ВЕДУЧИЙ: Весною в політичному житті розцвітають бруньки всюди, і стає значно веселіше. От подивіться, наприклад, Президент наш, який вже осідлав в свій час танк, цього тижня оволодів прийомами вищого пілотажу і вже вміє літати на літаку-винищувачі. Далі лишається хіба, кажуть, прийоми дзюдо вивчити. А от влада Донецька, яка донедавна лякала своїх громадян кривавим Сталіним з плакатів, вирішила тепер прирівняти своїх неплатників, громадян міста, до фашистів, таким чином, з бігбордів на них дивиться красноармієць зі штиком і страшний Гітлер. А от Верховний Суд поновив цього тижня суддю Сюзанну Станік, в Конституційному суді вона тепер знову працює, правда, він так нам і не дав пояснення звідки в неї взялися нерухомість на 12 мільйонів доларів, але ми це не опропаговуємо. А от Уряд із 100-го по 103-ій день святкує своїх 100 днів. І то так святкує, що професіонал Азаров ну просто не витримав, довели хлопа до зриву і він змушений був покинути це довге, затягнуте в часі святкування. Але сталося цікавіше. Вперше на найвищому рівні нам було сказано, що в країні дуже велика небезпека для інформаційного простору, просто національна небезпека. До речі, з історії національної небезпеки, далі в нашому сюжеті.

 

Сюжет: «На початку 90-их колишня УРСР лише встигала підписувати нулеві варіанти і під шумок деребану совєтскої власності втратила не лише флот, ракети, авіацію, золотовалютний запас, але й оптом здала гуманітарний простір країни. Ні власних підводних човнів, ні власного інформаційного простору за 18 років вибудувати так і не спромоглися. Поки розрізнені громадські організації та худіючі праві партії щось там виписували в петиціях та дискутували на круглих столах довкола гуманітарної катастрофи, Москва запровадила концепцію формування спільного інформаційного простору СНД. І хоч Україна до неї не приєдналася, та її ніхто вже і не запитував. Спільний інформаційний простір запрацював, а гуманітарною допомогою соотечественникам зарубежом заопікувалися всі від «чорносотенців» і аж до першої путінської леді. Уже на початку 90-их ніхто точно не міг сповістити, які закордонні видання зареєстровано і офіційно тоннами продаються по всій країні. Ринок медіа-продукції, книжковий та музичний, одразу захопив московський шоу-бізнес, який розквітнув на нафтодоларах і за декілька років самостійно перетворився на мільярдну індустрію з чималим ринком збуту в Україні. Для успішної реклами і дистрибуції поп-продукції запрацювали усі FM-станції країни у цілодобовому режимі. Гастрольна афіша вітчизняної сцени нічим не відрізняється від московської і по день нинішній. Понад десятиліття гастролери від співаючих трусів і до бандитського шансону в’їжджали на митну територію України, як давальницька сировина і безподатково поверталася додому. Оскільки важнейшиморудием, за Леніним, залишалося кіно, то вітчизняна кіноіндустрія була знищена або викуплена першою. Другим впав магічний телеящик. Від дня «Декларації про суверенітет» і до нині власники телевізорів не менш відомі народу, ніж магічні володарі «Обленерго». Вже з кінця 90-их хаос на українському інформаційному базарі замінено на строгу програму єдиного гуманітарного слов’янсько-православного простору. Поки зеківський шансон плавно перетворювався на напівофіційну культуру владної еліти, запрацювали інші, могутні інформаційно-грошові потоки. Найпотужніше підтримується програма про наше общее славное советское прошлое. Звідси і серіали про справедливих чекістів, НКВД-истів, і фільми про чесних комуністів, і, практично, щоденний повтор радянського агітпропу по всіх каналах країни. Вже декілька років працює потужна програма зовнішньої підтримки канонічного православ’я супроти різних розкольників та уніатів, а особливо ідеї помісної церкви. Активізовано кампанію по розкрутці закарпатських русинів аж до автономії. Щоденний потік новин роками вчить українського громадянина люто ненавидіти усе ліберально-західне, усякого чеченця-терориста чи іншого грузина. Публіцистично-документальні програми усе більше нагадують інформаційну війну та маніпуляцію свідомістю, про яку лише міг мріяти Геббельс. Нам вже вказують, як правильно вчити історію, куди інтегруватися, як святкувати і як дивитися кіно, кого як вибирати. І все частіше тицяють нам під ніс відсутність спільної національної ідеї. Нам знову починають пояснювати, що ми якийсь австрійсько-польсько-галицький геополітичний проект, що державну піраміду нам ніколи не вибудувати. Про гуманітарну катастрофу вже ніхто не сперечається, а про інформаційну безпеку заговорили на найвищих рівнях. От тільки захищатися із зовні чи з середини? Захищатися, наступати чи огризатися? І, головне, хто це зробить і як?»

 

ВЕДУЧИЙ: Відповідь на ці ключові питання, огризатись, захищатись, кусатися чи наступати будуть шукати мої гості. Три недоторканних легеня із Верховної Ради. Бютівець Андрій Шевченко. Вітаємо Вас. Регіонал Тарас Чорновіл. Та з «Нашої України і Народної самооборони» Володимир Стретович. А їм допоможуть укріпити національно інформаційну небезпеку колеги. Головний редактор з каналу «СТБ» Олексій Мустафін. Вітаємо Вас. Політичний оглядач сайту «Український політичний дурдом» Володимир Бараняк. Він же, до речі, істинний Канаріс, це ми приносимо свої вибачення офіційні, ну, ми знаємо, хто ж виступив проти. І головний редактор журналу «Публичные люди» Наталя Влащенко. Отже, це мої гості. Глядачів ми запитуємо, скажіть нам, на ваше відчуття, хто більше перекручує інформацію. Сукупно все українське телебачення – дзвоніть першим номером телефону. Сукупно всі російські канали, які ви бачите в Україні – другий номер телефону ваш. Володимир Стретович та Олексій Мустафін спробують знайти рецепти національної інфекційної безпеки в раунді першому. Панове, з цього моменту працює право п’яти копійок, в експертів право червоної картки, а в мене маленька цитата. Стан наповнення українського інформаційного простору секретар РНБО Раїса Богатирьова назвала, цитую: «Жахливим». І навіть підтвердила, що цілі території країни взагалі перебувають поза інформаційним державним простором, тобто такі собі білі плями на мапі. І держава, теж з цієї ж доповіді на РНБО, держава цілковито втратила вплив на безпеку інформаційного простору. Тоді моє запитання дуже просте. Яким чином можна повернути державний контроль над інформаційною безпекою країни і не скотитися до тоталітарного контролю в стилі Білорусії чи Росії? Хто розпочне? Пане Володимире…

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Я вважаю, що…

ВЕДУЧИЙ: Ви від влади, кидайте Ваших п’ять копійок, не економте, прошу.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Стартуємо. Я вважаю, що, дійсно, питання поставлене сьогодні в поле зору і на вершину кута щодо стану інформаційної безпеки, воно вже перезріло. Це питання піднімається дуже часто і не одним президентом, це було і ще в 94-му році, коли загроза була того, що експансія іде російського телебачення і радіомовлення. В 2000-му році дуже гостро стояло, тепер воно постало весною 2008-го року. А, говорячи коротко, а віз і нині там, ще з більшими наслідками, гіршими наслідками для суспільства.

ВЕДУЧИЙ: Ви підтверджуєте?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Я це підтверджую.

ВЕДУЧИЙ: Так, Ви підтверджуєте.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: А тепер, що робити.

ВЕДУЧИЙ: А тепер скажіть нам…

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Правильно?

ВЕДУЧИЙ: Як зробити так, не те що, що робити, ми це ще з’ясуємо, а як так зробити, щоб в нас не вийшло так, так як це є «БТ-1», так, чи так як воно є в Росії?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Так, так, я відповім. Оскільки, споживачем інформації є громадянин, це важливо зробити так, щоб не порушити права і свободи громадян. У нас дуже гостро стоїть сьогодні питання про статус української мови, як державної, російської мови, як другої офіційної. І тут треба пройти по лезу ножа і абсолютно точно визначити статус. Можливо, це через закон «Про порядок застосування мов в Україні», в якому випадку вони застосовуються і що треба робити враховуючи ратифіковану конвенцію «Про статус регіональних і територіальних мов».

ВЕДУЧИЙ: Прошу відреагувати. Невже питання мовної політики відрегулює і захистить нас?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Мені здається, що то взагалі мало пов’язані між собою речі. А, по-друге, я не думаю, що наших можновладців цікавлять національні інтереси. Ми чули про загрозу національному інформаційному простору постійно, правильно сказав пан Стретович. Я пам’ятаю за пана Лазаренка, прем’єрства його, була зелена тінь свободи слова, постійно казали про продажних журналістів, про те, що нам не тільки Росія, Америка нам загрожує і так далі.

Плакат з залу: «Править должны достойные. Платон».

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Але завжди під цим соусом намагалися просто тримати і напущати, ми бачили це в 2000-2002-му, 2004-му роках, до чого це призводить. Те ж було, ті ж самі гасла про те, що треба захищати національний простір, нам революцію завозять з-за кордону, тепер у нас реакцію з-за кордону завозять. Насправді, це нікого, насправді, не цікавить, що саме везуть.

ВЕДУЧИЙ: Прошу.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Головне, що це контрабанда не контрольована владою.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Але ж мова йде про те. Ми це все зрозуміли, я з Вами, Олекса, погоджуюся, тим паче, що Ваша багатолітня журналістська практика, як моя політична, вона, на моє переконання, іде в унісон і я погоджуюсь з тими висновками, що Ви пропагуєте на шпальтах газет. Питання, як знайти рецепт протидії тому, що сьогодні відбувається в державі. Питання, як на мене, номер один - це консолідація еліт, консолідація розуміння того, що є ми Україна, що мова в нас державна українська, інтерес у нас український.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Я думаю, що треба тут не консолідувати еліти, а виходити з того, що треба громадянському суспільству спинатися на ноги і влада не має цьому заважати.

ВЕДУЧИЙ: Пане Олексію, але в нас завжди політики говорять про консолідацію еліт, демонструючи, що така консолідація просто неможлива найближчих тисячу років.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Спільна праця, на мою думку, вона завжди об’єднує, це ж відома історія.

ВЕДУЧИЙ: А можна я, от вже поки там перша червона картка, поки мікрофон передається, я маю запитання до Вас. От подивіться, щоб відбивати інформаційну війну чи атаки в українському просторі, про який доповідалося, от, на Вашу думку, треба створити Міністерство пропаганди, створити Міністерство контрпропаганди чи просто працювати методом заборони, наприклад, агресивних інформаційний продуктів? Ваш рецепт з цих трьох, який я запропонував.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ну, всі три рецепта цілком вкладаються в логіку поведінки, наприклад, російської влади чи білоруської.

ВЕДУЧИЙ: А нашої?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Якщо ми хочемо туди рухатись, то треба просто брати і використовувати цей метод.

ВЕДУЧИЙ: А тоді що робити? Що робити?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Враховуючи, що ми в 2003-му році прийняли закон «Про основи національної безпеки», де чітко визначили свій європейський напрямок, очевидно, треба європейською традицією користуватися і відповідно вносити сюди традиції європейської журналістики.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Вибачте, але на цьому ж засідання РНБО звинуватили наших європейських сусідів, що в нас вони окупанти, вже окупували, мало не відірвали…

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Пане Олекса, мова йде не про окупацію європейцями, а про традиції європейського медійного інформаційного простору, який дозволяє громадянину вибрати на свій смак, що йому подобається, а що не подобається.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Просто мені здається, що у нас деякі території відривають зовсім не зовні, а з середини.

ВЕДУЧИЙ: Панове, можна я на секунду вас перерву, тому що мене зацікавила, звичайно, теза про те, що є закон, так. Правда, Ви знаєте в своєму комітеті, що в нас всі закони не виконуються, порушуються в більшій чи меншій мірі.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Ну, чого? Деякі закони…

ВЕДУЧИЙ: Перша червона картка від Володимира. Кому і за що? Прошу, Ваші 30 секунд.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Значить, я червону картку дав за це, що тут сказано про консолідацію еліт, я вважаю, що консолідувати наші еліти не треба, бо вони достатньо консолідовані. Наші еліти консолідуються дуже чітко коло одного прекрасного теплого місця і все воно зосереджено фактично в Печерському районі міста Києва. І треба якось подумати над тим, щоб консолідувати саму націю.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Але питання в тому, з яким пафосом це робиться.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Ну, пафос – це, знаєте, пафос, він деколи шкодить на здоров’я. Але можна консолідувати…

ВЕДУЧИЙ: Ми сприйняли.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: В мене є рецепт консолідації нації.

ВЕДУЧИЙ: Сприйняли червону картку, це була швидше до Вас, бо Ви про це згадали.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Це до мене була.

ВЕДУЧИЙ: До Вас?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Так.

ВЕДУЧИЙ: Так, добре. Поки будемо слухати, але, скажіть, будь ласка…

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Але я не мав меркантильний характер для підстав консолідації.

