detector.media
Анатолій Марущак
, для «Детектор медіа»
22.08.2008 09:17
Правові аспекти інтерв’ю
Правові аспекти інтерв’ю
Які права мають на текст інтерв'ю журналіст і респондент? У яких випадках і в якому порядку треба узгоджувати інтерв'ю?
Інтерв'ю, на перший погляд, — це простий і ефективний інструмент журналістського ремесла. Однак нерідко з приводу такого засобу отримання і поширення інформації виникають конфлікти, а то й судові спори. Поговоримо про один із найбільш вразливих аспектів інтерв’ю — про правове регулювання авторських прав. Ця проблема виникла у не такому далекому 2001 році, коли була прийнята нова редакція Закону України «Про авторське право і суміжні права».
 
Тлумачний словник української мови поняття «інтерв’ю» визначає як призначену для опублікування у пресі, передачі по радіо, телебаченню розмову журналіста із політичним, громадським або будь-яким іншим діячем і т. ін., прес-конференцію [Новий тлумачний словник української мови. К.: 1998. – Т. 2]. Як бачимо, прес-конференція також визнається інтерв’ю (хоча це не законодавче визнання), але у прес-конференції, на відміну від звичайного інтерв’ю, як правило, з обох сторін беруть участь декілька осіб.
 
Вважаємо, що прес-конференції загалом не можна відносити до інтерв’ю, оскільки вони рідко мають творчий характер і не охороняються авторським правом. Якщо ж прес-конференції мають творчий характер (наприклад, розповідь художника про техніку написання картин тощо), то можемо говорити про авторські права.
 
Але перейдемо до суті питання.
 
Журналіст, безумовно, має авторські права на інтерв’ю. Адже він «творчо» формує перелік запитань, у ході безпосередньої бесіди визначає послідовність та обсяг питань, що задаються інтерв’юйованому, надає досконалості й оригінальності самій формі інтерв’ю. Причому лише бесідою творчість журналіста не обмежується, що іноді стає приводом для судових позовів інтерв’юйованих. У телерадіоорганізаціях (ТРО) за допомогою монтажу або додаткового внесення у матеріал бесіди окремих запитань і доповнень журналіст продовжує творити об’єкт авторського права. У друкованих ЗМІ це може виявлятися у певному «творчому» редагуванні.
 
Інтерв’юйований також нерідко «творчо» підходить до відповіді на запитання. Причому якщо ми говоримо про попередню підготовку особи, котра дає інтерв’ю, то однозначно маємо справу із творчим характером такої роботи і, відповідно, можемо говорити про авторські права. Але коли представник ТРО бере спонтанні інтерв’ю з «випадковими свідками», на вулиці тощо, то загалом важко говорити про творчість інтерв’юйованого, який лише підтверджує або спростовує певні факти (хоча можуть бути і винятки, наприклад, коли геніальний «пересічний громадянин» дає такі відповіді, що з них можна зробити не просто інтерв’ю, а й написати поему :)). При цьому, безперечно, маємо творчість журналіста.
 
А що ж каже право?
 
Відповідно до частини ІІІ статті 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів із боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.
 
Якщо загалом говорити про конфлікти у сфері авторських прав, то всі погодяться, що сьогодні автори розуміють реальну вартість свого інтелектуального продукту. Інтерв’юйованого цілком законно (на підставі статті 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права») називаємо співавтором інтерв'ю на рівні із журналістом або іншою особою, яка взяла інтерв'ю. Причому всі ми знаємо, що опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю. Таким чином, зважаючи на права автора щодо збереження цілісності твору та протидії будь-якому перекрученню чи спотворенню, що закріплені пунктом 4 частини І статті 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права», доцільним є попереднє узгодження тексту інтерв'ю з інтерв'юйованою особою.
 
Існує позиція про те, що відповідно до статті 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та статті 45 Закону України «Про інформацію» на журналістів покладено обов'язок попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється, лише у випадках, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї. На підтвердження такої позиції юристи телерадіоорганізацій можуть наводити положення статті 63 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» – що особа, в якої беруть інтерв'ю, або особа, яка надала інформацію для ТРО, має право на підставі письмової заяви переглянути та/або прослухати відповідну програму перед її трансляцією.
 
Але із такою позицією варто не погодитись. Адже законодавство України передбачає за співавтором інтерв'ю позитивні авторські права, які не спростовуються статтею 63 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Такі авторські права не зникають, коли інтерв’юйований не здійснює жодних кроків до їх реалізації. І, як показує судова практика, «згадує» про свої права як співавтора лише тоді, коли матеріал уже опублікований або вийшов у ефір. Тому акцентуємо увагу на пораді: краще сім разів узгодити текст інтерв’ю, ніж один раз отримати повідомлення про судовий розгляд. Економте свій час, матеріальні ресурси і нерви!
 
Законодавство також передбачає, що інтерв’юйованому як співавтору належить винагорода у рівній частці із журналістом, якщо, звичайно, інше не передбачене в угоді між ними. Тому відповідно до норм авторського права доцільним є попередження інтерв’юйованого про умови отримання гонорару чи фіксування факту відмови від його отримання.
 
Відразу виникає теоретичне, але із «присмаком» практики питання: чи є соцопитування об’єктом співавторства як один із видів інтерв’ю? Адже за формою воно ідентичне інтерв’ю. Якщо відповідь на поставлене питання позитивна, то фактично з кожним опитуваним журналісту чи соціологу треба ділитися гонораром та ще й отримувати дозвіл на публікування відповіді. Чомусь здається, що відповідь має бути негативна, адже особа, яку опитують, відповідає переважно «так» або «ні» чи обирає варіанти запропонованих відповідей. Тому творчого характеру у такій роботі опитуваного немає.
 
Безумовно, інтерв’ю — це доволі інформативний інструмент отримання відомостей, як кажуть, від першоджерела. Використання запропонованих рекомендацій дозволить не лише отримувати достовірну та оперативну інформацію, а й убезпечити себе і свій ЗМІ від судових позовів. Чекаю на ваші роздуми (info@krai.org.ua).
 
Анатолій Марущак, кандидат юридичних наук, доцент, лауреат Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності у номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері»
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY