Артем Шевченко, ведучий: Ми приходимо тоді, коли решта всі вже безсилі допомогти, коли у вас опускаються руки і немає сил боротися. Добрий вечір. З вами програма «Агенти впливу» на каналі «Інтер»: репортерські провокації, кримінальні скандали і соціальні розслідування. Я Артем Шевченко. Знайдемо вихід разом. Сьогодні у полі зору агентів впливу потрапили такі історії: заміж за мільйонера – ринок жіночої плоті, краса та молодість за гроші, якщо пощастить, за дуже великі; понівечені за власним бажанням: ти загинув на роботі – доведи це, чому травмовані не можуть добитися компенсації від працедавців; кров за кров – сіре донорство в Україні – що саме вам вливають у вену, перевіряє один, страждають тисячі. Інцидент на Київській станції переливання крові, там у ємність із здоровою донорською кров’ю влили заражену, результат – місячний запас плазми довелося знищити. Це сталося через помилку тест-системи, яка не виявила вчасно інфекцію гепатиту. Таке трапляється всюди, але випадки приховують. В Україні тест-системи для перевірки компонентів крові виробляє єдина компанія. Агенти впливу зв’язалися з її керівником, аби з’ясувати масштаб проблеми. У відповідь ми почули звинувачення: «Можете підняти цю проблему, піднімайте її по-іншому. Передайте своїм замовникам. Піднімаючи цю тему, піднімайте її не від того, що ця проблема існує, а від того, що до вас хтось звернувся, і попросив це зробити. Я роблю припущення, що це замовлення». Агенти впливу вирішили розслідувати причини такої реакції керівника компанії. І ось, що ми дізналися.

Артем Шевченко, ведучий: Донорська кров особливо рідкісних груп і резусів вже стала таким самим товаром, як і майже все в українській медицині. Тільки на відміну ліків чи бинтів, які пацієнт купує відкрито, продаж крові приховують наче від сорому.

Медпрацівник в реєстратурі: Будь ласка, підпис. Так, Ви це не знімайте, будь ласка.

Артем Шевченко, ведучий: Ну, очень нам нужно, очень.

Медпрацівник в реєстратурі: Ні, Вам це не потрібно.

Артем Шевченко, ведучий: А що тут такого забороненого? Прошу?

Літня жінка: Купляють.

Артем Шевченко, ведучий: Ну, і що?

Медпрацівник в реєстратурі: Хто купляє?

Літня жінка: Ні, я кажу, може, Людина хоче продати.

Медпрацівник в реєстратурі: Ні.

Артем Шевченко, ведучий: А часто продають?

Літня жінка: Я не знаю, питайте в усіх.

Медпрацівник в реєстратурі: Ні, ми не часто продаємо, ми видаємо безплатно.

Артем Шевченко, ведучий: Тобто, можна і купляти, і безкоштовно.

Літня жінка: Ні, безкоштовно не получається.

Артем Шевченко, ведучий: Ніяк не получається?

Літня жінка: Ну, ось Людина є, людині в палаті купляю, бідна, нещасна. Немає ні, не може і пенсію, все.

Медпрацівник в реєстратурі: Жіночко, я…

Літня жінка: І вона не може.

Медпрацівник в реєстратурі: Зателефонував Ваш доктор, я сказала, щоб виписували ОПК, він сказав, що будуть купляти.

Літня жінка: І що таке, що, могли дати і даром?

Медпрацівник в реєстратурі: Конечно.

Літня жінка: Боже, боже! Які равнодушіє, які бідні люди сільські лежать, які гроші з них скачуються. 194 гривні заплатила. Я Вас умоляю, не вздумайте це сказати, бо мені ще лічитися.

Артем Шевченко, ведучий: Сірий ринок існує передусім від дефіциту компонентів крові, порівняно із радянськими, за часів незалежності в Україні донорів стало вдвічі менше. Компоненти крові зберігають у таких от герметичних контейнерах – гемаконах. Тисячі літрів такого дефіцитного ресурсу в Україні часто-густо просто виливають у трубу. Через низьку якість систем перевірки безпечну кров можуть забракувати, і відправити у каналізацію, порушуючи при цьому санітарні приписи. Майже ось так, з тією лише різницею, що це у мене кров не донорська, а свиняча. І навпаки крок, заражену різними хворобами – від банального герпесу до смертельно ВІЛ – можуть влити пацієнтові помилково. Так сталося із маленьким Артемом, хворим на рак крові дітям під час виснажливого і ризикованого лікування десятки разів переливають донорську кров. Під час однієї з таких процедур дитині, скоріше за все, і занесли гепатит.

