Артем Шевченко, ведучий: Добрий вечір. На каналі «Інтер» програма телевізійних журналістських розслідувань «Агенти впливу». Сьогодні нашу увагу привернули такі цікаві історії. Чому і за скільки ваші кумири рекламують товари, зовсім не гарантуючи їх якості. За скільки можна продати власне ім’я в Україні. Агенти впливу викрили схему виготовлення фальшивої прописки – за що аферисти беруть гроші. Війна за власну квартиру – на наших очах героїня кувалдою повернула собі житло, чому єдиноможливий спосіб забрати своє – сила. Щоб потрапити у власну квартиру, її хазяйка вибила стіну. За час, поки її не було в Україні, помешкання обжили інші люди. І виселити їх звідти міліція не змогла. Чому в нашій країні довести свою правоту можна тільки силою? Ольга Руденко далі.

Житло ваше стало нашим

Ольга Руденко, журналіст: Ось так Вікторія вламується до власної квартири. Жінка, громадянка Євросоюзу, це помешкання через суд ділила з колишнім чоловіком. Дійшли до Верховного Суду. Він вирішив – квартира належать Вікторії.

Вікторія Ставру-Коваленко, власниця квартири: Есть у меня решение суда. Есть Апелляционного Суда и есть Верховного Суда. Это уже все инстанции, имею право собственности, и не может никто оспорить это.

Ольга Руденко, журналіст: З цим не погодився колишній чоловік. За час відсутності Вікторії в Україні він здав квартиру. Орендарі зробили перепланування. Це друга сторона конфлікту. Адвокат колишнього чоловіка Вікторії прийшов подивитись на руїни квартири. Він вважає, рішення суду не є обов’язковим для виконання.

Стефан Решко, адвокат колишнього чоловіка Вікторії: Да. решение суда вступило в законную силу. С этим нельзя не согласиться. Но это…

Ольга Руденко, журналіст: А что незаконно, если оно вступило…

Стефан Решко, адвокат колишнього чоловіка Вікторії: Одну секунду. Оно вступило в законную силу. Но оно не является обязательственным решением суда.

Ольга Руденко, журналіст: Міліція не змогла з’ясувати, хто ж саме захопив квартиру. Правоохоронців теж не пустили у приміщення. Вони не наполягали. А расскажите, по какому поводу? Не по поводу этой квартиры вы здесь? Щоб судові виконавці вигнали тих, хто незаконно живе у вашій квартирі, треба подати до суду на конкретну особу.

Геннадій Стадник, керівник Державної виконавчої служби: І коли вже приходить державний виконавець, і каже: «Ну, покажіть мені, будь ласка, Ви Іванов чи ні?». Той каже: «Я не Іванов, я Петренко». В цьому випадку знову їй необхідно буде звертатися до суду, щоб винести нове рішення.

Ольга Руденко, журналіст: Службовець не приховує, грошова винагорода прискорить справу. Ну, в принципі, таке можливо зараз?

Геннадій Стадник, керівник Державної виконавчої служби: Можливо. Но ще хочу сказати з-за чого, що на сьогоднішній день зарплата державного виконавця сама низька на Україні – 1400 гривнів, але це з премією. А премію не завжди дають. Професія державного виконавця – вона дуже складна.

Ольга Руденко, журналіст: Тільки через три роки справжні власники квартир змогли потрапити до своїх приміщень. Весь цей час оселі були незаконно захоплені іншими людьми. Виселити їх не могли навіть державні виконавці.

Юрій Хижник, власник квартири в Алушті: Смотрите.

Ольга Руденко, журналіст: Ось у такому стані отримали свої помешкання власники. Від осель майже нічого не залишилось. Сморід, бруд та голі стіни. Цю та ще 18 квартир у будинку за один день заселили інші громадяни. Тоді справжніх власників не було вдома. Вони приїжджали сюди на літо.