ВЕДУЧИЙ: Скажіть, будь ласка, як Ви будете консолідувати націю, бо нам про це теж говорять з 1991-го року, але?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Пане Романе, я маю на увазі, що в політику українську повинні прийти нові люди, ті, що сьогодні її здійснюють, на самій маківці державної влади повинні попроситися на садові і дачні ділянки, і займатися землеробством.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло. Ротація еліт, яка теж неможлива. Ваша червона картка, кому?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Ну, мабуть, все-таки, в першу чергу, Володимиру Стретовичу, оскільки він перший почав, знову ж таки про консолідацію еліт.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Не подобається регіоналам.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Вибачте, еліти об’єднуються чи не об’єднуються не методом консолідації зовні і не за рішенням політика, який хотів би їх консолідувати. Консолідують еліти тільки в концтаборі методом сталінізму чи там якимось іншим методом. І, другий момент, який я хотів би застерегти, давайте в суї не згадувати в контексті інформаційної безпеки європейський досвід. Європейський досвід означає, що ми маємо добровільно відмовитися від такої безпеки, але на фоні свободи згадайте данську чи якусь історію.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло. Панове, я думаю, що це просто репліка, яку можна…

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: А репліку на червону картку можна?

ВЕДУЧИЙ: Ви хочете відреагувати на це?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Коротенько.

ВЕДУЧИЙ: Кажіть, кажіть.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Якщо відома теза про те, що демократи об’єднуються перед розстрілом, невже не відчуваєте, що концтабори вже недалеко.

ВЕДУЧИЙ: Зараз, ми відреагуємо на табори. Я просто хотів, щоб ми перейшли в практичну площину. Я мав нагоду злітати на канал далеко не тоталітарний, як вони себе класифікують, в столицю Російської Федерації в Москві на «Рен-ТВ» взяти участь в політичному шоу, і, до речі, як це робиться, і як реагувати. От я хочу, щоб ми до практики зараз перейшли. Дивіться, цитата із одного з багатьох ток-шоу, яке лине в нашому інформаційному просторі.

 

Сюжет:

«Так что же нам делать с Украиной? До каких пор мы будем смотреть друг на друга через газовую трубу?»

«Ну, на самом деле, я думаю»…

«Юрий, мы сегодня обсуждаем вопрос, что нам делать с Украиной. А в Киеве так ставят вопрос, что нам делать с Россией?»

«Ну, у нас такого вопроса нет».

«Гениально это высказал посол России в Украине, Виктор Степанович Черномырдин. Когда его спросили: «Когда Украина станет членом Евросоюза?». Он говорит: «Сразу после Турции». «А Турция, когда?», - «А Турция никогда».

«Ну, Виктор Степанович, как всегда очень меток».

 

ВЕДУЧИЙ: Пане Володимире, а тепер про Вашу тезу про євроремонт, євроінтеграцію і євростандарти. Ось як треба вирішувати питання євроінтеграції України. Никуда вы не пойдёте. Сказали в українському інформаційному, українському просторі і тепер ніякої консолідації ні еліт, ні народу не буде після цього. Що Ви будете робити з таким варіантом?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Я думаю, що рано чи пізно порозуміння прийде.

ВЕДУЧИЙ: З ким, кого?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Того, хто сьогодні відповідатиме за стан справ в Україні. І не буде тих, хто на подтанцовке працює будь-якому сусіду чи західному, чи східному, а будуть ті, які жорстко будуть відслідковувати український інтерес. Тому що він сьогодні існує, оскільки, українська…

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: А звідки вони візьмуться?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Як звідки? Ось вони стоять, ось молоде покоління, яке прийде.

ВЕДУЧИЙ: Пане Володимир, стоп, стоп, це молоде покоління в закриті списки не піде.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Ви знаєте, про 40 років водіння в пустелі ви знаєте, да. Ми 17 років йшли в мінус, нам тепер треба 57 йти от.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ми 18 років розповідали про те…

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: В мінус.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Що прийде нове покоління і буде все добре.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Мінус, пане Олекса, ми 17 йшли в мінус, я кажу, ще 40 плюс.

ВЕДУЧИЙ: Пане Олексій. П’ять копійок кинув Олексій.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Але життя не триває на цьому.

ВЕДУЧИЙ: Я до Вас маю запитання, а потім пан Володимир нам запропонує механізм. Чи можна запустити ефективну державну пропаганду, але при цьому не порушити європейські стандарти свободи слова, думки і висловлювань.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Знаєте… Який результат Вас цікавить? Пропаганда, вона сама за визначенням означає результат. Результат буде от такий, от. Я не хочу такого результату. Тому, я вважаю, що європейська країна не має займатися пропагандою.

ВЕДУЧИЙ: Тоді як нам реагувати на такі речі, що Ви будете робити?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Та не реагувати, навіщо нам на це реагувати.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Я вважаю…

ВЕДУЧИЙ: А Ви не вважаєте, що викривлюється суспільна думка?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Абсолютно. Я вважаю те, що пролунало в цій передачі, нам не треба ставити питання, що нам робити з Росією, нам треба робити своє…

ВЕДУЧИЙ: Ні, що робити з таким інформаційним продуктом, коли?..

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Ні, ні, Ви ж чули, яка там теза була: «Что нам делать с Украиной, мы смотрим через газовую трубу». А ми повинні ніколи не ставити питання, що нам робити з Росією, нам треба робити свою справу.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Абсолютно.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: В перекладі з латинської є такий вислів: ідіть своєю дорогою і нехай люди говорять вам що завгодно.

ВЕДУЧИЙ: Пане Андрію, Ви брали участь в багатьох слуханнях, ще в свій час, як журналіст боролися із зовсім іншими речами, може Ви маєте відповідь на це питання і заодно Ваша червона картка. Першу червону карточку озвучте.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Моя червона карточка, насправді, всім трьом, хто є в рингу за тональність цієї розмови, тому що, коли ми ставимо розмову, що нам важливіше інформаційна безпека чи громадянське суспільство, то мені здається, це абсурдний вибір. Це як летять два крокодили, один зелений, а інший в Африку. Відповідь на перше і на друге є успішний медіа-ринок, тому що він дає і інформаційну безпеку країні, і він дає можливість громадянському суспільству заявляти про себе. От про це, я думаю, є сенс говорити, як зробити успішний медіа-ринок.

ВЕДУЧИЙ: Прошу.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: А що мається на увазі успішний, успішний в грошах чи успішний до доходження до споживача, чи успішний з точки зору української…

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Це означає журналістські стандарти, свобода слова і висока, справедлива конкуренція.

ВЕДУЧИЙ: От дивіться, дивіться…

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Насправді мова йде зовсім про інше, люди, які говорять про інформаційну безпеку, не відрізняють, не знаю, там степлер від суфлера, розумієте.

ВЕДУЧИЙ: Олексію, тут момент є, в суперечку із Андрієм Шевченком вступає Президент України. Цитата.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Це він вступає?

ВЕДУЧИЙ: «Є кілька центрів, є колосальна система теле-, радіостанцій, інших видань, які працюють не на інтереси України, проводячи політику інших держав, проводяться інформаційні психологічні кампанії з тих чи інших питань щоб дезінформувати суспільство або проводити кампанії в тих чи інших інтересах нашої країни». Кінець цитати.

Плакат з залу: «Не забруднюйте інформаційний простір тютюном і пивом».

ВЕДУЧИЙ: А пан Андрій вам говорить, що ви повинні не туди рухатися, не ігнорувати, Ви сказали і не рухати ці центри, так.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ви знаєте, мені це нагадує цитату з книжки відомої ще з радянських часів «ЦРУ проти СРСР», знаєте.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Так.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Там тільки треба поміняти ЦРУ на ФСБ і Америку на Росію. Насправді це, навіть лексика ця з зовсім інших, це показує розуміння цими людьми того, що відбувається…

ВЕДУЧИЙ: Тобто, в нас не відбувається інформаційних спецоперацій в інформаційному просторі України, на Вашу думку, Ви сперечаєтесь зараз з Президентом, так?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: На мою думку, не про це треба говорити.

ВЕДУЧИЙ: А про що?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: А про те, як зробити медіа-ринок нормальний, як захистити інтереси громадянського суспільства, громадян на цьому ринку, а не в тому, що…

ВЕДУЧИЙ: Ваше ж запитання я знову переадресовую.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Можна.

ВЕДУЧИЙ: Так як захистити, методом квотування, заборони?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Ні, ні.

ВЕДУЧИЙ: Яким чином? Контрпропаганди?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Пане ведучий, Ви знаєте, у нас дуже багато соціології от що ми такі, хто ми такі, чого ми хочемо. Скажіть, будь ласка, а взагалі медійники вивчали простір, що хочуть чути, бачити, читати, наші громадяни, що їм не вистачає?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Насправді, насправді…

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: От, наприклад, мені не вистачає, я Вам скажу чесно, добрих гуманітарних радянських фільмів: «Білий Бім, чорне вухо», «Летели журавли» і так далі, так далі.

Плакат з залу: «Оголошено набір до нової поп-групи «Поющие трусы». Представники парламентської опозиції, зголошуйтесь!»

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: І таким чином, щоб гуманітарне начало, щоб виховували у людей не бойовики з Гібсоном в головних ролях, не ніяких…

ВЕДУЧИЙ: Ви вважаєте, що в Вас багато таких?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Ні, в нас…

ВЕДУЧИЙ: Я маю на увазі таких людей, які це хочуть подивитися.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Багато, я переконаний.

ВЕДУЧИЙ: Ваша червона картка, пані Наталю, кому?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я красную карточку подняла господину Стретовичу, потому что, как говорят киношники, люди голосуют указ, люди голосуют, медійникам не треба це вивчати. По наслідку видно, по ринку видно, що цікавить наших читачів чи що не цікавить наших глядачів.

ВЕДУЧИЙ: По рейтингу.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Інша справа, мені абсолютно незрозуміло, коло чого будуть об’єднуватися еліти, тому що немає національної концепції розвитку країни, немає концепції розвитку інформаційного простору країни, про що ми будемо писати доктрини і навколо чого ми будемо об’єднуватися.

ВЕДУЧИЙ: Отже, це Вам червона картка, швидше всього, бо Ви вже говорите хороший ринок. А довкола чого і захищати цей ринок від кого?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: А ринок не буває гарним чи поганим, але треба захищати його.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: А ринок не буває довкола чого. Люди, які говорять таким чином, як Ви цитуєте, сприймають цю країну як власну, як свою власність, це зазіхає, якийсь сусід зазіхає на мою власність. Це саме такий підхід, не пущать. От чому це виходить, а не тому, що не запитати у громадян як вони це бачать.

ВЕДУЧИЙ: А як Ви це бачите? Не непущать, тоді що?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Розвивати нормальний ринок, і нормальний…

ВЕДУЧИЙ: 18 років розвивають.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: В тому то й справа…

ВЕДУЧИЙ: В результаті ринок, в принципі, не наш. В нас ринок чий хочете, но тільки не український, це теж констатація факту.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ринок не буває наш чи не наш.

ВЕДУЧИЙ: Ну, як не буває? Французький ринок є французьким ринком, так?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Є.

ВЕДУЧИЙ: А український не є українським.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Насправді, французький ринок є європейським ринком, для того, почнемо з того.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Ну, тим паче, а наш, який ринок є?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Особливо це стосується медійного.

ВЕДУЧИЙ: А наш, який є? Скажіть, і це наш час на початок дискусії. Наш чий ринок?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: А наш ніякий, він в стані аморфності і встановлення.

Плакат з залу: «Народ без власної мови НІЩО!»

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Відповідно, відповідаючи на репліку червоної картки, я хочу сказати, медійникам не треба запитувати, що треба робити, але чому в нас зростає крива жахливих злочинів, особливо серед неповнолітніх.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ну, звичайно, в цьому всьому медіа винні.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Чия психіка дуже руйнується під впливом того, що здійснюється в медійному просторі.

ВЕДУЧИЙ: Панове, нагадаю, що це був гонг, тобто, копійки посипалися, час на цю частину дискусії завершено. Всі ті червоні картки, які поривалися дати експерти, вони як раз зараз і переходять. Отже, з чим незгодні були експерти, слухаючи дискусію пана Олексія і пана Володимира, їм слово. Володимир, Ви поривались на другу картку, так що кажіть.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Зразу дві картки в мене. Значить, ринок визначається продуктом, хто виробляє продукт, а не тільки споживачем. Якщо в Україні є український продукт, значить, є український ринок. Якщо в Україні немає українського продукту, українського ринку немає. От те є перш за все і не треба шукати «Білий Бім, чорне вухо» і фанатіти від Штірліца. Треба зробити хороші свої фільми, розвивати, наприклад, своє мистецтво і, хоча б, не заважати йому. Тому що реально зараз допомагати йому навіть і не треба, а просто йому не заважати, бодай би не заважати. Скільки такого…

ВЕДУЧИЙ: А Ви вважаєте, що хтось заважає?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Абсолютно.

ВЕДУЧИЙ: Хто?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Та сама влада, яка клопочеться про безпеку інформаційного простору. Що заважає допомогти українському виробникові, наприклад, книжки.