Артем Степанов, син Ганни Степанової: Микробы живут в булавочке.

Артем Шевченко, ведучий: А где же ты их взял, этих микробов?

Артем Степанов, син Ганни Степанової: А они сами залезли туда.

Ганна Степанова, мати Артема: Всі, хто лежали тоді з нами там, вони практично всі мають гепатит. Єдине, що я знаю, що в лікарню ми лягали без гепатиту, через два місяці після того, як ми звідти виписались, у нас з’явився гепатит.

Артем Шевченко, ведучий: Перед переливанням крові гарантій жодних у пацієнта. Після – жодної відповідальності в медика. Статистику ведуть тільки на ВІЛ, випадки. Занесені із донорською кров’ю інших хвороб не тільки не розслідують, а навіть не фіксують.

Лариса Вахненко, зав. відділенням переливання крові інституту ім. Шалімова: Статистику вы не найдете ни в санэпидстанциях, ни в институтах гематологии. Эту статистику никто не ведет, к сожалению. А мы не имеем возможности проанализировать наши деяния, не имеем возможности понаблюдать, что за кровь мы переливаем, и какие ее последствия. У одного больного до 13 литров крови, кровопотери, и мы обеспечивали.

Артем Шевченко, ведучий: Лариса Вахненко написала 100 статей і концепцій змін служби крові. Досі більшість з них поховані під сукном чиновників від медицини.

Сергій Дима, лікар відділення дитячої гематології Київського обласного онкодиспансеру: Вот тробмоциты в плазме, вот так оно выглядит. С каждого донора получается два таких пакетика.

Артем Шевченко, ведучий: Сергій Дима майже щодня вливає донорську кров своїм маленьким онкохворим пацієнтам.

Сергій Дима, лікар відділення дитячої гематології Київського обласного онкодиспансеру: С помощью тест-системы вы можете в 75-ти случаях выявить инфицирование крови. То 25 случаев пропускается. Кто виноват в этой ситуации?

Артем Шевченко, ведучий: Система.

Сергій Дима, лікар відділення дитячої гематології Київського обласного онкодиспансеру: Другой системы нету. Да, тест-система.

Галина Расиська, доктор медичних наук, звинувачена у кримінальній справі: Фактически, анализы проводятся вот в таком планшете, в каждую луночку вводится исследуемый образец…

Артем Шевченко, ведучий: Виробництво і продаж тестів для перевірки крові – це жорсткий бізнес. На українському ринку, окрім кількох закордонних лише єдина вітчизняна компанія – «ДІАПРОФМЕД». Тест-системи її виробництва закуповує держава майже для всіх бюджетних медустанов. На цей ласий шмат ринку жодного іншого виробника, фактично, не допускали роками. А єдина спроба скласти конкуренцію провалилася. Нова компанія, заснована цими двома докторами наук, протрималась на ринку недовго. Подружжя звинуватили у злочині – крадіжці унікальних клітин у їхнього колишнього роботодавця – «ДІАПРОФМЕД».

Галина Расиська, доктор медичних наук, звинувачена у кримінальній справі: Совершенно абсурдное обвинение. Для того, чтобы, как бы, возбудить это дело, были сфальсифированы огромное количество материалов.

Артем Шевченко, ведучий: Агенти впливу звернулися до другої сторони конфлікту, але наштовхнулися на жорстку реакцію керівника компанії.

Олександр Шевчук, голова правління АТЗТ НВК «ДІАПРОФМЕД»: Абсолютно офіційно наша позиція озвучена конкретно, і розглядається в суді. Тому ми не зацікавлені в тому, щоб це питання виносилось на громадське слухання.