Юрій Хижник, власник квартири в Алушті: Я с милицей зашел, свою квартиру открыл. Их там было человек 40, и, конечно, нас фить, сюда.

Ольга Руденко, журналіст: Власники займаних приміщень не наважувались самостійно виселити квартирантів.

Юрій Хижник, власник квартири в Алушті: Конечно, квартира – это очень дорогая штука, но жизнь дороже.

Ольга Руденко, журналіст: У сина Віталія астма. Лікарі порадили переїхати в Крим. Він продав квартиру в Києві, натомість купив в Алушті.

Юрій Хижник, власник квартири в Алушті: И вот смотрите, кто владеет квартирой, видите, и мой ребенок. То есть, оказывается, права моего ребенка – это не права. То есть, я в своей стране ноль.

Ольга Руденко, журналіст: Три роки він відвоював квартиру, втомився.

Юрій Хижник, власник квартири в Алушті: Основания для того, чтобы занять квартиру, есть то, что мне негде жить. Вот вам негде жить? У Вас есть квартира? Есть. Вот у Вас нет такого права. Может, у оператора нет квартиры.

Ольга Руденко, журналіст: Протягом трьох років судові виконавці не могли виконати рішення суду. Якщо незаконний квартирант у лікарні, у відпустці, відрядженні, з приміщення його не виселять, закон такий.

Юрій Хижник, власник квартири в Алушті: У нас курортный сезон сорвется. Нельзя исполнять, потому что у нас татарский праздник, нельзя исполнять, потому что это зима. Нельзя исполнять, потому что сегодня день Конституции.

Судовий виконавець: Если двери открыты, заходят исполнители. Если двери закрыты, есть, рабочие привлекаются, они будут резать замки, петли, снимать двери. Квартира сдается хозяину под роспись. Все.

Ольга Руденко, журналіст: Кілька років тому виконавча служба ось так повернула людям квартири.

Юрій Хижник, власник квартири в Алушті: Но я считал, приблизительно 40 тысяч долларов все мы потеряли. Это только прямых затрат – на поездки, на проживание, там, и так далее.

Ольга Руденко, журналіст: Компенсувати завдані збитки можна через черговий суд. І гроші з боржнику знову вибиватимуть судові виконавці.

Артем Шевченко, ведучий: Залишайтесь на «Інтері» з «Агентами впливу». Після реклами буде ще цікавіше. Чому і за скільки ваші кумири рекламують товари, зовсім не гарантуючи їх якості. За скільки можна продати власне ім’я в Україні. Агенти впливу викрили схему виготовлення фальшивої прописки. За що беруть аферисти гроші? (реклама). До агентів впливу звернулася жінка, без прописки вона нікому не потрібна, навіть будинку для похилих людей. Ми розслідували цей випадок, і з’ясували, хоч її і скасовано чотири роки тому, але прописка є. Без неї не дають кредит і лікарняний. І цей штамп у паспорті – вже справжній товар. Олена Солодовникова пройшла увесь шлях – від чорного ринку прописки до депутатських кабінетів.

Прописна істина

Олена Солодовникова, журналіст: 80-річна бабуся – бомж. Ганна Наконечна продала квартиру, щоб зробити операцію дочці. Та померла. Бабуся залишилась без житла.

Ганна Наконечна, жінка без місця прописки: Не знаю, як там, що там буде. Я думаю, що мене пристроять.

Олена Солодовникова, журналіст: Два місяці жінка живе у лікарні.

Марія Іщенко, лікар-терапевт: Мы обязаны выписать. В лечении бабушка не нуждается.

Олена Солодовникова, журналіст: Лікарка влаштовує бабусю в інтернат для літніх людей. Туди не беруть – прописки немає. Пропонують притулок для бомжів.

Марія Іщенко, лікар-терапевт: (Говорит по телефону). Ну, зачем же на ночлежку. Бабулечка – участник війни, заслужила, пенсия у нее есть. Я думаю, что ночлежка ей не подходит.

Олена Солодовникова, журналіст: Долею старої опікується сусідка. Жінка розповідає, як ходила в управління соцзахисту, всюди вимагають прописку.

Євгенія Мартиненко, сусідка: До мене жорстоко очень отнеслися, агресивно, і не хотять слухати, тільки приписку.

Олена Солодовникова, журналіст: А вкотре до районного управління праці та соцзахисту жінка іде з агентами впливу.

Василь Ткаченко, начальник управління праці та соціального захисту Оболонського району міста Києва: Приписка обов’язково потрібна. Я вам більше скажу…

Олена Солодовникова, журналіст: А як бути, якщо її немає, така ситуація?

Василь Ткаченко, начальник управління праці та соціального захисту Оболонського району міста Києва: То вже, у нас не передбачено таких законодавством для управління праці.

Олена Солодовникова, журналіст: Столична поліклініка. Без прописки лікарняний не дадуть. Хто повісив оголошення – секрет.

Медичний працівник: Я його не чіпляла, а хто – я ж не можу відповідати.

Олена Солодовникова, журналіст: Агентам впливу тут не зраділи. Вы позвонили только что главврачу.

Медичний працівник: Она сказала, чтоб я Вас выставила.

Лікар районної лікарні: Чому без прописки не дадуть лікарняний – питання до головного лікаря. Жінка переконана, лікарняні видають всім, як доказ, демонструє книгу, куди записують пацієнтів-некиян. Для кого тоді висить оголошення в реєстратурі – не зрозуміло. (Говорить по телефону). Я слухаю вас, я давала вам таку установу, чи наказ, чи розпорядження, чи якесь усне, що ви повинні це вивісити? Об’яву зніміть, бо ви її перекрутили.

Олена Солодовникова, журналіст: О, уже все изменилось. За десять хвилин оголошення про прописку зникло. Київську реєстрацію – так по-новому називається прописка – можна купити. Ось оголошення в Інтернеті. Всюди вказаний один номер мобільного.

Телефона розмова: «400 долларов, в течение 5-7 рабочих дней это все делается». – «А яка система?». – «Это бабушка, дедушка ищется, и прописывается к ним».

Олена Солодовникова, журналіст: Агенти впливу домовились про зустріч. Кур’єр Альона переконує, господарі квартири згодні прописувати у себе інших. Вони отримують з цього відсотки. Але бачитися з ними не треба.

Кур’єр Альона: У вас есть просто печать, но нет никаких, допустим, прав на то, чтобы прийти к ним, да. То есть, вы можете…

Олена Солодовникова, журналіст: Дівчина запевняє, реєстрація не підроблена.

Кур’єр Альона: Девушка, это не делается один, это не делается в первый раз, да, это уже, как бы, делается…

Олена Солодовникова, журналіст: Мінімум сім клієнтів на день. З 500 доларів дівчина обіцяє зробити київську реєстрацію терміново.

Кур’єр Альона: Будьте добры, две с половиной тысячи, то есть, чтобы уже не было такого, что можно завтра или послезавтра. Потому что я закладываю просто свои деньги, и чтоб не было… Все равно паспрот не верну, если не будет финансов.

Олена Солодовникова, журналіст: Через чотири години нам повертають паспорт зі штампом прописки. Представляємося журналістами. Мы вам деньги, естественно, платить не будем. Дівчина дзвонить шефу.

Кур’єр Альона: Андрей, пожалуйста, быстрее, я не хочу здесь стоять, они мне камерой тыкают.

Андрій: (Минуло 15 хвилин). Здрасти.

Олена Солодовникова, журналіст: «Интер» телеканал. Расскажите про Ваш бизнес.

Андрій: В чем дело?

Олена Солодовникова, журналіст: Чоловік відкрито говорить, має зв’язки у паспортному столі. Как вы взаимодействуете с паспортным столом?

Андрій: Ну, у меня есть хорошие знакомые, друзья.