ВЕДУЧИЙ: Зараз, зараз. Представнику влади давайте, от якраз мікрофон переходить. Зауваження Андрія Шевченка.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Я б обережно сказав, що коли влада починає говорити про інформаційну безпеку, нажаль, дуже часто це ознака того, що влада відчуває себе слабкою, невпевнено себе почуває і вона подумає про те, яким чином взяти, забрати інформаційний простір в кулак і подумає про пропаганду. Я дуже не хочу думати, що те, що ми почули на РНБО є проявом слабкості влади, тому що треба думати, але не про інформаційну безпеку, не про контрпропаганду, а про успішний медіа-ринок. Я дуже сподіваюсь.

ВЕДУЧИЙ: А кажуть, що ви, як влада, на успішному ринку заважаєте тим, хто може його зробити успішним працювати.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Ну, влада взагалі дуже часто заважає ринку, це факт, але, я думаю, що у випадку з медіа-простором, медіа-ринком влада могла би допомогти йому стати на ноги і бути успішним. Я сподіваюсь, що на РНБО вони про це думали, принаймні.

ВЕДУЧИЙ: Пане Тарасе, Ваше зауваження до аргументів сторін.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Знаєте, і до аргументів сторін, і до того що процитувалося, колись Віктор Андрійович, в останні вже роки історії КПРС закінчив з відзнакою Інститут марксизму-ленінізму чи як, по напрямку марксистська агітація і пропаганда, з відзнакою, з червоним дипломом і от це й проривається.

ВЕДУЧИЙ: Та в нас половина Верховної Ради мають такий диплом.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Давайте, ну, не знаю, хто там має, я не маю, слава Богу. Але давайте зрозуміємо одну річ, тема сьогодні, яка поставлена, вона, дійсно, болісна і трошки мені неприємна. Демократія - це завжди ризик, це завжди є певна небезпека. Якщо ми хочемо жити в демократичній країні, ми повинні згодитися з тим, що є ризик, що на нашу територію будуть входити, іноді з провокаційними речами. Згадайте останній скандал з анти-ісламським фільмом, який Уряд знає, що закінчиться терактами, підпалами, дебошами, але не може зупинити, тому що…

ВЕДУЧИЙ: Це європейський уряд.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Якщо раз зупинити, буде не демократія, буде розвал.

ВЕДУЧИЙ: Пані Наталю, Ваші зауваження, крім червоних карток, які Ви виставили?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Мене тривожить одне питання, головне, певно, чому, в нас є, у нас є досить ліберальний закон про ЗМІ, чому він всі ці роки не виконувався по багатьох напрямках. Чому за досить короткий строк до початку виборів знову постало це питання і нам знадобилася доктрина інформаційної безпеки, яка, в середині якої, да, в серці якої є питання про підсилення державного контролю за ЗМІ, от це питання питань.

ВЕДУЧИЙ: От такі були зауваження наших експертів. Експерти стануть диспутантами, диспутанти – експертами. До речі, кажуть, що з’явилася, нарешті, громадянська ініціатива знизу оголосити перше квітня професійним святом блондинок і Буша молодшого. І навіть є ініціатива об’єднати ці два свята. Реклама, панове.

 

Реклама

 

ВЕДУЧИЙ: Панове, в країні успішно завершено адміністративно-територіальну реформу і містечко Київ тепер територіально відходить до Буковини. В народі так і кажуть: «Чия земля?», - «Земля чернівецька». Значить, Буковина. «П’ять копійок» повернулися в прямий ефір. А зараз ми почуємо думку перехожих. Наші кореспонденти в Луцьку і в Луганську чіплялись до людей з дурнуватим питанням: там в Києві всі верещать на кожному кроці і кажуть, що в нас гуманітарна катастрофа, як ви її відчуваєте? Ось як люди кажуть.

 

 

Луцьк:

«Починаючи з 90-го року і, ну, там до, якого там, пару років тому, тільки був вперше виданий «Кобзар». А при совєтах «Кобзар» перевидавався кожен рік».

«Не ощущаю я что-то с этим. И что под этим понятием, как понять, что такое гуманитарная помощь».

«Може й так, ну, що я можу сказати. Чого гуманітарна, чого ви так рахуєте, що гуманітарна, именно?»

«Ну, не зовсім. Я не зрозумів. Не скажу вам зовсім».

«Це гуманітарна катастрофа, Табачник придумує, бо він не любить Україну, а ніякої катастрофи немає».

«З тою катастрофою, хай йде, то таке воно. Для мене лічно, то тяжко, тяжко, я ту катастрофу переношу. Так як я сама жінка, то мені дуже важко».

«Ну, в принципі, я не відчуваю пока никак гуманітарної катастрофи».

«Не відчуваємо, не відчуваємо».

«Бібліотеки, в принципі, толком, я думаю, не забиті тими книжками, мало що зараз видається, в тому числі українських авторів. Те, що видається, то куплено».

«Проблема в тому є, навіть і телебачення, і все-таки в якомусь плані дуже багато заміщають книжки».

«Для нас, старшого покоління, в нас катастрофи немає, а, можливо, для наших дітей, внуків, це вже буде катастрофою».

«Я не знаю, я не відчуваю її».

 

Луганськ:

«Учатся на русском языке, а сдавать надо всё на украинском языке, это проблема».

«Каждый человек должен разговаривать на том языке, которого он достоин. И, тем более, что здесь у нас проживает, в основном, русскоязычное население. А вот эти титры там включать для телевиденья и так далее, они просто мешают людям нормально жить».

«Молодёжь практически безграмотная, это я вижу по своим соседям, они не знают ни русского, ни украинского, в конечном итоге».

«Ну, пока никак».

«Я живу своей жизнью, а не жизнью других людей».

«Гуманитарная? Никак, не знаю».

«Никак».

«Я даже не знаю, как вам сказать. А что мы не ощущаем, посмотрите, что сейчас делается у нас. И цены, вообще всё, я не знаю».

«Наверное, есть. Я вообще не местный».

«Ну, гуманитарная катастрофа, наверное, потому говорят люди, что сейчас, вот мы только с рынка, цены в два раза увеличились».

«Я не слышала вообще такого, что гуманитарная катастрофа у нас есть».

«Я гуманитарную её не ощущаю как-то и не чувствуется».

«Честно, ну, я не знаю. Извините, времени нет, я спешу».

«Люди плохо знают русский языку у нас. В основном, подростки идут, говорят нецензурно, дети всё это слушают».

«Вы знаете, никак. Я никогда не рассчитываю ни на какую гуманитарную помощь, я надеюсь только на себя».

 

ВЕДУЧИЙ: І перш ніж ми почнемо, я хотів почути вашу реакцію. Про яку гуманітарну катастрофу у нас говорять 18 років, якщо люди її не відчувають? Ваша реакція на це. Прошу ще не користуватися, просто хочу почути Вас.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Добре. Ну, взагалі гуманітарна катастрофа є тоді, коли народ не відчуває, нація і держава не відчувають, а куди ж вони можуть іти. Але ставити питання так, як ставить Президент, що це в наслідок якоїсь загрози катастрофа.

ВЕДУЧИЙ: Стосовно не Президента, конкретно, як люди реагували, от Ваші перші відчуття.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Ну, люди як реагували, знаєте, а люди реагували так, що далекі вони від цього, на превеликий жаль.

ВЕДУЧИЙ: Ваша реакція на те, що Ви почули.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Ми загнали людей, ця держава, в такі умови, що їм не до гуманітарної політики.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Ну, розумієте, важко пояснювати людям, що гуманітарна катастрофа, то насправді не перебої з секонд-хендом. А, можливо, це просто в наслідок малої інформованості людей, і, можливо, малої освіченості.

ВЕДУЧИЙ: Отже, ці панове, як раз зараз почнуть шукати національну безпеку, це, я нагадаю, теж наші гості, Тарас Чорновіл, «Партія Регіонів», народний депутат і Канаріс, тобто він же Володимир Бараняк, «Український політичний дурдом», це сайт поки що, а не державна структура влади. Наших глядачів запитуємо, хто більше перекручує інформацію. Якщо вважаєте, що сумарно українське телебачення, дзвоніть першим номером телефону, якщо російське телебачення в Україні – другим номером телефону. А ми оголошуємо раунд другий. Панове, з цього моменту ваші п’ять копійок працюють. А я хочу розпочати з того, на чому закінчила Наталя Влащенко. Вона говорила, запитувала, представників влади, зокрема і вас, так, про закон, який не працює. А я ось цитую цей закон. Постійні і грубі порушення статті сьомої закону, так, «Про основи національної безпеки України», зараз я його навіть витримку взяв. «Намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації». Це закон так пише. І в нас вона, на вашу думку, поширюється ця маніпуляція свідомістю і інші речі, поширюються чи ні?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Знаєте, такі речі, як маніпуляція свідомістю, особливо, коли це тягне за собою закриття телеканалів або кримінальну відповідальність, має вирішувати суд і тільки суд. Ми можемо бути ним не задоволені, але не політики чи не чиновник десь, чи в Нацраді з телебачення і радіомовлення чи десь має вирішувати ті речі. От, скажімо, результати голосування на будь-якому каналі або у вас, або на ТРК «Україна», які діаметрально протилежні. Будь-який чиновник, при бажанні, може сказати, що цими методами, от цим інтерактивом є маніпулювання свідомістю, тому що вони дійсно не відповідають, скажімо, загальним.

ВЕДУЧИЙ: Так, але ми не говоримо, що це соціологія, це лишень ті глядачі, які в даний час дивляться програму.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Так, але при бажанні будь-що можна використати. Мені здається, що говорити про такі речі як гуманітарна небезпека, як інформаційна небезпека, це значить прирікати себе на елементарну небезпеку тоталітаризму. Все одно закрити від інформації людей неможливо.

ВЕДУЧИЙ: Отже, тоталітаризм. Я хочу, щоб Ви відреагували не на це запитання, а на практиці, да. Я повертаюся до однієї з багатьох програм, яку довелося самому всередині подивитися, як вона робиться в записі, так. Повернемося до цитати з ток-шоу «Три угла», так, «Три угла» «Рен-ТВ». Я попрошу режисера другу цитату.

Сюжет: «Виктор Ющенко ненавидит мою страну и я честно об этом говорю. Моя, мой долг, как российского общественного деятеля, честно сказать людям в России и в Украине, и все это знают, и не надо затенять правду… Ющенко хочет праздновать братоубийственную гражданскую войну».

«То есть, победу украинского оружия над русскими войсками, братоубийственную войну».

«Нет никакого такого друга, к тому же посмотрите, все люди тогда, на Украине называли себя русскими всегда. Посмотрите, возьмите Тараса Бульбу, он говорит: «Мы за святую русскую землю». Эти люди фальсифицируют историю, поскольку Ющенко имеет прямой наказ, сделать из Украины противника России».

«Давайте мы перейдём вот в угол господина Мирошниченко».

«Сейчас, я закончу. А из украинцев антирусских».

 

ВЕДУЧИЙ: І от, Володя, я до Вас маю запитання. Отже, це мова йшла, як Ви зрозуміли, про ініціативу святкування 350-річчя Конотопської битви і взагалі поради, які Ви почули і фразеологія, це все лунає в ефірі України. Пан Тарас казав, не можна на це реагувати іншими методами ніж, скажемо, демократичними, бо інакше буде тоталітаризм. Нам з такими цитатами, що робити?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Розумієте, хтось завжди з двох повинен бути мудрішим. Чомусь так повелося, що ми маємо бути мудріші, за що ми завжди і биті. Ну, в певний якийсь момент, якщо вони дивляться, вирішують, що з нами робити і дивляться на нас крізь газову трубу, давайте подивимося на них з другої сторони газової труби. Все-таки, ми маємо також важелі, які чомусь не використовуються абсолютно нашими політиками, якими ми можемо впливати також на цю другу сторону. І це не обов’язково має бути якась контрпропаганда, це можуть бути якісь конкретні дії, бо слів у нас достатньо, дій мало. Ми можемо…

ВЕДУЧИЙ: Ваша пропозиція, треба от цей закон, от цю статтю, що я читав, стаття сьома закону…

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Його треба виконувати.

ВЕДУЧИЙ: Виконувати чи взагалі скасувати, вона ж ніколи не виконується?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Його треба виконувати, як і всі решта законів у нас в державі. У нас дуже хороші, прекрасні закони, але їх просто, їхня суворість і їхня справедливість компенсується тим, що вони не обов’язкові до виконання, абсолютно, по факту.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Знаєте, я відразу тільки відреагую на фразу, що якщо ми мудрі, мудріші і не реагуємо, то ми биті. Якщо ми будемо дурніші, як то кажуть, але будемо реагувати таким самим чином.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Не дурніші.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Ну, таким самим методом, то так, ми будемо спочатку бити другу сторону, але потім ми будемо своїм внутрішнім, вибачайте, режимом так биті, що упаси Господи. Я не хочу жити в країні, в якій буде тоталітарний режим.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Та давайте хоч раз вдаримо, пане Тарасе, ну хоч раз можна вдарити.