Ігор Ніколаєнко, доктор біологічних наук, звинувачений у кримінальній справі: Монополія є монополія. Або бери це, або бери нічого. А іншого тобі не запропонують. Якщо вони поставили 10 донорам діагноз ВІЧ, що вони ВІЧ-інфіковані, ВІЛ-інфіковані, то 9 із них – це здорові люди. Ще і може пропускати хвороби у хворих людей, що ще є більш небезпечним в даному випадку. Тобто, вибір у пацієнтів, які потребують переливання кров, невеликий: або покластися на Божу волю, сумлінність медиків і якість тестів, або спочатку власним коштом придбати кров, і потім її додатково перевірити іншими тест-системами, неукраїнськими, за чималі гроші. Сергій Троїцький робить це декілька разів в місяць, його дочка бореться із раком крові.

Сергій Троїцький, батько дівчинки, хворої на рак крові: Сдаем в частную лабораторию?

Артем Шевченко, ведучий: За свой счет?

Сергій Троїцький, батько дівчинки, хворої на рак крові: Ну, естественно. 180 гривен – проверка на гепатиты одного донора…

Лариса Вахненко, зав. відділенням переливання крові інституту ім. Шалімова: Нужно стучаться выше. Мы сами создаем такую ситуацию, ситуацию терпимости, ситуацию всепозволительности. Той ситуации, когда родственники ездят в транспорте с этими гемаконами, наполненными кровью.

Артем Шевченко, ведучий: П’ятирічна Настя Маловик вже перешила шість зупинок серця і ком. На тілі дівчинки не залишилося жодного живого місця. Їй вводять по декілька препаратів одночасно. Кров третьої групи позитивного резусу потрібна постійно.

Настя Маловик: У меня уже новые часы.

Артем Шевченко, ведучий: Ух-ты, а где взяла?

Настя Маловик: Это они показывают, сколько время. Только больницу надо переделать.

Артем Шевченко, ведучий: Перші звільнені по справі серійного вбивці Сергія Ткача. Він двадцять років наводив жах на мешканців кількох міст, тепер нарешті за ґратами. Але поки його ловили, посадили 8 людей. У той час, як агенти впливу розслідували цю історію, одного з них – Миколу Демчука – випустили за зґвалтування, яке він не скоював, йому дали 10 років. Людина за ґратами відбула 4,5. тепер Микола Демчук хоче домогтися компенсації від держави. Агенти впливу поговорили з невиннозасудженим телефоном.

Микола Демчук, невинно засуджений: Не подписывал ничего, заставили подписать на чистом листе бумаги… Потому что милиция била, выбора просто не было. Будем разбираться, виновных будем наказывать все равно. Чтоб они прошли то же самое, что и я. Не меньше лет 15.

Артем Шевченко, ведучий: Вийти заміж за коханого мільйонера – мрія молодих і привабливих українок. Агенти впливу з’ясували – для цього треба ретельно прорахувати кожен свій крок, адже шлях до серця і гаманця багатія лежить через подіум. Та, хто дійде по ньому до кінця, може виграти все, а може і програти. Чим небезпечна професія моделі – вивчала Тетяна Шуліка.

Тетяна Шуліка, журналіст: Довгі ноги для них корисніші за вищу освіту, зріст від 175, вага не більше 55, і ви маєте реальний шанс зробити кар’єру. Раніше на репетиціях і конкурсах краси вона теж слухняно виробляла такі па.

Олександра Ніколаєнко-Раффі, дружина мільйонера: Если откровенно говорить, я раньше себя обеспечивала, сейчас, конечно, меня обеспечивает мой муж.

Тетяна Шуліка, журналіст: Тепер Олександра тут найголовніша. Колишня модель, поблискуючи діамантами, вирішує долю інших. Її щасливий квиток – ось цей чоловік. Їй – 26, йому – 72, і він їй не дідусь. Підстаркуватий і дуже багатий законний чоловік. Фото з їхнього весілля надихнули юних дівчат. Казка про Попелюшку, виявляється, правда.

Олександра Ніколаєнко-Раффі, дружина мільйонера: Для нас очень важно, насколько девушка будет коммуникабельна, насколько она перспективна.

Тетяна Шуліка, журналіст: Агенти впливу стали свідками цікавої бесіди. Напередодні конкурсу краси найпрофесійніше звабниця неодружених мільйонерів дає поради початківцям.

Олександра Ніколаєнко-Раффі, дружина мільйонера: Улыбайтесь время от времени, помните, что зрители, да, которых вы должны обаять, члены жюри. То есть, активно себя проявляйте, не нервничайте.