Олена Солодовникова, журналіст: Андрій не вважає, що порушує закон.

Андрій: У меня юридическое образование. Не Вам мне рассказывать. Понимаете, что я нарушаю какие-то права. Я абсолютно ничего не нарушаю, и мне скрываться от камеры абсолютно нет никакого смысла. Я не боюсь, там, ни милиции, ничего. Одно единственное, за что меня могут привлечь – за неуплату налогов. Все. Интервью закончено.

Олена Солодовникова, журналіст: У документі штамп паспортного столу Дарницького району. Агенти впливу вирішили з’ясувати, хто поставив печатку і підпис.

Робітник паспортного столу Дарницького району: Попись четко не нашей паспортистики.

Олена Солодовникова, журналіст: Четко видно.

Робітник паспортного столу Дарницького району: Не нашей. Значит, это поддельная печать.

Олена Солодовникова, журналіст: Хто підробляє печатки, з’ясовувати не хочуть. Журналістів виганяють. Скажите на камеру, Вы взаимодействуете с этими людьми?

Робітник паспортного столу Дарницького району: Пожалуйста, выйдите. Я не собираюсь ничего говорить на камеру. Вы вообще в своем уме или нет?

Олена Солодовникова, журналіст: Наш агент прописаний у цьому будинку на вулиці Вересневій у цій квартирі. Господарі про нового мешканця нічого не знають. А Вы знаете, что в вашей квартире еще прописан человек с вчерашнего дня?

Мешканець квартири на вулиці Вересневій: Юмор какой-то. Ну, адрес то наш. Ничего не знаю.

Олена Солодовникова, журналіст: Власниця квартири не давала згоди на реєстрацію сторонніх осіб.

Власниця квартири на вул. Вересневій: Первый раз. Не знаю даже, как на это среагировать.

Олена Солодовникова, журналіст: Разом із жінкою ми йдемо до ЖЕКу. В обліковій картці новий квартирант не записаний.

Працівник ЖЕКу: Тут четыре человека прописано.

Власниця квартири на вул. Вересневій: Вот, да.

Працівник ЖЕКу: Видите? Четыре человека. Вас четыре человека? Да.

Власниця квартири на вул. Вересневій: Вот еще один.

Олена Солодовникова, журналіст: И вот.

Працівник ЖЕКу: Вот вас четыре человека, и это мне не показывайте, меня это…

Власниця квартири на вул. Вересневій: Скажите вообще, как бы…

Працівник ЖЕКу: Не знаю. Может, кто, что. Вот у нас четыре человека. Видели?

Власниця квартири на вул. Вересневій: Да.

Працівник ЖЕКу: Больше других документов у нас нету.

Олена Солодовникова, журналіст: Нардеп Олександр Лавринович – автор закону про заміну прописки на реєстрацію. Тоді він був міністром юстиції. Показуємо відеоісторії про бабусю, яку не беруть в інтернат без прописки.

Олександр Лавринович, народний депутат України, фракція Партії Регіонів: Ви знаєте, я думаю, що заберуть, що цього чоловіка заберуть. Прописку, я думаю, поставлять в трудову книжку тим, хто цим займається, так, від імені держави. Відмітка – профнепридатний.

Олена Солодовникова, журналіст: Олександр Лавринович каже, працівник соцзахисту порушує закон. Утім, допомогти бабусі не хоче.

Олександр Лавринович, народний депутат України, фракція Партії Регіонів: Ви говорите про одну бабусю. Для цього є різні благодійні організації. Є хороші журналісти, які можуть їй допомогти в цьому.

Олена Солодовникова, журналіст: Агенти впливу прийшли до міністерства соціального захисту. Ця жінка своїм розпорядженням може влаштувати бабусю в інтернат для літніх людей. вона контролює такі заклади по всій Україні. Дивиться відео на вулиці. Ганна Наконечна, знаєте?