ВЕДУЧИЙ: Так Ви пропонуєте?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: А нам навіть зараз, нам навіть зараз вказують, що ми повинні святкувати, чому ми повинні святкувати Полтавську битву, а не святкувати Конотопську. От ми раз вдарили і нам тепер навіть заважають, навіть заважають той раз, коли ми вдарили. Нам вже щік не вистачає підставляти.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Ні, на рахунок Конотопу, вибачте, я, по-моєму, був давніше до Вашого сайту, хто піднімав це питання, і в Верховній Раді піднімав одною постановою, щоб його відзначати. Тут немає жодних сумнівів. Але, яким чином Ви збираєтесь реагувати, перекрити сигнали для «Рен-ТВ»?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Абсолютно, ні. Давайте будемо, дуже люблять говорити російські політологи про асиметричні відповіді. Можна зробити асиметричну відповідь, можна, наприклад, запитати чи готовий Чорноморський флот в 2017-му році вийти в Новоросійськ.

ВЕДУЧИЙ: Це буде асиметрична відповідь?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Значить, ні, ну, секундочку…

ВЕДУЧИЙ: Панове, дивіться, ми зараз…

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: От я хочу сказати пару слів.

ВЕДУЧИЙ: Так.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Так це є не асиметрична, це є конституційна відповідь.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Правильно.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: В 2017-му році згідно з Конституцією Чорноморський флот повинен попрощатися.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Абсолютно вірно, давайте виконаємо свої закони. Нам нічого не треба придумувати, просто виконувати свої закони, все.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Так я абсолютно згоден, давайте, давайте. Ми, дійсно, тут маємо закони…

ВЕДУЧИЙ: Панове, ми маємо…

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: А можна Вас зловити на слові. Я перепрошую.

ВЕДУЧИЙ: Так.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Чи можна вважати, що вихід Чорноморського флоту в 2017-му році, це Ви зараз озвучили офіційну позицію «Партії Регіонів», що «Партія Регіонів» буде виступати за те, щоб Чорноморський флот покинув територіальні води України і перестав базуватися?

ВЕДУЧИЙ: Так чи ні, бо в нас куча карток назбиралося.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Я озвучую свою особисту позицію, але я знаю норми Конституції.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Ну, Ви ж депутат.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Слухайте, та ми живемо за Конституцією, на відміну від наших помаранчевих колег. Ми не розганяємо Верховну Раду незаконно, ми не опротестовуємо результати виборів і тому подібне.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Ну, Ви можете?

ВЕДУЧИЙ: Панове, маленький брейк. Три червоні картки, давайте всі три вислухаємо. Пані Наталю, починайте, кому і за що, бо вже стільки пролунало слів.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: У меня красная карточка, потому что, знаете, вот я только что увидела в российском эфире такой красно-коричневый шабаш, да, такая Геббельсовская пропаганда. Я страшно горжусь, что в украинском эфире такое невозможно. Я категорически против, чтобы мы отвечали тем же, чтобы мы устраивали у себя там, допустим, жовто-блакитний шабаш.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Ніяких шабашів, тільки в межах Конституції.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Как раз уровень украинских СМИ пока что намного выше.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Асиметричні відповіді.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: И у нас есть свобода слова, только потому, что мы не пользуемся подобными методами.

ВЕДУЧИЙ: Прошу, Ваша червона картка, Ваш мікрофон.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Ви мене не зрозуміли, я не говорив про ЗМІ, я говорив про те, що…

ВЕДУЧИЙ: Володю, ми потім відреагуємо, комплексно, давайте вислухаємо всі. Кому?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Моя червона картка колишньому «помаранчевому», а тепер «блакитному» полягає в тому, що він посилається не в тему розмови, на відміну від «помаранчевих» колег. Ви були один рік і три місяці при владі, що робилося з Конституцією, що відбувалося і що діялося, народ побачив власноруч. Дякую.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло. Я поможу, щоб швидше було. Ваша червона картка, кому і за що?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ну, мені дивно, скажімо так, спостерігати пропозицію відповісти на замах на нашу національну безпеку, як тут сказано.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Замах з їхнього боку.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Так, так, з їхнього боку виконанням нами законів. Я думаю, що закони треба виконувати незалежно від того чи замахується хтось на нашу національну безпеку чи ні. Але, з іншого боку, я взагалі не розумію навіщо на це реагувати. Це загроза національним інтересам України?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Правильно, на це не треба реагувати.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Це дурниця.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Треба жити своїм життям.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Абсолютно.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Виконувати те що повинні.

ВЕДУЧИЙ: А Ви не вважаєте, що це є маніпулювання суспільною свідомістю, і так чи інакше міняє?.. Це я з закону вичитав. Ні?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Це є маніпулювання суспільною свідомістю росіян, але гірше їм від цього.

ВЕДУЧИЙ: Але воно транслюється в нас.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Знаєте, воно транслюється в нас, но давайте не розцінювати українських громадян як, дійсно, дурних.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: В мене на заборі знаєте, що написано?

ВЕДУЧИЙ: Ні, ні, не треба озвучувати. Напевно, «Цушко – герой», я знаю. Дивіться, я хотів Вас запитати, пане Тарасе, от коли про це вже говорять так відкрито, ми вже це не ховаємо і ми про це говорили як політики, інформаційна війна, так чи інакше, у вигляді спецоперацій чи довготривалих існує в нашому інформаційному просторі. Так, я хочу ще зрозуміти Ваш рецепт, як не зіпсувати стосунки, наприклад, з стратегічним партнером, бо ми його так називаємо, а разом з тим виконати Конституцію, так чи інакше, як каже пан Олексій?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Спокійна, нормальна робота всіх органів влади по виконанні конституційних норм. По тому ж самому 2017-му році не треба ніяких постанов Верховної Ради приймати в питаннях, якщо ми маємо виконати Конституцію. Міністерство закордонних справ, Міністерство оборони подає регулярні повідомлення, все, що, ну, до дембелю стільки-то часу, все, ну, культурно кажучи. Пану Стретовичу відповім, що ніколи не був «помаранчевим».

Плакат з залу: «Уберите с экрана лохотрон!»

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: З «Нашої України» я пішов, коли ми ще були синьо-жовтими.

Плакат з залу: «Ми – не молодший брат Росії. Вона має зрозуміти, що ми виросли».

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: На превеликий жаль, вони потім стали помаранчевими, а я так і лишився синьо-жовтим.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло. Пане Тарасе, я хочу ще від Володі почути відповідь на інше питання.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Ви чогось всі вицвітаєте дуже швидко, знаєте.

ВЕДУЧИЙ: Так, у нас кольори міняються швидко в країні, ми кольорова країна. Я б хотів спитати…

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Це небезпека для України…

Плакат з залу: «За правдиву інформацію!»

ВЕДУЧИЙ: Вас не чують, пане Володимире, тому що Ви без мікрофону. Я до Вас запитання маю, от подивіться, будь-які спроби так чи інакше реагувати на захист, наприклад, інформаційної безпеки, так, ми зразу чуємо у відповідь, що це печерний націоналізм і русофобія.

Плакат з залу: «Небезпечніше за журналістську заангажованість є лише журналістська байдужість…»

ВЕДУЧИЙ: І як тоді ви пропонуєте реагувати?

Плакат з залу: «Доходы гаранта Конституции опубликованы. Каковы доходы в 2007-ом судьи КС Украины Станик?».

ВЕДУЧИЙ: Ми почуємо у відповідь звинувачення в цьому і що тоді?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Ну, хто буде говорити про печерний, нехай вони говорять про печерний націоналізм і русофобію, а ми будемо казати, що це наша така доктрина.

Плакат з залу: «Пропаганда розпусти, алкоголізму та тютюнопаління – ось результат нашої «інформаційної політики»!»

ВЕДУЧИЙ: Доктрина. А вона в нас є?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Така доктрина в нас, давайте зробимо.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Перше, у нас є маленька проблема, у нас доктрини немає.

Плакат з залу: «Політиків – на сцену! Молодь – у владу!»

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Другий момент, ну, треба, дійсно, розрізняти, є…

Плакат з залу: «Ось які повинні бути засади нашої інформаційної політики: (набір зображення заборони паління, спиртного та інші). А ще пояснено «опозиціонерам», що таке НАТО».

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Давайте зробимо українську національну доктрину…

ВЕДУЧИЙ: Інформаційного простору захисту, так?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Взагалі, от національну українську доктрину.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: А зараз я про це коротенько скажу. В мене інше питання. Давайте, дійсно, розділяти. Є речі, які випливають з законів, з Конституції, давайте цим займатися. А те, що є печерне, ну, воно є, воно має право на своє існування, нехай воно собі буде, але не треба тому придавати великого значення ні своєму, ні чужому, якщо воно не переходить за закони.

ВЕДУЧИЙ: Вже не встигли ми відреагувати на червону картку, бо це час для цієї частини дискусії завершено, це був пан Тарас, пан Володимир. Отже, ще зауваження від експертів, які поривались дати червоні картки, тепер їм слово. Олексій Мустафін, Ваші зауваження.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ну, мені знаєте, це нагадує, як наша творча інтелігенція скаржилася, що у нас в 90-их роках ніколи культура українська не знаходилася в такому важкому, жахливому стані. Я завжди запитував: «А в 37-му в кращому стані знаходилась?». Так само тут, коли ми кажемо, що гордимося, ну, не я, ви, принаймні, гордитеся тим, що у 2004-му році слабосильний «П’ятий канал» переміг страшну машину маніпуляцій, то чому ми зараз лякаємося. Якщо ми будемо, у нас буде демократична вільна преса, то вона переможе будь-яких ворогів.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: «П’ятий канал» переміг в 2004-му, в 2005-му «НТН» переміг ту ж саму машину тільки вже іншого кольору.

ВЕДУЧИЙ: Давайте без цей, без реклами різних каналів, у нас все-таки не війна каналів. Прошу, Ваші зауваження.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я думаю, что самый лучший способ бороться с манипуляциями - это не мешать свободному единому рынку развиваться.

ВЕДУЧИЙ: Навіть, якщо там присутня маніпуляція, інформаційна війна, спецоперація?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я думаю, что это будет всегда присутствовать, но рынок, как бы, да, свободный, он будет сам формировать в стране то, что слышит читатель, читает читатель, видит и так далее.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Можна я відреагую?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Да.

ВЕДУЧИЙ: Передавайте далі, пані Наталя.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Справа в тому, що наш ринок, він не є аж такий вільний, і він явно не в конкурентному становищі перед чужими медійними представниками.

ВЕДУЧИЙ: Зауваження приймається, так. Назвати це ринком важко.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Він явно не конкурентний. І, перш за все, його душать з середини, його душать з середини. В нас є зараз свобода слова, але воно нікому, по факту, не потрібно. Тобто, ми можемо говорити все, що завгодно, але на даний момент ніхто абсолютно на це не реагує, в якийсь певний момент просто виникає питання для чого.

ВЕДУЧИЙ: Дякую. Пані Наталя була джентльменом, подарувала Вам свій час, але тепер пан Володимир, Ваші зауваження.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Дякую.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Я - пані Наталі.

ВЕДУЧИЙ: Ви даруєте свій час.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я просто реплику на реплику. Вы знаете, у нас почему-то считают, что реакция на, это самое, на медийные какие-то выступления - это обязательно реакция начальства. Но классическая реакция на медиа - это формирование общественного мнения и сегодня медиа как никогда сильны, именно они формируют общественное мнение, формируют представление о геополитике, о внутренней политике, о нашей элите либо её отсутствии и так далее, по всем вопросам. Поэтому самая лучшая реакция – это реакция потребителя, и она существует.

ВЕДУЧИЙ: Пане Володимире, Ваші зауваження, хоча ми пані Наталю ще будемо розпитувати чи можна сформувати громадську думку, коли власники не відомі, або мають зовсім іншу позицію, і ще й закордонні. Але Ваші зауваження.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Законодавча норма з’являється не просто так, вона ж продиктована суспільною необхідністю. І те, що написано, що не слід вживати маніпуляції свідомістю громадян, законодавець поставив свої вимоги. Питання в тому, хто проконтролює, що таке вживання відбувається. І тут я погоджуюсь з Олексієм Мустафіним про необхідність посилення громадського сектору, так званих АРО не урядових, вибачте, NGA, які не урядові організації, які повинні тиснути на…

ВЕДУЧИЙ: На кого тиснути?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: На засоби масової інформації, відповідним своїм формуванням громадянського суспільства. Я от, наприклад, в силу свого статусу передивляюся всі новини і один канал кожен день починає свою інформацію із негативних новин, якщо не з вбивства, то з потопу, якщо не з потопу, то з якоїсь трагедії, таким чином, робить з України дурнів. А я кажу, що в Україні не дурні. І, я думаю, що сьогодні телеглядачі «П’ятого» знають, який канал це робить. Це теж є маніпулювання масовою свідомістю.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Це щось так нагадує…

ВЕДУЧИЙ: Панове, ми зібрали думки, давайте дискусія…

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Всі канали, на превеликий жаль, коли є багато трагедій, всі з цього починають.

