Машина часу таки існує. Хоча, на щастя, найуспішніше (принаймні, в Україні, і принаймні, поки що) вона відтворює віртуальний, представлений у друкованих й особливо в електронних ЗМІ, світ, а не вуличну реальність. На це чомусь не звертають уваги навіть проникливі аналітики, такі, як Борис Бахтєєв, котрий щойно продемонстрував цікаві спостереження за перебігом виборів київського мера, - а там часом тоталітаризм повернувся, і нам сьогодні пропонують «інформаційний» продукт суто тоталітарного зразка.

 

Згадаймо, що говорили про ЗМІ тоталітарні лідери минулого. Найперше, головною функцією мас-медіа, які були або державними, або беззастережно служили владі, була агітаційно-пропагандистська. «Вся пропаганда має бути дохідливою, і її інтелектуальний рівень має бути підлаштований до рівня сприйняття найбільш неінтелектуального з-поміж тих, кому вона адресована... Здатність мас до сприйняття дуже обмежена і їхня здатність сприймати дуже мала. З другого боку, у них величезна здатність забувати. Якщо це так, будь-яка ефективна пропаганда повинна зводитися всього лиш до кількох пунктів». Так писав Адольф Гітлер. А Володимир Ленін перед цим зазначав, власне, те ж саме: «Внаслідок вкрай низького освітнього рівня мас із усіх мистецтв для нас найважливішими є кіно та цирк, оскільки за їхньою допомогою ми можемо донести наші ідеї до будь-кого». (Від «ТК»: відповідальність за точність цитат несе автор).

 

Ну, і всім, кому за 40, добре відома ленінська теза, що газета повинна бути «колективним пропагандистом, колективним агітатором, колективним організатором». ЗМІ, таким чином, слугували інструментами здійснення контрольованих владою соціальних змін та соціального контролю, демонструючи непорушну єдність владних верхів та «простого народу» й викриваючи різноманітних, як говорив доктор Геббельс, «критикастів» та, як говорив Вишинський, «відщепенців». Функція викриття і розвінчання «чужаків», які прагнуть підірвати щасливе життя народу і зруйнувати світле майбутнє, була дуже важливою у таких ЗМІ; не випадково Ленін називав такі викриття і розвінчання «необхідною й основною умовою виховання революційної активності мас».

 

А тепер зайдемо на сайт начебто муніципальної газети «Вечірній Київ» і погляньмо, які повідомлення там з‘явилися 9 квітня. «Інфляція, запущена урядом Юлії Тимошенко, позбавляє пенсіонерів можливості купувати собі медикаменти» (хоча насправді високі темпи інфляції з‘явилися за уряду Віктора Януковича), «Віталій Кличко змінює свою політичну орієнтацію» (це стосовно участі Народного руху у Блоці Кличка; начебто Рух – це не демократична партія), «Незаконну забудову на Печерську ніхто не забороняє, бо за нею стоїть дружина голови Верховного суду» (нічого не доведено, але винною в усіх лихах оголошена дружина Василя Онопенка) – і поряд із цим «Вирішення проблем постраждалих «Еліта-Центру» особисто контролює Леонід Черновецький» (хоча проблеми ці якраз і не вирішуються) чи «На місці колишнього будмайданчика команда Леоніда Черновецького висадила дерева» (хоча це місце, вступаючи у зіткнення із забудовниками, насправді захистили громадські організації киян, які висловили ставлення до мера великим плакатом із не надто пристойним малюнком, про що газета, звісно, промовчала). І так далі. Одне слово, пропаганда досягнень влади – і викриття її опонентів, викриття за будь-яку ціну, хоч би там і не було кореляції із дійсністю чи така кореляція була надзвичайно мала.

 

І, ясна річ, жодного слова опонентам. Хто вони такі, щоб сміти опонувати самому Черновецькому?

 

А перегляд програм ТРК «Київ» створює враження, що ти повернувся у часи «незабутнього Леоніда Ілліча», тільки що замість пристаркуватого генсека – значно молодший і жвавіший Леонід Михайлович, а навколо нього – народ із стягами Блоку Черновецького та відповідними плакатами. І якісь бабусі й дідусі говорять у камеру: «Спасибі нашому меру за нашу щасливу старість...».

 

Щоб не бути голослівним, кілька прикладів (зі зрозумілих причин не маю можливості витрачати час на регулярний перегляд новин «Києва», тож про кілька сюжетів цих новин від 2 і 9 квітня).