Працівник міністерства соціального захисту: Так, так. Я знаю цю ситуацію.

Олена Солодовникова, журналіст: Вона обіцяє вирішити проблему після офіційного запиту.

Працівник міністерства соціального захисту: Я Вам просто кажу, що таких людей дуже багато. Чого Ви переймаєтесь саме Наконечною? Вона не одна.

Олена Солодовникова, журналіст: Цей факс відправляється до міністерства соціального захисту. Ми офіційно просимо влаштувати бабусю до будинку для людей літнього віку. Окремий лист правоохоронцям. Ми повідомляємо міліціонерам про тих, хто підробляє київські реєстрації. Зараз телефони аферистів не відповідають. Проте коли їх покарають правоохоронці, глядачі агентів впливу дізнаються першими. Поки ви дивилися цю програму, в Україні одна людина стала жертвою нападу собаки. Агенти впливу зацікавилися такою статистикою, і з’ясували, власники тварин не несуть майже ніякої відповідальності. Максимальний штраф – півсотні гривень. Водночас власник зобов’язаний застрахуватися на випадок, якщо його собака завдасть комусь шкоди. І найбільша виплата – 11 тиcяч гривень – настає у разі смерті потерпілого.

Собака буває кусючий…

Артем Шевченко, ведучий: Таких роликів в Інтернеті більше мільйона. Цей знятий випадковим свідком нападу собаки. Тварина нападає на чоловіка. І на жінку поруч. А це останній гучний випадок у Києві. Бійцівський стаф-тер’єр кинувся на поні, що катав дітей посеред площі. Собаку зупинили тільки палицею. Ось цей собака майже так само накинувся на випадкову людину. Рік потому тварина ще жива. Хоча суд постановив її приспати. А це фото жертви цієї собаки. Давид Березін прийшов лагодити телевізор, коли на нього напав пітбуль. Господиня тварини не втрутилася взагалі.

Давид Березін, постраждалий: Мне кажется, что она была нетрезвая. Понимаете. Потому что она упала на колени, и кричит: «Ой-ой-ой, ой-ой-ой».

Артем Шевченко, ведучий: Відбити собаку допоміг сусід. Чоловік, колишній десантник, без емоцій розповідає про те, як врятував життя людині.

Чоловік, що відбив собаку: Ну, выбежал, что, выбежал с палкой. Увидел, что она грызет человека. Шуганул, отогнал.

Артем Шевченко, ведучий: На лікування Давида Березіна родила витратила близько восьми тисяч гривень. Господиня ж собаки сплатила штраф – 84 гривні. Чому ж собака, всупереч рішенню суду – живий. Нам пояснив син господині. Никто за собакой не приехал, да?

Євген, син власниці собаки: Да, я не могу ее никуда деть. Когда они приедут, что нет собаки. Правильно? Поэтому держу, пускай приезжают, забирают. Поставить на своей жизни крест, чтобы выплатить им компенсацию. Я так не могу сделать.

Артем Шевченко, ведучий: Агенти впливу з’ясували, Давид Березін – не перша жертва цієї тварини.

Чоловік: В сентябре месяце, где-то в конце сентября пацан, школьник шел, она накинулась на него. Тоже еле отбили.

Артем Шевченко, ведучий: Після цього випадку, згідно з законом, дільничний міліціонер повинен скласти протокол про адміністративне порушення. А у разі повторних нападів ветеринар району мав би забрати собаку. Але ніхто з них не вчинив згідно із законом. (Говорит по телефону). ВС, дільничний пункт міліції – да, ну, вот здесь сей час. Никого нет, закрыто. Собаки потенційно небезпечних порід, їх перелік затверджують міські адміністрації, обов’язково повинні скласти іспит на керованість та отримати сертифікат міський собак. Список із тридцяти собак нам показали у Київському центрі ідентифікації тварин. Серед них пітбуль-тер’єри, вівчарки, доберман, ротвейлер. Також закон зобов’язує власника застрахувати пса від заподіяння шкоди третім особи. Але примусити це зробити неможливо. Власника собаки можуть оштрафувати всього на 51 гривню. Тобто, якщо мій собака, там, відгриз комусь руку, то я заплачу штраф – 51 гривню чи як?