Девушка: Человеку, особенно девушке, должно повезти три раза: где родится, в какой семье, в каком университете выучиться и в каком городе, а также за кого выйти замуж.

Олесь Довгий, секретар Київради: Я, звичайно, як кожна нормальна людина і чоловік, звертаю увагу на зовнішність, коли знайомлюсь з дівчатами.

Тетяна Шуліка, журналіст: Один із найбажаніших наречених – секретар Київради. На «БМВ» в переддень жіночого свята із шикарним букетом квітів їде вітати свою вчительку. Серце українського молодого мільйонера вільне, але гроші і охочі до них панянки стають на заваді родинному щастю.

Олесь Довгий, секретар Київради: Коли твоє прізвище і фотографії появляються, коли ти публічна Людина, вони з’являються в різних рейтингах, то це відчувається. Іноді ти спостерігаєш досить жваву, як це називається, досить жвавий інтерес до своєї інтерес до своєї особи.

Тетяна Шуліка, журналіст: Тепер вона їздить лише на таких авто, живе тільки в дорогих готелях, і жодних рейсових літаків. Аби це мати, довелося ламати характер. Норовливість та надмірна самостійність не для тих, хто полює на велику рибу.

Олександра Ніколаєнко-Раффі, дружина мільйонера: Тоже я себя если вспоминаю, там, вот, в раннем детстве, да, то есть, какие-то мои взгляды, как я себя вела и реагировала на какие-то вещи, этому можно научиться. То есть, можно научиться быть хорошей актрисой и как-то вот эти моменты и углы сглаживать.

Тетяна Шуліка, журналіст: Агенти впливу вирішили з’ясувати, скільки коштує година роботи моделі. Красуня нам потрібна, аби піти на світську вечірку. За певну платню нашого агента супроводжуватиме дівчина. Цю послугу ще називають ескорт-сервісом. Та виявляється, модель можна лишити собі на ніч.

Телефонний дзвінок: 100 долларов в час – это симпатичные девчонки, обычной внешности, и 150 долларов – это модельные барышни, второй часок – скидочка 50%.

Тетяна Шуліка, журналіст: У призначений час зустрічаємось з дівчиною. Колишня відмінниця Віка до столиці приїхала з Житомира. Справжнього подіуму навіть не бачила.

Зйомка прихованою камерою: «Определенно я могу сказать, что мне это не нравится». – «А девочек много у вас в фирме?». – «Очень много. У нас по Киеву 10-11 квартир. Абсолютно разная ценовая политика».

Лілія Герасименко, колишня працівниця ескорт-сервісу: Умираешь тут в спортзале.

Тетяна Шуліка, журналіст: Спільне в цієї дівчини з Вікою одне, вона теж колишня модель. Все знає про агенції та ескорт-сервіс.

Лілія Герасименко, колишня працівниця ескорт-сервісу: У меня была единственная проблема. Вот днем я просыпалась, и думала: «Что я сегодня буду кушать: ананасы или креветки?».

Тетяна Шуліка, журналіст: Провінційною красунею Ліля приїхала до столиці, і вирішила – назад ні ногою.

Лілія Герасименко, колишня працівниця ескорт-сервісу: Я не могла себе представить, что я уеду к себе туда в село, и буду выращивать свиней или что-то в этом духе. А люди все живут, поверьте, для меня это было страшно.

Тетяна Шуліка, журналіст: Робота у модельній агенції, кілька приватних вечірок в компанії заможних чоловіків, і про гроші вона могла більше не думати.

Лілія Герасименко, колишня працівниця ескорт-сервісу: Ты должен там сидеть, развлекать, украшать, создавать красивый вид. И, в принципе, за это платили очень хорошие деньги, и люди просто швырялись этими деньгами.

Тетяна Шуліка, журналіст: Таке щастя тривало два роки. Аж поки вона не зрозуміла – це життя без майбутнього.

Лілія Герасименко, колишня працівниця ескорт-сервісу: Несмотря на свой шикарный внешний вид, там, и штаны за 500 долларов, мне не хотелось жить реально. Думаю: «Господи, да когда это уже закончится, когда тебя уже перестанут воспринимать просто как куклу и как объект секса?».

