НАТО вже звикло, що на нього час від час нападає гикавка українського походження. Але тепер йому доведеться гикати постійно – щодня і не один раз на день. Мабуть, триватиме це довго, оскільки в Києві оголосили про початок інформаційної кампанії щодо діяльності Північноатлантичного альянсу. У палаці «Україна» пройшло зібрання під гаслом «НАТО – так!».

 

Україна начебто не оригінальна в цьому питанні, адже чимало новітніх членів Альянсу мали низький рівень довіри до нього серед своїх громадян, але за рахунок ефективного інформування населення настрої людей кардинально змінилися. Та ми маємо кардинальну відмінність. В нас НАТО не просто не довіряють. В результаті політичної боротьби в уяві багатьох українців Альянс перетворився з реальної організації у символ перегонів політичних партій. І Питання «НАТО – так?» чи «НАТО – не так?» уже не проблема прагматичного вибору країни, котрий вона робить, керуючись простим здоровим глуздом. Це вже питання принципу. Це свідчення перемоги чи поразки одних або інших політичних сил.

 

Чим обертатиметься роз’яснювальна кампанія за таких умов – ми побачили напередодні зібрання в палаці «Україна». Там комуніст Леонід Грач зі своїми прихильниками, певне, сповідуючи «миролюбні» традиції почилого в бозі Варшавського блоку, розгромили інформаційний намет Української народної партії. Можна спрогнозувати, що подібні бої відбуватимуться не тільки в Криму. Адже під самим палацом «Україна» під час вищезгаданої акції проходив мітинг натоненависників, де Вітренчин «зброєносець» Володимир Марченко виголошував гнівні промови, обзиваючи прихильників вступу України до НАТО «падонкамі і прєдатєлямі». Здатність вітренківців вдаватися не тільки до агресивної лексики, але і до агресивних дій ми вже спостерігали неодноразово.

 

Якщо голова фракції «Нашої України» В’ячеслав Кириленко на зустрічі з громадянами скаже, що два помножити на два буде чотири, то почує у відповідь, що він бреше. Якщо член парламентської фракції «Нашої України» Ірина Геращенко скаже населенню, що в нас зараз червень, то їй заперечать, мовляв, грудень уже і Новий рік наближається. Саме цих політиків я встиг побачити по телевізору під час дійства в палаці «Україна». Вони говорили щиро, по суті справи і наводили ясні і зрозумілі аргументи. Але сам факт їхньої приналежності до певної політичної сили викликатиме у їхніх співрозмовників недовіру.

 

Що робити, аби прихильникам Альянсу не тільки не надавали по пиці, а ще й із довірою сприйняли інформацію від них? Як це не парадоксально звучить, необхідно максимально деполітизувати учасників кампанії. Іншими словами: чим менше буде там політиків – тим краще. А якщо у кампанії візьмуть участь далекі від політики, але авторитетні і відомі всій країні люди – то це був би ідеальний варіант. Звісно, для участі в такій роботі їх треба було б належним чином підготувати. Тим часом, початок кампанії відбувається під символами однієї політичної сили. Якщо такий підхід не змінити, то у підсумку доведеться вдаватися до класичної фрази «великого прихильника» вступу України до НАТО російського посла в нашій країні Віктора Черномирдіна: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди».