Цинізм нащадків комуністичного режиму ставить нові ганебні рекорди. На смітник викинуто людське сумління та християнську мораль: політичні дивіденди намагаються нажити навіть на загиблих. «Встановлено безпосереднього виконавця убивства Політковської, слідство докладає усіх зусиль до його розшуку й затримання», – повідомив минулої п’ятниці «сенсаційну новину» представник Генпрокуратури РФ В’ячеслав Смирнов. Але що в ній сенсаційного й нового?

 

Дмитрій Муратов, головний редактор «Новой газеты», в якій до останнього дня життя Анна Політковська працювала оглядачем, зреагував блискавично. Начальник слідчої групи Генпрокуратори Петрос Гарибян, заявив він, повідомив редакції ім’я убивці журналістки ще в жовтні минулого року, заборонивши розголошувати його в інтересах слідства. Водночас інформацію про те, що ім’я злочинця було розкрито торік восени підтвердив і офіційний представник слідчого комітету при Генпрокуратурі. «Комсомольская правда» стверджує: безпосередній виконавець злочину – 30-річний чеченець Рустам Махмудов, який перебуває у розшуку. Трьох його рідних братів Ібрагима, Джабраїла і Тамерлана утримують під арештом як звинувачених у справі. Як повідомляють російські ЗМІ, вбивцю шукатимуть у країнах колишнього СРСР, зокрема й в Україні.

 

Навіщо було надавати широкого розголосу давно відомій версії саме тепер? Розрахунок передусім не на внутрішній ринок. У всій цій історії – політичний присмак міжнародного масштабу. Невипадково версію було оприлюднено у переддень бухарестського саміту НАТО, під час якого вирішуватиметься – приєднаються чи не приєднаються Україна й Грузія до ПДЧ. Трохи знаючись на дипломатичній кухні, я уявляю собі, як постпред РФ при штаб-квартирі НАТО у Брюсселі Дмитрій Рогозин, жорсткий прихильник великодержавних інтересів Росії, готував напередодні важливої події рекомендації для Кремля. Їхня суть зводиться до гасла: «НАТО – ані на кроку на Схід!». Його рекомендації звучать в унісон із настроями у Кремлі. Там добре знають, що Росія міцно тримає Європу на «газовому гачку» з усіма вигідними для неї (Росії) наслідками. Та у Кремлі часто забувають про «але»…

 

Тож пан Рогозин наголошував на важливому нюансі щодо того, як РФ слід захистити «вразливі місця» (в атмосфері авторитарної держави без підказки з місця це цілком можна проґавити). Лідери старих демократій Європи мусять зважати на думку громадянського суспільства, що різко критикує ситуацію в Росії з правами людини і свободою преси. Висновок – необхідно зробити удаваний крок назустріч. Ставка традиційна – на наївність західних політиків, які «проковтнуть» будь-що. (А недовірливі цілком можуть зіграти роль наївних.)

 

Я пишу про це не як про достовірний факт – лише висловлюю припущення. Ідею, вигідну Кремлю, міг подати не обов’язково пан Рогозин. Це міг бути хтось інший його штибу. Та в будь-якому разі того, хто запропонував влаштувати піар-кампанію про «успішне» завершення розслідування справи, що й досі викликає широкий міжнародний резонанс, неодмінно буде відзначено високою державною нагородою РФ.

 

Написавши ці рядки, я знайшов у кількох російських електронних виданнях аналогічну за змістом заяву керівника Московської гельсінської групи Людмили Алексєєвої. Вона висловила припущення: новина про те, що встановлено підозрюваного в убивстві журналістки, могла з’явитися у зв’язку з наступним самітом РФ-НАТО і російсько-американською зустріччю на найвищому рівні (у Сочі. – А. С.). Ось її слова: «Не исключено, что это какая-то конъюнктура. Возможно, перед важными встречами Россия говорит: “Что-то делаем…”».

 

За звичаєм, що укоренився навіть серед російських демократів, про Україну й Грузію пані Алексєєва не згадує. Та відомо, що в Бухаресті Владімір Путін має намір виступити проти того, щоб обидві молоді незалежні держави стали потенційними кандидати на членство в НАТО. Проблему зближення України й Грузії з Північноатлантичним альянсом він має намір обговорити і під час зустрічі з Джорджем Бушем у Сочі.

 

Тож повернімося до теми з людським обличчям. Під час телефонної розмови з президентом РФ Владіміром Путіним, що відбулася у жовтні 2006 року (після убивства Анни Політковської), президент США порушив питання про цю трагічну подію. Як повідомляла прес-служба Білого дому, співрозмовники обмінювалися думками протягом кількох хвилин. Путін сказав Бушу, що це – «удар для Росії» і що він сприймає те, що відбулося, як особисту трагедію. Він заявив також, що убивство Політковської ставить під сумнів свободу преси і питання безпеки журналістів. Путін пообіцяв американському партнеру провести «ретельне розслідування».