Тетяна Шуліка, журналіст: Ліля кинула багатого спонсора, вступила до університету, і влаштувалася на роботу пакувальницею подарунків. Не новий «БМВ» - її перше авто. Вона його купила на гроші, що заробила, працюючи фінансистом. Бурхливе свято краси та гламуру, сьогоднішня переможниця зірве Джек-пот. Титул може лишитися лише титулом, але за вірної практики він перетвориться на славу, гроші і хорошого чоловіка. Конкурс краси, увага преси прикута до молодих чоловіків, а об’єкти їхньої уваги – дівчата на сцені. На цьому ярмарку наречених Янукович молодший – ще один заможний і неодружений – обирає собі кохану.

Віктор Янукович, народний депутат, неодружений: Женщина – это очень тонко, и касается очень многих вещей, в том числе и макияж, манера разговора, подбор, там, нарядов. Я, честно, не специалист.

Тетяна Шуліка, журналіст: З’являється вона – найуспішніша українська наречена, і не сама, а з чоловіком мільярдером та нечуваною для українських широт – Наомі Кембел. Аби стати наступною, треба вийти у сукні, потім без неї. І момент істини – Елеонора переможниця. Корона – не просто прикраса, якщо діяти правильно, вона забезпечить красуню на все подальше життя.

Лілія Герасименко, колишня працівниця ескорт-сервісу: Уйдет твой принц, и как ты будешь потом жить – без образования, без нормальных навыков жизненных, если ты не будешь стойкой в этой жизни, если ты не будешь знать определенных принципов, как ты устоишь? Пойдешь на панель. Всё. Это как делают многие.

Артем Шевченко, ведучий: Залишайтесь на «Інтері» із «Агентами впливу». Після реклами буде ще цікавіше. Картки, гроші і стволи – вкрасти гривні, навіть не торкаючись їх. Від взлому банкомату до подвійного обрахунку в ресторанах – це загрожує кожному, хто має банківську картку; понівечені за власним бажанням: ти загинув на роботі – доведи це, чому травмовані не можуть добитися компенсації від працедавців (реклама). Банківська картка – неодмінний атрибут мільйонів українців, як і гаманець з готівкою, але на відміну від нього, шахраю навіть не треба вас бачити, аби поцупити ваші пластикові гроші. Махінації з картками та їхня підробка стають дедалі популярнішими в Україні. Агенти впливу з’ясували – за такі злочини саджають лічені одинці аферистів. Чому? Знає Олександр Акименко.

Дмитро Василенко, програміст: Пришел к этому банкомату, я всегда им пользуюсь…

Олександр Акименко, журналіст: Того вечора він ледь не втратив всі гроші, що були на банківській картці. Дмитро вставив її у банкомат, і тільки потім помітив – щось тут не так.

Дмитро Василенко, програміст: Вот здесь, значит, выпуклость была, и клавиатура была другая. Я не стал вводить ПИН-код, карточку забрал, и ушел, снял в другом банке.

Олександр Акименко, журналіст: Дмитра ледве не обікрали шахраї, що спеціалізуються на пластикових картках. Впіймати таких злодіїв дуже важко. Це можливо тоді, коли вони або встановлюють, або знімають накладку. Він – один із авторів законопроекту, що пропонує урівняти покарання за підробку карток і грошей.

Олександр Карпов, голова Міжбанківської асоціації членів платіжних систем «Ема»: Штраф или два года – это не то, не те санкции, которые необходимы для такого рода преступлений.

Олександр Акименко, журналіст: Правоохоронці повідомили агентам впливу невтішну тенденцію. Якщо минулоріч таких злочинів зафіксували трохи більше 200, то за приблизними підрахунками цього року їх буде втричі більше.

Сергій Лебедь, заступник начальника Департаменту по боротьбі з економічною злочинністю МВС України: Проблема есть, и мы, как бы, с ней боремся. Все зависит от того, как банки будут ее выпускать наружу, а не у себя держать там.

Олексанлр Акименко, журналіст: Абсурдна ситуація. Банкіри не охоче співпрацюють з правоохоронцями у розслідуванні крадіжок. Оприлюднювати такі випадки банки бояться через ризик втрати довіри клієнтів. І з шахраями борються за допомогою власних служб безпеки. Але спіймати злодіїв на гарячому майже ніколи не вдається. Навіть Глава держави ледве не став жертвою шахраїв. Щоправда, тоді Віктор Ющенко ще не був Президентом.