Робітник Київському центрі ідентифікації тварин: Ну, виходить, що так. Законодавством так передбачено.

Артем Шевченко, ведучий: У Польщі господар собаки, яка напала на Людину, несе не цивільну відповідальність, як в Україні, а кримінальну. У Росії, щоб купити щеня бійцівської породи, окрім інших, треба мати довідку від нарколога та психіатра. Це на відміну знову ж таки від України. У США власник собаки потенційно небезпечної породи щомісячно сплачує додатково 500 доларів податків.

Дмитро Козоріз, кінолог: 90 процентов зависит от владельца, 90 процентов. Арчи, неси, бери мяч, неси. Давай. Ай, молодец.

Артем Шевченко, ведучий: Собака не винен – так говорить людина, яка сама працює із тваринами.

Дмитро Козоріз, кінолог: С чем-то я с этим согласен. Потому что… Я уже неоднократно присутствовал, как инструктор-дрессировщик, на судовых, то есть, на заседаниях суда, и всегда выступал за собак. Потому что собаки не виноваты. На нее всегда легко скинуть всю вину. Человек что-то не сделал, недоследил до конца, внимания не уделил, собаке.

Марина Медвєдєва, заступник Президента Кіно логічної спілки України: То есть, собаки, которые не прошли тест на высшую нервную деятельность, в племенном разведении не участвуют категорически.

Артем Шевченко, ведучий: Так кажуть в Кінологічному союзі України – організації, яка має пильнувати за розведенням тварин. Але на столичному пташиному ринку агенти впливу пересвідчилися, документів про врівноваженість собак продавці здебільшого не мають. Нам пропонують цуценя пітбуль-тер’єра за 300 доларів. Стан тварини продавчиня встановлює на око.

Продавчиня на пташиному ринку: Есть один щенок, его вот так вот возьмешь, один запищит, а второй – р-р-р, понимаете, и оно уже сразу видно, что это будет нормальный, а тот уже психопатом…

Артем Шевченко, ведучий: А необхідні документи жінка просто пропонує купити.

Продавчиня на пташиному ринку: Если вам надо, Вы это сделайте.

Артем Шевченко, ведучий: А как, я же не знаю, допустим.

Продавчиня на пташиному ринку: Я Вам телефон оставлю.

Артем Шевченко, ведучий: То есть, там делают любые документы? Да?

Продавчиня на пташиному ринку: Да.

Артем Шевченко, ведучий: А сколько, дорого, да?

Продавчиня на пташиному ринку: 150-200 долларов.

Дмитро Козоріз, кінолог: На птичьем рынке взял, купил эту собаку, нигде не зарегистрировал, то эта собака, как оружие, которое одно регистрируется, вы получаете право на ношение оружия, и так далее, и проходите все, там, психологические, токсикологические и остальные экспертизы. А второй человек приобретает на черном рынке какой-то, там, ворованный пистолет, и тоже носит его в кармане.

Давид Березін, постраждалий: Руки уже не работают, как же ж тут уже работать будешь.

Артем Шевченко, ведучий: Після знайомства із сусідським пітбулем, телемайстер із 60-річним досвідом Давид Березін паяльника в руках вже не втримає. Чим більше знають про тебе, тим більше ти заробиш на них. Цей принцип рекламістів активно використовують і українські зірки. На власному імені зароблять спортсмени, телеведучі і найбільше співаки. Але обличчя знаменитості у кадрі не означає якість товару. Дослідження Тетяни Шуліки – скільки можна заробити на власному імені.

Бізнес на імені

Ані Лорак, співачка: А ресторан – это как дом.