ВЕДУЧИЙ: Дискусію продовжимо, пане Володимир. Ми вислухали всі зауваження.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: У мене ще є позиція.

ВЕДУЧИЙ: Ще Ваша позиція?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Так.

ВЕДУЧИЙ: Боже, я забувся Вас. Прошу.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Що стосується… Ну, мене важко не помітити. Що стосується російського фактору, звичайно, всі ці маразми, коли ми дивимося, з них можна сміятися і їх ігнорувати, і, я думаю, що більшість тут присутніх людей зі здоровою психікою так і роблять.

ВЕДУЧИЙ: Але?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Але це частина державної пропаганди російською, ми повинні розуміти, що це частина махіни. І тому мене дуже дратують, виводять з рівноваги, і страшать, коли в Україні знаходяться люди, які підіграють цій машині. Тому що, якщо знаходяться українці, які привозять Глеба Павловського сюди і наймають його на роботу або запрошують на свої зустрічі, на збіговиська Затуліна там чи Лужкова і дають їм трибуну, і зі своєї кишені чи з партійної каси проплачують їхні ефіри або їхні статті, то от це те, що неприємно. Я більше би про це говорив, тому що росіяни, те, що маразм, який ми можемо почути в ефірі російських каналів, Бог з ними, а от те, що роблять українці і українські політики, за це їм треба відповідати.

ВЕДУЧИЙ: А от про це подискутують пані Наталя і пан Андрій уже в наступному раунді. До речі, цього тижня багато є різних версій, от цього тижня висловили припущення, що Юлія Тимошенко може висунути свого кандидата на столичного мера під гаслом: «Турчинов – це я». Реклама, панове.

 

Реклама

 

ВЕДУЧИЙ: Панове, ми жваво дискутуємо, але тим часом камеру включили. Я ж вам казав, що версій є дуже багато, політологічних цього тижня. Зокрема, деякі політологи кажуть, що знають, чому «Партія Регіонів» досі не виключила з партійних лав Раїсу Богатирьову. Бо тепер вони знають, що вона Секретар РНБО, але дуже бояться, що Янукович вийде і скаже: «Богатирьова – це я». Панове, ми продовжимо мітинг проти НАТО чи за НАТО після ефіру. А зараз «П’ять копійок» нагадають, як вони чіплялися до людей. Наші кореспонденти в Луцьку і в Луганську ще з одним питанням пішли в народ: якою має бути українська пропаганда, запитали вони людей. А люди так вважають.

 

Луганськ:

«Чего пропагандировать?»

«Зачем она должна быть, эта пропаганда, что пропагандировать, что вы хотите пропагандировать?»

«Ну, наверное, более, более правдивой, что ли».

«Обучение и так у нас вводится, в школах на украинском языке классы, и в детских садах сейчас язык вводится. Я думаю, в принципе, этого достаточно пока».

 

Луцьк:

«В защиту среднего класса населения. Иначе, больше я никак не могу ответить на этот вопрос»

«Відкритою».

«Хороший товар пропаганды не требует».

«Ну, вона повинна бути, ну, як справедливою, по-перше, справедливою».

«В крайньому випадку вона не повинна бути наглою».

«Українська пропаганда, вона повинна бути такою, щоб консолідувати націю».

«Решту, я знаю як, навіть не знаю, як сказати».

«Ну, це перш за все, друковані видання, мабуть, і телебачення, і радіо, думаю, що так».

«Для чого вона?»

 

ВЕДУЧИЙ: Ми зараз з тим питанням будемо чіплятися до гостей, але перед тим спитаємо у наших глядачів. Подзвоніть нам, якщо маєте відповідь на таке питання, хто більше перекручує інформацію, на вашу думку, українське телебачення – перший номер нашого телефону, російське телебачення в Україні – другий номер на екрані, який бачите. Андрій Шевченко, депутат від Блоку Юлії Тимошенко, главред журналу «Публичные люди», Наталя Влащенко, знають відповідь на багато запитань, не тільки про пропаганду. Раунд третій. Народ якось розійшовся, одні кажуть, що хороший товар не потребує жодної пропаганди, а інші сказали, що вона має бути витонченою і консолідувати націю. От я хотів би, щоб з цього моменту Ви розпочали. Нам потрібна пропаганда і якою вона є?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Это позиция Путина.

ВЕДУЧИЙ: Прошу, Ваших п’ять копійок.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Это как раз позиция Путина, он понимает, что ничто так не консолидирует нацию как утончённая пропаганда. Я вообще считаю, что любая пропаганда в стране, в демократической нормальной стране, не нужна, потому что пропаганда призвана вешать лапшу на уши, да, и уводить, так сказать, от действительности. А если говорить о СМИ, информационной безопасности страны, то нам нужен хороший, качественный профессиональный продукт. Неважно о чём идёт речь, о телевиденье, о газетах, о кино, о литературе и так далее, об издательском деле. Нам нужен хороший продукт и с этого надо…

ВЕДУЧИЙ: А в нас немає цього продукту?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я считаю, что национальной безопасности информационной гораздо больше вреда наносит реклама водки, которую недавно увидела, значит, после этой «Горілочки» двухсот грамм, можно показывать порнографию на украинском телевиденье.

ВЕДУЧИЙ: Та так і роблять.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Потому что ничего пошлее этого я в своей жизни не видела, понимаете. И у меня вопрос. Я очень рада, что сегодня не только депутат напротив меня стоит, но и бывший журналист, а может и настоящий журналист. Не знаю, Андрей считает себя настоящим.

ВЕДУЧИЙ: Голова комітету.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Да.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Ну, ми знаємо, що журналістами стають за дев’ять місяців до народження і не перестають бути ніколи.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Дело в том, что сегодня в Верховном совете очень много журналистов. Что сделали эти люди для того, чтобы изменить информационное пространство Украины, что они сделали, чтобы мы не видели «Кадетов», что они, чтобы мы не видели этой «Горілочки», что они сделали? Что они сделали для того, чтобы появился качественный продукт?

ВЕДУЧИЙ: Я відповідь вже знаю.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Да.

ВЕДУЧИЙ: Нічого вони не зробили, Ви ж відповідь вже сказали.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Вот.

ВЕДУЧИЙ: Ви нічого не зробили, відповідайте.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Они вместо этого бегали по эфирам и отстаивали честь своих лидеров, вот это, для этого они пришли в Верховную Раду.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Наташа, я для початку скажу просто, що ми минулого тижня сесійного ухвалили закон «Про рекламу алкоголю і тютюну», який як раз стосується тих речей, про які ви говорили. І ми, до речі, дискутували з Тарасом на цю тему.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я не знаю, может быть, я невнимательно читала старый закон о СМИ, но там уже есть это запрещение.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Це нова редакція закону про рекламу, яка впорядковує спонсорство і те, про що Ви говорите. Може, хтось і бігає по ефірах. Але, я з Вами абсолютно згоден, що треба думати про те, як зробити, щоб вигідно було робити український продукт. Тому що поки ми цього не зробимо, то у нас прекрасні українські оператори і геніальні українські режисери будуть вдягати українських акторів в російську міліцейську форму і вони будуть говорити російською, і в серіалах ходити по вулицях Калуги, Пітера і Москви.

ВЕДУЧИЙ: Але я хотів від Вас, щоб Ви тепер дали відповідь. Отже, все-таки нам потрібна, ну, скажемо, пропагандистська машина і яким чином вона, якщо вона відсутня, так як пропонує пані Наталя, то як тоді провадити державницьку інформаційну політику, як пропонувалось на РНБО?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Жванецький сказав геніально, він сказав: «Стыдно, когда видно, а на телевиденье видно всё». Якщо в нас людям від влади немає що показати по телевізору, то ти їх красивішими не зробиш.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло. Давайте зберемо червоні картки, а тоді Ви. Перше, пане Володимире, кому червона картка?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Я редактору газети «Публічні люди» хочу задати запитання.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Журналу.

ВЕДУЧИЙ: Журналу.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Да, вибачте, будь ласка. Бачите, я хвилююсь, завжди хвилююсь на прямому ефірі.

ВЕДУЧИЙ: Це тому, що Вас ще не було на обкладинці, потім буде нормально. Кажіть.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Я ніколи не буду, бо я за це ніколи не плачу.

ВЕДУЧИЙ: Час, час.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Тому я хочу сказати, що, Ви сказали, що вони зробили, щоб прийняти закон. Журналісти, лише одна складова частина, для того, щоб це зробити треба консолідувати, принаймні, Парламент в небезпеках, які висуваються перед суспільством. І тоді закон піде. Купка журналістів, 20-30, не прийме той закон, навіть найкращих. Треба щоб це оволоділа більшістю парламенту думка.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло, давайте зберемо всі червоні картки, їх аж три вже є. Так?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Мне очень жаль, что журналисты имеют такое небольшое влияние в парламенте, что вот, как Вы сказали, купка журналістів не може нічого зробити. И ещё одна реплика Андрею. Если не выполнялся старый закон о запрещении рекламы водки и сигарет на телевиденье, то почему Вы уверены, что новая редакция будет выполняться.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Він виконувався, просто він дозволяв багато лазеек, про які Ви прекрасно знаєте, їх немає більше.

ВЕДУЧИЙ: Ваша червона картка. Давайте зберемо ще дві червоні картки.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Мені здається, що кожен має займатися своєю справою, журналісти мають займатися журналістикою, а політики мають займатися політикою, а депутати приймати закони. Тобто, кожен має займатися своєю справою.

ВЕДУЧИЙ: Я не зрозумів, Ви хочете сказати, що Шевченка геть з Верховної Ради чи що?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ні, ні. Я думаю, що він зараз виконує там не журналістську роботу. Тільки досвід журналіста йому допомагає в виконанні його нинішньої роботи.

ВЕДУЧИЙ: Ваша червона картка. Відреагуємо потім комплексно на ці дві. А Ваша кому?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Значить, пані Наталі з приводу того, що спочатку, будучи в коментаторах, тут в експертах, вона була дуже великим лібералом-демократом, ставши туди, на це місце, починає вимагати від політиків, щоб щось, десь закрутили. Дальше ідуть інші, дальше іде… Одну секунду, дайте мені сказати. Рекламу мобільних телефонів порівнювати з порнографією в туалеті, ще там інші речі, можна багато що знайти і багато до чого придертися, давайте виходити з того, закон є, закон виконуємо. До Андрія Шевченка можу таке застереження наперед, а, може, замість того, щоб говорити про небезпеки, подбати про те, щоб нерозподілені частоти нам всім розподілити, ті, які міліцейські, ті, які армійські, які там сьогодні не потрібні.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: А їх чотири п’ятих чи дев’ять десятих.

ВЕДУЧИЙ: Хороший рецепт, але я хотів, щоб ми повернулися до лібералізму, демократії чи пропаганди. Червоною ниткою проходить сьогодні наша можливість відреагувати або не відреагувати, і як нам діяти. Ще одна цитата для шанувальників і борців з лібералізмом і демократією.

 

Сюжет: «Вот мы говорим простую вещь: «Ребята, заплатите долги». А нам говорят: «Ну, какие долги, друзья. Ну, у нас же общее пространство, общая идея, культура, история одна. Ну, о чём Вы говорите, там миллиард туда, миллиард сюда». Мы просто говорим: «Ну, погасите, заплатите», - «Да нет, нет, ну, зачем вы об этой мелочи, культура общая, понимаете». Православная вера…

«Константин, давайте будем честными в этой студии».

«Православная вера - это не повод не платить нам долги».

 

ВЕДУЧИЙ: І це друга сторона медалі. Так от, все-таки, коли ми переживаємо в концепції єдиного інформаційного простору СНД і, відповідно, того простору, яким так от користується в інформаційному просторі України, нам не реагувати, за Вашою логікою, так? Це означає бути садо-мазо.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Українська влада повинна робити те, що вона має робити, вона повинна відстоювати свої інтереси. А як це показувати українські журналісти, я думаю, розберуться без неї.

ВЕДУЧИЙ: Як має влада відстояти інформаційну безпеку держави? Ваші механізми, Ви не хочете пропаганди, був механізм з частотами, запропонував Тарас Чорновіл. Запропонуйте, раз, два, три.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Те, що може зробити держава, це створити можливості для того, щоб український виробник, медіа-виробник, він мав хороші можливості для росту. Заробляти гроші, залучати кращі технології і робити кращий продукт. Це єдиний спосіб як українські мас-медіа можуть перекривати, перебивати і упереджати от цей російський…

ВЕДУЧИЙ: 17 років нам про це говорять і не роблять.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я бы даже конкретизировала, может быть, тезис Андрея, я бы сказала так. Я бы никогда не отключала российские либо какие-то другие каналы, которые об этом говорят. Я бы сделала так, чтобы украинское телевиденье делало такой продукт, чтобы наш украинский потребитель хотел его смотреть и не переключался на российские каналы.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Просто для цього російські канали, які заходять в Україну, вони теж повинні грати за тими ж правилами. Тому що, якщо до українських каналів є одні вимоги, є обмеження по рекламі, є обмеження по ефіру, а росіяни сюди заходять, витворяють що завгодно і вони не керуються українськими законами, це неправильно.

ВЕДУЧИЙ: Що заважає державі примусити транскордонного мовника, притому, що в нас домовленість не ратифікована, так, про транскордонне мовлення, я правду кажу.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Поки що.

ВЕДУЧИЙ: Так от, що тоді заважає державі примусити грати всіх за єдиними правилами?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: От ту як раз дуже часто це лінь, це відсутність політичної волі, або це страх чи бажання позагравати з Москвою. Це те, що ми бачимо всі 17 останніх років.

ВЕДУЧИЙ: Ось воно. Так може нам не туди треба зовнішню безпеку, не на зовнішніх периметрах і кордонах, а може всередині треба вирішувати це питання національної безпеки інформаційного простору, Ви як вважаєте?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я думаю, что вопрос о национальной безопасности намного шире, чем мы сейчас говорим. Потому что для политиков вопрос информационной национальной безопасности всегда, знаете, как сказал западный классик: «Мы хотим слышать неупереджену, правдивую и честную информацию, но только чтобы она совпадала с теми взглядами, которые мы проповедуем». Вот это для политиков и есть неупереджена інформація. Поэтому контроль должен идти от гражданского общества, от тех общественных организаций, которые нужно немедленно создавать, которые будут…

ВЕДУЧИЙ: Пані Наталю, немає громадянського суспільства. Ви бачили мітинги шалені громадян на вулицях, коли вони обурені якоюсь маніпуляцією, інформаційною кампанією, війною. Не було ніколи таких у нас мітингів.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Значит, его нужно создавать, потому что до тех пор, пока политики будут контролировать информационное пространство и безопасность, мы всегда будем в опасности.

ВЕДУЧИЙ: От на це хочу щоб Ви, почути Вас.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: И журналисты, и потребители.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: І найголовніше, що насправді журналісти повинні теж відчувати, що вони роблять дуже відповідальну роботу. Тому що у нас журналісти не використовують законодавство, яке є, вони не використовують ці можливості. Набагато більша проблема для українського телебачення – це «джинса», наприклад, це матеріали на замовлення, це коли будь-який політик, він може купити ефір або може купити статтю в журналі чи в газеті от це є набагато більша проблема для якості.

ВЕДУЧИЙ: Це є теж проблема національної безпеки, так?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Я думаю, що це виклик, що це… Ну, однозначно, тому що такий медіа-ринок, він не створює довіру.

Плакат з залу: «Ні!» - дебілізації української молоді! Ми – не «ходящие желудки»!

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я абсолютно, стопроцентно согласна с Андреем. Такие проблемы есть везде, и в западном обществе, в западных СМИ тоже, потому что мы знаем, допустим, как многие газеты были куплены поддерживать там, скажем, кампанию Буша. Это явление есть везде и, естественно, его не должно быть. И нужно учить менеджмент делать так, чтобы можно было избавиться от этой проблемы.

Плакат з залу: «Основні забруднювачі інформаційного простору ПОЛІТИКИ».

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Но есть гораздо ещё большие проблемы, почему никто не говорит, что проблема информационной безопасности состоит ещё и в том, и это колоссальная проблема, которую мы почувствуем как пробки на дорогах в Киеве, через год Киев остановится.

Плакат з залу: «Принудительное дублирование фильмов нарушает авторские права».

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Потому что всё меньше и меньше остаётся журналистов, которые способны качественный продукт создавать. А те, что выпускаются, у нас сегодня в каждом ПТУ уже есть факультет журналистики, эти люди работать вообще не смогут никогда. Разве это не проблема национальной безопасности?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Наташа, Ви на заході не купите обкладинку журналу «Публичные люди» і Ви не купите ефірну студію вечірнього випуску новин на центральному каналі. У нас це можна зробити, от в чому проблема.

ВЕДУЧИЙ: Червона картка, пане Тарас, чи я не зрозумів просто?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Ні, я використав.

ВЕДУЧИЙ: Використав, добре.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Можно я отвечу. Я никогда не скрывала, что журнал «Публичные люди» - это коммерческий проект, да. И никогда не говорила о свободе слова, скажем, как Вы говорили, Андрей, об этом, да. Но скажу Вам следующее, что создание коммерческих проектов в этой стране – это единственный способ создавать независимые медиа, которые, в конце концов, станут независимыми ни от олигархов, ни от БЮТ, ни от «Партии Регионов», ни от кого.

ВЕДУЧИЙ: Прошу, реагуйте.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Я просто мрію, щоб журналістам не треба було продавати перші сторінки журналів, як це доводиться робити українським журналам, а телевізійникам не треба було продавати гостів у студії і новинні сюжети, ось я про це мрію. Я не хочу оправдовувати корупцію в мас-медіа, це теж факт.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Вы знаете, что все независимые медиа западные начинали именно так. Если бы Вы знали историю журналистики, историю менеджмента журналистского, то Вы бы обязательно, Вы бы так не говорили.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Ви на заході не купите сюжет в вечірніх новинах центрального каналу, я це знаю точно.

ВЕДУЧИЙ: Можна червону картку.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: А у нас можна зробити майже…

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Потому что западное телевиденье и западные медиа прошли длинный путь к независимости, а мы только его начали.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Наташа, не треба виправдовувати недоліки, тому що те, що роблять журналісти, які продають свою роботу, свої сюжети, свої статті – це зловживання положенням своїм і це корупція.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я не виправдовую недоліки, як Вы говорите, я всегда достаточно была честна и в своей деятельности журналистской, и в студиях, и где угодно. Именно поэтому я сейчас с Вами говорю об этом публично и этого не стесняюсь.

ВЕДУЧИЙ: Я вас зупиняю на секунду.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Вы меня решили подколоть, а я Вам говорю, Андрей, только одно, что это единственный…

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Наташа, я хочу, щоб такі люди як Ви могли спокійно працювати. Це моя теза.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Только Вы не знаете, как. Вот когда у нас появятся менеджеры, которые будут знать, как это делать, вот тогда и появится независимая пресса.

ВЕДУЧИЙ: Червона картка остання в цьому раунді від пана Володимира.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Извините, говорить – это не делать, это две разные позиции.

ВЕДУЧИЙ: Давайте вислухаємо її. 30 секунд, пане Володимире. Кому червона картка?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Це не тільки говорити, ми зробили «П’ятий канал», на якому ніколи не продавалися сюжети в новинах. Тому це просто…

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Нет, не ви зробили «П’ятий канал», вам Пётр Алексеевич Порошенко позволил зробить «П’ятий канал».

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: І тим не менше, ми ніколи не замовляли на ньому сюжетів і Ви про це знаєте. Тому є приклади, коли можна працювати журналістами і не продавати свою працю.

ВЕДУЧИЙ: Отже, ви забираєте час.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Вы знаете, что…

ВЕДУЧИЙ: Я дав час на карточку, давайте відреагуємо, кому і за що, бо забудемо.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Значить, я скажу, напевно, абсурдну річ, але судячи з назви мого сайту це можу я робити, так. Значить, стосовно корупції, в корупції завжди є два учасники: один купляє, другий продає.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Все правильно.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Не купуйте. Не купуйте, попробуйте не купувати. Ми виявили, журналісти погані, але спробуйте не купляти, спробуйте.

ВЕДУЧИЙ: Це до кого Ви?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Ну, це правда, і це, до речі, теза Олексія Мустафіна, яку він завжди, його питають як зробить, щоб як і на «СТБ» не продавалися сюжети, він каже: «Політики, не купуйте матеріали». Це правда.

ВЕДУЧИЙ: Фантастика, на жодному каналі не продаються сюжети, виявляється станом на цю секунду, але корупція існує. Я хотів вас розвернути в іншу сторону. Подивіться, коли ми говоримо про безпеку інформаційну, гуманітарну, так, в країні, мені здається, я так сидів, читав, ці мудрі статті, стільки написали вже, що без національної ідеї інформаційної безпеки в країні не може бути, бо держава просто не знає, що захищати, від кого і в ім’я кого. Так от ви, політична еліта, журналісти, ми і я в тому числі, ми не можемо цю країну вивести на національну ідею, так що нам те, що ми зараз робимо – це дурня повна, треба розходитися. В нас немає національної ідеї. Прошу, відреагуйте.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Мені здається, в нас є національний бардак в головах політиків, коли йдеться...

ВЕДУЧИЙ: Супер, це національна ідея.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Ну, я сподіваюсь, що вона не стане національною ідеєю.

ВЕДУЧИЙ: Так можна захищати національну безпеку, забезпечити без національної ідеї?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я думаю, что национальная идея любой страны практически одна и та же - много работать, чтобы хорошо жить. Вот когда мы все начнём много работать, политики, в том числе, а не болтать о свободе слова, тогда, я думаю, начнётся в этой стране гражданское общество.

ВЕДУЧИЙ: Це був стоп-контроль для нас, що час на цю дискусію теж вичерпано. Тепер я прошу на цю ж, дуже жваву частину дискусії відреагувати експертів, Ваші зауваження на аргументи сторін.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Найперше, преса буде вільна і непродажна, і чесна тоді, коли вона зможе заробити гроші. Чому я так болісно реагую на будь-які обмеження реклами, в тому числі, навіть тих же самих підакцизних товарів чи на ті, скажімо, замовні статті, які не носять маніпулятивного характеру. Ну хоче людина себе особисто прорекламувати, вона має на це право. А тепер ще один момент. Знаєте, іноді національна ідея і під нею дуже добрими гарними гаслами робляться негативні речі. Віктор Ющенко красивими гарними ідеями певну частину людей, які ще не готові, можливо, їх сприйняти відвернув і вернув до того російського інформаційного простору. Українізацію телебачення, я двома руками аплодую.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло. Прошу.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: А результат, який дістали, Луганськ, Донецьк не дивиться, він не знає, що в нас відбувається.

ВЕДУЧИЙ: Пане Володимире, ще буде четвертий раунд ми ще встигнемо все договорити. Ваші зауваження на аргументи сторін.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Значить, щодо національної ідеї, не все тільки заклечається у добробуті, розумієте, люди не завжди воювали тільки за добробут. Але, якщо об’єднати разом, наприклад, є хороша концепція українського націоналізму, це червоно-чорний прапор, це коли на білому хлібі червона і чорна ікра. Я думаю, що за такий український націоналізм і Донецьк, і Луганськ проголосує двома руками.

ВЕДУЧИЙ: От який серйозний. Прошу, Ваші зауваження на аргументи сторін.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Тут ми стали свідками такої дискусії випадкової. Але, я хочу сказати, що навіть комерційному проекту треба відділяти зерно від полови, тому що коли на сторінках видання з’являються люди, яким треба в місцях бути не столь віддалених, а вони красуються з обкладинки на обкладинку, то це теж маніпуляція свідомістю. Тому що, виявляється, що він є популярним, аж його друкують на перших сторінках в гарних журналах. А насправді, ще раз кажу, ото сім років було б мінімум, а 15 в самий раз. Тому це теж треба враховувати.

ВЕДУЧИЙ: Ваші зауваження на аргументи сторін.

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я об этом и говорю, что очень плохо, когда политики начинают ограничивать информационное пространство.

ВЕДУЧИЙ: Ваші зауваження.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ну, я маю честь представляти тут телеканал «СТБ», на якому…

ВЕДУЧИЙ: Ми це титруємо, Ви зауваження скажіть нам.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Да. На якому новини не продаються і це означає, що це можна робити, це перше. А друге, знаєте, ми знову ж таки, треба повернутися до першого питання. Що таке інформаційна безпека. Наскільки мені відомо, інформаційна безпека – це забезпечення права людини на отримання інформації.

ВЕДУЧИЙ: Достовірної.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Достовірної інформації і в не обмеженні цього права. А коли інформаційною безпекою сприймається обмеження цього права, це, знаєте, є демократія, є соціалістична демократія, тобто зовсім протилежне.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло. От які різні демократії є. Хороших демократій побільше і різних. Вже за декілька хвилин ми підключимо наших молодих учасників і не молодих, які такого наслухались сьогодні в програмі і ви так само. Залишайтесь з нами.

 

Реклама

 

ВЕДУЧИЙ: Панове, ми повертаємося в ефір і хочемо вам сказати, що не все так зле у нашому домі чи там як пишуть на сайті в дурдомі, так. Відповідно, політична дискусія – це не лишень люди, думки і сварки. Вітчизняна політика це також речі, наприклад, там пиво, порошок, інші погано пахущі рідини. От про природу речей або політичні приколи тижня.

 

Сюжет: «Поки у Києві кандидати в мери сперечаються у кого більш травмована голова, а хто має кращі продуктові набори, то у Харкові справжній екшн. Бойовий побратим мера Добкіна секретар Кернес, в українському фольклорі Гепа, доробився до біотероризму. Йому прийшов конверт із білим порошком, щоправда, не від Усами Бен Ладена.

«Было адресовано Геннадию Адольфовичу Кернесу».

«От руки написано?»

«Да, от руки. Было написано: « В канцелярии не вскрывать». И было написано обратный адрес: Сумская 64/2».