Олександр Карпов, голова Міжбанківської асоціації членів платіжних систем «Ема»: Карточка нашего уважаемого Президента, которую ему выдал в свое время банк «Украина», была напечатана в газете «Бизнес». На следующий день операции через Интренет посыпались в массовом порядке.

Олександр Акименко, журналіст: Ось ця жінка – типова жертва карткових шахраїв. Ольга Захарова веде активний діловий спосіб життя. Бізнес-зустрічі, переговори, ресторани. Щодня користується двома пластиковими картками.

Ольга Захарова, жертва карткових шахраїв: Однажды расплачиваясь в Нью-Йорке в кафе я получила по смс-банкингу сообщение, что сумма была снята дважды, ее подтвердил ассистент, менеджер банка, куда я тут же перезвонила, и карточку мы заблокировали.

Олександр Акименко, журналіст: Суму, зняту офіціантом, Ользі відшкодував банк. Про це вона розповідає нам у кафе. Навіть після того, як у неї вкрали гроші, Ольга не боїться розплачуватися кредитною карткою. Головне тут – довіра до персоналу закладу. Припустимо, у ресторані ви замовили страв на 100 гривень, розраховуєтесь карткою, віддаєте її офіціанту, і ось, що відбувається далі. Цей пристрій називається терміналом. Проводимо, набираємо номер картки та суму, яку потрібно з неї зняти. Знімаємо 100 гривень, проводимо ще раз – 100 гривень. Ці папірці – доказ того, що саме стільки грошей зняли з вашої картки. Клієнту приносимо один чек на суму 100 гривень. Інший же – на користь закладу.

Анатолій Денис, начальник відділу моніторингу ризиків платіжних карток управління безпеки банку: Ніхто ж не додумається взяти свій гаманець, і сказати: «Ви візьміть там, відрахуйте, скільки вам потрібно».

Олександр Акименко, журналіст: Анатолій Денис – спеціаліст із безпеки карткових рахунків. Він єдиний, хто погодився дати нам інтерв’ю на цю тему, бо вона для банків – сувора таємниця.

Анатолій Денис, начальник відділу моніторингу ризиків платіжних карток управління безпеки банку: Це не основна задача – захищати клієнтів. Клієнту основну задача – це надати по захищенню послугу. Клієнт в першу чергу сам повинен себе захищати.

Олександр Акименко, журналіст: Окрім махінацій із грошима на рахунку, саму картку можна підробити. Колишній співробітник служби безпеки одного з кіровоградських банків не хоче показувати обличчя та називати своє справжнє ім’я. технологію підробки він вважає нескладною.

Максим, колишній співробітник служби безпеки банку: Достаточно получить оригинальную карточку, с нее снять копию. Копия записывается обычным магнитным считывателем.

Олександр Акименко, журналіст: Це фальшива клавіатура банкомату. Металева пластина, що клеїться на клавіші, і запам’ятовує паролі карток. Відрізнити її від справжньої вкрай важко. Працює в парі з оцим пристроєм, що кріпиться на щілину банкомата. Він запам’ятовує усю інформацію з картки, а потім записує дані на порожню. Це так званий білий пластик. Саме за допомогою таких підроблених карток злочинцям всього світу вдається знімати гроші з карткових рахунків інших людей. Картки з магнітною стрічкою з’явилися в обігу приблизно 50 років тому. За півстоліття їх навчилися майстерно підробляти.

Валерій Ковинський, жертва карткових шахраїв: Вот это вот место. Я вот шел, меня ударили. Я упал, потом очнулся…

Олександр Акименко, журналіст: У Валерія Ковинського, мешканця Кіровограда, у той вечір вкрали гроші, мобільний телефон, паспорт.

Валерій Ковинський, жертва карткових шахраїв: Мой паспорт подделали, и на мой паспорт сняли, провели махинацию.

Олександр Акименко, журналіст: За кілька місяців аферисти за допомогою підробних карток, отриманих на паспорт Валерія, зняли через банк 160 тисяч гривень. Цей чоловік уникає об’єктива камери, його робота – проникати у злочинні угрупування. Саме він розкрив аферу з підробними пластиковими картками. Агентам впливу розповідає всі деталі.

