'єктивних можливостей різних учасників суспільних відносин щодо дій з інформацією. "Медіа-юристи" роблять серйозну справу – захищають лише права журналістів на інформацію. За це їм честь і повага! Але певні права мають й інші суб'єкти – громадяни, органи державної влади України! Представники науки інформаційного права шукають розумний баланс правового регулювання можливостей усіх суб'єктів, виходячи виключно з положень ЗАКОНУ і ПРАВА, а не завдань по реалізації грантів, програм тощо, що фінансуються закордонними інституціями з відомою лише їм метою; 3) А норму закону не викинеш: не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів із боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю. І таку вимогу посадовець може реалізувати! І це не буде цензурою! Таке тлумачення норми права. Чекаю на плідну дискусію! Дякую Асоціації медіа-юристів за об'єктивність при визначенні "недолугості юридичних порад Марущака". Зайшов на сайт http://mediapravo.org.ua і знайшов "чимало ДОЛУГИХ, а головне ОПЕРАТИВНИХ порад".

Для хо-хо: журналіст має право висвітлювати події і явища так, як забажає. При цьому: а) не втручатися у приватне життя; б) не розголошувати інформацію з обмеженим доступом; в) не поширювати неправдиву або заборонену інформацію (і така є!). У запропонованому Вами прикладі лише Ви будете відповідати за достовірність інформації. А особа, про яку поширено негативну інформацію жодним законом не може бути позбалена права звернутися до суду за захистом своєї честі і гідності. Ось така діалектика права!

Шановні журналісти, будь ласка, не зважайте на такі недолугі юридичні поради, які дає пан Марущак! Спокійно виконуйте свою роботу, адже ваша робота знаходиться під захистом ст. 34 Конституції України, ст. 9, 10 ЗУ "Про інформацію", ст. 26 ЗУ "Про пресу", ст. 56 ЗУ "Про телебачення". Ви маєте право вільно отримати інформацію, а органи влади зобов"язані її надавати. Інтерв"ю є твором дуже рідко, частіше в спеціалізованих арт-журналах. Як правило, інтерв"ю як журналістський жанр, в правовому сенсі - є усним інформаційним запитом і регулюється правовими нормами зазначеними вище. У разі вимоги посадових осіб попередньо погоджувати матеріали, будь ласка, звертайтесь 044-2342357 і ми надамо вам кваліфіковану юридичну підтримку!

Убезпечити себе від судових позовів - це, звісно, дуже добре. Але як це може бути застосовано на практиці? Наприклад, для телесюжету журналістських розслідувань треба як мінімум 5 інтерв"ю. Написаний сюжет треба відправити кожному, врахувати його правки в авторський текст, або ж навіть у його власний, вже сказаний на камеру (і таке буває!!!), потім з кожним поділитися частиною своєї зарплатні за цей сюжет? А посилання на які закони дає право журналісту використати саме той фрагмент тексту, де інтерв"юйований уникає прямої відповіді на питання? Хто захоче на себе такого дивитися - вирізати та й годі! Була б Вам вкрай вдячна, якби Ви дали поради не тільки як похвалити героїв сюжетів.