Типу з обладміністрації вислали в міськраду. Читай, від Авакова Кернесу, від нашого столу вашому. «П’ять копійок» наполягають на графологічній експертизі. Чи бува не Гепа надіслав Кернесу біленький порошок? І якщо це не сибірка, то наскільки дорогим є цей порошок? Другу серію харківського трешхорору вже дознімали в закапелках обладміністрації. У кабінет Губернатора Авакова було закинуто предмет, який здалеку нагадував коктейль Молотова.

«С невероятной точностью с Сумской брошена бутылка, которая попала в узкую фрамугу, пробила два стекла. И никто точно не знает, где находятся окна губернатора, и стоит его стол. Вы знаете? Вы знаете больше всех, никто не знает. А именно бутылка была брошена, именно в это окно, а таких окон здесь шесть».

І цього разу експертиза виявила, що це не запальна чи отруйна суміш, а значно серйозніше, тепле пиво і вже без газу. Циніки кажуть, що краще б це було зробити мирно, перед камерами і в дружній обстановці два державні мужі могли б потиснути один одному руки і обмінятися, тобі конвертик з порошком, а тобі пиво, свіже і газоване. А ось Запорізькому обласному начальнику від спорту і молоді Ігорю Мищану пощастило менше. Йому дістався предмет у дуже рідкому агрегатному стані. На засіданні координаційної ради з патріотичного виховання молоді, представник молоді облив чиновника коров’ячими фекаліями вітчизняного виробництва. «П’ять копійок» вітають чиновника із дорученням до славної когорти співвітчизників, яких за заслуги відзначили громадяни вторинними продуктами, як то вітренківського побратима Каурова, який купався в потоках фекалій чи донецького міського секретаря Левченка у бризках кефіру».

 

ВЕДУЧИЙ: Читайте трактати про природу речей, дізнаєтесь більше. Ми більше дізнаємось, якщо зараз поговоримо із представниками від Національної академії наук України, «Форумом порятунку Києва», Києво-Могилянська академія, «Молода просвіта», Молодіжний національний конгрес, університет «Україна» і Медичний національний університет. Ось гості, які сьогодні жваво реагували і, відповідно, ми маємо з цілою сміливістю оголосити народний раунд постскриптум. А от наших телеглядачів дуже просимо, проаналізуйте і, може, маєте відповідь на запитання, хто більше маніпулює, обманює і перекручує інформацію на вашу думку. Українське ТБ – перший номер телефону. Російське телебачення в Україні – ваш другий номер телефону. А я от почну розмову перше про те, з дуже дивної штуки. Ми тут сперечалися про те, як забезпечити цю інформаційну безпеку країни методом пропаганди, контрпропаганди, виконанням законів, яких написано багато хороших, є в нас багато контролюючих органів і все це впирається в дуже просту річ. От я у все готовий повірити, що тут говорилося, якби не одне але, нам обіцяли з року в рік і так уже десь, дай Боже, років шість, громадське телебачення. Його як не було, так і немає, і ми настільки ж далекі від нього, наскільки далеко від нього був один із авторів концепції Андрій Шевченко. Чому так робиться?

Гість в студії: Ну, значить, я хотіла би наголосити на одній проблемі. Я думаю, дуже актуальній зараз, що, ну, треба розібрати, яка тактика у влади. Якщо раніше вона використовувала метод заборони на свободу слова, то зараз вони зрозуміли, що в Україні це не пройде і тому вона використовує, на мій погляд, більш небезпечний метод, тобто, вона пропонує суспільству більш легкодоступну альтернативу у вигляді того, що вона культуру замінює на шоу-бізнес, а журналістів вона, ну, як би провокує до того, щоб вони були не журналістами, а піар-менеджерами, тобто продавали, робили рекламу політикам, тільки це, ну, і людям продавали цілі політичні проекти. І тому суспільству треба цю проблему проаналізувати.

ВЕДУЧИЙ: Зараз проаналізувати?

Гість в студії: Намагатись зробити вибір.

ВЕДУЧИЙ: Я не почув відповідь на своє запитання, чому влада не виконала обіцянку про громадське телебачення, на Вашу думку, боїться громадського телебачення чи просто не вміє виконувати обіцянки?

Гість в студії: Ну, скорее всего, что это ей не нужно, потому что громадське телебачення будет надавать информацию правдивую и своевременную. А уже каждый по, в зависимости от ума или глупости будет извлекать ту или другую пользу.

ВЕДУЧИЙ: Страх?

Гість в студії: Ну да.

ВЕДУЧИЙ: Страх. А ще хочу підключити Вас, молодий чоловіче, бо от не знаю, чого от ця молода дівчина начиталася страшилок якихось, а вона каже, що спроба раптом зараз, так, навести інформаційну безпеку – один із способів замінити стару цензуру на якусь нову, так. Я про це теж начитався, прочитав статтю Дубинянського на «Українській правді» і теж жахнувся, що це хороший, може, механізм до майбутніх виборів, Вам так не здається, що може відбутися підміна понять?

Гість в студії: Мені здається, що, в першу чергу, ми повинні розрізняти пропаганду, яка вигідна певним політичним силам і пропаганду, образно кажучи, нездорового способу життя, тобто, розпуста, алкоголізм, тютюнопаління і інші такі речі.

ВЕДУЧИЙ: Тобто, Ви хочете розпусту пропагувати, так?

Гість в студії: Я думаю, я скажу так, треба чітко розрізняти. В нас повинна бути свобода слова, плюралізм думок, люди мають знати, яка політична сила в Україні що з себе представляє, і кожна політична сила повинна, як би, мати доступ до телебачення, але в певних обмеженнях. Тобто, не повинно бути тотального тиску інформації на свідомість людей. А щодо пропаганди нездорового способу життя, розпусти, порнографії, все те, що ми бачимо на наших телебаченнях з дня в день, тут треба дуже жорстко підходити. І неважливо, цензура, не цензура, але тут повинні бути жорсткі, інакше наша цивілізація деградує.

ВЕДУЧИЙ: А тепер я всі ці відповіді змодифікую на вас. Ну, автор громадського телебачення, Ви так налякалися самі того, що придумали?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Я налякався в перспективі пропаганди розпусти і нездорового способу життя.

ВЕДУЧИЙ: Ні, ні, ні, про розпусту ми пізніше поговоримо. Це те, що може об’єднати нашу еліту, так. А я говорю про те, що Ви колись вірили в громадське телебачення. Тепер Ви його, на думку наших глядачів, боїтеся і тому його і гальмуєте.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Ну, я досі вірю і не боюся суспільного мовлення, і я дуже вірю, що воно станеться в країні, але факт є фактом, що політики, вони бояться, насправді, того телебачення, того радіо, яке вони не можуть контролювати. І навіть ті політики, які дуже часто з трибуни розказують, що вони двома руками за суспільне мовлення, насправді вони часто блефують, тому що, коли вони отримують контроль над державним телебаченням і радіо, вони його не дуже охоче віддають. Я дуже сподіваюся, що нарешті сьогодні є можливість з цим Урядом, з цією більшістю в Верховній Раді довести до пуття обіцянку з суспільним мовленням. Але, я сподіваюсь, що це буде ідея не більшості, а ідея всіх фракцій, які є в Парламенті.

ВЕДУЧИЙ: Пане Тарас, тепер до Вас те, що запропонував молодий чоловік. Він запропонував вибірковий підхід, тобто щось середнє, що пропонував пан Володя і Ви, так. Тобто вибірково, значить, політичний плюралізм, але жорсткий контроль над тим, що Ви любите, покурити, наприклад, так. Або те, що любить молодий чоловік, розпусту чи як він там сказав, да. Так що?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Знаєте, я думаю, все-таки основний пункт, який він говорив, стосувався пропаганди. Пропаганда не має бути анонімною, вона не має бути прихованою, коли вона йде, має бути чітко видно, від кого вона йде. Це є нормальним. Є аналіз, в якому все одно проходить якийсь момент, через суб’єктивність, навіть абсолютно реально може проходити теж певний момент пропаганди. Але мусимо з цим миритися, вона може бути, це є суть демократії. А що стосується моменту, про який тільки що говорили, про суспільне телебачення. От в тому варіанті, який зараз, знову в черговий раз пробують зробити, що при Кучмі, що тепер і при тій коаліції, а я двома руками проти. А я проти того.

ВЕДУЧИЙ: Це ви гальмуєте цей процес?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Щоб приватизували під виглядом суспільного телебачення державне телебачення. Я сьогодні не дарма згадав про велетенську масу частот, які досі бронюються силовими структурами, які має країна віддати. З них можна достатньо нормально робити покриття для нових телеканалів. І на основі них можна, дійсно, виділити окремим законом, не на конкурсній основні, під суспільне телебачення спеціальний канал, повне стопроцентне покриття України.

ВЕДУЧИЙ: Зрозуміло.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: Але давайте не руйнувати можливість теж держави мати свою позицію.

ВЕДУЧИЙ: Пані Наталю, можна щоб Ви відреагували на ще одну річ, про яку ми почали говорити з людьми, так. От, на Вашу думку, час, да, напередодні різних виборів, строкових і дострокових. Одні скептики кажуть, що це своєрідний спосіб, знаєте, спосіб наведення контролю над інформаційним простором. Ну, як в Америці було, пам’ятаєте, після 11-го вересня. Тобто, всі добровільно пожертвували, те, що забезпечує тоталітаризм, своїми правами і так далі. В Вас, яке відчуття, мета щира, хочуть нам забезпечити інформаційну безпеку при збереженні свободи слова і демократії чи навпаки це спосіб?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я думаю, что для политиков никогда не будет первостепенного и искреннего интереса в том, чтобы защитить свободу слова и демократию. Политики всегда говорят о свободе слова и демократии тогда, когда не преследуют свои личные интересы, это, безусловно, так. А для того, чтобы обеспечить как раз информационную безопасность, нужно всем заняться делом. Вот, скажем, не говорить об общественном телевидении, а попробовать его создать, да, или сделать его. Не говорить о том, что нужно навести порядок в частотах или просто с рекламой, а сделать это. То есть создать механизмы, которые могли бы регулировать существующие законы. И тогда перестанут пугать, так сказать, обложки и всё остальное.

ВЕДУЧИЙ: Володю, а от Ви представляєте, власне, скептичних журналістів, да, які все беруть, як то кажуть, під сумніви. Так от, в Вас, яке відчуття, це зачистка інформаційного простору чи все-таки спроба, нарешті, на 18-му році зробити те, що треба було зробити в 91-му?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Це не зачистка. Мета, напевно, все-таки щира, але виконання, як завжди через універсальний український інтерфейс, через.

ВЕДУЧИЙ: А це не можна говорити по телевізору, так, я знаю.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Так, так, так.

ВЕДУЧИЙ: Інтерфейс цей нам відомий.

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Так, так. От вони так, як уміють, так і це. Да, вони як піаністи на дикому заході, шкода в них стріляти, але, напевно, треба буде, я не знаю, бо не вміють грати і другим не дають, розумієте.

ВЕДУЧИЙ: Є таке, так, коли грають регтайм Джопліна, там кажуть: «Не стріляйте в піаніста, грає як вміє». Тепер я на Вас зупинився, так? А все-таки люди, коли говорять, що в країні треба навести якийсь порядок, вони кажуть: «От подивіться, в Росії є чіткий порядок». За приклад нам досить часто приводять порядок, зокрема, в інформаційному просторі, так, Російською Федерації. Кажуть: «Там немає от того, що в нас відбувається, що зберуться політики і по шість-сім годин кидаються один в одного тим чим»… От це ми показували там, бачили, да, в Запоріжжі. От, і, відповідно, от Ви вважаєте, має бути якась, ну, в концепції захисту інформаційного простору якесь дозування от цього, що в нас є, по російському сценарію?

Гість в студії: Ну, звичайно, має дозування, в будь-якому разі. Але, в першу чергу, все залежить від кожного громадянина. Чому всі не зберуться, «ні» - всьому цьому, те, що не влаштовує.

ВЕДУЧИЙ: Ви на майдан кличете людей чи що?

Гість в студії: Ні, взагалі, якщо…

ВЕДУЧИЙ: Що значить вийшли і сказали: «Ні».

Гість в студії: Якщо люди прагнуть чогось добитися, то потрібно зробити так, щоб всі ці люди зібралися, об’єдналися саме для того, щоб щось змінити.

ВЕДУЧИЙ: А змінити, що?

Гість в студії: Змінити те, що не влаштовує.

ВЕДУЧИЙ: Ну, тобто, я що й кажу, Ви все одно Майдан-2 малюєте нам варіант. А я питаюся Вас, який сценарій, що з російського досвіду регулювання, от інформаційної безпеки російського телевізійного простору Ви б запропонували взяти нам на озброєння?

Гість в студії: Нічого.

ВЕДУЧИЙ: Як нічого?

Гість в студії: Нічого.

ВЕДУЧИЙ: Антимонопольний якийсь закон, монопольний закон, у нас що, є монополія на якісь політичні і пропагандистські штуки чи як?

Гість в студії: А як же ж, у нас зараз хто платить гроші, той заказує музику.

ВЕДУЧИЙ: Так завжди було.