Оперативний працівник УМВС у Кіровоградській області: Вот этот паспорт, в который была вклеена фотография человека, который непосредственно ходил, в банке снимал деньги. Были вылучены поддельные пластиковые карточки, типа белый пластик. Это группа, которая работала, корни ее все-таки ведут в Киев. И изготавливались эти карточки по всей вероятности именно в Киеве.

Олександр Акименко, журналіст: За статистикою банків, із кожних знятих 500 гривень 40 копійок вкрадено. Правоохоронці нарікають на банкірів, останні не поспішають звертатися до них щодо випадків крадіжок грошей з карток. Тому в Україні за такого роду злочин поки не сидить ніхто.

Артем Шевченко, ведучий: Із будь-ким на будь-якому робочому місці може трапитися найгірше – травми, каліцтва, загибель прямо на виробництві. До агентів впливу чи не щодня звертаються травмовані на роботі люди, вони скаржаться – змусити працедавця заплатити за каліцтво співробітника може тільки суд, і далеко не завжди. Чому? Знає Ольга Руденко.

Ірина Пишна, дружина загиблого: Виходять, значить, хтось помер з залізнодорожників, виносять тіло, дають команду…

Ольга Руденко, журналіст: Це завжди так роблять, коли помирає залізничник?

Ірина Пишна, дружина загиблого: Да. Тільки як мій чоловік помер, то вони тоді забулися, не гуділи.

Ольга Руденко, журналіст: Вдова Юрія Пишного розповідає, як її чоловіка переїхав потяг. У ніч протии 6 січня 2007 року майстер депо села Христинівка перевіряв тепловоз перед виїздом на маршрут. Машиністи не помітили чоловіка під потягом, і рушили. Його перерізало третьою парою коліс. Медичний експерт у висновку написав – чоловік помер від серцевого нападу. Таку смерть не вважають нещасним випадком на виробництві.

Віктор Піменов, експерт-патологоанатом: В данному випадку поставлений був діагноз – неуточнена кардіоміопатія. Тобто, неизвестный источник.

Дмитро Гросман, лікар-патологоанатом: Висновки експерта по цій конкретній справі є надзвичайно дивними.

Ольга Руденко, журналіст: У свідоцтві про смерть вказано – помер через наїзд потяга, у висновку експерта – від серцевого нападу. Дмитро Гросман – лікар-патологоанатом – стверджує, що саме свідоцтво про смерть має юридичну силу.

Дмитро Гросман, лікар-патологоанатом: Том у експерт, вказуючи причиною смерті серцеву недостатність, залишив в свідоцтві про смерть все ж таки травму залізничним транспортом. І це є сьогодні юридичний факт.

Ольга Руденко, журналіст: Лікар стверджує, найпоширенішим способом уникнути відповідальності за смерть на виробництві в Україні – підкуп експерта. Родина Юрія Пишного вже рік судиться з Південно-Західною залізницею. Роботодавці наполягають, у ніч смерті чоловіка на роботу ніхто не викликав. Юрій пішов вночі ремонтувати тепловоз з власного бажання.

Дмитро Христофоров, представник залізниці: Он не работал, это был выходной день. Почему он пошел, не установлено комиссией.

Ольга Руденко, журналіст: Керівник депо сховався від агентів впливу. Свідки трагедії теж не хочуть давати коментарі. Машиніст, що був за кермом тепловоза, який переїхав Пишного, від агентів впливу втік. Можна кілька питань?

Машиніст тепловоза: Будь ласка, я Вас дуже прошу, я Вам зараз розіб’ю Вам камеру. Які питання можуть бути?

Ольга Руденко, журналіст: Напарника Пишного, що у ніч загибелі майстра ремонтував разом із ним тепловоз, ми знайшли біля судового засідання, де він свідчив у справі. Розказувати агентам впливу подробиці того, що сталося, відмовився. А куди ж Ви йдете, розкажіть, що тоді було. Розкажіть нам, будь ласка. Що сталося в ту ніч?

Ігор Когут, напарник загиблого: Що? Ну, я тільки що розказував, що ви до мене хочете?