Тетяна Шуліка, журналіст: Сюди приходять не їсти, а дивитися на Ані Лорак. 10 років вона співала на сцені, щоб відкрити ресторан з власним обличчям на кожному кроці. Тепер воно – товарний знак та стабільний дохід. Реклама – інший вид прибутку співачки. Ані Лорак – рекордсмен вітчизняного шоу-бізу – стало обличчям 9 рекламних кампаній. На кожній зірки її масштабу заробляють до 300 тисяч доларів.

Ані Лорак, співачка: Достаточно долго уже пою на сцене. И, наверное, есть какой-то наработанный имидж, какое-то доверие людей.

Тетяна Шуліка, журналіст: Ось приклад останніх років. Українська співачка рекламує російську косметику. Але в житті Ані Лорак нею не користується. Агенти впливу зафіксували в її руках пудру французького виробництва – 100 євро.

Ані Лорак, співачка: Тут у меня такая ответственность, поскольку я подхожу серьезно к тому, что я делаю. И я понимаю, что я не пришла на день или на два.

Тетяна Шуліка, журналіст: Правильно поєднати товар із іменем – ціла наука. Якщо глядач зірці довіряє, почне купувати товар в кілька разів частіше. Знавець пояснює, реклама – це казка. Співачка не зобов’язана фарбуватися російською помадою.

Максим Лазебник, директор Всеукраїнської рекламної коаліції: Смотрят люди рекламу, видят ту или иную ситуацию. А я не думаю, что они, то есть, настолько, как бы, там, прямолинейны, не хочу говорить слово «тупы», чтобы переносить один к одному все ситуации из рекламы.

Тетяна Шуліка, журналіст: Спортсмен Василь Вірастюк свого бізнесу поки не має. Заробляє на рекламі. Ось він в рекламі пива. За логікою авторів ролика, має його вживати. Чи так це? Агенти впливу спитали особисто Василя.

Василь Вірастюк, спортсмен: Звісно, вживаю.

Тетяна Шуліка, журналіст: Да?

Василь Вірастюк, спортсмен: Вчора з радістю вживав.

Тетяна Шуліка, журналіст: Після п’ятнадцятихвилинної розмови спортсмен відкриває свої справжні мотиви.

Василь Вірастюк, спортсмен: Можливо, навіть собі потихеньку робиш десь там тил до пенсії. Поки ти в спорті, поки ти на коні, всі тобі хлопають, всі тебе хочуть знати, хочуть бачити всюди. Тільки ти закінчив – все, та пішов ти… Знаєте, ось так у нас є.

Тетяна Шуліка, журналіст: Ось приклади найуспішнішого підробітку українських зірок на власному імені. Вєрка Сердючка випускає іменний майонез. Софія Ротару є обличчям олії. Михайло Поплавський керує мережею п’ятизіркових туалетів.

Дмитро Коляденко, хореограф, телеведучий: Стоп, Коляденко, ты не имеешь право носить бренды. Ты сам бренд.

Тетяна Шуліка, журналіст: Ця думка змінили життя хореографа Дмитра Коляденка. Своє ім’я він написав на чоловічій білизні та поставив цінник – сто доларів за пару.

Дмитро Коляденко, хореограф, телеведучий: Ставится имя, и за него платятся очень большие деньги, даже если эта вещь стоит десять долларов.

Тетяна Шуліка, журналіст: Та білизна імені Коляденка стільки не коштує. Собівартість у десятеро нижча.

Дмитро Коляденко, хореограф, телеведучий: По правде? Хорошо. Десять долларов.

Тетяна Шуліка, журналіст: Як виявилось, Дмитро Коляденко не є фахівцем білизни. Ми перевірили це нехитрою провокацією. Це Київ – місце найбільшої концентрації бутиків. В одному з них купляємо фірмову чоловічу білизну - 300 гривень. А це місце, де знецінюється будь-яке ім’я. На ринку ті ж бренди, тільки у п’ятеро дешевші. Вы предполагаете, что это на самом «Дольче Габбана»?