 

Отже, увечері 2 квітня ТРК «Київ» демонструє сюжет про те, як Леонід Черновецький зупинив будівництво житлового будинку на Пейзажній алеї. Нам показують картинку, як кілька десятків осіб із прапорами Блоку Черновецького на чолі з самим мером кудись ідуть, зупиняються і Леонід Михайлович виголошує промову, що, мовляв, на цьому місці буде створений парк і він особисто висадить перше дерево. А далі йде розповідь про те, що землевідвід на цьому місці проводився попереднім мером Олександром Омельченком нібито для потреб Міністерства закордонних справ, після чого ця ділянка була «викуплена наближеними до БЮТ структурами, і сьогодні всі права на будівництво тут має компанія, до якої причетний пан Губський».

 

А масовка з прапорами Блоку Черновецького створює враження, наче вони – це і є ті громадянські активісти, які боролися проти забудови, хоча всім, хто має Інтернет, добре відомо – ніякого стосунку до боротьби за Пейзажну алею «черновецькі» не мають. Але ж значна частина киян (особливо літнього віку, серед яких чимало потенційного електорату чинного мера) Інтернетом не користується, отже, треба орієнтуватися на неї, чи не так?

 

І, звичайно, синхрон якихось дідусів і бабусь про те, який гарний у киян мер.

 

Власне, весь цей сюжет – мікроплагіат з відомого фільму «Убити дракона». Там теж, наскільки я пам‘ятаю, міський голова привласнював чужий подвиг. Чи немає креативу у Джангірова і Бектурсунова? Чи вони вважають, що лохи-кияни і не таке проковтнуть? Чи просто діють закони тоталітарної агітації й пропаганди?

 

Інший сюжет – ще більш красномовний. Ведучий розповідає: соціологи відзначили, що рейтинг Черновецького зріс до 25%, а от рейтинги його конкурентів Кличка й Омельченка падають. Все наче чин-чином: посилання на спільне дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» та Ukrainian Sociology Service, кадри прес-конференції Ірини Бекешкіної та Олександра Вишняка, навіть якийсь синхрончик. Одна «дрібничка»: рейтинги Кличка та Омельченка не вказані.

 

Роблю «контрольний постріл» – вмикаю 5-й канал, що дає репортаж з тієї ж прес-конференції. Ось текст новини за сайтом каналу:

 

«Чверть киян на виборах мера Києва готові проголосувати за кандидатуру Леоніда Черновецького. Такі дані повідомила соціолог фонду "Демократичні ініціативи" Ірина Бекешкіна. 

 

 

Олександр Вишняк, директор фірми "Юкрейніан Соціолоджі Сервіс": "А от що статистично значимо, то це те, що рейтинг Л. Черновецького з початку листопада минулого року по початок квітня нинішнього року зріс з 12% до 25%, тобто більше ніж в 2 рази. В той час як рейтинг Кличко фактично не змінився, як і рейтинг Омельченко. Вони мали майже такі ж показники. 22% мав Кличко, зараз 21%, Омельченко мав ті ж самі близько 11%, як і зараз».

 

Справді, інформація втішна для Леоніда Черновецького та його симпатиків. Вона виграшна для демократичного політика і його команди. Але «новина» на ТРК «Київ» побудована за класичними тоталітарними взірцями: у ворога не може бути стабільності, він мусить «загнивати», «перебувати в кризі», «відступати». Тому й не були наведені цифри рейтингів Кличка й Омельченка, тому пролунала щира неправда щодо «падіння» цих рейтингів. Насправді різниця між 22% і 21% - це в межах статистичної похибки, це той самий показник, якщо підходити до нього з позицій науки, а не пропаганди.

 

Власне, таке маніпулювання цифрами – це теж плагіат, тільки вже з анекдоту про те, як змагалися у бігу американський і радянський лідери і як цей забіг відобразила «Правда»: «Американський президент зайняв передостаннє місце, наш генсек фінішував другим».

 

А тепер – ввімкнемо новин ТРК «Київ» від 9 квітня. Спершу нам показують, як заступник Черновецького по лінії міскдержадміністрації Денис Басс особисто випробує нову спецтехніку для прибирання вулиць. Паралельно з тим нам розповідають, що місто закупить ще кілька сотень таких машин (о, світле майбутнє, ти з нами, якщо тільки вороги нам не завадять!). І зразу чомусь пригадується Муссоліні, який дуже любив позувати за кермом нової техніки (до речі, він справді непогано вмів керувати багатьма транспортними засобами, і впевнено почувався у сідлі мотоцикла чи за важелями танка).