Ольга Руденко, журналіст: Знайомий загиблого пояснив, чому причетні до справи не хочуть говорити зі ЗМІ. Депо у Христинівці – чи не єдиний роботодавець.

Віталій Оніщак, знайомий загиблого: Если він дасть інтерв’ю, завтра він не буде на роботі. Це Ви прекрасно розумієте.

Ольга Руденко, журналіст: Єдина допомога сім’ї загиблого від депо – річна передплата газети «Чорноморський гудок» і 50 гривень.

Валерій Шепелевич, начальник відділу аналізу виробничого травматизму Держгірпромнагляду: Если раньше предприятие платило, то сегодня платит Фонд социального страхования. Мы с этих сокрытий, ну, трудно объяснить, но, тем не менее, предприниматели наши, как говорят, роботодавці, почему-то уходят.

Ольга Руденко, журналіст: За минули рік на виробництві в Україні загинули майже 2.000 осіб, травмованих – у 9 разів більше (18.000), четверта частина усіх випадків сталася на залізниці (4.500). І це лише офіційна статистика. Це інспектор Дергірпромнагляду веде облік аварій. На практиці підприємства найчастіше не повідомляють про інциденти.

Валерій Шепелевич, начальник відділу аналізу виробничого травматизму Держгірпромнагляду: Ну, как определить сейчас? А откуда мы сейчас узнаем тогда, что несчастный случай произошел? Он просто-напросто, да просто про него никто ничего не говорит.

Ольга Руденко, журналіст: Про ситуацію, в якій опинився Юрій Коваль, у Дергірпромнагляд ніхто не повідомив.

Юрій Коваль, майстер - електрик СТО: Меня попросил начальник производства оказать помощь, то есть, ну, в виде балласта еще дополнительных 80 килограмм должно было быть. Ну, и просто я не мог оказать, естественно, я сел.

Ольга Руденко, журналіст: У робочий час Юрій Коваль та ще четверо механіків СТО отримали наказ від керівника – проїхати у несправному авто вулицями міста для тестування. Машина потрапила в аварію, Юрій зламав ногу.

Юрій Коваль, майстер - електрик СТО: Он не справился с управлением, и машина повредила «Рено», и ударилась в забор. При этом я получил осколочный перелом голеностопа со смещением.

Валерій Шепелевич, начальник відділу аналізу виробничого травматизму Держгірпромнагляду:Я, допустим, если был бы членом этой комиссии, в принципе, здесь явное есть, что все-таки надо было связывать с производством.

Ольга Руденко, журналіст: У власника СТО своя версія – травму механік отримав не у робочий час, а на машині вартістю щонайменше 60 тисяч євро його підлеглі каталися.

Юрій Голодов, власник СТО: Я на работе сейчас выеду на своей машина за ворота, ударюсь. Будет считаться, я на работе? Может, они все поехали за пивом на самом деле.

Ольга Руденко, журналіст: Ви не вважаєте, що це була травма на виробництві?

Юрій Голодов, власник СТО: Я не вважаю, що це була травма.

Ольга Руденко, журналіст: Ну, вот тогда он Вам приказал сесть в машину?

Юрій Коваль, майстер - електрик СТО: Ну, да, конечно. На суде это было доказано.

Ольга Руденко, журналіст: Юрій Коваль півроку лежить у лікарні. Переніс дві операції. Від підприємства отримав 1500 гривень, особисто від керівника. Суд залишив без розгляду позов Юрія Коваля до роботодавця про відшкодування матеріальних збитків. Через півгодини після нашої зустрічі з власником СТО постраждалому подзвонили з роботи. Попросили негайно прийти та написати заяву про звільнення за власним бажанням, інакше його звільнять за статтею. Замість цього Юрій Коваль надіслав роботодавцям поштою копію лікарняного. Поки Юрій хворий, підприємство не має права його звільнити. Як одужує – шукатиме іншу роботу.

Юрій Коваль, майстер - електрик СТО: Нет, работать я уже однозначно не буду, это понятно. Потому что угрозы уже идут. То есть, как у нас говорится на «Хаммер центре»: на рубль – вход, десять – выход.

Артем Шевченко, ведучий: До наступного понеділка. Тоді будуть нові історії від агентів впливу. Знайдемо вихід разом. І тоді комусь дуже не пощастить, коли його виведуть на чисту воду.

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.