Продавчиня на ринку: Я не предполагаю. Просто точно также, как делаются подделки, точно также, это самое, но качество не чуть не хуже.

Тетяна Шуліка, журналіст: Відрізнити білизну за 300 і за 50 гривень дуже важко. Як ім’я діє на людину, ми зараз перевіримо на вже знайомому нам виробникові чоловічої білизни – Дмитрові Коляденко. Чи відрізнить він відомий, дорогий бренд від дешевої китайської підробки? Дмитра агенти впливу зустріли біля казино о третій дня. Пропонуємо відрізнити фірмову білизну від пробної. В нашій сумці лише один брендовий вибір.

Дмитро Коляденко, хореограф, телеведучий: Значит, это настоящее. «Армани», настоящее. Сразу видно, качество. Видно. О, «Мэйд ин Италия». Все, написано, как делать. Ну, вот я сразу чувствую, что это настоящее.

Тетяна Шуліка, журналіст: Але побачити різницю між білизною за 300 і 50 гривень Дмитро Коляденко не може.

Дмитро Коляденко, хореограф, телеведучий: О-о. Вот эти я бы точно не носил бы (смеется). А грамотный человек, который любит белье женское, мужское, он сразу видит, что это подделка.

Тетяна Шуліка, журналіст: Все, що ви чули про Карла Фаберже, уособлене в цій бабусі. Вона – остання з роду ювеліра. Ім’я прадіда тепер – її капітал. На гроші тих, хто бажає пропіаритись, вона охоче мандрує.

Тетяна Фаберже, правнучка ювеліра: Да, я была, я рассказывала там про Фаберже. Там союз русских, как это, аристократов, там все рассказывала про Фаберже. Я им рассказал про Фаберже…

Тетяна Шуліка, журналіст: В Києві Тетяна Фаберже на запрошення місцевих ювелірів. За допомогою її прізвища вони хочуть просунути власне. Працювати правнучкою великого ювеліра пані Тетяна почала недавно. Все життя була адміністратором.

Тетяна Фаберже, правнучка ювеліра: А теперь, вот, я могу разъезжать и смотреть на красивые вещи. И с другими людьми общаться. Много было написано про Фаберже, много это фуфло.

Тетяна Шуліка, журналіст: У програмі її візиту – чай з митрополитом та російським послом. Відомі світові яйці Фаберже пані Тетяна бачила лише в музеях. Їй байдужі ці прикраси. Вона їх не носить.

Тетяна Фаберже, правнучка ювеліра: У меня не много, пальцы толстые…

Тетяна Шуліка, журналіст: Митрополит Володимир – давній шанувальник прикрас Фаберже. Тому сам запропонував зустрітися.

Ірина Карпова, кавалер ордену Фаберже: Спасибо большое Татьяне Федоровне, потому что иначе мы уже не имели вот такой возможности.

Тетяна Фаберже, правнучка ювеліра: Нет, для меня это просто замечательно.

Митрополит Володимир, предстоятель Української Православної Церкви Московського Патріархату: Любая красивая вещь, просто металлическая, или из драгметаллов или украшенная камнями, она не может оставить человек равнодушным.

Тетяна Шуліка, журналіст: Але пані Тетяну у митрополита більше цікавить акваріум.

Тетяна Фаберже, правнучка ювеліра: Видите, они плывут задним ходом.

Тетяна Шуліка, журналіст: Пані Фаберже сплатили дорогу з Мюнхена та назад, та п’ять днів та проживання в центрі столиці. Та це – вдале капіталовкладення. Тільки під час чаювання з митрополитом ювеліри домовились про три виставки.

Артем Шевченко, ведучий: Сьогодні це все від «Агентів впливу». Всього за тиждень, у понеділок, будуть нові розслідування. Пропонуйте свої історії. І найцікавіші побачите на «Інтері».

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.