 

А далі у студії з‘являється керівник фракції Блоку Черновецького у Київради Денис Комарницький. За активної участі ведучого, який навіть не намагається грати роль безстороннього журналіста, депутат розказує про те, яка напружена почалася боротьба за ресурси Києва, які брудні технології використовують проти Черновецького, який бруд через ЗМІ буде литися на чинного мера – і так далі. Інформаційна нагода для всього цього – те, що подав документи для реєстрації кандидатом у мери ще один Черновецький, щоправда, Андрій. Далі йде розлогий коментар Комарницького про інших політиків – Луценка, Тимошенко тощо, про плани мерії...

 

Але ж буквально перед цим говорилося і про висування у мери ще двох «дублерів», тільки цього разу – Олександра Омельченка. Чому ж не запросили Олександра Олександровича чи когось із його прихильників до студії? Чому не затаврували «брудні технології» у цьому випадку?

 

І взагалі, ви часто бачили у прямому ефірі новин ТРК «Київ» політиків із числа опонентів Черновецького?

 

Ну, а далі – сюжет про те, яка страхітлива інфляція буяє в Україні з вини уряду Тимошенко і скільки вона забрала у людей їхніх доходів. Все це, виявляється, точно підрахували представники Партії регіонів. Представлена тільки ця позиція, немає протилежної – позиції чинного уряду. І, звичайно, посилання на київського міського голову: «Звичайний житель столиці більше захищений від інфляції, ніж у будь-якому регіоні України». Піди перевір!

 

Наступний – сюжет про ошуканих вкладників «Еліта-центру». Мовляв, все вже вирішено, 2009 року одержать квартири перші з-поміж них. Зверніть увагу: одержать... Чи правдиве це твердження? Ясна річ, перевірити його можна буде лише за рік, але вже сьогодні нам розповідають, що ошукані дуже вдячні київському меру. А та група, що критикує Черновецького – ті спонсоруються його політичними противниками.

 

«Черновецький – порядна людина...» - «Он помогает людям...» - «Наш мер – справедливий...» – звучать синхрони. З чого формується враження, що його супротивники – це щось страхітливе, покручі Троцького з Березовським...

 

І ще один пропагандистський перл із цих новин: «Понад 100 кандидатів зазіхають на крісло мера Києва», - говорить ведучий. Не претендують, а саме «зазіхають». Свого часу єврейський капітал зазіхав на непорочність арійської раси, а буржуї всіх країн – на непорушність кордонів СРСР. Тепер от якась мерзота зазіхає на крісло київського мера, що законно належить самі-знаєте-кому. Нам тільки не сказали, довічно чи ні...

 

Ну, а далі я просто вимкнув телевізор. І повернувся на машині часу у наше сьогодення – проблемне, дурнувате, кризове, - але все ж не тоталітарне.

 

Власне, з приводу всього того «інформаційним» меню, що його пропонують киянам медіа, контрольовані командою Черновецького, можна було б просто постібатись, якби не одне «але». Якби йшлося про суто партійні видання та телевізійні проекти – то була б власна справа цієї партії, а державна влада мусила б тільки стежити, щоб тоталітарні нотки не переходили там визначених законом меж. Але ж ідеться про муніципальні ЗМІ (принаймні, вони були такими на момент пришестя Черновецького, яким є їхній нинішній статус, достовірно, боюсь, мало кому відомо). Про ЗМІ, які повинні відображати інтереси та настрої всієї територіальної громади.

 

А ці настрої зафіксували парламентські вибори 2007 року: майже дві третини голосів виборців, які прийшли на дільниці, подані за партії нинішньої урядової коаліції. Тому-то Черновецький постійно брехав, коли у різних виступах та письмових зверненнях позиціонував себе як «представника всіх киян» та діяв «від імені всіх киян» (знов-таки, тоталітарна стилістика – хто там виступав від імені всього арійського чи радянського народу?). Тому-то начебто комунальні київські ЗМІ сьогодні перетворилися на агітаційно-пропагандистську машину, яка діє згідно з усіма приписами тоталітарної системи (про товчене скло у маслі для будинків ветеранів чи кров християнських немовлят ще не йшлося, але заголовок «Віталік Кличко – друг усіх алкашів» уже фігурував у «Вечірньому Києві»). Що буде далі? І яким чином усе це зупинити? Бо ж добре відомо, що українська столиця показує всій країні її найближчі перспективи, тенденції розвитку, і якщо тоталітарна система тут ствердиться бодай у певних сегментах ЗМІ та владних структур, непереливки невдовзі буде всім нормальним громадянам України.