Гість в студії: Ну, якщо буде працювати у нас правопорядок і закон антимонопольний, то непотрібно цього, але в нас, якщо зараз народний депутат України не може відрізнити блок НАТО і Північно-Атлантичний альянс, то це інше. То що може подумати звичайний громадянин.

ВЕДУЧИЙ: Простий громадянин. Зрозуміло. А от я тут, знову ж таки, підключу пана Володимира. Дивіться, якщо антимонопольне навіть законодавство використовувати, це те, про що ми говорили, нам не відомі власники «Обленерго», ну, дещо ми там знаємо про «РосУкрЕнерго», дякуючи телебаченню, так, а от «Обленерго» ми не знаємо, і ми не знаємо так само власників ЗМІ, які заходять сюди, реєструються там дивовижно через Мінюст. От тут як може запрацювати закон?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Так. І Ви тут попадаєте в десятку, тому що держава повинна обмежити долю іноземного капіталу і впливу іноземних інвесторів на медійний ресурс, ну, частково, я не кажу, що ми повинні…

ВЕДУЧИЙ: А як обмежити, тобто в нас має бути якась квота чи як?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Ну, наприклад, вона не повинна у нас перевищувати 30 відсотків, наприклад, а решта повинна бути українська частина, такі пропозиції лунають. Можуть бути…

ВЕДУЧИЙ: А це рецепт захисту інформаційного простору?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Як один із способів. Можуть бути цілком іноземні телестудії, телекомпанії. Але контроль хто буде здійснювати.

ВЕДУЧИЙ: А хто буде здійснювати?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Так от питання, що демократія - не вседозволеність. А от чому державні інституції в особі Державного комітету з питань телебачення і радіо, який функціонально відповідає за стан медійного ресурсу електронних ЗМІ, він повинен здійснювати відповідний моніторинг і співпрацювати з Національною радою.

ВЕДУЧИЙ: І потім що робити? Тобто, здійснили моніторинг і дивляться опа.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: І відповідним чином ставити до питання тих, хто випускає такий продукт, ми тут багато говорили про якісний продукт, який…

ВЕДУЧИЙ: І поставили до питання і після цього, що?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: До стінки.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: І після цього звертаються до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення чи виконують вони статтю сім згаданого Вами закону чи не вони здійснюють маніпуляції масовою свідомістю.

ВЕДУЧИЙ: І що, що потім Національна рада з телебачення і радіомовлення буде проводити кару якусь чи що?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: А далі наслідки. Вибачте, будь ласка, я ще раз кажу, що демократія – не вседозволеність. Якщо переступили межу відповідних діянь своїх, відповідні правила поведінки, то, будь ласка, наступає відповідальність. В нас, на превеликий жаль, всі знають свої права, але дуже мало чиновників і політиків знають свої обов’язки.

ВЕДУЧИЙ: Пане Олексію, Ви схопилися за голову, коли…

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: А потім відпочивай. Так це є рецепт, який дослівно був озвучений в Росії на старті саме путінського періоду, дослівно саме так. Чому в Америці ми не знаємо досі, яку політичну силу підтримують власники «Нью-Йорк Таймса», а яку «Вашингтон Пост», ну, спеціалісти знають, а, взагалі по читанню не знаєш.

ВЕДУЧИЙ: Одні при владі, а другі в опозиції, ми знаємо.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: А тому, що одні і другі на цьому заробляють гроші, вони знають, що якщо газета дає чесну інформацію, то її купують, якщо не дає, ну, то тоді в неї треба вкладати. От в нас вкладають, а там купують.

ВЕДУЧИЙ: А можна мікрофон пану Олексію?

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: І тому треба взагалі відкрити… От я віддаю зараз мікрофон пану Олексію, може, він це скаже, але треба відкрити для іноземного інвестора, того ж Трампа чи кого завгодно, щоб вкладав гроші.

ВЕДУЧИЙ: Пан Олексій на питання квотування схопився за голову. Чому ви схопилися?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Насправді, ці обмеження є і це дуже сильно обмежує інвестиції в телебачення України і це дуже велика проблема, насправді.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: В третьому тисячолітті, навпаки, треба скасувати обмеження для іноземного капіталу. Інше діло, що ми повинні продумати механізм, коли глядач і читач знатиме, хто реальний власник, ось це те, що важливо.

ВЕДУЧИЙ: А що від того, що я буду знати?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ну, це теж…

ВЕДУЧИЙ: Пан Олексій.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Ну, Ви не знаєте, хто є власником «П’ятого каналу»? Я знаю.

ВЕДУЧИЙ: І ми знаємо, хто є власником «СТБ» так чи ні?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Так, звичайно.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: І, насправді, якщо ми говорили про закон, зараз в Верховній Раді доходить до пуття закон як раз зміни до законодавства, які відкриють ринок. В третьому тисячолітті це єдиний вихід.

ВЕДУЧИЙ: Андрію, але я не можу зрозуміти, від того, що громадяни дізнаються, так, наприклад, що стільки-то має такий-то власник, з такої-то держави, а стільки-то з такої. Хіба це є механізмом забезпечення інформаційної безпеки?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Це турбота про глядача, те, що говорив Олексій. Інформаційна безпека – це гарантувати право людини отримувати інформацію, в тому числі знати, хто видає цю газету або оплачує цей ефір.

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Але другий раз я схопився за голову, коли була пропозиція брати і карати. Ну, знаєте, я можу сказати, тут сказали, що треба обмежити пропаганду розпусти. Ну, наприклад, я вважаю, що трансляції з Верховної Ради теж є пропагандою розпусти, тому що це дивитися, це порнографія чистої води. Але, знову ж таки, якщо це дозволити мені визначити, то це…

ВЕДУЧИЙ: Я маю примирення, треба закодувати сигнал Верховної Ради і подавати його вночі, так?

Олексій Мустафін, головний редактор «СТБ»: Так, пропонував Кучма, до речі.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: І щоб діти могли переглядати замість колисанки.

Тарас Чорновіл, народний депутат, «Партія Регіонів»: І з Кабміну так само.

ВЕДУЧИЙ: Пані Наталю, я хочу, щоб Ви зараз, от дивіться, тут була дискусія.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: А репліку можна?

ВЕДУЧИЙ: Так, звичайно.

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Ви знаєте, мені правнику не можна погодитись з думкою вільних журналістів, але, якщо існує норма, то вона повинна виконуватись. Ще раз підкреслюю, що демократія – не вседозволеність, демократія – це виконання нормативу, норматив певний, який прописаний в законі.

ВЕДУЧИЙ: Питаються, судді хто?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Якщо вони не виконуються, то за це треба відповідати. Тому і хаос у державі, тому і порядку немає у всіх галузях, тому що про відповідальність забувають майже всі, про права знають всі, а про те, що за користування ними треба відповідати практично ніхто не знає і не хоче знати.

ВЕДУЧИЙ: Пані Наталю, розкажіть, як би Ви бачили покарання от тих, хто порушує норми закону, які давно вже прописані, як би Ви бачили покарання?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Я ж не юрист, как бы, и не собираюсь писать уголовный кодекс, поэтому я не буду отвечать на этот вопрос. Я хотела сказать как раз об иностранных инвестициях. Я думаю, что в Украине сегодня очень мало людей, которые могут самостоятельно инвестировать в медиа. Мы знаем имена этих людей, их там пять или шесть и всё. Если мы ограничим поступление сюда иностранных инвестиций в медиа, да, я думаю, что рынку будет очень тяжело, это первое. Поэтому, я думаю, что лучше всего дать этому рынку развиваться свободно. И совершенно правильно сказал Тарас, читатель или зритель сам решит, какой продукт для него качественный и выберет этот продукт.

ВЕДУЧИЙ: А я продовжу з Вами. От дивіться, Ви кажете, потрібна національна ідея, а я Вас, крім того, от з цим тут всі згодні, з цим питанням, інша справа, що такої штуки немає, так що поки що не мучимося. Давайте, от я недаремно приводив цитату, недаремно просив своїх гостей зреагувати на такі цитати. От як глядач, громадянин і людина, яка відслухала всі аргументи, Ви би хотіли, щоб подібні речі квотувалися, заборонялися в ефірі України, так, які ми сьогодні приводили цитати чи забиралися ліцензії, наприклад, як тут пропонувалося. Подавалося в суд, а потім через ліцензії… Як діяти?

Гість в студії: Дякую дуже. Ігор Червінько. Політолог. На мою думку, згідно, абсолютно вірно написано в «Концепції національної безпеки», що такі речі, як розповсюдження порнографії, інформація, яка пропагує розкол міжетнічний, міжконфесійний, звичайно ж, не мусять лунати у інформаційному полі України. І мусять бути встановлені суворі покарання за їх розповсюдження.

ВЕДУЧИЙ: Як от пані Наталя сказала, що вона не суддя і не буде придумувати як. А Ви як пропонуєте?

Гість в студії: Ну, я хочу сказати, що це може бути встановлено в законодавчому порядку. Але, я хочу сказати, що порядок почнеться лише тоді, коли кожен громадянин пам’ятатиме слова Джона Кеннеді, який сказав: «Не питайся, що держава зробила для тебе, а питайся, що ти зробив для цієї держави». І національною ідеєю мусять бути соборна, демократична, європейська Україна. Але не має бути, стояти за самоціль вступ у НАТО і до Європейського союзу. Самоціллю має бути досягнення високого рівня життя і високого рівня демократії і, головне, правової культури кожного громадянина.

ВЕДУЧИЙ: Добре, це вже про інше пішли, так. А я хотів, пане Андрію, от ми згадували тут, що хтось має покарати, так, і ми добралися по ланцюжку від пана Володимира до Національної ради з телебачення і радіомовлення. Ваш рецепт?

Володимир Стретович, народний депутат, НУ-НС: Та її позовом до суду.

ВЕДУЧИЙ: Щоб вони подавали в суд, відбирали ліцензію чи як діяти?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: У нас зараз за законом, слава Богу, Національна рада не може забрати ліцензію. Вона може звертатися до суду, а суд буде приймати рішення. Я дуже закликаю не міняти цей порядок, тому що не можна віддавати чиновникам в руки такі можливості.

ВЕДУЧИЙ: Так, але ми теж знаємо, який у нас суд.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Це правда, яка прокуратура і…

ВЕДУЧИЙ: Може, Вас в Рівненський районний суд відвести?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: В Радивілівський, так.

ВЕДУЧИЙ: В Радивілівський.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: І яка прокуратура. Є тут проблема. Ну, тим не менше, я би, вибираючи між цими двома, між цими двома злами, так, що таке одне з них буде поганий суд, а інше чиновник, наділений величезними повноваженнями, я швидше за поганий суд.

ВЕДУЧИЙ: За поганий суд все-таки?

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: Ну, в цій ситуації, так.

ВЕДУЧИЙ: Фантастика. А я от хочу ще попросити, от подивіться, от ми добралися до цього моменту, що все-таки те, що стосується законів, які вже є, так, треба якось їх, принаймні, попробувати виконувати. А виконувати – це значить порушників закону треба покарати. Ви як бачите покарання?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Щодо суду, по-перше, щодо суду. Значить, всі давно констатують, так, журналісти продажні, судді продажні. І знову ж таки я повторю, не купляйте, попробуйте не купляти. Бо спочатку політики є, в дереві владному є чотири гілки влади і от судова гілка, і журналістська, ви спочатку стараєтесь сісти на них, а потім їх же ж рубаєте, а потім апелюєте до них: «От, мол, ми робимо».

ВЕДУЧИЙ: Я не зрозумів, хто на кого хоче сісти?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: Політики.

ВЕДУЧИЙ: На кого, на суд чи на журналістів?

Володимир Бараняк, оглядач сайту «Український політичний дурдом»: І на суд, і на журналістів, на ці дві гілки вони. От так вони сидять і потім дивуються, чому нічого не виходить, знаєте. А так, краще поганий суд, ніж поганий чиновник, я думаю, так.

ВЕДУЧИЙ: Хотів втекти, тільки нагадати, що ми запитували, хто більше перекручує інформацію. Пані Наталю, у Вас є мікрофон. Одним словом, що для Вас каже результат наших глядачів. 39 відсотків вважає, що українське телебачення найбільше перекручує інформацію, а 61 відсотків тих, що дивились нас – російські канали. 39 і 61. 39 – що українське, 61… Для Вас ці цифри щось кажуть?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Ну, для меня это вообще не опрос, честно говоря.

ВЕДУЧИЙ: Я розумію, але щось Вам, такі речі щось говорять?

Наталя Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»: Ну, это говорит о том, что украинское телевиденье, на украинском телевиденье ещё больше свободы слова, чем на российском, пока что. Слава Богу.

ВЕДУЧИЙ: І на цьому моменті можемо сказати: «Ура!». До речі, з нинішнього дня не лишень вислів «Превед, медвед», але й пісенька Вінні-Пуха, ну, що в голове моей опилки, да, да, да, підпадають під дію кримінального кодексу Російської Федерації від трьох до п’яти років. Можливо, це теж є захистом інформаційної безпеки. До нових зустрічей.

 

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.