Як не стати плагіатором
Випадок із використанням без дозволу автора фотографії Дарії Павлової у сюжеті «1+1» викликав резонанс серед читачів «Детектор медіа». Юрист Анатолій Марущак розповідає, що таке плагіат із погляду українських законів і як його уникнути.
Журналіст має бути швидким. Максимально швидким. Оперативним, реактивним і т. д. Від такої якості повністю залежить його професійний рівень, суспільне визнання і, зрештою, кар’єрне зростання. Та в народі кажуть: «Поспішиш – людей насмішиш».
Як же так поспішати бідоласі-журналісту, щоб бува не видати чуже за своє? Щоб радіо-газетно-телевізійна братія при цьому голосно не гиготала, потішаючись із горе-спринтера, а головне – не плакав законний автор твору чи іншого об’єкта права інтелектуальної власності та не супив брови суддя?.. Поговорімо саме про те, що є плагіатом і чи можливо й необхідно його уникати за сучасним українським законодавством.
Стаття 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права» відносить до порушень авторського права, що дає підстави для судового захисту, плагіат – себто оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.
Об’єктами авторського права, на які може поширюватися «корозія» плагіату, є твори в галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:
– літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
– виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
– комп’ютерні програми;
– бази даних;
– музичні твори з текстом і без тексту;
– драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
– аудіовізуальні твори;
– твори образотворчого мистецтва;
– твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
– фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
– твори ужиткового мистецтва, в тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
– ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
– тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
– інші твори.
Які ж можливості для уникнення плагіату? Перша – не списувати, як того навчали учителі та викладачі! Друга – якщо почав списувати, варто робити цитування! І право України дозволяє таке «законне» списування (хоча, зрозуміло, воно й не підвищує професійний рейтинг нашого спринтера). Зазначений вище закон вказує: цитата – це порівняно короткий уривок із літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов’язковим посиланням на його автора (фізичну особу, яка своєю творчою працею створила твір) і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні.
При цьому зазначення автора твору не може виправдати суб’єкта, який використовує твір без згоди автора. І використання твору без згоди автора буде правопорушенням незалежно від того, отримує суб’єкт економічну вигоду від використання твору, чи ні. Тому передрук статті Анатолія Марущака «Проведення перевірок суб’єктів медійної сфери: нове законодавство» з сайту «Детектор медіа» на сайті Спілки кабельного телебачення від 14 лютого 2008 року без дозволу автора статті де-юре є правопорушенням! Плагіату немає, однак є порушення майнових прав інтелектуальної власності (про відповідальність дивіться нижче). (Від редакції: «ТК» дозволяє публікацію своїх матеріалів із зазначенням джерела з гіперпосиланням і не має претензій до сайту СКТУ, який пан Марущак просто наводить як приклад :) )
Третя можливість стосується уникнення юридичної відповідальності за плагіат. Для цього, як казав Остап Бендер, варто «чтить» Кримінальний кодекс України, а ми додаємо – і знати Цивільний кодекс України (у частині цивільно-правової відповідальності).
Стаття 176 Кримінального кодексу забороняє нашому спринтеру: незаконно відтворювати, розповсюджувати твори науки, літератури і мистецтва, бази даних, а також незаконно відтворювати, розповсюджувати виконання, фонограми, відеограми і програми мовлення, їх незаконно тиражувати та розповсюджувати на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або по-іншому умисно порушувати авторське права і суміжні права, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі. При цьому горе-спринтер може набігати: штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (множимо на 17 грн) або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням усіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.
Якщо ж ті самі дії були вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб (на пару з редактором, наприклад), або вони завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, то матимемо: штраф від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (множимо на 17 грн) або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, з тією ж конфіскацією та знищенням.
Зрозуміло, що «спринтеру» варто «насписувати» менше ніж на значний або великий розмір шкоди. Матеріальна ж шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Шкода ж може визначатися насамперед через майнові права інтелектуальної власності автора твору, а саме через порушення майнових прав:
1) використання об’єкта права інтелектуальної власності;
2) виключного права дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;
3) виключного права перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.
Зрозуміло, що «спринтер», який просто «передрав» статтю з іншого видання без посилання на автора і джерело твору, скоріш за все не нестиме кримінальної відповідальності через відсутність суспільної небезпеки такого діяння.
Хоча відшкодування збитків у якості цивільно-правової відповідальності, а при наявності порушення ділової репутації – і відшкодування моральної шкоди, – «спринтерові» не уникнути!
«Біжи, спринтере, біжи», та не забувай, що порушення інтересів автора спричиняє для тебе додаткові бар’єри!
Анатолій Марущак, кандидат юридичних наук, доцент, лауреат Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності у номінації за найкращу наукову роботу в інформаційній сфері
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
2
Анатолій Марущак
6142 дн. тому
1) «Марущяк» за українським правописом пишеться «Марущак».
2) «відтворення у (1) пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих в (2)газетах або журналах статей з поточних (3) економічних, політичних, релігійних та соціальних питань (а не аналітичних матеріалів)…" Інтернет-сайт дійсно не має статусу газети або журналу, а суд, скоріш за все, не буде застосовувати аналогію права.
Алі Сафаров
6142 дн. тому
Стосовно використання статей - пан Марущяк мабуть забув про пункт третій частини першої статті 21 Закону України "Про авторське право і суміжні права":
"Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням
імені автора
Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право),
але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення,
допускається:
3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне
сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей
з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних
питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у
випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або
інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;"
Хоча Інтернет не є газетою або журналом, і чи буде застосовувати суд аналогію права до даного випадку - сказати заздалегідь неможливо.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