 

Попри різке погіршення двосторонніх відносин між США і Росією, президенти цих країн підтримують добрі особисті стосунки. Джордж Буш висловився про свого російського колегу так: «Я заглянув йому у вічі – і побачив його душу». Путін під час президентських виборів у США 2004 року публічно підтримав кандидатуру Буша, а на своїй підсумковій президентській прес-конференції назвав його «чесним політиком», хоч і критикував війну в Іраку як «помилку».

 

Натомість Джордж Буш під час двосторонніх зустрічей полюбляє давати російському колезі дружні поради з питань демократії. Тепер, після оприлюднення «сенсаційної» заяви про викриття убивства Анни Політковської, Путіну буде як пустити пил у вічі. А західні політики звикли вірити на слово.

 

Що приховується за політичними іграми? Від часу вбивства Анни Політковської минуло вже більше півтора року. Генпрокуратура РФ, підлаштовуючись під політичну кон’юнктуру, то зберігає мовчанку, то оприлюднює реляції. Повідомлялося, що у справі допитано 60 свідків. 10 осіб – організаторів, безпосередніх виконавців убивства та їхніх посібників – перебувають під арештом. Крім братів Махмудових, звинувачення висунуто, зокрема, колишньому голові Ачхой-Мартановського району Шамілю Бураєву (в організації злочину), колишньому підполковнику ФСБ Павлу Рягузову (у перевищенні повноважень). Що означає це формулювання – не зовсім зрозуміло. Однак воно спонукає до серйозних роздумів і викликає підозри.

 

І ось названо підозрюваного у вбивстві Анни Політковської. Розголошення його імені завдасть шкоди розслідуванню, а говорити про те, що справа близька до завершення, поки що рано, вважає адвокат Карина Москаленко. «Родина Анни Політковської та її представники – проти передчасного розкриття інформації», – заявила вона в ефірі радіостанції «Эхо Москвы». «Цілком очевидно, що це завдає шкоди розслідуванню. Які б не були джерела, вони порушують закон, цьому треба покласти край», – попередила адвокат. «Я не знаю, хто цим займається. Адвокатів не допускають до матеріалів справи, і це порушує права потерпілої сторони, – наголосила вона. – Але ті, хто допущений до матеріалів, поширює інформацію і робить це абсолютно незаконно». Близькі й рідні Політковської зацікавлені у тому, щоб були відомі реальні убивці – ті, хто задумав цей злочин, кому це було необхідно. Вони зацікавлені в тому, щоб цю справу було розслідувано по-справжньому, повністю, а не поверхово, сказала адвокат. «Родина не буде вдоволена, якщо викриття злочину обмежиться оприлюдненням імені та особи безпосереднього виконавця злочину», – попередила Карина Москаленко.

 

Натомість журналісти «Новой газеты», які ведуть власне розслідування вбивства Анни Політковської, вже назвали імена замовників убивства своїм західним колегам. Двоє підозрюваних мають важливе становище у Чечні. Показово, що після того, як було вчинено злочин, їх було призначено на нові високі посади. Становище одного з них дозволяє припустити, що він підтримує зв’язки з ФСБ. Джерела «Нової газети» у Чечні повідомляють: лояльний до Москви Кадиров знає імена замовників і заявляв, що вбивство було вчинено за наказом ФСБ, а особисто він не має до цього жодного стосунку. Щоб убезпечити себе, редакція «Новой газеты» передала імена замовників французькій газеті Liberation, Бі-бі-сі та нью-йоркському Комітету захисту журналістів. У зв’язку з тим, що російська влада звинувачує у злочині якихось ворогів Росії, редактор «Новой газеты» Дмитрій Муратов, виступаючи на форумі Міжнародної спілки журналістів (IFJ), запропонував створити спеціальне бюро розслідувань убивств журналістів, яке співпрацювало б із Інтерполом.

 

P. S. А як щодо офіційного розслідування «кримінальної справи» Анни Політковської? Чому його термін подовжено до 7 вересня цього року? Генпрокуратура РФ пояснює це рішення тим, що справа «особливо складна». Чи можливо у такому разі встановлювати якісь конкретні терміни? Невже Генпрокуратура РФ переконана, що до цього часу ФСБ спіймає убивцю десь у кавказьких горах чи на підпільній квартирі у Москві? Чи, може, вона сподівається на те, що убивцю заїсть совість?!